Рішення № 80792534, 25.03.2019, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8422/18

2/212/668/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

Головуючого-судді: Власенко М.Д.,

за участі секретаря судового засідання: Борух Ю.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_3 у порядку спрощеного позовного провадження за участю сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства"Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві,

встановив:

В листопаді 2019 року позивачка, ОСОБА_4, звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі – ОСОБА_5 "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат") про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок виробничої травми.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є дружиною ОСОБА_6, який загинув 30 липня 1998 р. під час нещасного випадку на виробництві, який трапився з ним при виконанні трудових обов’язківна підприємстві відповідача.Вказує, що моральна шкода полягає в тому, що у зв’язку із смертю чоловіка змінилось її життя, вона постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про його смерть не залишають її до теперішнього часу. Смерть чоловіка змусила позивача докладати додаткових зусиль на організацію її життя. Просила стягнути з ОСОБА_5 "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві у розмірі - 170 000,00 грн.

06листопада 2018 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення справи до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

22 січня 2019 року ухвалою суду за клопотанням представника позивачавитребувано з ОСОБА_5 "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" належним чином засвідчені копії документів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення на позов, в якому вказав, що підприємством в повному обсязі виконано свій обов’язок з відшкодування шкоди ще у 1998 році, виплачено позивачу як члену загиблого працівника на виробництві 17410,20 грн. одноразової допомоги. Відшкодування моральної шкоди не було передбачено на той час діючим законодавством, крім того з моменту смерті чоловіка позивача пройшло майже 20 років і позивачем жодним чином не доведено моральних страждань, перенесених протягом такого тривалого періоду .

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди виникли з липня 1998 року, коли з ОСОБА_6 - чоловіком позивача стався нещасний випадок, в результаті якого він помер, у віці 59 років, 30 липня 1998 року (а.с.7).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу позивач перебувала з ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі з 02.11.1962 року (а.с. 6).

30.07.1998 року при виконанні трудових обов'язків з ОСОБА_6 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер, про що підприємством складений акт №18 (Форма Н-1) про нещасний випадок (а.с. 63-66).

Відповідно до п. 6.3вказаного Актупричиною нещасного випадку було визнано: порушення вимог правил безпеки при експлуатації транспортних засобів які полягали у виході водія автонавантажувача з маніпулятором ФД-100-4 ОСОБА_7 із кабіни без прийняття заходів, виключаючи його самовільний рух. Порушення п. 15.7. «Правил Дорожнього руху», п.3.9 «Загальних вимог про охорону праці при експлуатації транспортних засобів комбінату», затверджених наказом по комбінату від 31.07.1995р. №481, п.п. 1.5 та 2.2.6 «Інструкції по безпеці праці для водія автонавантажувача».Незадовільний технічний стан території виробничої ділянки кар’єру №1,2. Порушення п.5.3.4 та п.5.1.1. «Правил охорони праці на автомобільному транспорті».Порушення трудової та виробничої дисципліни працівниками кар’єру №1,2 та АТЦ-1.

Відповідно до п.10 вказаного Акту особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є: ОСОБА_7 – водій автонавантажувача АТЦ-1, порушив п.15.7 ПДД, п.3.9 «Загальних вимог охорони праці при експлуатації транспортних засобів; ОСОБА_8 – старший майстер по ремонту транспорту АТЦ-1, порушив розділ 3 посадової інструкції; п.46.6 «Положення про систему управління охорони праці на ЦГЗК; ОСОБА_9 – в.о. начальника ділянки кар’єру №1,2 порушив розділ 2,3 посадової інструкції, п.44.1 «Положення про систему управління охороною праці на ЦГЗК» (а.с.73).

Вирішуючи питання щодо правовідносин, які склались між сторонами у справі та законодавчих норм, що підлягають застосуванню суд керується положеннями ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, оскільки судом встановлено, що право на відшкодування шкоди виникло у позивачки з моменту смерті її чоловіка під час нещасного випадку, що стався з ним на робочому місці 30.07.1998 року внаслідок незабезпечення роботодавцем – ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ОСОБА_5 «ЦГЗК», безпечних та нешкідливих умов праці, що й стало причиною смерті працівника.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Вказана норма не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо не можливості застосування вказаної норми закону, яка не передбачала право члена сім’ї потерпілого на відшкодування моральної шкоди, завданої його смертю, суд зазначає, що ст.440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини і не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв’язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав має бути відшкодована особою, яка її заподіяла, на підставі ст. 440-1ЦК Української РСР 1963 року чинної на час виникнення спірних правовідносин.

ОСОБА_5 кожного на належні, безпечні і здорові умови праці гарантовано ч.4 ст. 43 Конституції України.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 17 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Отже, з аналізу вищевказаних норм слідує, що право на відшкодування моральної шкоди позивачу як члену сім’ї потерпілого виникає у разі, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров’я на виробництві.

Судом встановлено, що нещасний випадок стався з чоловіком позивачки на робочому місця під час виконання трудових обов’язків та призвів до його смерті. Нещасний випадок визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом, про що складено акт № 18 від 30.07.1998 року, в якому визначено причини нещасного випадку, зокрема: незадовільний технічний стан території виробничого майданчику кар’єру № 1,2, порушення трудової та виробничої дисципліни працівниками кар’єру № 1,2 та АТЦ-1 ВАТ «ЦГЗК».

Таким чином, роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де працював померлий, тим самим порушивши ст. 152 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов’язок, а також виходячи з доведеності факту отримання моральної шкоди позивачем внаслідок смерті близької людини –чоловіка, який не спростовано відповідачем, суд вважає, що відповідач ОСОБА_5 «ЦГЗК» є особою, яка несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди дружині померлого, у зв’язку чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Суд відхиляє заперечення представника відповідача щодо виконання підприємством свого обов’язку з відшкодування моральної шкоди ще у 1998 році в розмірі 17410,20 грн., на підтвердження чого надано копію довідки (а.с.32), оскільки зі змісту вказаного документу вбачається, що вказана виплата визначена підприємством у Довідці як «матеріальна шкода, спричинена нещасним випадком та надання матеріальної допомоги родині загиблого ОСОБА_6В.», а отже позивачу як дружині загиблого моральна шкода підприємством не була відшкодована.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд встановивши обставини справи, давши їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону, дійшов висновку, що позивачу беззаперечно заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою близької людини, а саме чоловіка та батька її дітей, який раптово загинув у віці 59 років, а позивачка залишилась самотня, без його підтримки, захисту, любові та турботи, що призвело до глибоких моральних та душевних страждань, незворотної втрати та самотності. Свої моральні страждання позивач оцінює в розмірі 170 000,00 гривень.

Разом з тим, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини по справі, обставини загибелі чоловіка відповідачки та істотність вимушених змін у її подальшому житті внаслідок незворотної втрати турботу та підтримки близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, суд вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення 170 000,00 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві шкоди.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 1200 грн.

Керуючись ст.ст. 153,237-1 КЗпП України, Законом України « Про охорону праці», ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд ,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства"Центральний гірничозбагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничозбагачувальний комбінат" (50066 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг Покровський район, код ЄДРПОУ 00190977 ) на користь ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса: м. Кривий Ріг, вул. Шапошнікова, буд.48) моральну шкоду в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничозбагачувальний комбінат" (50066 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг Покровський район, код ЄДРПОУ 00190977 ) на користь держави судовій збір в розмірі 1200 грн.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29 березня 2019 року.

Суддя М.Д. Власенко