Ухвала суду № 80790595, 26.03.2019, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа №266/93/17

Провадження№ 4-с/266/1/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді - Курбановой Н.М.,

при секретарі – Макогон С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання їх неправомірними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2018 року представник ПАТ «Страхова компанія «Уніка» звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області зі скаргою на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя, а саме винесене повідомлення від 11.09.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

В обґрунтуванні скарги зазначив, що 19.01.2018 року державним виконавцем Приморського ВДВС м. Маріуполя було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу у справі № 266/93/17 про стягнення з ОСОБА_1 247 616,53 грн., як відшкодування майнової шкоди та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 714,25 грн., без прийняття до виконання. В даному повідомленні про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання державним виконавцем зазначено про те, що виконавчий документ не відповідає вимогам п.4 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме відсутній ідентифікаційний код боржника. Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 27.04.2018р. задоволено скаргу ПрАТ «СК «УНІКА» на дії Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь і визнано неправомірним та скасовано Повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання у справі № 266/93/17 від 19.01.2018р., зобов’язано державного виконавця усунути порушення та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом. Постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь, за невиконання рішення суду - ухвали Приморського районного суду м. Маріуполя від 27.04.2018р. у справі № 266/93/17, та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Представник заявника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, у судове засідання не з’явилася, надала заяву, якою вимоги скарги підтримала, просила її задовольнити, справу розглянути у її відсутність.

Старший державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, до суду надав заяву, якою справу просив розглянути у її відсутність, рішення по справі прийняти на розгляд суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у даній справі визначено суддю Курбанову Н.М.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 18.01.2019р. вказану справу прийнято до розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 22.02.2019р. судове засідання по справі призначено в режимі відео конференції.

Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 § 1 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов’язків та, водночас, передбачає виконання судових рішень.

Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 43).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 року у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що обов’язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 18 Закону виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Судом встановлено, що на підставі рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 17.02.2017р. № 266/93/17 заявнику 21.11.2017р. виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» відшкодування майнової шкоди в сумі 247 616,53грн. та сплачений судовий збір в сумі 3714,25 грн. (а.с. 13).

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 27.04.2018р. задоволено скаргу ПрАТ «СК «УНІКА» на дії Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь і визнано неправомірним та скасовано повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання у справі № 266/93/17 від 19.01.2018р., зобов’язано державного виконавця усунути порушення та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом (а.с. 11-12).

Повідомленням старшого державного виконавця Приморського районного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3 від 11 вересня 2018 було повернуто стягувачу виконавчий лист № 266/93/17, виданий 17.02.2017р., без прийняття до виконання, в якому вказано, що виконавчий документ не відповідає вимогам п.6 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме відсутній ІПН боржника (а.с. 5-6).

У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред’явлення рішення до виконання.

Пунктом 6 ч. 4 ст. 4 Закону встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею,або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Конституції України, ч. 1ст. 302 ЦК України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, відповідно до п. 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Разом із тим п.3 ч.3 ст. 18 Закону з метою захисту інтересів стягувача виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Відтак суд вважає, що у разі не зазначення ідентифікаційного коду боржника у рішенні суду, виконавчому документі, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного державного органу із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника, та отримання відомостей про ідентифікаційний код боржника.

Тому відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду та дати народження боржника не є підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 61-903св18.

Частинами 1, 2 ст. 451 ЦПК України, встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином повідомлення старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання, з підстав не зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання, щодо вимоги скарги про постановлення окремої ухвали щодо державного виконавця, іншої посадової особи Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь, за невиконання рішення суду - ухвали Приморського районного суду м. Маріуполя від 27.04.2018р. у справі № 266/93/17, та направлення її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб постановляє окрему ухвалу ,незалежно від того,чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

В ході розгляду справи судом не встановлено складу правопорушення, не виявлено ознак кримінального правопорушення в діях державного виконавця, а тому вимоги скарги ПрАТ «СК «УНІКА» про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Окрім цього, суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України, не встановлено прямого обов’язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

Суд роз’яснює, що у разі, якщо скаржник вбачає у справі склад правопорушення, то він не позбавлений можливості самостійно звернутися до відповідних органів.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що необхідно частково задовольнити вимоги скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 447, 450, 451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання їх неправомірними та скасування постанови – задовольнити частково.

Визнати повідомлення державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання у справі 266/93/17 від 11.09.2018 року неправомірним та скасувати.

Зобов’язати державного виконавця усунути порушення та відкрити виконавче провадження за виконавчим листом у справі №266/93/17 від 21.11.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 247 616,53 гривні відшкодування майнової шкоди та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 714,25 гривень.

У задоволенні інших вимог – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення до Донецького апеляційного суду.

Суддя Курбанова Н. М.