Ухвала суду № 80788521, 29.03.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/56/19

Провадження №1-кп/219/498/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Волохіної Г.С.

прокурора Харасайло Є.В.

обвинуваченої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, що зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, Російської Федерації, громадянки України, вдова, ІНФОРМАЦІЯ_3, депутат Сіверської міської ради, в силу ст. 89 КК України не судима, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України,

В С Т А Н О В И В:

03 січня 2019 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України.

04 січня 2019 року ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні вважав за можливе призначити судовий розгляд кримінального провадження, перешкод для цього не вбачав. Клопотань щодо проведення закритого судового засідання та зміну, скасування запобіжного заходу не заявлено. Також прокурор заперечував щодо повернення обвинувального акту, оскільки підстав для цього не має, а обвинувальний акт відповідає усім нормам діючого КПК України, окрім того зазначив, що кримінальне провадження за № 12014050620000436 від 29 травня 2014 року це загальне провадження відносно осіб щодо референдуму усієї Донецької області, а провадження № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року це виділені матеріали в окреме провадження відносно ОСОБА_1 Що стосується вчинення даного кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, то в обвинувальному акті не можна вказувати конкретних осіб, окрім ОСОБА_1, особи відносно якої розглядається обвинувальний акт. Реєстр до обвинувального акту для того щоб суд бачив, що зроблено на досудовому слідстві по справі, а не для того щоб суд повертав обвинувальний акт прокурору, це не є підставою для його повернення. Щодо не продовження строків досудового розслідування, то зазначив, що з 29 листопада 2018 року до 19 грудня 2018 року відкривалися матеріали кримінального провадження адвокату і він з ними знайомився, до моменту вручення обвинувального акту йому та обвинуваченій, а тому просив у задоволені клопотання захисника з обвинуваченою відмовити.

Захисник та обвинувачена просили суд повернути обвинувальний акт прокурору з тих підстав, що у кримінальному провадженні № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року, в якому прокурор склав обвинувальний акт, жодній особі не повідомлено про підозру. ОСОБА_1 повідомлено про підозру вручено у кримінальному провадженні № 12014050620000436 від 29 травня 2014 року, 04 жовтня 2018 року, коли відомості про кримінальне провадження № 22018050000000206 ще не реєструвались. Ні обвинувальний акт, ні реєстр матеріалів досудового розслідування не містить дані, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру по кримінальному провадженню № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року. Не повідомивши ОСОБА_1, відповідно до вимог КПК України, про підозру або зміну раніше повідомленої підозри, прокурор не мав права складати та затверджувати обвинувальний акт, який не відповідає пред’явленому повідомленню про підозру. До того ж, станом на 19 грудня 2018 року – час складання обвинувального акта відносно ОСОБА_1, строк досудового розслідування встановлений КПК України сплив. З дня реєстрації кримінального провадження, та з дня повідомлення ОСОБА_1 про підозру – а це 04 жовтня 2018 року, до дня складання обвинувального акту сплило 2 місяці та 14 днів. До дня направлення обвинувального акту до суду взагалі з цієї дати сплило майже 3 місяці. Продовження строків досудового розслідування по справі в порядку ч. 2 ст. 219 КПК України не здійснювалось. Постанова про продовження строку досудового розслідування не виносилась, про це свідчать відомості Реєстру про проведені процесуальні дії та прийняті рішення. Постанова в матеріалах кримінального провадження відсутня. З системного аналізу положень п. 15, 17 ч. 1 ст. 3, ст. 28, п. 13 ч. 2 ст. 36, ст. 110, 116, 283, 291 КПК України випливає, що слідчий та прокурор мають право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, в тому числі і визначені ч. 2 ст. 283 КПК України, тільки в рамках досудового розслідування, строки якого визначені положеннями ст. 219 КПК України. Отже, відкриття матеріалів стороні захисту, складання та підписання обвинувального акту, вручення його копії та спрямування до суду, як процесуальні дії вчинені поза межами строку досудового розслідування. До того ж, дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 110 КК України, за ознаками умисних дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб. Згідно ч. 2 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Разом з тим, фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та які викладені в обвинувальному акті, взагалі не містять відомостей про осіб, з якими, за твердженням органу досудового розслідування, вступила ОСОБА_1 в попередню змову. Натомість, в обвинувальному акті містяться лише посилання на осіб, відносно яких проводиться досудове розслідування в інших кримінальних провадженнях, що унеможливлює перевірку фактичних обставин справи, ступінь участі та роль кожного зі співучасників, правильності кваліфікації дій кожного з них тощо.

Суд вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків:

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд вправі з підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору у випадку якщо він не відповідає вимогам цього кодексу.

Тобто, після отримання обвинувального акта суд зобов'язаний перевірити його на відповідність вимогам ст.291 КПК України, з'ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених ч. 3 ст.314 КПК України, та вирішити питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

Відповідно до вимог п. 5, 6, 8 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір витрат на залучення експерта ( у разі проведення експертизи під час досудового розслідування ).

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

За змістом положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт і є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Таким чином, обвинувальний акт відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення.

В порушення цих вимог закону обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не містить формулювання обвинувачення, а в ньому викладено лише фактичні обставини кримінального правопорушення та правова кваліфікація її дій. Оскільки в обвинувальному акті її дії кваліфіковані за вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, як те, що вона своїми умисними діями, вчиненими з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб, проте з самої фабули обвинувального акту цієї кваліфікуючої ознаки, а саме за попередньою змовою групою осіб не вбачається та не зазначається, як це вимагає частина 2 статті 28 КК України, яка чітко говорить про те, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Тобто вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль, Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо. Проте усього цього в обвинувальному акті прокурором не зазначено.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Аналіз змісту указаних вимог закону у сукупності свідчить про те, що формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке за визначенням у п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред'явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливішим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

В порушення вищезазначених вимог закону в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення з врахуванням всіх виявлених під час досудового слідства обставин в повному обсязі з дотриманням вимог КПК України, що свідчить про неконкретність пред'явленого обвинувачення та порушує право обвинуваченої на захист та в подальшому позбавить суд можливості належним чином роз'яснити обвинуваченій суть обвинувачення на виконання вимог ст. 348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.

Згідно ч. 1 ст. 348 КПК України, після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз'яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

Згідно вимог ст. 374 КПК України, якщо суд ухвалює обвинувальний вирок, в ньому також зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Згідно ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Підозрюваний, обвинувачений має право на захист, яке полягає у надані йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, що передбачено ст.20 КПК України.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, згідно ст. 377 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

Системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевірені судом в межах судового розгляду.

Також слід звернути увагу на той факт, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення.

Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п.3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п.52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», п.58).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст. 6 Конвенції.( рішення «Даллос проти Угорщини», п.47).

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.» (рішення: від 09 березня 2011 року у справі «Жупнік проти України», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

Європейський Суд з прав людини визначає обвинувачення як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру ( справа «Фоті та інші проти Італії»).

Окрім того, дійсно з самого обвинувального акту та реєстру до нього вбачається, що ОСОБА_1 не було пред’явлено підозру по кримінальному провадженню № 22018050000000206, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 жовтня 2018 року, а згідно реєстру під № 32 (а.с.10), їй було пред’явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України у кримінальному провадженні № 12014050620000436 04 жовтня 2018 року, тобто за день до того як було внесено відомості по кримінальному провадженню № 22018050000000206, що є також грубим порушенням норм діючого КПК України, в тому числі і статті 214 КПК України, якою заборонено вчинення будь яких дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Оскільки тільки після повідомлення особі про підозру у відповідності до норм статті 283 КПК України прокурор має право на звернення до суду з обвинувальним актом, з покладеним на нього зобов’язанням зробити це у найкоротший строк.

Також з цього ж самого реєстру матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року суд не може бачити чи були дотримані прокурором вимоги статті 294 КПК України, а саме те що йому було продовжено строк досудового розслідування до трьох місяців і чи потребував він цього, оскільки у разі якщо брати до уваги той факт, що ОСОБА_1 було пред’явлено підозру 04 жовтня 2018 року по іншому кримінальному провадженню, а саме по № 12014050620000436 04 жовтня 2018 року у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, а обвинувальний акт по кримінальному провадженню № № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року був затверджений прокурором 19 грудня 2018 року, та направлений до суду лише 03 січня 2019 року.

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч. 1 ст. 337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст. 291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.

Наданий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 2 п. 5 ст. 291 КПК України, оскільки фактично не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, так як в даному обвинувальному акті зазначені лише фактичні обставини справи, які встановлені слідчим під час досудового розслідування, та наявна вказівка на те, що ОСОБА_1 вчинила злочин, який їй інкримінується.

Враховуючи вищенаведене, суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин злочину, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин злочину в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведені в обвинувальному акті фактичні дані щодо дій ОСОБА_1 в своїй сукупності не дають чіткого уявлення стосовно кожного з елементів складу злочинів, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичним формулюванням.

Викладене прокурором в обвинувальному акті формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 110 КК України є нечітким та неоднозначним, це свідчить про неконкретність пред’явленого обвинувачення, що порушує право обвинуваченої на захист. В подальшому це позбавить суд належним чином роз’яснити обвинуваченій суть обвинувачення на виконання вимог ст. 348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про неможливість розпочати судовий розгляд та здійснити його на засадах змагальності сторін з урахуванням прав обвинуваченої на справедливий судовий розгляд, з причин неузгодженості в обвинувальному акті формулювання обвинувачення з кваліфікацією кримінального правопорушення та викладеними обставинами.

За таких обставин обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 підлягає поверненню прокурору для приведення його у відповідність до норм діючого КПК України.

Керуючись ст. 291, 314 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту прокурору - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22018050000000206 від 05 жовтня 2018 року відносно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України повернути прокурору Донецької області.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.

Суддя Н.М.Медінцева