Рішення № 80786409, 25.03.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.2019 Справа № 920/173/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши матеріали справи №920/173/19

за позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Перше травня» (вул. Першотравнева, буд. 17, с. Великі Вільми, Сумський район, 42345, код 02137513),

до відповідача: Дочірнього підприємства «Аромат» (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код 30737268) в особі Філії «Сумський молочний завод» (вул. Білопільський шлях, буд. 15, м. Суми, 40009, код 26438113),

про стягнення 458 630 грн. 71 коп. заборгованості по договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №2 від 01.01.2015 р.

за участю представників сторін:

від позивача: Монагарова О.Я., адвокат, свідоцтво серії №1172 від 21.04.2004, договір №23/01 від 23.01.2019, довіреність від 23.01.2019;

від відповідача: не з'явився;

при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 458 630 грн. 71 коп., з яких: 400 661 грн. 72 коп. основного боргу, 41 648 грн. 79 коп. пені, 3 365 грн. 56 коп. - 3% річних, 12 954 грн. 64 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №2 від 01.01.2015, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 879 грн. 47 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 8 400 грн. 00 коп.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, подав суду заяву про долучення до матеріалів справи акту приймання-передачі наданих послуг.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позовну заяву не подав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

01 січня 2015 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом Агрофірма «Перше травня» і Дочірнім підприємством «Аромат» в особі Філії «Сумський молочний завод» було укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №2 (далі за текстом - «Договір»), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався в порядку і на умовах, визначених цим Договором, передати у власність відповідачу сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662-97 (надалі - «Товар»), а відповідач зобов'язувався прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що оплату за Товар відповідач проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному Протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного Договору. Протокол погодження ціни повинен бути підписаний стороною, яка його отримала, не пізніше 5 робочих днів з моменту його отримання.

Згідно п. 2.5. Договору розрахунки за даним договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було підписано 3 протоколи на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока, які вводяться в дію з 10.08.2018, з 05.09.2018 та з 26.09.2018.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що ним належним чином виконано всі взяті на себе зобов'язання по Договору та поставлено відповідачу товар протягом липня-вересня 2018 р. на загальну суму 952 039 грн. 77 коп., що підтверджується прийомними квитанціями №221 від 01.08.2018, №255 від 03.09.2018, №283 від 01.10.2018, проте відповідач не здійснив повну оплату отриманого товару. Таким чином, станом на день звернення позивача до суду сума основного боргу становить 400661 грн. 72 коп.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд дійшов до висновку про те, що загальні положення ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №3-121гс14.

Позивачем на адресу відповідача додатково була надіслана вимога №17 від 28.01.2019 про сплату заборгованості, проте вона залишена відповідачем без відповідного реагування.

Сума основного боргу в розмірі 400661 грн. 72 коп. підтверджується письмовими матеріалами справи, а саме: підписаними належним чином спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної продукції, а також прийомними квитанціями на закупівлю молочної сировини, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів сплати основного боргу або обґрунтованих заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 400661 грн. 72 коп. основного боргу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 41 648 грн. 79 коп. пені, нарахованої за період з 01.11.2018 по 13.02.2019 відповідно до п. 4.2. Договору, яким передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків за прийнятий товар позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він виконаний позивачем арифметично невірно; розрахунок виконано позивачем за період з 01.11.2018 по 13.02.2019, виходячи із суми основного боргу 400 661 грн. 72 коп., в той час як станом на 01.11.2018 сума основного боргу складала 630 737 грн. 26 коп., про що свідчить акт звіряння взаємних розрахунків №95.

Частиною 2 ст. 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, беручи до уваги вимоги ч.2 ст. 237 ГПК України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 41 493 грн. 19 коп. пені, нарахованої за період з 01.11.2018 по 13.02.2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Судом перевірено розрахунок позовних вимог в цій частині та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12 954 грн. 64 коп. інфляційних збитків та 3 365 грн. 56 коп. - 3% річних підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8 400 грн. 00 коп. витрат на професійну юридичну допомогу. В обґрунтування своїх вимог позивачем подано суду договір про надання професійної правничої допомоги №23/01 від 23.01.2019, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1172 від 21.04.2004, платіжне доручення №65 від 24.01.2019 на суму 8 400 грн. 00 коп., а також акт приймання-передачі наданих послуг від 20.03.2019 по Договору про надання професійної правничої допомоги №23/01 від 23.01.2019 р.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи те, що представником позивача подано належні докази в обґрунтування витрат позивача на отримання професійної правової допомоги, вимоги про стягнення з відповідача 8 400 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Аромат» (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код 30737268) в особі Філії «Сумський молочний завод» (вул. Білопільський шлях, буд. 15, м. Суми, 40009, код 26438113) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Перше травня» (вул. Першотравнева, буд. 17, с. Великі Вільми, Сумський район, 42345, код 02137513) 400 661 грн. 72 коп. основного боргу, 41 493 грн. 19 коп. пені, 3 365 грн. 56 коп. - 3% річних, 12 954 грн. 64 коп. інфляційних збитків, 6 879 грн. 47 коп. витрат по сплаті судового збору, 8 400 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 29.03.2019 р.

Суддя О.В. Коваленко