Рішення № 80784890, 22.03.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8096/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

при секретарі Струтинська Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовною заявою адвоката ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 селищної ради Ужгородського району, про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_3 селищної ради Ужгородського району, про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування.

Позивач вказує на те, що 10 серпня 2005 року померла ОСОБА_4. На підставі заповіту, відповідно до якого він є спадкоємцем майна, державним нотаріусом Ужгородської районної державної ОСОБА_5 16 березня 2007 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Згідно зазначеного свідоцтва про право на спадщину, спадщина складається з житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями і спорудами, однак в свідоцтві про право на спадщину до складу спадкового майна, що перейшло позивачу в порядку спадкування згідно заповіту ОСОБА_4 від 25 жовтня 1991 року, не було включено дві земельні ділянки, що належали померлій.

Так, на підставі рішення ОСОБА_3 селищної ради X сесії XXII скликання від 05 вересня 1997 року у приватну власність померла отримала дві земельні ділянки площею 0.10 га. (урочище «шкільна винниця») та 0,14 га. (урочище «Біля рибника») для особистого селянського господарства, які розташовані у смт. Середнє, однак, за час свого життя вона не встигла здійснити державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку та виготовити на власне ім'я державний акт на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи те, що право на земельну ділянку не було зареєстровано за померлою, позивач не має можливості зареєструвати дані земельні ділянки на своє ім’я.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак в матеріалах справи міститься заява представника ОСОБА_1, згідно з якою він просив провести розгляд справи у їх відсутності та задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_3 селищна рада Ужгородського району Закарпатської області у судове засідання повторно не з’явилися, хоча про час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, однак до суду надали заяву про розгляд справи у відсутності представника селищної ради.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 74 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2005 року померла ОСОБА_4.

На підставі заповіту, посвідченого ОСОБА_3 селищною радою 25 жовтня 1991 року, зареєстрований у реєстрі за № 70, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 є внук - ОСОБА_2, державним нотаріусом Ужгородської районної державної ОСОБА_5 16 березня 2007 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Згідно зазначеного свідоцтва про право на спадщину, спадщина складається з житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в смт. Середнє, вулиця Лінська (раніше Гагаріна), будинок №65 - шістдесят п'ять (раніше №73), Ужгородського району.

Однак, в свідоцтві про право на спадщину до складу спадкового майна, що перейшло позивачу в порядку спадкування, не було включено дві земельні ділянки, що належали померлій.

Судом встановлено, що померла отримала на підставі рішення ОСОБА_3 селищної ради X сесії XXII скликання від 05 вересня 1997 року у приватну власність дві земельні ділянки площею 0.10 га. (урочище «шкільна винниця») та 0,14 га. (урочище «Біля рибника») для особистого селянського господарства, які розташовані у смт. Середнє. Однак, за час свого життя померла не встигла здійснити державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку та виготовити на власне ім'я державний акт на право власності на земельну ділянку.

Оскільки право на земельну ділянку не було зареєстровано за померлою ОСОБА_4, спадкоємець ОСОБА_2 не має можливості зареєструвати земельні ділянки на своє ім’я.

Відповідно до приписів ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвецїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 цього Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 цього Кодексу спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Як роз’яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в пункті 3.1. Листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ч. 1 ст. 1222 цього Кодексу спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно норм ч. 5 ст. 1268 цього Кодексу незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно ч. 3 ст. 1296 цього Кодексу відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, враховуючи те, що в позивача існують перешкоди у оформленні права на спадщину в нотаріальному порядку, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 328, 331, 377, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1261, 1268, 1297 ЦК України, ст. ст. 6 13, 76, 89, 141, 200 ч. 4, 206 ч. 4, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов адвоката ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 селищної ради Ужгородського району, про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1) право власності на дві земельні ділянки площею 0,10 га. (урочище «шкільна винниця») та 0,14 га. (урочище «Біля рибника») для особистого селянського господарства, які розташовані у смт. Середнє, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Закарпатського Апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Реквізити сторін:

Позивач – ОСОБА_2, іпн- 268102250, адреса місця проживання:Ужгородський район, смт. Середнє, вул. Лінська, 65.

Відповідач – ОСОБА_3 селищна рада Ужгородського району Закарпатської області, місце знаходження: 89452, Ужгородський район, смт.Середнє, вул. Закарпатська, 63.

Суддя Т.Р. Деметрадзе