Рішення № 80779032, 27.03.2019, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7252/17

пр.№ 2/464/337/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2019 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Рудакова І. П.,

за участю секретаря судового засідання Захарчук О. Ю.,

справа № 464/7252/17,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідачка ОСОБА_2 з’явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю представників учасників справи: представник відповідача ОСОБА_3 з’явився, представник позивача не з’явився,

в с т а н о в и в:

позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся в суд із позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2012 року № б/н у розмірі 99664,04 грн та судові витрати у розмірі 1600,00 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 20000,00 грн у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом від суми залишку заборгованості за кредитом. Відповідачем умови кредитного договору не виконувались, внаслідок чого станом на 06 червня 2017 року утворилась заборгованість у спірному розмірі, яку позивач просить стягнути з відповідача. Разом із тим, просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідачем подано відзив, який містить заперечення на позов. Зазначає, що дійсно отримала кредит на платіжну картку, якими добросовісно користувалась. 18 червня 2015 року невідома особа представилась працівником банку та шляхом обману заволоділа її грошовими коштами у розмірі 18707,52 грн разом із комісією банку. З цього приводу, 19 червня 2015 року відповідачка звернулась до правоохоронних органів та було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. На даний час досудове розслідування триває. 22 червня 2015 року та повторно 26 червня 2015 року ОСОБА_2 за цим фактом звернулась до банку, однак жодної обґрунтованої відповіді не отримала. Надалі, зверталась до банку із заявою про зупинення нарахування відсотків, скасування уже нарахованих відсотків, а також отримання коштів, які були безпідставно списані з її кредитного рахунку, однак отримала відмову. Вважає, що факт зняття грошових коштів шахрайським способом із її кредитної картки встановлено. Враховуючи наведене вище, просить у позові відмовити.

30 травня 2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, який містить пояснення щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Так, позивач пояснив, що між сторонами склались кредитні правовідносини, які повинні виконуватись з дотриманням чинного законодавства та умов договору. Відповідач несене відповідальність за усі операції, що супроводжувались авторизацією до моменту письмової заяви про блокування коштів на картковому рахунку і за всі операції, які не супроводжувались авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа платіжної системи. Відповідач була зобов’язана вжити заходів до запобігання втрати персонального ідентифікаційного номера, а у разі, якщо таке сталось негайно усно повідомити банк, а у триденний строк надати письмову заяву до банку. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити повністю.

30 листопада 2017 року ухвалою судді відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду. Судові засідання неодноразово відкладались з поважних причин.

У судовому засіданні сторона відповідача підтримала заперечення викладені у відзиві на позов та просить у такому відмовити.

У судове засідання представник позивача не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про місце, дата та час цього засідання, а тому зі згоди сторони відповідача, суд вважає за можливе провести судове засідання у його відсутності.

Дослідивши матеріали справи та з’ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Суд установив, 18 грудня 2012 року ОСОБА_2, звернулась з письмовою анкетою-заявою (б/н) до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про надання їй кредиту у розмірі 20000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У заяві відповідач висловив згоду з тим, що заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифи складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Таким чином, кредитодавець взяті на себе зобов'язання за спірним кредитним договором виконав та надав грошові кошти відповідачу у вигляді кредитного ліміту на кредитну картку. Тобто виконав зі своєї сторони умови договору, у відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.

Щодо виконання зобов'язань за кредитним договором із сторони відповідача, то останній ухиляється від їх виконання.

Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором заборгованість ОСОБА_4 станом на 06.06.2017 склала 99664,04 грн, з яких: 18412,50 грн – заборгованість за кредитом; 5648,23 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом, 70381,21 грн – заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн (фіксована частина) та 4722,10 грн (процентна складова).

Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачем не надано, такий не оскаржувався, а відтак є чинним, а тому приймається судом до уваги.

Визначаючи суму неустойки у виді пені, яку необхідно стягнути з відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини п'ятої статті 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 03 вересня 2014 року №6-100цс14.

Установивши, що розмір неустойки у виді пені (70381,21 грн) значно більший від розміру основного зобов'язання (18412,50 грн), суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, тобто зменшити розмір пені до суми основного зобов'язання, що становить 18412,50 грн.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 4722,10 грн (процентна складова), нарахованої позивачем через несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. У той самий час умовами кредитного договору також передбачена сплата штрафів фіксованої частини та процентної складової.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15.

Відтак, суд приходить переконання, що оскільки у відповідності до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України, а відтак вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення з відповідача штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 4722,10 грн (процентна складова) задоволенню не підлягають, а тому у цій частині позовних вимоги необхідно відмовити.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту, відсотками, пенею, яка зменшена судом до розміру основного зобов’язання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та становлять всього у розмірі 42473,23 грн.

Щодо аргументів відповідача викладених у відзиві на позов, суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи установлено, що 19 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області із заявою про те, що 18 червня 2015 року невідома особа шахрайським способом шляхом обману по телефону заволоділа її грошовими коштами із кредитної картки «ПРИВАТБАНК» у сумі всього 18707,52 грн разом з комісією банку / арк. спр. 54, 72/.

Суд зазначає, що у матеріалах справи також знаходиться повідомлення про досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015140070001722 від 19.06.2015 за вищевказаною заявою ОСОБА_2 та встановлено попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення за ч.1 ст. 190 Кримінального кодексу України. Проведено ряд слідчих дій та ряд вказівок прокурора слідчому направлених на встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні. На даний час досудове розслідування триває. Відповідачка ОСОБА_2 має статус потерпілої / арк. спр. 63-75/.

Відповідно до п. 1.1.5.5. Умов та Правил надання банківських послуг, що є невід’ємною частиною кредитного договору від 18.12.2012 № б/н, банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карту, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в SMS повідомленні ПіН коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24 або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв'язку під час використання цих каналів.

Згідно з п.п. 1.1.5.14 (2.1.1.9.5) Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему Mobile Banking, систему Приват-24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації.

Відповідно до п. 1.1.5.28 Умов та Правил надання банківських послуг, -у разі якщо Держатель дає згоду на проведення операцій з Картками або нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання надалі. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНу.

Згідно з п. 1.1.5.29 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи.

Банк не несе відповідальність за несанкціонований доступ до ПІН- коду Клієнта під час реєстрації в системі Приват24 в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних і антишпіонських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації Клієнта на персональному комп'ютері Клієнта, з якого здійснюється реєстрація (п.п. 2.3.2.7.3.1.13. Умов та Правил).

Відповідно до п.1.32 ст. 1, п.20.1 ст. 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» власник рахунку може ініціювати списання коштів та розпоряджатися ними.

Згідно з п.п. 1, 2, 6, 9 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 05.11.2014 № 705 користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається.

Емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Повертаючись до матеріалів справи, суд відмічає, що відповідач лише 22 червня 2015 року повідомила банк про несанкціоновані операції з використанням її електронного платіжного засобу, які відбулись 18 червня 2015 року та які були виявлені нею вже 19 червня 2015 року / арк. спр. 58/.

Таким чином, відповідач не повідомила негайно банк про вчинені операції, адже не надала доказів цього, як вимагають Умови Кредитного договору, а також не надала доказів того, що вона особисто не здійснювала переказ коштів двома операціями на загальну суму у розмірі 18707,52 грн: перший переказ на суму 13640,00 грн та сума комісії 545,60 грн , другий переказ - 4348,00 грн та сума комісії 173,92 грн відповідно, зі своєї картки з кредитного рахунку, що підтверджується випискою про рух коштів / арк. спр. 54/.

Разом зі тим, суд приходить висновку, що відповідач ОСОБА_2 передала (розголосила) третім особам інформацію завдяки розмові із третіми особами по мобільному телефону, про що стверджувала відповідачка у відзиві на позов, яка дала їм змогу ініціювати платіжні операції по кредитному картковому рахунку відповідача та заволодіти кредитними коштами, а відтак суд прийшов переконання, що ризик збитків від здійснених операцій та відповідальність за це повинна нести ОСОБА_2

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст. 12 цього Кодексу що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, здійснивши оцінку доказів у відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд прийшов висновку, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 625, 1073 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ( щодо обов’язку банку повернути грошові кошти за рахунок власних коштів та пеню), адже їх застосування не знайшло свого підтвердження встановленими у суді обставинами.

Суд застосував спеціальні норми права та положення укладеного муж сторонами Договору, які регулюють спірні правовідносин.

Будь-яких інших фактичних даних та підтвердження їх доказами, що має значення для правильного вирішення справи, суд не встановив.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову частково.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 1762,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 681,92 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 259, 264, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2012 року № б/н у розмірі 42473,23 грн, з яких: з яких: 18412,50 грн – заборгованість за кредитом; 5648,23 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом, 18412,50 грн – заборгованість за пенею.

У частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у виді штрафу у розмірі 500,00 грн фіксована частина та 4722,10 грн процентна частина – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір у сумі 681,92 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місце знаходження – місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;

відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання – АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_1.

Дата складення повного судового рішення 27 березня 2019 року.

Суддя І. П. Рудаков