Ухвала суду № 80778508, 28.03.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/6266/17

Провадження № 6-а/461/6/19

УХВАЛА

судового засідання

28.03.2019 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого – судді - Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря - Іваника Р.В.,

заявника (позивача) - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про розгляд звіту суб’єкта владних повноважень, встановлення строку для подання звіту та накладення штрафу,

встановив:

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.12.2017 року, ухваленою під головуванням судді Стрельбицького В.В., позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково.

Визнано бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії з січня 2016 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» №900 від 23.12.2015 року, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанов Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», №947 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268» та довідки ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області №91-02027 від 30.04.2017 року про розмір грошового забезпечення станом на 1 січня 2016 року протиправною. Зобов’язано Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату його пенсії з 1 січня 2016 року, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» №900 від 23.12.2015 року, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанов Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», №947 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268» та довідки ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області №91-02027 від 30.04.2017 року про розмір грошового забезпечення.

Зобов’язано Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати протягом десяти днів, з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч.1 ст.367 КАС України.

Позивач звернувся до суду із заявою про встановлення нового строку для подання звіту про виконання рішення суду та накладення штрафу за неподання звіту про виконання судового рішення, в якій просив накласти на начальника ГУ ПФУ у Львівській області штраф в розмірі 38 420 гривень, половину, з яких стягнути на користь ОСОБА_1, іншу половину на користь Державного бюджету України. Також просив зобов’язати ГУ ПФУ у Львівській області у 20-ти денний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою від 04 березня 2019 року у задоволенні даної заяви було відмовлено.

15.03.2019 року позивач (заявник) ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначену ухвалу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає наступне:

«Вважаю, що оскаржуване рішення по даній справі порушує моє право справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст.55 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод)».

Таким чином, позивач (заявник) фактично вказує на обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності суду.

У подальшому, 19.03.2019 року ОСОБА_1 подав фактично аналогічну за змістом заяву про розгляд звіту суб’єкта владних повноважень, встановлення нового строку для подання звіту про виконання рішення суду та накладення штрафу за неподання звіту про виконання судового рішення.

Доводи наведеної заяви, підстави на які посилається заявник та вимоги, які він в ній ставить є аналогічними вимогам, підставам та предмету, що вже отримали оцінку, яка відображена в процесуальному рішенні – ухвалі суду від 04 березня 2019 року, постановлену в цьому ж складі суду.

Отже, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач (стягувач) з посиланням на положення Конституції України та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, наводить обставини, які на його думку, свідчать про необ’єктивність та упередженість суду.

З цього приводу на початку розгляду справи головуючим було озвучено заяву про самовідвід.

У процесі обговорення заяви позивач (заявник) ОСОБА_1 вказав, що вважає вищенаведене рішення з приводу його заяви (ухвалу суду від 04 березня 2019 року), поданої в порядку виконання постанови від 11.12.2017 року, упередженим та необ’єктивним.

Представник відповідача заяву про самовідвід підтримала, з мотивів наведених головуючим.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Мотивами оголошення даної заяви є нижченаведені підстави та обставини.

У практиці Європейського суду з прав людини склалися певні принципи, що стосуються незалежності та неупередженості судів. Суд встановив, що вимога «неупередженості» має два аспекти. По-перше, суддя повинен бути суб’єктивно вільний від особистих упереджень чи уподобань. По-друге, він повинен бути об’єктивно неупереджений, тобто гарантовано виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому аспекті. Європейський Суд також вказав, що для віри в незалежність і неупередженість суду важливі їх зовнішні ознаки, оскільки під питанням знаходяться повага і авторитет, які суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості

Встановлено, що предмет і підстави заяви ОСОБА_1, вимоги, на які вказує в даній заяві ОСОБА_1 є аналогічними вимогам, підставам та предмету попередньої заяви та вже отримали правову оцінку, яка відображена в процесуальному рішенні – ухвалі суду від 04 березня 2019 року, постановлену в цьому ж складі суду.

Відповідно до ст. 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Стаття 39 КАС України визначає, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

Згідно ст. 40 КАС України, питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 та його пояснень наданих в процесі обговорення заяви про самовідвід вбачається, що позивач не тільки не погоджується з процесуальними рішеннями головуючого прийняти в процесі розгляду питань, які виникли під час виконання постанови від 11.12.2017 року, а ще й вказує на упередженість та необ’єктивність головуючого.

Отже, позивач вказує на наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Суд не погоджується, що по відношенню до позивача були продемонстровані будь-які ознаки упередженості чи необ’єктивності. Зазначені доводи підтверджуються зокрема постановою по даній справі від 11.12.2017 року, якою позов ОСОБА_1 був задоволений частково. В подальшому законність даного рішення суду була підтверджена судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, обставини, що були предметом дослідження у вищезазначеній справі, докази які досліджувались під час судового розгляду, прямо стосуються правовідносин, які є предметом дослідження у даній справі та фактично є аналогічним та тими самими, а відтак, оскільки судом надавалась правова оцінка цим обставинам, при розгляді вказаної справи у сторін може виникнути обґрунтований сумнів в неупередженості та об’єктивності розгляду.

Крім того, всі інші питання які можуть виникнути в процесі виконання постанови від 11.12.2017 року є похідними від питань, які оцінені в ухвалі від 04.03.2019 року і нерозривно пов’язані з доводами висловленими в обох заявах позивача.

Згідно ст.39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

Отож, зважаючи на те, що суддею Стрельбицьким В.В., в межах даної адміністративної справи досліджувались обставини, які прямо стосуються правовідносин, що є предметом дослідження у даній справі та таким була надана правова оцінка, є достатні та обґрунтовані підстави вважати, що наявність такого факту може викликати у сторін сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.

Виходячи із норм п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо гарантій справедливого розгляду справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», з метою забезпечення об’єктивності розгляду справи, усунення будь-яких сумнівів щодо прямої чи побічної зацікавленості головуючого у результатах її розгляду, його упередженості чи необ’єктивності, суд приходить до висновку, що самовідвід слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 36,39,40 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Задоволити самовідвід судді Стрельбицького Віталія Вікторовича від участі у розгляді справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий по справі

суддя Стрельбицький В.В.