Рішення № 80777154, 13.03.2019, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2434/18

Провадження № 2/307/165/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Ільницькій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В позовній заяві зазначила, що вона є власником житлового будинку, розташованого в смт. Солотвино, вул. Гагаріна, 13, Тячівського району, Закарпатської області і право власності на будинок підтверджується рішенням Тячівського районного суду від 23.07.2008 року (справа №2-1537/08) та витягом Тячівського РПТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20022105 від 27.08.2008 року. Після одруження відповідача ОСОБА_2 з її донькою ОСОБА_3 з її усного дозволу вони проживали в її будинку. 10 грудня 2015 року рішенням Тячівського районного суду шлюб між її донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Реєстрація місця проживання в її будинку ОСОБА_2 була проведена після розлучення, а саме: 10.11.2017 року, але це була його вимога в разі примирення з донькою і вона погодилася на таке з метою збереження сім’ї, хоча насправді цього не відбулося, оскільки жодного дня після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 за адресою реєстрації не проживав і ніякого примирення не відбулося. Вона та її донька неодноразово зверталися до відповідача з проханням в добровільному порядку зняти себе з реєстрації з належного їй будинку в смт. Солотвино, вул. Гагаріна, 13, Тячівського району, Закарпатської області, але безрезультатно. На даний час, відповідач проживає у своїх батьків в с. Середнє Водяне, вул. Магура, 31, Рахівського району, де має відповідну житлову площу та всі необхідні умови для проживання. Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, який складений депутатом Солотвинської селищної ради та засвідчений селищним головою від 15.05.2018 року встановлено, що за адресою: смт. Солотвино, вул. Гагаріна, 13, на даний час проживає вона, її донька ОСОБА_4 та двоє онучок: ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Крім цього, в даному акті обстеження матеріально-побутових умов сім’ї зазначено, що ОСОБА_2 з грудня 2015 року по вказаній адресі в смт. Солотвино, вул. Гагаріна, 13 не проживає. Довідкою виконкому Солотвинської селищної ради №787 від 15.05.2018 року стверджується, що її донька ОСОБА_4 має наступний склад сім’ї: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, які мешкають за адресою: смт. Солотвино, вул.. Гагаріна, 13. Із вказаної довідки не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 проживає однією сім’єю з її донькою та онуками за вищевказаною адресою.

Просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право на користування житлом в будинку №13 по вул. Гагаріна в смт. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області.

Представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_8 надіслав до суду заяву про розгляд справи у їхній з позивачкою відсутності, позовні вимоги підтримують, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він бажає проживати в ІНФОРМАЦІЯ_3. Він посварився з дружиною і з 21 грудня 2017 року по місцю реєстрації не проживає, але в будинку залишилися його речі та майно. Він на даний час проживає ІНФОРМАЦІЯ_4 з іншою жінкою. Просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши всі обставини справи , суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 згідно рішення Тячівського районного суду від 23.07.2008 року, яке набрало законної сили та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.08.2008 року за №20022105, є власником житлового будинку №13 по вулиці Гагаріна в смт. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області.

Довідкою виконкому Солотвинської селищної ради №787 від 15.05.2018 року та акту обстеження матеріально побутових умов від 15.05.2018 року, стверджується, що позивачка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, має наступний склад сім’ї: донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, та донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, мати ОСОБА_1 та мешкає по вул. Гагаріна, 13, в смт. Солотвино, Тячівського району.

В цьому ж акті обстеження матеріально побутових умов від 15.05.2018 року зазначено, що ОСОБА_2 з грудня 2015 року не проживає ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10.12.2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

В акті депутата Солотвинської селищної ради ОСОБА_10 16 листопада 2018 року та виданій на його підставі довідці виконкому Солотвинської селищної ради від 19 листопада 2018 року за №1795 зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, який зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_9, проживав по даній адресі з 2005 року по грудень 2017 року, де знаходяться його речі і що підтверджують мешканці даної вулиці.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Так, у відповідності до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності і власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Об’єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба, квартира ( ст.ст. 379 , 382 ЦК України).

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Передбачаючи право власника жилого будинку ( квартири) на відчуження цих об’єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов’язків попереднього власника чи членів його сім’ї до нового власника в частині збереження права користування житлом.

Згідно ст.405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч.1 ст.71 ЖК України притимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Частиною 4 цієї ж статті визначено, що до членів сім'ї власника будинку належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила встановлені статтею 162 ЖК України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 більше року без поважних причин не проживає (з грудня 2017 року) в належному позивачці ОСОБА_1 будинку №13 по вулиці Гагаріна в смт. Солотвино, Закарпатської області.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що позивачкою доведено факт порушення з боку відповідача ОСОБА_2 її права користування та розпоряджання своїм майном, а саме будинком №13 по вулиці Гагаріна в смт. Солотвино, Закарпатської області, оскільки відповідач значиться зареєстрованим в її будинку, а тому позов слід задовольнити та визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_11, України, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_12, України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, таким, що втратив право на користування житлом в будинку №13 по вулиці Гагаріна в смт. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 209, 223, 263, 265 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.16, 379, 382, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.71, 150, 156 ЖК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_11, України, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_12, України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, таким, що втратив право на користування житлом в будинку №13 по вулиці Гагаріна в смт. Солотвино, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_11, України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 704 гривні 80 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_13, мешканка смт. Солотвино, вул. Гагаріна, 13, Тячівського району, Закарпатської області, України, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_11, України, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_14, України, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Повний текст рішення складено 22 березня 2019 року.

Головуючий: В.І. Бобрушко