Рішення № 80771281, 18.03.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/21456/18

н/п 2/640/930/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представника позивача Катріч М.М.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

16.11.2018 р. представник позивача - адвокат Катріч М.М. звернулась до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 78,8 кв.м., та житловою площею 43,5 кв.м. за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та брата ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року. В обгрунтування вказаних підстав посилається на наступне. Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 року в сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Однак, в свідоцтві про народження позивача була зроблена помилка в прізвищі батьків, у зв'язку з чим позивач не могла звернутись до нотаріуса для оформлення спадкових прав, та звернулась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.06.2018 року встановлений факт родинних відносин між фізичними особами, а саме, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року є батьками позивача, а вона їх донькою, та що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року є братом позивача. Позивач мешкає та постійно зареєстрована з 30.08.1961 року за адресою: АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_2). Позивач є єдиною спадкоємицею після смерті своїх батьків та брата, та після їх смерті прийняла спадщину фактично. Позивач звернулась до нотаріуса щоб отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, проте отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з тим, що батько позивача при житті право власності на вказаний будинок не отримав, та було рекомендовано звернутись до суду. Єдині документи, що має позивач - це копії будинкових книжок, та технічний паспорт виготовлений Харківським БТІ.

Представником відповідача ХМР подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивачем не надано жодного документа, який підтверджує право власності на спірний житловий будинок за батьками позивача, та в інвентаризаційній справі також відсутні вказані документи, та просить поновити строк на подання відзиву у зв'язку з тим, що представник позивача перебував у відпустці, та представником здійснено запит до КП «ХМБТІ» для витребування інвентаризаційної справи на вказане домоволодіння, після ознайомлення з нею, представником відповідача складено вказаний відзив та спрямовано його до суду. За вказаних обставин, суд вважає за можливе поновити відповідачу пропущений строк для подання вказаного відзиву.

Представник позивача- адвокат Катріч М.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ХМР в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки не повідомив, клопотань про відкладення судового розгляду до суду не надходило.

16.11.2018 року вказана позовна заява надійшла до суду, та розподілена судді Зуб Г.А.

Ухвалою судді від 20.11.2018 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.02.2019 року було закрито підготовче провадження по цивільній справі, та справу призначено до судового розгляду.

Судом встановлено, що дівоче прізвище позивача ОСОБА_6, та після укладення шлюбу було змінено на «ОСОБА_2».

Батьками позивача в її свідоцтві про народженні зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_6, хоча в свідоцтві про народження ОСОБА_3 (дівоче прізвище Удоденко) зазначено ім'я матері позивача «ОСОБА_4», а прізвище батька позивача «ОСОБА_3».

В наданій до суду копії свідоцтва про шлюб прізвище батьків позивача зазначено як «ОСОБА_3» та «ОСОБА_3».

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача ОСОБА_4, та ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер брат позивача.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.06.2018 року, яке набуло чинності 10.07.2018 року, встановлений факт родинних відносин між фізичними особами, а саме, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року є батьками позивача, а вона їх донькою, та що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року є братом позивача. Вказаним рішенням суду встановлено, що відповідно до копії паспорту позивача, вона з 04.05.1981 року дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкові справи після смерті батьків позивача та її брата не заводились. Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24.10.2018 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що позивачем не подано документ, який підтверджує право власності спадкоємців на спадкове майно-житловий будинок, та позивачем не надано належним чином засвідчену копію рішення суду, не внесено плату за вчинення нотаріальної дії, та не внесені встановлені законодавством платежі, пов'язані з вчиненням нотаріальної дії.

Тому позивач змушена звернутись до суду з вказаним позовом за захистом свого права.

На підтвердження своїх позовних вимог надано до суду копію домової книги, з якої вбачається, що з 1948 року батько позивача ОСОБА_3 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_2) разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 За вказаною адресою мешкала також позивач та її померлий брат ОСОБА_3

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, одним із способів якого є визнання права.

Згідно роз'яснень викладених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Батьки та брат позивача померли до набуття чинності ЦК України, та позивач зазначає, що після смерті останніх нею було прийнято спадщину фактично.

Згідно ч.1 ст. 524 ЦК УРСР (чинної на час виникнення спірних правовідносин) спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Нормами статей 548, 549 ЦК УРСР визначено, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтями 529, 530 ЦК УРСР встановлено черги спадкоємців за законом, а саме, спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом встановлено, що батьки та брат позивача були зареєстровані у вказаному домоволодінні з 09.10.1968 року, та в технічному паспорті зазначено, що житловий будинок побудований в 1948 року, а житлова прибудова «А-1», тамбор «а» та сарай «Б» в 1992 році. .

На той час набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином на той час житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року він набув право в межах, установлених законом,

володіння, користування й розпорядження цим майном.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли, за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи. Однак, будь-яких документів зазначених у вказаних нормативно-правових актів до суду надано не було, так і не було надано відомостей коли саме побудовані житлова прибудова «А-1», тамбур «а», сарай «Б», а саме до 05.08.1992 року, чи після цього.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, судовим розглядом на даний час не встановлено підстав для звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності саме в порядку спадкування. При цьому, до суду надано технічний паспорт, який було виготовлено станом на 24.09.2010 року, з якого вбачається, що сам житловий будинок був побудований в 1948 року, а житлову прибудову «А-1», тамбур «а», сарай «Б» в 1992 році, тобто після смерті батька позивача, та матір позивача також померла в 1992 році, що також унеможливлює визнання судом права власності за позивачем в порядку спадкування. А тому, за вказаних обставин, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити за наведених вище підстав.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 133, 137,141, 259, 264,265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач - ОСОБА_2, місцеперебування: АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1.

Відповідач - Харківська міська рада , місцезнаходження: м. Харків, площа Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243.

Повний текст рішення складено 27 березня 2019 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ