Рішення № 8076201, 02.02.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.10 Справа № 6/29/10

Суддя

За позовом          Відкритого акціонерного товариства „Український графіт” (69600, м. Запоріжжя, Північне шосе, 20)

До          Відкритого акціонерного товариств „Вуглецевий композит” (69600, м. Запоріжжя, Північне шосе, 31-А, МСП-982)

Про стягнення 13 406 грн. 60 коп.

                                                             Суддя Місюра Л.С.

За участю представників:

Від позивача:           Баланчук І.М. –дов. № 027/35 від 01.01.2010р., Тітова А.Є. –дов. № 025/35 від 01.01.2010р.

Від відповідача:          Ширяєв В.Г. –дов. № 3 від 11.01.2010р.

Розглянувши матеріали справи за позовом Відкритого акціонерного товариства „Український графіт” м. Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства „Вуглецевий композит” м. Запоріжжя, про стягнення 13 406 грн. 60 коп., суддя –

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляційних процесів за період з жовтня 2007 року по листопад 2009 року в сумі 12 015 грн. 08 коп. та 3 % річних за період з 31.10.2007р. по 30.12.2009р. в сумі 1 391 грн. 52 коп.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав: за позовом позивача було прийнято рішення господарського суду Запорізької області у справі № 6/515/07 від 20.12.2007 року про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 39 475 грн. 41 коп. Рішення набрало законної сили, судом був виданий наказ на виконання цього рішення. На підставі судового наказу постановою № 168/3 від 19.06.2008 року у даній справі було відкрито виконавче провадження. На даний момент державний виконавець вживає заходи щодо примусового стягнення заборгованості за вказаним вище наказом суду. Таким чином, грошові зобов’язання відповідача перед позивачем у даній справі припинились з моменту відкриття виконавчого провадження, і посилання позивача на ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) являються безпідставними. Крім того, відповідач просить звернути увагу, що при здійсненні розрахунків суми позову позивачем були представлені невірні вихідні дані, що врешті решт дає невірну суму позову. При розрахунку суми інфляційних втрат та 3 % річних необхідно приймати за початок періоду нарахування вказаних вище відсотків момент набрання чинності рішенням. Дана правова позиція відповідача заснована на висновках ВГСУ, що викладені в інформаційному листі № 01-8/685 від 20.11.2008 року. Крім того, відповідач просить звернути увагу суду на тяжке фінансове становище, в якому перебуває підприємство. З жовтня 2009 року та по сьогоднішній час підприємство перебуває у простої, тобто, не веде виробничу діяльність, що негативно впливає на виконання грошових зобов’язань перед кредиторами, у т.ч. перед позивачем. За підсумками 2009 року відповідач несе значні збитки та подальше збільшення кредиторської заборгованості за даним позовом може привести до банкрутства підприємства. Просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2007 року по справі № 6/515/07 були задоволені частково уточненні позовні вимоги позивача і на його користь з боржника було присуджено до стягнення основний борг з урахуванням індексу інфляції за період з січня 2007 року по вересень 2007 року в сумі 28238 грн. 05 коп., по договору 804/49132/04 від 01.10.2004р., 3 % річних за період з 17.01.2007 року по 30.10.2007 року в сумі 596 грн. 96 коп., пеня за період з 17.01.2007 року по 15.07.2007 року в сумі 10 000 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 522 грн. 40 коп. та на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.

Вказаним рішенням встановлено: 01.10.2004 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) було укладено договір № 804/49132/04 з протоколом врегулювання розбіжностей та додатковими угодами, які є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до вказаного договору, позивач надавав відповідачу послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту водобороту НОВ 2 ГЗ „Вуглекомпозит”.

Пунктом 2.4 договору сторони передбачили, що підтвердженням виконання виконавцем послуг по договору є Акт здачі –прийняття виконаних робі.

Відповідно до п. 3.2 договору, після підписання Акту здачі - приймання виконаних робіт, виконавець виставляє рахунок, який замовник зобов’язаний сплатити протягом п’яти банківських днів.

09.01.2007 року сторонами був підписаний двосторонній акт про надання послуг за червень 2006 року на суму 26006 грн. 68 коп.

Відповідно до п. 3.2 договору, відповідачу був виставлений рахунок № 45275 від 29.12.2006 року на вказану суму.

Відповідач оплату заборгованості в сумі 26 006 грн. 68 коп. не провів.

Пунктом 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вже є рішення господарського суду від 20.12.2007р. по справі 6/515/07, яке набрало законної сили, в якому брали участь ті самі сторони, та яким вже встановлені вказані вище факти, які не доводяться знову при розгляді цієї справи.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2007р. по справі № 6/515/07, копія якого знаходиться в матеріалах справи, з відповідача на користь позивача було присуджено до стягнення втрати від інфляції за період з січня 2007 по вересень 2007 року та 3 % річних за період з 17.01.2007 року по 30.10.2007 року.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2007 року по листопад 2009 року в сумі 12 015 грн. 08 коп. та 3 % річних за період з 31.10.2007 року по 30.12.2009 року в сумі 1 391 грн. 52 коп.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три процента річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Така ж правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України № 06/153 від 28.03.2006р. № 2-4/1319-2004.

Таким чином, інфляційні витрати та 3% річних підлягають сплаті навіть при неможливості виконати відповідачем своїх зобов’язань. За таких обставин, безпідставні посилання відповідача на те, що він не може виконати зобов’язання, тому що підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявні стю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому ви конанню.

Відповідно до положень ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов’язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються юридичні зобов’язання, у т. ч. передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності у зв’язку з неможливістю виконання ним грошового зобов’язання.

Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного суду України від 28.03.2006 року № 2-4/1319-2004.

З аналізу норм чинного законодавства слідує, що інфляційні витрати підляга ють сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Така ж правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 10.06.2003р. у справі 3/350 (03/101).

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України, не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року у справі № 01-8/685.

Відповідач помилково вважає, що вказаним Інформаційним листом визначено, що нарахування інфляції та відсотків повинно проводитись з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

У даному Інформаційному листі мова йде як раз про те, що нарахування інфляції та відсотків за порушення боржником грошових зобов’язань не залежить від судового рішення та моменту набрання ним законної сили. Інфляційні витрати та відсотки нараховуються відповідно до умов договору, з моменту порушення боржником грошових зобов’язань.

За таких обставин, відповідач зобов’язаний платити інфляційні витрати та 3% річних до проведення виконання зобов’язань належним чином у повному обсязі.

Позивач в позовної заяві просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2007 року по листопад 2009 року в сумі 12 015 грн. 08 коп. та 3% річних за період з 31.10.2007 року по 30.12.2009 року в сумі 1 391 грн. 52 коп.

Фактично, з відповідача за вказані періоди, з урахуванням кількості днів в кожному році, підлягає стягненню інфляційні витрати в сумі 12 009 грн. 44 коп.

В частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 5 грн. 64 коп. слід в позові відмовити, в зв’язку з необґрунтованим нарахуванням.           

Також, фактично за період з 31.10.2007 року по 30.12.2009 року з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних у розмірі 1 690 грн. 78 коп.

Однак, суддя не визнав за необхідне виходити за межі позовних вимог, а тому спір розглядається в межах заявленої суми, і відтак з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 1 391 грн. 52 коп.

Заперечення відповідача не приймаються судом по вищевикладеним підставам.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 35, 44 –49, 75, 82 –85 ГПК України, суддя

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Вуглецевий композит” (69600, м. Запоріжжя, Північне шосе, 31-А, МСП –982, код ЄДРПОУ 24516317, р/р № 226002976713329 в ЗФ ПУМБ м. Запоріжжя, МФО 313623) на користь Відкритого акціонерного товариства „Український графіт” (69600, м. Запоріжжя, Північне шосе, 20, код ЄДРПОУ 00196204, р/р № 26008900301 в ПАБ „МетаБанк”, МФО 313582) інфляційні витрати в сумі 12 009 грн. 44 коп., 3 % річних в сумі 1 391 грн. 52 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 134 грн. 03 коп. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 235 грн. 88 коп. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Л.С. Місюра

Рішення підписано : 02.02.2010р.