Ухвала суду № 80757183, 14.03.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9533/17

Провадження № 1-кп/127/979/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Борисюк І.Е., Бессараб Н.М.,

секретаря Коцюби І.П.,

за участю прокурора Гюмюшлю М.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці ініційоване судом питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 311 КК України, відомості про яке внесені 29.06.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020010004967, суд -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 311 КК України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов’язаний повторно до спливу продовженого строку розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2019 року обвинуваченому ОСОБА_2 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.03.2019 року, з урахуванням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Судом поставлено на обговорення питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання його під вартою.

Прокурор Гюмюшлю М.Г. з приводу продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначив, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України не зменшилися, запобіжний захід відносно обвинуваченого обрано правильно, підстав для його зміни скасування не вбачається. Обвинувачений є раніше судимою особою, перебуваючи на волі, може продовжувати вчиняти нові злочини, переховуватись від суду, а також впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, іншим чином перешкоджати розгляду кримінального провадження в суді.

Адвокат ОСОБА_3 щодо продовження дії запобіжного заходу заперечував, так як ризики, на його думку, стороною обвинувачення не доведені, прокурором не надано жодного доказу про продовження їх існування. Також, адвокат ОСОБА_3 звернув увагу суду, що у ОСОБА_2 є міцні соціальні зв’язки, постійне місце проживання та місце реєстрації. На переконання сторони захисту, відсутні докази тиску обвинуваченим тиску на свідків. З урахуванням усіх вище перерахованих обставин, захисник просив змінити ОСОБА_4 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав клопотання свого захисника щодо зміни йому запобіжного заходу на домашній арешт за місцем проживання.

Вислухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.

При вирішенні питання про зміну запобіжного заходу або продовження строку обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров'я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, чинити тиск на свідків, які ще не допитані в судому засіданні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.

Також суд, враховує положення п. с) ч. 1 ст. 5 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» згідно якого: нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Крім того, слід зазначити, що враховуючи практику ЄСПЛ, зокрема, у розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

При вирішенні ініційованого судом питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 суд прийшов до наступного висновку. На переконання суду, у разі зміни запобіжного заходу ОСОБА_2 на більш м’який, останній може переховуватися від суду, розуміючи невідворотність покарання у разі визнання його винним у вчиненні особливо тяжкого злочину. Судом прийнято до уваги те, що до затримання обвинувачений не був офіційно працевлаштований, тому може продовжувати вчиняти нові злочини. На думку суду, у разі зміни запобіжного заходу обвинуваченому, існує ризик, що останній зможе незаконно впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні. Також обвинувачений може перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином. Таким чином, жоден із більш м’яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому слід відмовити, а запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою слід продовжити на шістдесят днів.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 177, 178, 331, 375 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою на 60 днів з 14.03.2019 до 12.05.2019 включно.

Копію ухвали направити Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» для виконання та прокурору Вінницької місцевої прокуратури для відома.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді: