Ухвала суду № 80756750, 26.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

26 березня 2019 року м. Київ№ 826/13272/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКомунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради, Міністерства юстиції Українитретя особаДержавний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донський Ярослав Сергійовичпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради (далі - відповідач-1), Міністерства юстиції України (далі- відповідач-2), третя особа - Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донський Ярослав Сергійович, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донського Ярослава Сергійовича, індексний номер 36648184 від 16 серпня 2017 року, про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати Міністерство юстиції України внести відомості про скасування рішення державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36648184 від 16 серпня 2017 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що державним реєстратором вчинено дії, що порушують право власності на житло та гарантії недоторканості житла, передбачені Конституцією України. Крім того, на думку позивача, прийняте рішення, яке стало підставою для внесення державним реєстратором відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», порушує норми законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про заставу» та «Про іпотеку».

Також позивач стверджує, що Міністерство юстиції України, не здійснюючи захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1, в силу повноважень, наданих йому законодавством, проігнорувало очевидне порушення порядку проведення реєстраційних дій державним реєстратором, не забезпечило дотримання законності процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на адміністративний позов представник Міністерства юстиції України зазначив, що повноваження стосовно прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень законодавством віднесено до виключної компетенції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідного органу державної реєстрації прав, а не до компетенції органу державної реєстрації прав. Тобто, у відповідності до законодавства Міністерство юстиції України не є суб'єктом державної реєстрації прав, а тому не може вчиняти реєстраційні дії щодо права власності, в тому числі, вносити записи про скасування записів до Державного реєстру прав на підставі рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 27 листопада 2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача-2 заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представники відповідача-1 та третьої особи в підготовчі та судове засідання не з'являлися, хоча про дату, час та місце їх проведення повідомлялися належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, заяв/клопотань до суду не надходило. В зв'язку із зазначеним судом визнано неповажною неявку представників відповідача-1 та третьої особи у відповідне судове засідання.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі в частині, виходячи з наступного.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 05 березня 2008 року між Доротько Сергієм Васильовичем (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець продав, а покупець купила квартиру під номером 38 в будинку під номером 19 по вулиці Дніпровська набережна в місті Києві. Відчужувана квартира складається з двох жилих кімнат, загальною площею 84,20 кв.м., у тому числі жилою площею 33,20 кв.м.

05 березня 2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про позивача як про власника квартири під номером 38 в будинку під номером 19 по вулиці Дніпровська набережна в місті Києві.

Того ж дня, 05 березня 2008 року, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №79124 (нерухомого майна), предметом якого визначено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартира №38, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 19.

Як повідомила позивач, у березні 2018 року від представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» їй стало відомо, що останнє стало власником нерухомого майна - квартири №38, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 19 на підставі договору відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року №5207-5208.

З витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, сформованого станом на 06 березня 2018 року, вбачається, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36648184 від 16 серпня 2017 року прийнято державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донським Ярославом Сергійовичем на підставі: договору іпотеки №79124 від 05 березня 2008 року; вимоги про усунення порушень основаного зобов'язання №И_733933 від 30 червня 2016 року, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»; договору відступлення права вимоги №5207-5208 від 12 грудня 2011 року, видавник: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко В.В.; договір факторингу №1 від 12 грудня 2011 року, видавник: сторони; інформаційна довідка, серія та номер: КВ-2017№28768, видана 27 липня 2017 року, видавник: КПКМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації»; рекомендоване повідомлення, серія та номер: б/н від 13 липня 2016 року, видавник: Укрпошта.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статі 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта вл адних повноважень або іншої особи;

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Предметом судового розгляду в даному випадку є публічно правовий спір, тобто спір між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно правовий характер, пов'язаність із сферою реалізації публічної влади.

Проте, слід зазначити, що специфіку публічно правового спору визначає не тільки його суб'єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов'язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність правових підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», яке, на переконання позивача, протиправно реєструвалось відповідачем-1 за вказаною особою, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею.

Крім того, позивач вказує, що відповідним рішенням відповідача-1 порушені її права як власника та, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на статтю 41 Конституції України, в тому числі і щодо недопустимості протиправного позбавлення власників належного їм майна. Позивач заперечує право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Таким чином, підставами даного позову визначені обставини неправомірності, на думку позивача, набуття третіми особами права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, що, на її переконання, порушує належне їй право власності. Тобто, в основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваного рішення відповідача-1 покладено не порушення порядку та процедури проведення державної реєстрації права власності, а відсутність такого права в особи, за якою у подальшому таке право було зареєстровано. Такі аргументи безумовно свідчать про існування спору про право у межах даних правовідносин.

Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначали, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Верховний Суд України зазначив, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Приймаючи до уваги, що предметом оскарження є рішення державних реєстраторів, приватних нотаріусів як державних реєстраторів, в обґрунтування протиправності (правомірності) яких позивачем покладено заперечення можливості набуття права власності на спірне нерухоме майно, суд доходить висновку про неможливість розгляду відповідних позовних вимог в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі, незважаючи на суб'єктний склад сторін даного спору.

Тобто, враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із виконанням умов цивільно-правових договорів (по трьом особам), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на протиправність позбавлення її права власності, такий спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16, який підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження №11-96апп18), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/1792/17-а (провадження №11-109апп18), де вказано, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №826/11640/16 (провадження №11-212апп18) вказано, що правовідносини, виникнення яких обумовлено незгодою позивача із видачею іншому рівноправному суб'єкту господарювання зазначеного правовстановлюючого документа, не можна охарактеризувати як відносини влади і підпорядкування у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, такі відносини не містять публічно-правової складової, а мають виключно приватно-правовий характер, позаяк оскарження свідоцтва про право власності на нерухоме майно може вплинути саме на майнові права особи, якій це майно належить.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором прийнято рішення з порушенням порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки рішення прийняте без наявності підтверджень про направлення банком письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання та про усунення порушень у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, без наявності копії такої вимоги банку, відсутності документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку отримання іпотекодавцем такої вимоги.

Водночас, з аналізу обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, а позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора фактично покликані на відновлення прав власності позивача на квартиру.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірне нерухоме майно перейшло до третьої особи, суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що заявлені позовні вимоги позивача є приватноправовим спором і стосуються захисту його прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, суд вважає, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду і повинен розглядатися загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Частиною 6 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Аналіз наведеного свідчить, що питання про розподіл судових витрат у разі закриття провадження у справі вирішується за заявою особи.

Керуючись статтями 238 - 239, 241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, суд -

У Х В А Л И В:

1.Закрити провадження в адміністративній справі №826/13272/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради, Міністерства юстиції України, третя особа - Державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донський Ярослав Сергійович про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог до Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області Донського Ярослава Сергійовича, індексний номер 36648184 від 16 серпня 2017 року про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1.

2.Роз'яснити ОСОБА_1 її право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.

3.Роз'яснити ОСОБА_1, що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко