Рішення № 80753540, 25.03.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.2019 Справа № 920/316/17

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі:

головуючого судді Резніченко О.Ю.,

судді Соп’яненко О.Ю.,

судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання – Мудрицької С.Ю.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю)

до - Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС України у Сумській області,

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області,

про стягнення 81882 грн 05 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача – адвокат ОСОБА_1 (ордер № 25-2018 від 19.102.2018),

від відповідача – ОСОБА_2 (довіреність № 5119/10/18-19-10 від 08.10.2018),

від третьої особи – не з’явився,

УСТАНОВИВ:

Позивач 18.04.2017 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2017, просить суд стягнути з відповідача шкоду в розмірі 81882,05 грн, заподіяну відповідачем у зв’язку з неповерненням коштів у вигляді надмірно сплаченого грошового зобов’язання з податку на прибуток. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7500 грн судових витрат на правничу допомогу. Розмір судових витрат позивач обґрунтовує у додаткових поясненнях від 22.06.2017.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що за результатами декларування податку на прибуток за 2015 рік, у нього виникло право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток. Позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення надмірно сплачених грошових зобов’язань у сумі 1001632 грн, проте відповідачем було відмовлено позивачу. Позивач звертатися до адміністративного суду, яким було визнано бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій спрямованих на повернення позивачу спірної суми. Проте грошові кошти в сумі 1001632 грн були отримані позивачем лише 26.08.2016. Тому, позивач вважає, що в результаті незаконних дій відповідача він протиправно був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами та замість використання власних коштів позивач був змушений користуватись кредитними коштами.

Відповідач у відзиві від 01.06.2017 проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, зазначаючи те, що кредитні кошти за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 призначені для будівництва торгово-офісного центру в м. Полтава, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача. Кредитна установа надала позивачу кредит на умовах його цільового використання, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача.

Третя особа у відзиві від 27.04.2017 проти позовних вимог заперечує, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та фактом заподіяння позивачу шкоди.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.08.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, позов було задоволено повністю. 06.12.2017 по справі було видано наказ про примусове виконання рішення.

Постановою Верховного Суду від 08.05.2018 вищезазначені рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області. 20.09.2018 матеріали справи були повернуті на адресу господарського суду Сумської області.

Ухвалою від 26.11.2018 було призначено розгляд справи колегіально у складі трьох суддів. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.11.2018 було визначено наступний склад суду: головуючий суддя Резніченко О.Ю., суддя Соп’яненко О.Ю., суддя Котельницька В.Л.

22.10.2018 позивачем була подана заява із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою від 24.10.2018 справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

23.10.2018 позивачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту розгляду по суті Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 920/31/18. Ухвалою від 10.01.2019 було залишено заяву про зупинення провадження у справі без розгляду та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

26.11.2018 позивачем було подано клопотання про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання було задоволено судом.

15.03.2019 позивачем суду була надана заява про відкладення розгляду справи. В судовому засіданні 18.03.2019 була оголошена перерва.

18.03.2019 відповідачем була надана заява про заміну сторони у справі правонаступником. Ухвалою від 25.03.2019 судом було відмовлено відповідачу у задоволенні вказаної заяви.

Представник позивача усно та у письмових додаткових поясненнях від 22.10.2018 і від 06.02.2019 зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог.

Представник відповідача усно та в письмових додаткових поясненннях від 24.10.2018 зазначив, що проти позовних вимог заперечує.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте надав до суду клопотання, в якому просить розглядати справу за відсутності представника третьої особи.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом були встановлені наступні фактичні обставини справи.

За результатами декларування податку на прибуток за 2015 рік, у позивача виникло право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами роботи у 2015 році у розмірі 5102908 грн, з яких: 1001632 грн - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами останнього (звітного) податкового періоду та 4101276 грн - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами попереднього звітного періоду поточного року (9 місяців 2015 року).

Позивач звертався до відповідача з заявою від 11.02.2016 № 17 про повернення надмірно сплачених грошових зобов'язань у розмірі 1001632 грн (а.с.12, том 1). Відповідач отримав заяву позивача 12.02.2016.

На зазначену заяву позивач отримав відповідь про відмову у поверненні суми зменшення податку на прибуток. Вищезазначене підтверджується листом відповідача від 01.03.2016 № 9883/18-19-20-02-45 (а.с.13-14, том 1).

Позивач оскаржив вказані дії відповідача, звернувшись з позовною заявою до Сумського окружного адміністративного суду.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі № 818/300/16, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій спрямованих на повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобов'язань в розмірі 1001632 грн та зобов'язано відповідача підготувати та надати на виконання до третьої особи висновок про повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань в сумі 1001632 грн шляхом перерахування вказаних коштів (а.с.15-21, том 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Грошові кошти в розмірі 1001632 грн за заявою № 17 від 11.02.2016 були отримані позивачем 26.08.2016, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с.14, том 1).

05.10.2007 позивачем з Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль» було укладено кредитний договір № 012/06-11/101 та додаткова угода від 18.09.2015 до нього (надалі – Кредитний договір), що підтверджується копією договору та додаткової угоди (а.с.22-26, том 1).

Згідно до додаткової угоди до вказаного кредитного договору кредитор відкрив позивачу не відновлювану кредитну лінію у сумі 88999000 грн строком до 02.08.2017 із сплатою 14 відсотків річних (п. 1.2 Кредитного договору).

Як зазначає позивач, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у не підготуванні висновку про повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобов'язань та неподанні його для виконання третій особі, позивачу завдано збитки у вигляді витрат пов'язаних з користуванням кредитними коштами. Тому, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Позивачем надано розрахунок заявлених позовних вимог (а.с.26, том 1).

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

В Постанові Верховного суду від 08.05.2018 по даній справі, якою справа була направлена на новий розгляд до господарського суду Сумської області, було вказано:

- судами не було досліджено та не з’ясовано, яким чином при укладенні кредитного договору у 2007 році позивач міг розраховувати на те, що за результатами роботи у 2015 році у нього виникне право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток у певній сумі та в подальшому використати ці кошти для сплати відсотків за користування кредитними коштами;

- судами не встановлено усіх необхідних елементів, зокрема, причинно-наслідкового зв’язку, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків;

- не зазначено доказів, на підставі яких суди дійшли висновку, що позивач використовував додаткові кредитні кошти саме для забезпечення господарської діяльності позивача;

- не досліджено наявність доказів вчинення відповідачем неправомірних дій під час виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 818/300/16.

Згідно з ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до приписів ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

В даному випадку саме на позивача покладається обов'язок довести протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади, наявність шкоди (її розмір) та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Наявність вищезазначених фактів і є предметом доказування по даній справі, з урахуванням вказівок, які зазначені в Постанові Верховного суду по даній справі.

По-перше, щодо протиправності (незаконності) поведінки органу державної влади.

Як вже зазначалось вище, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 818/300/16 підтверджена бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області щодо не вчинення дій спрямованих на повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань. Поряд з цим, даним судовим актом відновлено порушене право позивача та зобов’язано відповідача підготувати та надати на виконання до третьої особи висновок про повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань шляхом перерахування відповідних сум.

Як зазначає сам позивач, 14.04.2016 Сумським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою зобов’язано відповідача підготувати та надати на виконання третій особі висновок про повернення позивачу грошових коштів у розмірі 1001632 грн. 15.06.2016 Харківським апеляційним адміністративним судом прийнято ухвалу про залишення вищезазначеної постанови першої інстанції без змін. Після повернення матеріалів справи з апеляційної інстанції Сумським окружним адміністративним судом 02.08.2016 було видано виконавчий лист на виконання постанови (а.с.69, том 2).

10.08.2016 відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області було відкрито виконавче провадження № 51899539 по виконанню вищезазначеного виконавчого листа (а.с.71, том 2). 22.08.2016 відповідачем підготовлено та передано 23.08.2016 на виконання третій особі висновок про повернення позивачу належних йому грошових коштів у розмірі 1001632 грн (а.с. 72, том 2). 26.08.2016 третьою особою перераховано на розрахунковий рахунок позивача указану вище суму грошових коштів. 31.08.2016 зазначеним відділом виконавчої служби було закінчено виконавче провадження по виконанню виконавчого листа по справі № 818/300/16 (а.с.74, том 2).

Погоджуючись з доводами позивача, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов’язковому виконанню, в той же час, суд звертає увагу на те, що при зверненні з позовною заявою у даній справі та під час нового розгляду справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачем неправомірних дій під час виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 818/300/16.

По-друге, щодо наявності шкоди та її розміру.

Позивачем заявлено шкоду в розмірі 81882 грн 05 коп. за період з 04.03.2016 року по 26.08.2016. Вищезазначена сума є сумою нарахованих процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1001632 грн у зазначеному періоді.

Кінцевою датою періоду (26.08.2016) позивач визначив день перерахування третьою особою на рахунок позивача коштів у розмірі 1001632 грн.

Дату початку періоду нарахування (04.03.2016) позивач визначає виходячи з того, що заяву позивача відповідач отримав 12.02.2016, а відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України граничний строк для надання відповідачем третій особі висновку про повернення позивачу надмірно сплачених коштів – до 25.02.2016, а відтак граничний строк, встановлений законом для повернення третьою особою позивачу надміру сплачених грошових зобов’язань сплив 03.03.2016.

Однак суд не погоджується з вказаним розрахунком позивача, оскільки приписами п.п. 43.5, 43.6 ст. 43 Податкового кодексу України встановлений строк підготовки висновку податкового органу про повернення відповідних сум коштів та подання його до виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків, у встановленому порядку.

Таким чином, аналіз наведених вище норм податкового законодавства дає підстави стверджувати, що 03.03.2016 (дата визначена позивачем як граничний строк повернення третьою особою позивачу грошових коштів) є граничною датою підготовки висновку, а повернення грошових коштів мало здійснюватись органом казначейства у порядку та строки (протягом п'яти робочих днів з моменту отримання висновку), також, визначені приписами ст. 43 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що дата 03.03.2016 (відповідно до встановлених обставин) не є датою, до якої мало бути здійснено у разі належного виконання податковим органом приписів ст. 43 Податкового кодексу України, перерахування (зарахування) відповідних кошти.

Водночас, слід зауважити на тому, що кредитні кошти позивачем були отримані 04.03.2016 (тобто на наступний день від граничної дати, встановленої для підготовки висновку) у сумі 1001632 грн, яка дорівнювала можливій сумі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань.

Крім того, день сплати заборгованості, як правило, не включається до періоду прострочення виконання зобов’язання.

Враховуючи вищезазначене, позивачем не доведено розмір шкоди та невірно визначено період її нарахування, а відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

По-третє, стосовно причинно-наслідкового зв’язку.

Як вже зазначалось, 05.10.2007 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_3 Аваль» було укладено кредитний договір № 012/06-11/101 та додаткова угода від 18.09.2015 до нього.

Позивач вказує на те, що для здійснення господарської діяльності: виплати заробітної плати, закупки матеріалів та комплектуючих, виконання інших зобов'язань перед контрагентами, тощо, вимушений був використовувати кредитні грошові кошти за вказаним вище договором, зі сплатою відповідних процентів.

Отже, в даному випадку необхідно дослідити цільове використання отриманих 04.03.2016 позивачем грошових коштів у сумі 1001632 грн, з урахуванням умов вказаного договору та підстав/порядку надання кредитних коштів за п. 5.1 Кредитного договору.

Відповідно до п.п.2.1, 6.1 Кредитного договору кредитні кошти, призначені для будівництва торгово-офісного центру в м. Полтава (мета кредиту, ст. 345 ГК України), позивач зобов'язався використовувати на вказані у договорі цілі. Проценти за кредит позивач сплачує щомісячно платіжним дорученням на рахунок кредитора.

Пунктами 3.1, 3.3 Кредитного договору передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Згідно з п. 6.1., п. 6.2 Кредитного договору, позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пунктів 8.1., 8.2, 8.3 Кредитного договору, позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів за кредитним договором (строків повернення кредиту, сплати процентів) у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин. Таке звернення повинно бути направлене кредитору в письмовій формі за 10 днів до настання строку платежу з наданням документів, що об'єктивно підтверджують неможливість своєчасної сплати заборгованості.

Пунктом 10.3. Кредитного договору передбачено, що у випадку дострокового погашення заборгованості за кредитом з порушенням умов, передбачених п. 8.2. договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 3% від суми достроково погашеної заборгованості. У разі виявлення фактів нецільового використання кредиту (його частки) позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 25 % від суми нецільового використання (п. 10.4 кредитного договору).

Так, дослідивши умови Кредитного договору, суд дійшов висновку, що кредитні кошти за цим договором призначені для будівництва торгово-офісного центру в м. Полтава. При цьому ВАТ “ОСОБА_4 Аваль” надав позивачу кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, а позивач зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах передбачених цим договором. Крім того, як встановлено судом, позивач був вправі порушувати перед банком питання про перенесення строків платежів за Кредитним договором, а також, позивач має право достроково погашати кредит.

Як зазначає сам позивач, фактів нецільового використання ним кредитних коштів не існувало, а всі кошти були використані на цілі, визначені кредитним договором, а цільове використання кредитних коштів контролювалось кредитодавцем.

Суд встановив, що доказів, які б підтверджували звернення позивача до банку щодо відстрочення платежів за кредитним договором у зв'язку з виникненням тимчасових фінансових ускладнень матеріали справи не містять, як і не має належних доказів сплати позичальником штрафу у розмірі 25 % від суми нецільового використання, на підставі п. 10.4 кредитного договору, при цьому сплата відсотків за користування кредитними коштами виникла не в результаті бездіяльності відповідача, а обумовлена умовами Кредитного договору.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Позивач зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у не підготуванні висновку про повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобов'язань та неподанні його для виконання третій особі у справі, позивачу завдано збитки у вигляді витрат, пов'язаних з користуванням кредитними коштами.

Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при укладенні Кредитного договору у 2007 році він міг розраховувати на те, що за результатами роботи у 2015 році у нього виникне право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток у певній сумі та можливості в подальшому використати ці кошти для сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Крім того, позивач зазначає, що для забезпечення господарської діяльності підприємства вимушений був використовувати додаткові кредитні кошти, проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених фактів, а саме в матеріалах справи відсутня фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про фінансові результати тощо). Матеріали справи містять лише пояснення позивача, що замість використання неповернутих йому у встановлений законом строк грошових коштів, він був вимушений застосовувати додаткові фінансові інструменти для сплати процентів за частиною кредиту.

Тому, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявності усіх складових необхідних для стягнення шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, в тому числі відсутній причинно-наслідковий зв'язок між несвоєчасним поверненням позивачу коштів та збитками, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, в зв’язку з їх необгрунтованістю.

Доводи позивача, які зазначені ним у додаткових поясненнях, в тому числі наданих суду 22.10.2018, судом до уваги не приймаються, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, як зазначає позивач, порушені Верховним Судом у Постанові по даній справі питання мали б відношення до спірних правовідносин, які є предметом розгляду даної справи, у випадку якщо б позивач заявив позовні вимоги про стягнення шкоди спричиненої необхідністю сплати , чи порушення строків сплати саме чергових платежів за кредитом та процентами у відповідності до кредитного договору. В той же час, з урахуванням ст. 316 ГПК України, судом досліджені, в тому числі ті питання на які звернув увагу Верховний Суд у Постанові по даній справі.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 7500 грн витрат на правничу допомогу. Судовий збір позивачем не сплачувався, відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи те, що судом позивачу було в позові відмовлено, то суд покладає на позивач його витрати на правничу допомогу в розмірі 7500 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати на правничу допомогу покласти на Спільне українсько-білоруське підприємство «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю).

3. Згідно з ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін:

Позивач – Спільне українсько-білоруське підприємство «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) (проспект Курський, 6, м. Суми, 40020, код ЄДРПОУ 21127532).

Відповідач – Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС України у Сумській області (Покровська площа, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39563287).

Третя особа – Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області (вул. Воскресенська, 7, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 37970404).

Повне судове рішення складено 28.03.2019.

Гловуючий суддя О.Ю. Резніченко

Суддя О.Ю. Соп’яненко

Суддя В.Л. Котельницька