Рішення № 80748053, 21.03.2019, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/696/19

пр.№ 2/464/790/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2019 Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого – судді Дулебка Н.І.,

секретар судового засідання – Кравс С.В.,

за участі: представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення невиплаченої заробітної плати, –

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго», в якому просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 04.03.2019, стягнути з відповідача на його користь основну заробітну плату у розмірі 22 227 грн., доплату за шкідливі умови праці у розмірі 2 175 грн., доплату за високу професійну майстерність у розмірі 1 401 грн., оплату за роботу в нічний час у розмірі 2 390 грн., а всього 28 193 гривні. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 10.11.2011 прийнятий на посаду машиніста-обхідника з котельного устаткування третьої групи в котлотурбінний цех Теплоелектроцентралі-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго», з 02.04.2012 переведений на посаду машиніста котлів четвертої групи цього ж цеху, а 30.09.2015 звільнений з роботи за угодою сторін. Проте, внутрішніми наказами по підприємству відповідач встановлював мінімальні тарифні ставки робітника першого розряду, на основі яких проводив розрахунок і виплату заробітної плати, розмір якої не відповідав вимогам Закону України «Про державний бюджет України» відповідних років. Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» №186 від 21.07.2010 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01.07.2010 – 892, 80 грн., наказом №150 від 23.04.2012 з 01.05.2012 – 1 042, 80 грн., наказом №170 від 29.04.2013 з 01.05.2013 – 1 106,40 грн., наказом №176 від 30.04.2014 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01.05.2014 – 1 152 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 960 грн.), наказом №264 від 27.06.2014 з 01.07.2014 – 1 204, 80 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 1 004 грн.). Оскільки відповідач самовільно визначав мінімальну заробітну плату, що була нижчою від встановленої вищенаведеним Законом, відтак нарахування та виплата заробітної плати проводилося із суттєвим її заниженням. Окрім цього, заниження відповідачем розміру тарифної ставки (посадового окладу) призвело до заниження розміру усіх доплат, зокрема, за шкідливі умови праці, за високу професійну майстерність та за роботу в нічний час. Вважає, що відповідач не дотримався галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об’єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерації роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010 – 2012 роки; територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об’єднаннями роботодавців та профспілковими об’єднаннями Львівської області на 2012 – 2014 роки, а також укладеного колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012 – 2013 роки, у частині встановлення, нарахування та виплати заробітної плати. А тому, просив стягнути з відповідача основну заробітну плату в розмірі 22 227 грн., доплату за шкідливі умови праці у розмірі 2 175 грн., доплату за високу професійну майстерність у розмірі 1 401 грн., доплату за роботу в нічний час у розмірі 2 390 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав з підстав, що викладенні в позові. Окрім цього, погодився з твердженням відповідача про допущення арифметичних помилок у долученому до позову розрахунку. У відповіді на відзив зазначив, що внутрішніми наказами на підприємстві не може встановлюватись мінімальна заробітна плата, що визначена на законодавчому рівні, а тому твердження відповідача про те, що такі накази підлягають застосуванню є безпідставними. Просив позов задовольнити в повному обсязі. Окрім цього, стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засідання позов не визнала з підстав, що викладені у відзиві, в якому зазначила, що накази «Про зміни в оплаті праці працівників» є чинними та в установленому порядку не скасовані. На виконання таких наказів, відділом організації праці і заробітної плати ЛМКП «Львівтеплоенерго» формується тарифна сітка (схема посадових окладів) на основі тарифної ставки робітника І розряду, з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок за видами робіт та кваліфікаційних коефіцієнтів; розробляється штатний розклад із врахуванням нової схеми посадових окладів (тарифної сітки) та подається на погодження в Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради; нараховується та виплачується заробітна плата в терміни, встановлені наказом, у відповідності до затвердженого штатного розкладу. Доведення до відома працівників змісту наказів здійснюється шляхом безпосереднього повідомлення керівниками структурних підрозділів (начальниками відділів, служб, лабораторій, цехів тощо) своїм підлеглим про їх прийняття та механізм впровадження в дію, а також шляхом розміщення примірників наказів на дошках оголошень. При кожній виплаті заробітної плати підприємство повідомляє працівників, шляхом видачі розрахункових листків, про наступні дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Вважає, що вищевказані накази, які погоджені первинною профспілковою організацією, належать до правових актів локального характеру і є обов’язковими на підприємстві. Окрім цього, вказала, що оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не встановлено, а відтак до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Також відповідачем здійснено власний розрахунок заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивачем у розрахунку допущено арифметичні помилки, на підставі яких представником позивача зменшено розмір позовних вимог. Вважає, що сума заробітної плати, що підлягає стягненню у випадку задоволення позовних вимог становить 22 227 грн., доплата за шкідливі умови праці – 2 175 грн., сума різниці у доплаті за високу професійну майстерність – 1 401 грн., доплата за роботу в нічний час – 2 390 грн. Окрім цього, заперечила витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн., вважає такий розмір неспівмірним із складністю вказаної справи та виконаною представником роботою, часом та обсягом наданих ним послуг. Просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, оглянувши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ЛМКП «Львівтеплоенерго», зокрема, 10.11.2011 відповідно до наказу №679-к прийнятий на посаду машиніста-обхідника з котельного устаткування третьої групи в котлотурбінний цех Теплоелектроцентралі-1 ЛМКП «Львівтеплоенерго», на підставі наказу №150-к з 02.04.2012 переведений на посаду машиніста котлів четвертої групи цього ж цеху, а 30.09.2015 звільнений з роботи за угодою сторін за ч. 1 ст. 36 КЗпП України згідно з наказом №160-к, що підтверджується записами трудової книжки, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с. 12).

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується представником відповідача, виплата заробітної плати у ЛМКП «Львівтеплоенерго» регулюється наказами «Про зміни в оплаті праці працівників». Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.07.2010 №186 встановлено з 01.07.2010 мінімальну тарифну ставку робітника І розряду в розмірі 892, 80 грн.; наказом №150 від 23.04.2012 з 01.05.2012 – 1 042, 80 грн., наказом №170 від 29.04.2013 з 01.05.2013 – 1 106,40 грн., наказом №176 від 30.04.2014 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01.05.2014 – 1 152 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 960 грн.), наказом №264 від 27.06.2014 з 01.07.2014 – 1 204, 80 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 1 004 грн.) (а.с. 36, 37, 38, 39, 40).

Разом з тим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено, що мінімальна заробітна плата з 01.07.2010 становила 888 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» встановлено мінімальну заробітну плату станом на 01.05.2012 – 1 094 грн. Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» мінімальна заробітна плата станом на 01.05.2013 становила 1 147 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» мінімальна заробітна плата станом на травень та липень 2014 року складала 1 218 грн.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що у будь-якому випадку оплата праці при виконанні працівником місячної (годинної) норми праці (обсягу робіт) не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. При визначенні, чи не є заробітна плата нижчою від мінімальної, до неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Таким чином, наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» «Про зміни в оплаті праці працівників» неправомірно зменшено встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати, чим порушено трудові права позивача, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством.

Згідно з розрахунком недоплаченої заробітної плати, наданим представником відповідача, на підставі якого представником позивача зменшено позовні вимоги, заборгованість ЛМКП «Львівтеплоенерго» по невиплаті позивачу основної заробітної плати, що складає різницю між посадовим окладом штатного розкладу та посадовим окладом на підставі мінімальної заробітної платити згідно з держбюджетом, становить 22 227 грн., з яких: заборгованість за період листопад – грудень 2011 року – 968 грн., січень – грудень 2012 року – 7 665 грн., січень – грудень 2013 року – 6 301 грн., січень – грудень 2014 року – 6 333 грн., січень – серпень 2015 року – 961 грн. (а.с. 55-58).

З огляду на те, що представниками сторін вказаний розрахунок не заперечується, суд приймає такий розрахунок як належний та допустимий доказ.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» цієї статті визначено, що додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 КЗпП України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці.

Пунктом 17.8 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки та пунктом 17.6 Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2013 роки визначено доплату за роботу у важких і шкідливих умовах праці у розмірі до 12 відсотків тарифної ставки (посадового окладу), за роботу в нічний час – 40 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час (а.с. 29-31, 33-34).

З відомостей, що містяться в розрахункових листах про виплату заробітної плати позивачу, вбачається, що доплата за шкідливі умови праці за період з листопада 2011 року по червень 2015 року встановлювалася в розмірі 10 % від тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 13-28).

З огляду на те, що встановлений відповідачем розмір тарифної ставки (посадового окладу) був заниженим та не відповідав вимогам чинного законодавства, відтак відповідно заниженим є і розмір доплати в нічний час та надбавки за високу професійну майстерність.

Згідно з розрахунком сума невиплачених доплат за шкідливі умови праці за період з листопада 2011 року до червня 2015 становить 2 175 грн., сума невиплачених доплат в нічний час за період з листопада 2011 року до червня 2015 року становить 2 390 грн. та сума невиплачених доплат за високу професійну майстерність за період з серпня 2013 року до січня 2015 року становить 1 401 грн. (а.с. 55-58).

Статтею ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем порушено трудові права позивача, суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на корить ОСОБА_3 необхідно стягнути основну заробітну плату у розмірі 22 227 грн., доплату за шкідливі умови праці у розмірі 2 175 грн., доплату за високу професійну майстерність у розмірі 1 401 грн., доплату за роботу в нічний час у розмірі 2 390 грн.

Разом з цим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Що стосується доводів представника відповідача про те, що до даних правовідносин не може застосуватися положення ч.2 ст. 233 КЗпП України, оскільки факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не встановлено, суд вважає такі безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статтям 1, 2 Закону України «Про оплату праці», зокрема, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заробітної плати, яка не була своєчасно нарахована та виплачена роботодавцем, не обмежуються будь-яким строком.

За правилами ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує положення ч. 4 ст. 137 ЦПК України, за якими розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Порядок, умови та обставини, які суд має враховувати при розподілі судових витрат передбачені ст. 141 ЦПК України. Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд враховує: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_1 суду надано договір про надання професійної правничої допомоги, укладений між ним та ОСОБА_3 10.01.2019, акт виконаних робіт з надання професійної правничої допомоги ОСОБА_3 у справі №464/696/19 за період з 10.01.2019 по 28.02.2019, згідно з яким загальна сума витрат на правничу допомогу, що підлягає компенсації склала 4 000 грн. (правовий аналіз наданих документів на предмет можливості звернення до суду з позовом та надання консультацій клієнту – 800 грн., підготовка адвокатського запиту в ЛМКП «Львівтеплоенерго» про надання інформації щодо заробітної плати – 500 грн., підготовка розрахунку невиплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню – 700 грн., підготовка позовної заяви – 1 000 грн., підготовка відповіді на відзив та заяви про зменшення позовних вимог – 1 000 грн.), а також квитанцію до прибуткового косового ордеру від 28.02.2019 на суму 4 000 грн. (а.с. 66 - 69).

Враховуючи складність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, а також розумність та співмірність розміру судових витрат із ціною позову, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру судових витрат, понесених адвокатом ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу з 4 000 грн. до 2 000 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Окрім цього, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути 768, 40 грн. судового збору.

Керуючись статтями 7, 10, 12, 76, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, –

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення невиплаченої заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м.Львів, вул. Д.Апостола, 1, ЄДРПОУ 05506460) на користь ОСОБА_3 (79066, м.Львів, вул. Полуботка, 9/52, РНОКПП НОМЕР_1) основну заробітну плату у розмірі 22227 (двадцять дві тисячі двісті двадцять сім) гривень, доплату за шкідливі умови праці у розмірі 2175 (дві тисячі сто сімдесят п'ять) гривень, доплату за високу професійну майстерність у розмірі 1401 (одна тисяча чотириста одна) гривня, оплату за роботу в нічний час у розмірі 2390 (дві тисячі триста дев'яносто) гривень, а всього 28193 (двадцять вісім тисяч сто дев'яносто три) гривні без врахування сум на відповідні податки і збори .

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 26.03.2019.

Головуючий Дулебко Н.І.