Ухвала суду № 80745422, 26.03.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1227/18

Провадження № 1-кп/304/36/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Чепурнова В.О.,

за участю секретаря судового засідання – Гавій Л.В.,

обвинувача – прокурора Сочки О.І.,

представника потерпілого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

представника потерпілої ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,

обвинуваченого – ОСОБА_5,

його захисників – адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції з Миколаївським апеляційним судом обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018070000000204 від 14 липня 2018 року по обвинуваченню

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, колишнього голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, депутата Перечинської районної ради VІІ скликання, одруженого, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Перечинським районним судом Закарпатської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018070000000204 від 14 липня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Під час судового розгляду представник потерпілого ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 подав суду клопотання про накладення арешту на майно обвинуваченого та просив, з метою забезпечення цивільного позову ОСОБА_1, накласти арешт на автомобіль легковий марки «Шкода Фабія», 2008 року випуску, автомобіль легковий марки «ВАЗ 21013», 1985 року випуску, земельну ділянку, загальною площею 1 587 м. кв., що розташована у с. Дубриничі Перечинського району, земельну ділянку, площею 1 000 м. кв., що розташована у с. Дубриничі Перечинського району, а також 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: с. Дубриничі, вул. Миру, № 35, та належить обвинуваченому ОСОБА_5

У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 вказане клопотання підтримав та просив таке задовольнити.

Прокурор Сочка О.І. та представник потерпілої ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні також просили задовольнити клопотання про арешт майна обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисники – адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечили проти заявленого клопотання та просили у задоволенні такого відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до такого висновку.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтями 131 та 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положенням п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 6 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Положенням ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Здійснюючи тлумачення цього положення у справі «Україна-Тюмень» проти України» (Заява № 22603/02, рішення від 22 листопада 2007 року, статус рішення – остаточне 22/02/2008), Європейський суд з прав людини у п. 47 рішення зазначив, що стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов’язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі».

Подібна позиція також міститься у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Узан та інші проти Туреччини» (Заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), із системного тлумачення якого випливає, що вирішення питання щодо накладення арешту на майно в ході розгляду справи по суті є свідченням можливої упередженості суду та суперечить принципу презумпції невинуватості.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для обвинуваченого та третіх осіб, з метою недопущення безпідставного втручання в право на мирне володіння майном, суд вважає, що арешт майна під час стадії судового розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 по суті не є адекватним заходом забезпечення кримінального провадження, суперечить засадам недоторканності права власності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, а також може свідчити про упередженість суду, а відтак у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статями 131, 132, 170, 171, 173, 369 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про арешт майна обвинуваченого ОСОБА_5 – відмовити.

Ухвала суду згідно ч. 2 ст. 392 КПК України окремому оскарженню від судового рішення, передбаченого частиною першою вказаної статті, не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_8