Ухвала суду № 80740592, 20.03.2019, Деснянський районний суд міста Києва

4-с/754/33/19

Справа № 2603/13263/12

У Х В А Л А

іменем України

20 березня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Саламон О.Б.

за участю секретаря судового засідання Вільховченко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «УМ Факторинг» на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Черухи Олександра Миколайовича, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «УМ Факторинг» звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця в якій просить: визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу по виконавчому провадженню №41739288, визнати протиправною бездіяльність державного виконавця по вказаному виконавчому провадженню, зобов'язати державного виконавця вчинити дії, відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», стягнути з Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві витрати на правову допомогу в розмірі 11 458, 32 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Деснянським районним судом м. Києва 23.12.2013 р. було видано виконавчий лист №2-464/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» суми страхового відшкодування в розмірі 5 292 грн. Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Деснянському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві. 21.12.2016 р. між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «УМ Факторинг» укладено договір про відступлення права вимоги, у відповідності до якого до заявника перейшло право вимоги по виконавчому листу №2-464/2013. В 2018 році заявник дізнався, що постановою державного виконавця від 27.06.2014 р. вказаний виконавчий лист було повернуто стягувачу, у зв'язку з відсутністю в боржника майна, на яке можна звернути стягнення. При цьому, вказану постанову та оригінал виконавчого листа стягувачу повернуто не було. Зазначає, що державний виконавець формально підійшов до примусового виконання рішення суду та не вчинив всіх дій для фактичного його виконання.

03.12.2018 р. від представника заявника до суду надійшла заява про розподіл судових витрат, у відповідності до якої просить у разі задоволення вимог скарги стягнути з Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві судові витрати в розмірі 11 458, 32 грн.

15.01.2019 р. від боржника ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, у відповідності до яких зазначає, що заявником не надано доказів того, що він є стягувачем в даному виконавчому провадженні.

В судове засідання учасники справи не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень та повістка з відміткою про отримання, проте їх неявка у відповідності до ч. 2 ст. 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

Суд, розглянувши подані учасниками справи документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На примусовому виконанні в Деснянському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження №41739288 з примусового виконання виконавчого листа №2-464/2013, виданого 23.12.2013 р. Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» суми страхового відшкодування в розмірі 5 292 грн.

Згідно з Інформації про виконавче провадження та виконавчого листа, стягувачем по ньому є ПрАТ «СК «Українська страхова група».

27.06.2014 р. постановою державного виконавця виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Вбачається, що на час винесення вказаної постанови стягувачем по виконавчому провадженню був ПрАТ «СК «Українська страхова група».

21.12.2016 р. між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «УМ Факторинг» укладено договір про відступлення права вимоги та заміну кредитора, у відповідності до якого ТОВ «УМ Факторинг» набув право вимоги, яке належало первісному кредитору до боржників, визначених Актом прийому-передачі.

У відповідності до п. 2 вказаного договору для виконання його умов сторони підписують договір Доручення.

Вбачається, що до матеріалів справи вказаний договір Доручення заявником не наданий.

Зокрема, згідно з п. 4 даного договору, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору, а новий кредитор зобов'язаний прийняти за Актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору, наступні документи: оригінал або у сканованому вигляді постанови про відкриття виконавчого провадження; оригінал або у сканованому вигляді постанови про повернення виконавчого листа; оригінал виконавчого листа.

Вбачається, що постанова про повернення виконавчого листа стягувачу, була винесена за два роки до укладення вказаного договору відступлення права вимоги, у зв'язку з чим оригінал виконавчого листа мав був бути повернутий ПрАТ «СК «Українська страхова група», та у відповідності до п. 4 Договору, переданий новому кредитору.

При цьому, доказів невиконання ПрАТ «СК «Українська страхова група» вимог п. 4 Договору про відступлення права вимоги, заявником до суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження звернення до страхової компанії з вимогою надати оригінал виконавчого листа.

Вказане, спростовує посилання заявника на неотримання оригіналу виконавчого листа та постанови про його повернення, враховуючи, що на час здійснення державним виконавцем вказаних дій, Договору відступлення права вимоги не існувало.

Крім вказаного, на підтвердження права вимоги за виконавчим листом №2-464/2013, заявником надано витяг з Акту прийому-передачі до Договору про відступлення права вимоги від 01.10.2018 р., підписаний ОСОБА_3 в якості Директора ТОВ «УМ Факторинг».

При цьому, суд приходить до висновку, що вказаний витяг не є належним, допустимим та достатнім доказом переходу до ТОВ «УМ Факторинг» прав вимоги за вказаним виконавчим листом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 є директором ТОВ «УМ Факторинг». При цьому, вказаний витяг не є невід'ємною частиною договору відступлення права вимоги, оскільки підписаний лише однією стороною договору.

У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Згідно із ч.1, 2 ст.442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Ч. 5 даної норми також визначено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Доказів на підтвердження заміни сторони виконавчого провадження або стягувача у виконавчому листі №2-464/2013 з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на ТОВ «УМ «Факторинг» в порядку ст. 442 ЦПК України суду не надано.

Отже, доказів, які свідчили б про те, що ТОВ «УМ «Факторинг» є стягувачем за виконавчим листом №2-464/2013, виданим 23.12.2013 р. Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» суми страхового відшкодування в розмірі 5 292 грн. в суду відсутні.

За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Враховуючи, те, що заявник не є стороною виконавчого провадження та стягувачем за виконавчим листом, в нього не виникло права звернення з вказаною скаргою.

Зокрема, необхідно зазначити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин неправомірності дії та протиправної бездіяльності державного виконавця.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Згідно з ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на викладене, суд відмовляє в стягненні з Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві судових витрат в розмірі 11 458, 32 грн., та покладає їх на заявника.

Керуючись ст. ст. 10, 13, 18, 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451 ЦПК України; ст. 6 Конценції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 19, 129-1 Конституції України; ст. ст. 15, 39 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -'

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальності «УМ Факторинг» на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Деснянського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Черухи Олександра Миколайовича - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги. В разі оголошення вступної та резолютивної частини ухвали або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження ухвали обчислюється з дня складання її повного тексту.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Повний текст ухвали суду складено 20.03.2019 р.

Суддя