Рішення № 80732452, 18.03.2019, Вишгородський районний суд Київської області

18.03.2019 Справа № 756/6373/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючого судді: Баличевої М.Б., при секретарі Рибки І.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вишгород цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання правничої допомоги.-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 219 637, 93 грн. – безпідставно одержаних коштів; 171 966, 88 грн. – процентів за безпідставне користування грошовими коштами позивача; 100000 грн. – моральної шкоди; 3 916, 05 грн. – судовий збір за позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів; 1 762 грн. – судовий збір за позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди; 352, 40 грн. – судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги від 12.06.2015 року № 12-06/15. Відповідно до умов вказаного договору, відповідач зобов’язувався надати правові послуги щодо юридичного проводу в Оболонському районному суді м. Києва справи про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та юридичний провід в Оболонському районному суді м. Києва справи про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 Відповідно до п. 2 додатку до вищевказаного договору вартість робіт склала 22 000 грн., оплата робиться на момент підписання адвокатської угоди у повному розмірі. Тобто, відповідно до умов вищезазначеного договору, вартість правової допомоги, включаючи фактичні витрати відповідача склала 22 000 грн. Вказані грошові кошти були сплачені позивачем на рахунок ОСОБА_2 12.06.2015 року. Протягом співпраці, ОСОБА_2 ввійшов до ОСОБА_1 в довіру, а потім коли позивач втратив пильність, відповідач почав його обманювати та вчинив наступні дії: вручив позивачу сфальсифіковані рішення та ухвали судів, в тому числі підроблені ухвали судів про завищені суми судового збору, надсилав на електронну пошту позивача сфальсифіковані банківські квитанції про необхідність сплати судового збору у розмірі, які не відповідали ставкам судового збору визначених Законом України «Про судовий Збір», повідомляв позивача про неправдиві відомості щодо результатів розгляду судами зазначених цивільних справ. Вказані документи та інформацію відповідач надавав ОСОБА_1 особисто, у вигляді смс повідомлень з терміналів рухомого зв’язку, який користується номерами, які були вказані у договорі про надання правової допомоги, укладений між позивачем та відповідачем, а також листів, які надходили на електронну адресу позивача. Зазначені обставини підтверджуються висновком експертного дослідження інформації, якою здійснювався обмін за допомогою електронних засобів зв’язку від 13.04.2017 року № 2197. В результаті вказаних дій відповідача, останній протягом червня 2015 року – квітня 2016 року, обманом заволодів грошовими коштами позивача у сумі 219 637, 93 грн. У зв’язку з вказаними подіями, ОСОБА_1 змушений був звернутися до правоохоронних органів із заявою про порушення проти ОСОБА_2 кримінальної справи, за наслідками розгляду якої, Оболонським УП ГУ НП у м. Києві 23.05.2016 року було порушено кримінальне провадження за № 12016100050005184 за ч. 1 ст. 190 КК України.

24 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання правничої допомоги, в якій просив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити; стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 22 726, 07 грн.; моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що дійсно 12.06.2015 року між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги № 12-06/15. Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_2, як адвокат зобов’язувався надати правові послуги щодо юридичного проводу в Оболонському районному суді м. Києва справи про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та юридичний провід в Оболонському районному суді м. Києва справи про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 Вартість робіт за вказаним договором склав 22 000 грн. Однак, окрім робіт вказаних в п. 1 Додатку № 1 до Договору ОСОБА_2 за ініціативи ОСОБА_1 було надано останньому додаткову правову допомогу по справам. ОСОБА_2 було запропоновано ОСОБА_1 укласти між ними новий договір надання правової допомоги з чітким переліком юридичного супроводу, але в ході переговорів сторони дійшли згоди, що предмет договору було узгоджено усно, а винагороду за правничу допомогу ОСОБА_1 буде перераховано на банківські реквізити адвоката ОСОБА_2 в розмірі, пропорційно витраченому часу, що в кінцевому результаті склало суму в розмірі 242 364 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду м. Києва від 18.05.2018 року головуючим – суддею по вказаній цивільній справі обрано суддю Диба О.В.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08.06.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів передано на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 19.07.2018 року головуючим – суддею по вказаній цивільній справі обрано ОСОБА_6

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24.07.2018 року вказану цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті та прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання правничої допомоги.

Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним у судове засідання не з’явився, надав заяву про проведення розгляду справи без його участі, первісний позов підтримав, надав письмові заперечення на відзив відповідача.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, первісні позовні вимоги не визнав, надав письмовий відзив на первісну позовну заяву, зустрічну позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

Суд важає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що первині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги № 12-06/15.

Відповідно до умов вказаного договору, адвокат ОСОБА_2 зобов’язувався надати правові послуги ОСОБА_1 щодо юридичного проводу в Оболонському районному суді м. Києва справи про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та юридичний провід в Оболонському районному суді м. Києва справи про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1

Відповідно до п. 2 додатку до вищевказаного договору вартість робіт склала 22 000 грн., оплата робиться на момент підписання адвокатської угоди у повному розмірі.

Тобто, відповідно до умов вищезазначеного договору, вартість правової допомоги, включаючи фактичні витрати відповідача склала 22 000 грн.

12 червня 2015 року вказані грошові кошти були сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 12.06.2015 року № 12-06/15 та платіжним дорученням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.06.2015 року № 41114149795.

В результаті співпраці між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 за період з червня 2015 року – квітень 2016 року ОСОБА_1 було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 219 637, 93 грн., що підтверджується платіжними дорученнями ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19.06.2015 року № Р24А299363679415734; від 30.06.2015 року № Р24А338578480236776; від 28.07.2015 року № Р24А438063729505410; від 06.08.2015 року № Р24А471508685968600; від 01.09.2015 року № Р24А6882434А3199260; від 28.09.2015 року № Р24А17379547А409150; від 23.10.2015 року № Р24А28582258А259691; від 19.11.2015 року № Р24А40265236А092911; від 22.11.2015 року № Р24А41493676А845676; від 25.11.2015 року № Р24А1044806А9630045; від 25.11.2015 року № Р24А1044806А9630045; від 25.11.2015 року № Р24А1059417А4107407; від 11.12.2015 року № Р24А8471311А8913955; від 17.12.2015 року № Р24А11256542А827436; від 25.12.2015 року № Р24А15236362А379624; від 29.12.2015 року № Р24А16856170А955547; від 28.04.2016 року № Р24А72772341А395489; від 30.04.2016 року № Р24А73946195А784463 та довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.04.2017 року № 2017041213506354.

Вказані обставини також підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 05.10.2018 року № 7G18CH14DR23CM2B.

23 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського УП ГУ НП у м. Києві із письмовою заявою про те, що 12.06.2015 року о 15 год. 00 хв. за адресою: м. Київ, пр-т. Московський, 6, кв. 601 ОСОБА_2 шляхом обману заволодів грошовими коштами ОСОБА_1, вказану заяву було зареєстровано до ЖЄО № 32505.

24 травня 2015 року Оболонським УП ГУ НП у м. Києві за письмовою заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за № 12016100050005184 та зазначені в заяві ОСОБА_1 дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України.

Листом від 25.04.2018 року № 37-2150-16 Київська місцева прокуратура № 5 повідомила ОСОБА_1 про те, що досудове розслідування кримінального провадження № 12016100050005184 здійснює слідчий СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7, а процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюють група прокурорів, а саме: прокурор Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_8, яка є старшим групи прокурорів та прокурори Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_9 та ОСОБА_10

З копії протоколу допиту СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві свідка ОСОБА_2 від 17.06.2016 року останнім зазначалось, що ОСОБА_1 в період з вересня 2015 року зараховував на карткові рахунки № 5167 9872 0647 2462 та № 4149 4978 6649 4547 відкритих в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму в розмірі 240 000 грн. приблизно двадцятьма платежами в якості оплати судового збору по справам ОСОБА_1, в яких ОСОБА_2 здійснював представництво. Однак, жодного разу судовий збір за ОСОБА_1 він не сплачував, ОСОБА_1 самостійно його сплачував.

З довідки ПАТ «Перший ОСОБА_11» вбачається, що квитанції № ПН156605 від 28.04.2016 року на суму 27 560 грн. та № ПН1264494 від 28.04.2016 року на суму 27 560 грн. відсутні за даними бухгалтерського обліку квитанцій у вказаному банку та дані платежі через касу відділення № 1 міста Києва не проводилися.

22.10.2018 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 було направлено письмову претензію про сплату останнім 22 726, 07 грн. заборгованості за договором від 12.06.2015 року про надання правової допомоги № 12-06/15, який був укладений між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2

Листом від 16.08.2018 року № 235-АЗ/125/51/ Оболонське УП ГУ НП у м. Києві повідомило ОСОБА_2 про те, що в провадженні СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12016100050005184 від 24.05.2016 року за ч. 1 ст. 190 КК України, які заведені на підставі заяви ОСОБА_1 який вказує на те, що 12.06.2015 року за адресою: м. Київ, пр-кт. ОСОБА_12, 6, оф. 601 адвокат ОСОБА_2 шляхом підробки документів шахрайським шляхом заволодів його грошовими коштами. На даний час по вказаному кримінальному провадженню триває досудове розслідування з метою встановлення всіх обставин події.

Також, ОСОБА_2 надано розрахунок суми гонорару за надану адвокатом правничу допомогу згідно договору – доручення № 12-06/15 від 12.06.2015 року укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 на загальну суму 241 637, 93 грн.

20 травня 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 було укладено та підписано акт прийому – передачі документів, а саме папки з усіма документами ОСОБА_1

З довідки ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС м. Києва від 08.12.2015 року № 9950/Л/26-54-17 видно, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 27.05.2015 року, як приватний підприємець та сума доходу останнього за період з 01.06.2015 року по 30.11.2015 рік склала 172 950 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, що між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги від 12.06.2015 року № 12-06/15.

Відповідно до умов вказаного договору, адвокат ОСОБА_2 зобов’язувався надати правові послуги ОСОБА_1 щодо юридичного проводу в Оболонському районному суді м. Києва справи про розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та юридичний провід в Оболонському районному суді м. Києва справи про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1

Пунктом 2 додатку до договору від 12.06.2015 року № 12-06/15 передбачено, що вартість робіт складає 22 000 грн., оплата робиться на момент підписання адвокатської угоди у повному розмірі.

Тобто, відповідно до умов вищезазначеного договору, вартість правової допомоги, включаючи фактичні витрати відповідача склала 22 000 грн.

12 червня 2015 року вказані грошові кошти були сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 12.06.2015 року № 12-06/15 та платіжним дорученням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.06.2015 року № 41114149795.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Аналізуючи вказані норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» необхідно зробити висновок про те, що адвокат ОСОБА_2 на підставу своїх заперечень проти первинного позову ОСОБА_1 повинен був надати до суду підтвердження того, що ним надавалася правова допомога, яка була вчинена усно, а саме у разі якщо ним надавалися усні і письмові консультації, роз’яснення із інших правових питань щодо справ ОСОБА_1, які не стосуються предмету договору про надання правової допомоги від 12.06.2015 року № 12-06/15.

Крім того, на підтвердження вищевказаного, адвокат ОСОБА_2 повинен був надати до суду підтвердження подальшого запису про надання усних і письмових консультацій, роз’яснення із інших правових питань щодо справ ОСОБА_1 в журналі адвоката ОСОБА_2 та копії врученого клієнту ОСОБА_1 документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди).

Із наданого розрахунку суми гонорару за надану адвокатом правничу допомогу згідно договору – доручення № 12-06/15 від 12.06.2015 року укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 на загальну суму 241 637, 93 грн. не вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаними розмірами винагороди адвоката, з повним переліком проведених дій адвокатом ОСОБА_2 по вказаному договору.

Також, ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві наголошує те, що ним надавалася правова допомога та консультації з інших правових питань, які не передбачені договором про надання правової допомоги від 12.06.2015 року № 12-06/15.

Однак, підтверджень запису в журналі адвоката ОСОБА_2 про надання усних і письмових консультацій, роз’яснення із інших правових питань щодо справ ОСОБА_1 та копії врученого клієнту ОСОБА_1 документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) до суду надано не було, як і не було надано підтвердження того, що між адвокатом ОСОБА_2 та клієнтом ОСОБА_1 на виконання вимог ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»укладено письмовий договір в письмовій формі протягом трьох днів після усного погодження про це.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Обов'язковими умовами для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення є: набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин в майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями п. 2.35 Постанови Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» встановлено, що кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначеній строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що грошові кошти без наявності правових підстав були перераховані ОСОБА_1 на банківські картки, що належать ОСОБА_2 без зазначення призначення платежу, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, а також про те, що перераховані кошти являються безпідставно отриманими ОСОБА_2

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та доведеними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги в свою чергу є такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення процентів з ОСОБА_2 у розмірі 171 966, 88 грн. безпідставне користування його грошовими коштами судом зазначається наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Відповідно до проведеного ОСОБА_1 розрахунку сума процентів за користування безпідставно набутими коштами ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 171 966, 88 грн., з яким суд погоджується у повному обсязі і вважає за необхідним цю частину позовних вимог ОСОБА_1 задовольнити.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди судом зазначається наступне.

Положеннями ч. 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умови порушення права цієї особи, наявність такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.

Таким чином, предметом доказування для ОСОБА_1 у цій справі, окрім наслідків у вигляді пережитих душевних хвилювань, є протиправність дій ОСОБА_2 та причинно-наслідковий зв'язок із такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ОСОБА_1 не надано доказів, які свідчать про завдання йому моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. саме з вини ОСОБА_2, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між вказаною шкодою і протиправним діяннями вказаної особи. Не можуть підтверджувати заподіяння моральної шкоди, факт набуття безпідставно отриманих грошових коштів. Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині вимог слід відмовити.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність у частковому задоволенні первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки первісний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 268 гривень 45 копійок, пропорційно від розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 23, 530, 1167, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 219 637 (двісті дев’ятнадцять тисяч шістсот тридцять сім) гривень 93 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовими коштами у розмірі 171 966 (сто сімдесят одну тисячу дев’ятсот шістдесят шість) 88 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 268 (чотири тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 45 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання правничої допомоги – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 березня 2019 року.

Головуючий М.ОСОБА_13