Рішення № 80723194, 19.03.2019, Великописарівський районний суд Сумської області

Справа № 575/1145/18

Провадження № 2/575/9/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 р. смт. Велика Писарівка

ОСОБА_1 районний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді Савєльєвої А.І.,

за участю секретаря - Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.В.Писарівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2, представник позивача: адвоката ОСОБА_3, до Відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області, Кириківської селищної ради В.Писарівського району Сумської області, третя особа - начальник відділу освіти та спорту Кириківської селищної ради Великописарівськогоо району Сумської області ОСОБА_4, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради ОСОБА_4 № 110-к від 07.08.2018 про її звільнення з посади головного спеціаліста відділу з 07.08.2018 за власним бажанням та поновити її на посаді, а також стягнути з відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.07.2018 вона звернулася до начальника відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради із заявою про звільнення з посади головного спеціаліста відділу, яку вона обіймала з 17.07.2017, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв’язку з порушенням керівником трудового законодавства та 07.08.2018 наказом № 110-к її було звільнено з займаної посади відповідно до ст.38 КЗпП України, однак у наказі підставою звільнення вказано п.1 ст.36 КЗпП України, тобто була змінена підстава для звільнення, що позбавило позивача можливості відкликати свою заяву про звільнення. Таким чином, змінивши підставу для звільнення, відповідач звільнив позивача із займаної посади фактично безпідставно, оскільки вона продовжувала працювати та не наполягала на звільненні. У зв’язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні на позовних вимогах наполягає, просить суд їх задовольнити, так як відповідач звільнив її безпідставно, вона не наполягала на звільненні та продовжила працювати.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просить суд завольнити позов, оскільки у відповідача не було підстав для звільнення позивача з роботи, заява від 23.07.2018, звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, однак такої заяви позивач не подавала, крім того, згоди профспілкового комітету на звільнення не було, тому наказ про звільнення є незаконним, просить нарахувати заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача - відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради – у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представники відповідача – Кириківської селищної ради - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні проти позову заперечували та кожен окремо пояснили, що 30.07.2018 начальнику відділу освіти ОСОБА_4 погодили частину щорічної відпустки, його повноваження виконувала ОСОБА_2, для видачі наказу про її звільнення ОСОБА_4 відкликали з відпустки, так як ОСОБА_2 не вийшла на роботу. ОСОБА_2 зверталась до селищної ради про звільнення, керівництво пропонувало їй залишитись на роботі, але вона відмовилась. Після повідомлення ОСОБА_2 про звернення до суду, конкурс на її посаду було припинено.

Допитаний у судовому засіданні як свідок третя особа - начальник відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради ОСОБА_4 – пояснив, що позивач подала заяву про звільнення 23.07.2018, він неодноразово пропонував їй залишитись на роботі, однак ОСОБА_2 продовжувати працювати не погоджувалась. З 30.07.2018 він відбув у відпустку по 15.08.2018, виконання обов’язків начальника відділу освіти, молоді та спорту покладено було на ОСОБА_2, яка не з’явилася на роботу з 06.08.2018, забрала всі особисті речі, тому його розпорядженням Голови Кириківської селищної ради від 06.08.2018 з 07.08.2018 відкликали з відпустки. Для звільненя за вказаними нею вимогами не було підстав. У наказі про звільнення ОСОБА_2 була допущена технічна помилка, потім підготували наказ і внесли зміни. 12.09.2018 відбулось засідання комісії, був здійснений виїзд з перевіркою інспектора Управління держпраці у Сумській області, порушень трудового законодавства не виявлено, про що зазначено в Акті від 12.09.2018. Ним було прийнято рішення про звільнення за власним бажанням.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що у серпні 2018 року ОСОБА_2 повідомила, що буде звільнятись і думку свою не змінить. Останні 2 дні перед звільненням ОСОБА_2 на роботу не виходила. Наказу про звільнення вона не бачила, поки не вийшов ОСОБА_4 Вона зачитувала заяву про порушення трудового законодавства, 07.08.2018 наказом була створена комісія з питання трудового спору. ОСОБА_4 законодавство не порушував. ОСОБА_2 звільнили за власним бажанням, 08.08.2018 видали трудову книжку, надали можливість ознайомитись, однак ОСОБА_2 відмовилась, про що був складений акт. 12.09.2018 була здійснена перевірка, порушень при звільнення ОСОБА_2 не виявили.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що з 07.08.2018 ОСОБА_4 був відкликаний з відпустки, ОСОБА_7 зачитала в присутності всіх працівників відділу заяву ОСОБА_2 про звільнення, де зазначалось про прихильність керівника до інших працівників відділу. ОСОБА_4 запропонував обговорити заяву, обговорили і всі одноголосно вирішили звільнити ОСОБА_2 за власним бажаням. ОСОБА_2 вона була відсутня на робочому місці 06.08. та 07.08.2018.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що влітку 2018 року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення (дослівно не пам’ятає), заява була зачитана, працівниками на зборах обговорена, ОСОБА_4 був також присутній, ОСОБА_2 вона особисто не повідомляла. Обговорили, що порушень не виявлено, підписали акти. ОСОБА_2 на роботу не вийшла.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засідання пояснила, що 02.08.2018 вона вийшла з відпустки, вмовляли з колегами ОСОБА_2 не звільнятись, вона не бажала залишатись. 06.08. та 07.08.2018 ОСОБА_2 на роботу не вийшла. ОСОБА_4 відкликали з відпустки, оскільки нікому було підписувати документи по бухгалтерії. ОСОБА_4 показав заяву про звільнення ОСОБА_2, зазначене у заяві не відповідає дійсності. ОСОБА_4 видав наказ про проведення зборів і це питання було обговорено на зборах, ОСОБА_4 був також присутній. Заяву зачитала ОСОБА_7, вирішили звільнити ОСОБА_2 за власним бажанням. ОСОБА_4 пізніше повідомляв по телефону ОСОБА_2 про проведення зборів, вона наступного дня прийшла і відмовилась від ознайомлення з протоколом.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що керівник ніколи не порушував трудове законодавство, тому з приводу заяви ОСОБА_2 було зібрано збори, де вирішено звільнити її за власним бажанням, складено протокол. ОСОБА_2 на зборах не була присутня, особисто вона її не викликала. 06.08.2018 ОСОБА_2 не вийшла на роботу, відділ залишився без керівника, тому з 07.08.2018 був відкликаний з відпустки ОСОБА_4 Трудову книжку видали ОСОБА_2 08.08.2018 під розпис у особовій справі. Запис був здійснений начальником ОСОБА_4 Працівники просили ОСОБА_2 залишитись на роботі.

Допитаний у судовому засіданні спеціаліст Управління держпраці в Сумській області ОСОБА_12 пояснив, що дійсно роботодавець не мав право самостійно змінювати формулювання правової підстави звільнення, при проведенні перевірки фактів порушення законодавства про працю, про які зазначає ОСОБА_2, не встановлено.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, повно та всебічно проналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 ст.19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.ст. 232, 233 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників підприємств, установ, організацій; працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №46-к від 17.07.2017 ОСОБА_2 була призначена на посаду головного спеціаліста відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради з випробувальним терміном три місяці, того ж дня прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування та 17.10.2017 їй було присвоєно 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування, що підтверджується записами у трудовій книжці та копіями наказів (а.с.10,59,61,).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу тощо), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Як зазначає позивач ОСОБА_2, 23.07.2018 вона звернулася до начальника відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради із заявою про звільнення з посади головного спеціаліста відділу на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв’язку з порушенням керівником трудового законодавства з питань оплати праці, копію заяви додала до позову (а.с.8), заяву реєструвала сама.

Відповідно до запису у трудовій книжці (а.с.10 зворотній бік) 07.08.2018 відповідно до наказу №110-к від 07.08.2018 ОСОБА_2 звільнено з займаної посади відповідно до ст.38 КЗпП України.

04.09.2018 ОСОБА_2 звернулася до начальника відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради ОСОБА_4 із заявою, в якій просила повідомити, відповідно до якої частини ст.38 КЗпП України її було звільнено з займаної посади (а.с.8 зворотній бік).

Відповідно до табелів обліку робочого часу ОСОБА_2 працювала: липень 2018 року – з 01.07. по 31.07.2018, серпень 2018 року – з 01.08. по 03.08. 2018 (04.08. та 05.08.2018 – вихідні дні), 06.08. та 07.08.2018 – на роботу не з’явилася з нез’ясованих причин (а.с.46-48).

При цьому, з наданого відповідачем відділом освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради та оглянутого у судовому засіданні оригіналу заяви ОСОБА_2 про звільнення, що знаходиться в особовій справі, вбачається, що в ній відсутні чіткі підстави припинення трудового договору, конкретні норми законодавства, дата, з якої працівник бажає звільнитись, під текстом заяви вказаний лише місяць (07) та рік (2018) звільнення, дата відсутня. Дана заява була зареєстрована позивачем у відділі освіти у Журналі реєстрації вхідної кореспонденції за №193 від 23.07.2018 (є відмітка на заяві), що також підтверджується Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю, №СМ1490/180/АВ від 12.09.2018 (а.с.49-54). Також, в акті як на порушення законодавства про працю, вказано лише про відсутність Книги обліку руху трудових книжок та видачу трудової книжки звільненій ОСОБА_2 наступного дня після звільнення (08.08.2018), а не в день звільнення. Також зазначено про виплату розрахункових коштів згідно платіжного доручення від 08.08.2018 №62, які зараховані на картковий рахунок 10.08.2018, проте працівник ОСОБА_2 в день звільнення була відсутня на робочому місці.

Таким чином, є розбіжності у наданих позивачем та відповідачем заяв ОСОБА_2 щодо підстав припинення трудового договору, конкретних норм законодавства та дат, однак, як пояснила у судовому засіданні позивач ОСОБА_2, надана нею до позову копія заяви є чернеткою, яка була нею зареєстрована.

Заява ОСОБА_2 про звільнення розглянута на загальних зборах трудового колективу відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради та за її звільнення проголосувало 5 осіб з 6 присутніх на зборах, про що складений протокол №1 від 07.08.2018 (а.с.104), також актом №1 від 10.08.2018 засвідчена відмова ОСОБА_2 від підпису у вказаному протоколі (а.с.105).

При цьому, в наданих позивачем до позову та відповідачем у ході підготовчого провадження копіях наказів про звільнення ОСОБА_2 також є розбіжності, зокрема, з тексту наказу №110-к від 07.08.2018 (а.с.7), наданого до позову позивачем ОСОБА_2, слідує, що ОСОБА_2 звільнено з займаної посади з 07.08.2018 відповідно до ст.38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за частину невикористаних відпусток, однак у підставах для звільнення зазначено п.1 ст.36 КЗпП України, а з тексту наказу №110-к від 07.08.2018 (а.с.69), наданого відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 звільнено з займаної посади з 07.08.2018 відповідно до ст.38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за частину невикористаних відпусток, однак у підставах для звільнення зазначено вже ст.38 КЗпП України. Як пояснив у судовому засіданні начальник відділу ОСОБА_4, у наказі про звільнення ОСОБА_2 була допущена технічна помилка, потім підготували наказ і внесли зміни.

Відміток про ознайомлення з наказом ОСОБА_2 та її підпису наказ не містить.

Запис про звільнення ОСОБА_2 у трудовій книжці здійснений відповідно до Наказу №110-к від 07.08.2018 (а.с.69), оригінал якого є в особовій справі ОСОБА_2 і був оглянутий у судовому засіданні.

Відповідно до наданих відповідачем наказів працівнику ОСОБА_2 встановлювалися надбавки за високі досягнення у праці та премії (а.с.60,62,63,65,66), порушень законодавства в ході проведення вищевказаного інспектування під час вивчення питання оплати праці не виявлено, про що також зазначено у вищезгаданому Акті.

Таким чином, судом встановлено, що зі змісту складеної позивачем заяви про звільнення від 23.07.2018 не вбачається строку звільнення, тобто працівник не просив розірвати трудовий договір негайно, чи в інший, скорочений, строк. Також, судом встановлено, що позивач та роботодавець не домовлялися про строки звільнення позивача з роботи. Отже, в даному випадку строк попередження про розірвання трудового договору є загальним – 2 тижні.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст.38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на ч. 3 ст.38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст.38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13.

Однак суд зазначає, що перевіркою не встановлено факту порушення законодавства про працю, на якому наполягає позивач ОСОБА_2, що слідує з вищевказаного Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю, №СМ1490/180/АВ від 12.09.2018.

При цьому, суд також враховує, що непідтвердження (так само невизнання відповідачем) факту порушення законодавства про працю та самостійна зміна відповідачем правової підстави розірвання трудового договору не є підставою для поновлення позивача на роботі, а може бути підставою для зміни формулювання причин звільнення та внесення відповідних змін до записів у трудовій книжці, однак таких позовних вимог позивачем не заявлено.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У судовому засіданні жодними доказами не підтвердилася позиція позивача ОСОБА_2 про звільнення саме на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Трудове законодавство не містить прямої норми щодо подання працівником заяви про відкликання заяви про звільнення, натомість зі змісту ч. 2 ст.38 КЗпП України вбачається, що у разі, якщо працівник не залишив робочого місця і не вимагає розірвання договору за раніш поданою заявою про звільнення, роботодавець не вправі звільнити такого працівника. Одночасно, п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Звільнення позивача з роботи відбулось 07.08.2018, тобто після закінчення двотижневого строку попередження про звільнення, де 06.08. та 07.08.2018 позивач ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці, що свідчить про те, що вона залишила робоче місце та не скористалася наданим їй законом правом на відкликання раніше поданої заяви про звільнення. Виявлення ОСОБА_2 під час отримання трудової книжки невідповідності у записі формулювання підстав звільнення не є підставою для поновлення на роботі. За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, суд також зазначає, що відповідно до ст.43 КЗпП України попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, є обов’язковою у разі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 36, 38, 232, 233 КЗпП України,

ст.ст. 12,13,42,48,76,141,258,259,263-265,268,273,354,355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_2, представник позивача: адвоката ОСОБА_3, до Відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області, Кириківської селищної ради В.Писарівського району Сумської області, третя особа - начальник відділу освіти та спорту Кириківської селищної ради Великописарівськогоо району Сумської області ОСОБА_4, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне судове рішення складене та підписане 27 березня 2019 року.

Суддя А.І.Савєльєва