Рішення № 80723011, 19.03.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1762/2018 Справа № 490/4350/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Черенкової Н.П.

при секретарі:- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії щодо взяття на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання житла,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.10.2016 року № 941; зобов’язати Миколаївську міську раду вчинити дії щодо взяття його на підставі заяви на квартирний облік , як особи, що потребує поліпшення житлових умов для отримання житла.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що 03.08.2016 року подав заяву до Миколаївської міської ради про забезпечення його житловою площею як учасника бойових дій, щодо постановлення на квартирний облік, оскільки відсутнє власне житло. При цьому, позивач послався на вимоги ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.10.2016 року за номером 941 йому було відмовлено у постановці на квартирний облік з посиланням на п.15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Вважаючи, що при прийнятті вказаного рішення порушені вимоги ст.19 Конституції України, вимоги статей 9,47,48 ЖК України, Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, ст.12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач і просив про задоволення позову.

Позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі, просили про його задоволення.

Відповідач в особі Миколаївської міської ради позов не визнав у повному обсязі, та направив відзив, короткий зміст якого зводиться до наступного.

Миколаївська міська рада в даному випадку не є належним відповідачем, оскільки рішення приймалось виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, тому не є суб’єктом прийняття даного рішення, виконавчий комітет є іншим органом місцевого самоврядування, має інші повноваження. Окрім того, ОСОБА_2 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, що є обласним центром бездомних громадян, проте фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_2.

Виходячи з положень ч.1ст.6-1 Закону, бездомні та інші особи, які не мають постійного місця проживання, реєструються за адресою спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, створених органами місцевого самоврядування. Виходячи з того, що позивач був зареєстрований та проживав за різними адресами, ним було подано некоректний пакет документів, а тому рішення прийняте на підставі вимог ст.ст.34, 36,38,39 ЖК України, Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Ухвалою суду від 16.11.2018 року до участі у справі в якості співвідповідача притягнуто виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

Виконавчим комітетом направлений до суду відзив, у якому вказано, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню фактично з підстав, вказаних відповідачем – Миколаївською міською радою.

Представником відповідача - ОСОБА_3 надана відповідь на відзив, в якому зазначено наступне.

При зверненні для постановлення на квартирний облік наданий повний пакет документів, серед яких і відомості про реєстрацію. Враховуючи фактичний склад сім’ї, відсутність власного помешкання, суспільно-політичний обов’язок захисту та підтримки учасників бойових дій в зоні АТО, виконання вимог Правил № 470 щодо надання відповідних документів, вважала, що є всі підстави для задоволення позовних вимог та безпідставність заперечень відповідачів.

Сторони до судового засідання не з’явились, просили про розгляд справи у їх відсутність.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № 036867.

Від шлюбу з ОСОБА_4 має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Шлюб з ОСОБА_4 розірвано 18.06.2008 року.

До 27.08.2014 року ОСОБА_2 був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_4. З 13.09.2016 року зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно довідки військової частини польова пошта В 2260, ОСОБА_2 в період з 04 липня 2015 року бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету цілісності України.

15.10.2016 року ОСОБА_2 подав заяву про зарахування на квартирний облік для поліпшення його житлових умов та сина ОСОБА_5.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської ради №941 від 26.10.2016 року позивачу відмовлено у взятті на квартирний облік на підставі п.15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, абз. 8,9 ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

20.01.2017 рок ОСОБА_2 звернувся до Миколаївської міської ради із заявою щодо вирішення його питання, оскільки він зареєстрований в Миколаївському обласному центрі обліку бездомних громадян, що розташований в Центральному районі м. Миколаєва.

13.02.2017 року на звернення ОСОБА_2 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради надано відповідь, згідно якої визнати його потребуючим поліпшення житлових умов відповідно до ст. 34 Житлового кодексу УРСР підстав немає.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло, але це право, як і кожне інше, має цінність, якщо може бути реалізовано, саме тому державу зобов'язано забезпечити захист суб'єктивних прав та законних інтересів громадян.

Спірні правовідносини врегульовані такими спеціальними нормативними актами: ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», Житловим Кодексом України, Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, які затверджені Радою Міністрів Української і Української республіканської ради професійних спілок № 40 від 11 грудня 1984 року.

Відповідно до підпункту 2 пункту а) частини 1 статті 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема щодо обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Частиною четвертою ст.2 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 19 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», особи, яким у встановленому порядку наданий статус учасника бойових дій, мають право, зокрема на першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Згідно зі ст. 31 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

У статті 34 Житлового Кодексу Української РСР міститься перелік громадян, які визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством.

За змістом ст.36, ст.37, ст.38 Житлового Кодексу, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється за місцем проживання, за місцем роботи, в окремих випадках не за місцем проживання. Громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов:

за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті;

за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Статтею 43 ЖК УРСР передбачено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Пунктом 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов,і надання їм жилих приміщень в Українській РСР встановлено, що квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Пунктом 15 Правил передбачено, що на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

Згідно до п.18 заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян.

До заяви додаються:

довідки про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім’ї, видані виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, сільським головою (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за формою, встановленою в додатку 13 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. N 207;

довідки про те, чи перебувають члени сім’ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради).

Громадяни беруться на квартирний облік за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ради народних депутатів (пункт 20 Правил).

У відповідності до ст. 30 ЗУ "Про місцеве самоврядування", до повноважень виконавчого комітету належить облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.

Згідно ст. 53 ЗУ, основною формою роботи виконавчого комітету є засідання, на якому в межах своїх повноважень приймає рішення(ст. 59).

Згідно п. 4.3 Регламенту Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, проекти рішень виконавчого комітету згідно вимог ЗУ "Про доступ до публічної інформації" оприлюднюються їх виконавцями не пізніше як за 20 днів до дати їх розгляду на офіційному веб-порталі міської ради в мережі інтернет і знаходяться там до прийняття щодо них рішень виконавчим комітетом.

За п.4.6 Регламенту, рішення повинні мати заголовки, констатуючу, розпорядчу частину та мати додатки.

Пункт 4.8 регламенту передбачає аркуш погодження з метою визначення доцільності документа, його обґрунтованості та встановлення відповідності законодавству.

Таким чином, відповідач не довів, що при прийнятті даного рішення були виконані всі вимоги закону, та процедура їх прийняття.

Суд також враховує положення ст..13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, та знаходять засоби для їх вирішення ( "Хендісайд проти Сполученого Королівства", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

В даному випадку позивач мав право на законних підставах очікувати на позитивне вирішення питання про забезпечення житловою площею, шляхом постановки на облік. Однак, виконкомом не додержаний справедливий баланс між інтересами учасника АТО та наданими документами, які він вважав "некоректними". При цьому, не вжив заходів щодо належної перевірки всіх обставин, не зібрав всіх доказів відсутності підстав щодо постановки на квартирний облік, що позбавляє суд можливості надати оцінку правильності прийнятого рішення.

За таких обставин, рішення підлягає скасуванню, з направленням на новий розгляд виконкому, а позов - частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач як особа, що має статус учасника бойових дій, станом на час ухвалення рішення про взяття його на квартирний облік має реєстрацію на території Центрального району м. Миколаєва, набуває право на розгляд питання щодо поліпшення житлових умов.

Посилання відповідача на те, що позивач фактично проживає ІНФОРМАЦІЯ_6, не заслуговують на уваги, оскільки облік громадян та, відповідно, реалізація їхнього права на поліпшення житлових умов здійснюється за територіальним і відомчим принципом, який не обмежує право громадянина на поліпшення житлових умов фактично проживати поза межами території, на яку розповсюджується юрисдикція органу місцевого самоврядування, уповноваженого вести облік громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Перелік документів, необхідних для ухвалення рішення про взяття громадянина на облік як потребуючого поліпшення житлових умов є вичерпним і він не містить вимоги про надання уповноваженому органу документів про відсутність у громадянина житла поза межами адміністративного району, де він бажає стати на облік.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 133, 141, 259, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити частково.

Скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.10.2016 року № 941 в частині відмови ОСОБА_2 у взятті на квартирний облік.

Зобов’язати Миколаївську міську раду повторно розглянути на засіданні виконавчого комітету Миколаївської міської ради заяву ОСОБА_2 про зарахування на квартирний облік від 15вересня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 березня 2019 року.

Найменування сторін:

Позивач –ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, місце реєстрації: м. Миколаїв, вул. Втората, 21.

Відповідач – Миколаївська міська рада, код ЄРДПОУ 04056612, місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Відповідач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄРДПОУ 04056612, місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Суддя Н.П. Черенкова