
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
15 березня 2019 року Справа № 280/148/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Запоріжжі адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 47 протоколу № 117 від 23.11.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності II групи, внаслідок поранення та контузії, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.12.2016 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.05.2014 під час первинного огляду йому встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії, позивач отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у розмірі 182700 грн. 14.12.2016 під час повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, однак рішенням комісії МОУ №117 від 23.11.2018 позивачеві було відмовлено у призначенні доплати одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність та причину позивачеві змінено понад дворічний термін. Позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Супровідним листом від 11.01.2019 направлено повістку - повідомлення та копію ухвали про відкриття провадження у справі на адресу відповідача, що вказана у витязі з ЄДРПОУ, яку отримано його уповноваженою особою 22.01.2019 року, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, форми №119. Відповідачем в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та станом на дату розгляду справи не подано до суду відзиву на позовну заяву, будь-яких клопотань до суду не надходило.
Ухвалою суду від 14.01.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 11.02.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №1117 від 17.04.2014 зазначено наступне: «… Вогнепальні осколкові поранення голови, шиї, правої верхньої та лівої нижньої кінцівок (контузія головного мозку - 1986 р.) старшого сержанта у відставці ОСОБА_1, 1965 року народження, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи №656/Ж від 07.04.2014, що в подальшому призвело до розвитку «Післятравматичної церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо - гіпертензивним та вести було - атактичним синдромами, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ст., стійко вираженим цефалічним синдромом. Гіпертанічна хвороба ІІ ст., кризовий перебіг. Ареросклеротичної кардіосклерозної, що підтверджено військово-обліковими та медичними документами, - ПОРАНЕННЯ, (КОНТУЗІЯ) ТА ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВ'ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ В КРАЇНАХ, ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ (а.с.11).
За виданою позивачу Випискою з акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії АВ №0283186 від 26.05.2014 Запорізькою обласною медико-соціальною експертною комісією №3 ОСОБА_1 встановлено IIІ групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де проводились бойові дії (а.с.14).
Згідно Виписки з акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії АВ №0679378 від 14.12.2016 Запорізькою обласною медико-соціальною експертною комісією №3 ОСОБА_1 встановлено IІ групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де проводились бойові дії (а.с.15).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 117 від 23.11.2018 п. 47 протоколу встановлено, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_1, якого 15.05.1987 звільнено зі строкової військової служби та 26.05.2014 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія АВ №0283186 від 26.05.2014), а з 14.12.2016 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія АВ № 0679348 від 17.12.2016). ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Допомога у зв'язку з установленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 182700,00 грн. (а.с.16)
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ, дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011- ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктом 4 п. 2 ст. 16 Закону №2011-XII визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що право на отримання одноразової грошової допомоги набувається у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності та не ставиться у залежність від первинного чи вторинного встановлення такої інвалідності.
Механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Частиною 2 п. 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судом встановлено, що позивачу з 26.05.2014 року встановлено IIІ групу інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузії, захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де проводились бойові дії.
14.12.2016 під час повторного огляду позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності причина інвалідності - поранення, контузії, захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де проводились бойові дії.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватися при встановленні інвалідності вищої групи.
Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже позивач має право на отримання вказаної грошової допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14, постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/694/17, від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17.
Крім того розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності такої категорії осіб залежить від часу встановлення групи інвалідності, тобто від дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №1519/983/2012, від 05.10.2018р. у справі № 265/7930/16-а, від 26.09.2018р. у справі № 711/6129/17, від 26.09.2018р. у справі № 760/9113/17, від 19.09.2018р. у справі № 333/6813/17, від 21.08.2018р. у справі № 278/2478/17, від 21.08.2018р. у справі № 295/13892/16-а, від 21.08.2018р. у справі № 295/14297/16-а.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 47 протоколу № 117 від 23.11.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м.Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності II групи, внаслідок поранення та контузії, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.12.2016 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.295-297 КАС України.
Рішення у повному обсязі виготовлено 15.03.2019.
Суддя Н.В.Стрельнікова
Судове рішення № 80719930, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 15.03.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 280/148/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: