Рішення № 80719868, 27.03.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 березня 2019 року м. Ужгород№ 260/1467/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (вул. Поштова, 2, м. Іршава, Закарпатська область, 90100) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88017, ЄДРПОУ 39766716) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі – відповідач) яким просить: 1) визнати дії ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області протиправними щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі № 1116; 2) зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.06.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі №1116.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05 червня 2018 року позивач звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району за межами населеного пункту, із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі 1116. До клопотання долучив графічні матеріали, на яких відзначено бажане місце розташування земельної ділянки відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України. Однак відповідач листом від 27 червня 2018 року №Ю-330/5-2542/0/18-18 неправомірно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, передбачених Постановою КМУ від 07.06.2017 р. №413, зокрема, недолучення копії документа, що посвідчує безпосередню участь заявника в антитерористичній операції. Вказану відмову суб’єкта владних повноважень вважає незаконною, а висновки такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, оскільки надання всіх необхідних для розгляду клопотання документів підтверджується наявним клопотанням, а вимагати додаткові матеріали забороняється.

16 січня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов №9-7-0.7-376/2-19 від 14.01.2019, в якому просить суд відмовити у його задоволенні у зв’язку з тим, що при розгляді звернення громадянина ОСОБА_1 Головне управління Держгеокадастру діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на те, що воно не відповідало постанові Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. №413 “ОСОБА_3 питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”, в частині неподання заявником доказів належності до числа осіб, які брали участь в антитерористичній операції. Окрім того, вважає, що питання розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 належить до виключеної компетенції органів Держгеокадастру, а тому не суд може своїм рішенням втручатися у дискреційні повноваження суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 05 червня 2018 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1Г.) звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі 1116.

ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 27.06.2018 р. №Ю-330/5-2542/0/18-18 позивачу було повідомлено про неможливість задоволення його клопотання у встановленому законом порядку, оскільки до нього не було долучено копію документа, що посвідчує безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, підтвердження перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції, а надано тільки посвідчення учасника бойових дій серії ЮА №013997 (а. с. 9).

Вважаючи таку відмову суб’єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Ч. 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, п. “в” ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами регламентується 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 ЗК України.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з листа ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 27.06.2018 р. №Ю-330/5-2542/0/18-18, відповідач повідомив про неможливість задоволення клопотання ОСОБА_1 у встановленому законом порядку у зв’язку з неподанням копії документа, що посвідчує безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, підтвердження перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції, відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6, пунктів 11-14 частини другої ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (а. с. 7).

На обґрунтування правомірності свого рішення відповідач посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 р., якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (з наступними змінами).

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача з цих мотивів, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної ОСОБА_4 України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд звертає увагу, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена ч. 7 ст. 118 ЗК України. Земельний кодекс має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.

Суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням даної Стратегії зміни до ЗК України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Таким чином, оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо нормами ЗК України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 812/1557/17 (№ К/9901/33241/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, вимагаючи від ОСОБА_1 надання копії документа, що підтверджує перебування позивача безпосередньо в районах антитерористичної операції, відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої ст. 6, пунктів 11-14 частини другої ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, відповідач порушив норми ч. 6 ст. 118 ЗК України, яка забороняє вимагати від заявника додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Таким чином, суд вважає, що відмовляючи ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач діяв всупереч нормам ЗК України.

Суд також відхиляє твердження відповідача про те, що вирішуючи питання про зобов’язання розглянути у встановленому законом порядку заяву ОСОБА_1, суд втручається у дискреційні повноваження суб’єктів владних повноважень з огляду на наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Разом з тим, звернувшись до адміністративного суду з даним позовом позивач просить не зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тільки виконати встановлений законом обов’язок та розглянути його клопотання відповідно до вимог ЗК України. Тому суд вважає, що зобов’язуючи суб’єкт владних повноважень виконати свої безпосередні обов’язки в порядку, встановленому законом, не вказуючи при цьому, яке конкретно рішення необхідно прийняти, суд не втручається в дискреційні повноваження державного органу.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, дослідивши обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області не доведено правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 254 КАС України, суд зобов’язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо зобов'язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання рішення суду, суд вказує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів на користь ймовірного невиконання рішення суду відповідачем, що підтверджені належними та допустимими доказами.

У якості обставин, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем-суб`єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зазначивши у прохальній частині позовної заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому, дане клопотання позивача не підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовну заяву ОСОБА_1 (вул. Поштова, 2, м. Іршава, Закарпатська область, 90100) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88017, ЄДРПОУ 39766716) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії – задовольнити.

2. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі 1116.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.06.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Брідської сільської ради Іршавського району Закарпатської області за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га у контурі 1116 в порядку, встановленому законом, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Суддя ОСОБА_3