Рішення № 80719739, 27.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2019 р. Справа№200/2716/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про: визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримав.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримав.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі електронної справи та отримує пенсію за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач зазначає, що йому без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення відповідачем припинено виплату пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні, як отримувач пенсії за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідач зазначає, що згідно з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка була видана Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 Відповідно до п. 5 Порядку № 509 з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Міністерство соціальної політики України. Відповідач вказує, що відповідно до п. 9 Порядку № 649 одержувати інформацію з бази даних мають право Мінфін, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, інші центральні органи виконавчої влади, Пенсійний фонд України та його територіальні органи з дотриманням вимог Законів України «Про інформацію» і «Про захист персональних даних». Крім того, п. 12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспенції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Відповідач зазначає, що на підставі поданих позивачем документів на поновлення пенсії, управлінням до департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради було направлено запит щодо перевірки фактичного місця проживання позивача. Відповідно до протоколу департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 15.06.2018 року та рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО позивачу поновлено виплату пенсії з березня 2018 року, однак виплату не було здійснено оскільки повторно отримано інформацію з інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань (заяв) про розгляд справи без участі представника управління або в порядку письмового провадження суду не надав.

Стосовно строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 19 березня 2019 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонером МВС та отримує пенсію за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що не заперечується сторонами (а.с. 10).

Відповідно до положень ст. 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України.

За ст. 10 вказаного Закону, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 затверджене Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, п.п. 5 п. 4 якого визначено, що саме головні управління Пенсійного фонду України здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, органом, який вирішує питання щодо пенсійного забезпечення позивача, є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Харцизьк Донецької області до АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 30.05.2018 року № 0000546929 (а.с. 10).

Місто Харцизьк Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі електронної пенсійної справи.

Як зазначає позивач у позовній заяві, він звернувся з заявою про виплату пенсії, але на час звернення до суду з даним позовом пенсійні виплати позивачу не поновлено, причини не поновлення виплати пенсії йому не відомі.

З матеріалів справи судом встановлено, що Департаментом соціального захисту населення Марупольської міської ради на адресу Головного управління ПФУ в Донецькій області направлено супровідним листом від 26.01.2018 року за вих. № 36.12-4015-56.1: копію протоколу № 3 від 22.01.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Маріуполь (а.с. 30).

Згідно до витягу з протоколу № 3 від 22.01.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, комісією вирішено відмовити в призначенні (поновленні) соціальних виплат, зокрема, ОСОБА_2 (а.с. 30 - зворотній бік).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1. з 01.03.2018 року, у зв'язку із надходженням протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про не підтвердження факту проживання заявника, який задекларував фактичне місце мешкання (а.с. 29).

Доказів направлення (вручення) відповідачем вищезазначеного рішення позивачу суду не надано.

З метою встановлення підстав припинення виплати пенсії представником направлено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 12).

Листом від 25.01.2019 року № 215-0-01 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило представника позивача про те, що за 09.02.2018 року до управління надійшов витяг з протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 3 від 22.01.2018 року департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, згідно якого гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні соціальних виплат. Виплату пенсії припинено з 01.03.2018 року. 11.06.2018 року на адресу управління надійшли документи на поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, на підставі яких останній був включених до списку осіб, які звернулися за поновленням виплати пенсії та направлено запит до департаменту соціального захисту населення для підтвердження фактичного місця проживання. Враховуючи рішення комісії ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії з 01.03.2018 року. Головним управлінням нараховано пенсійні виплати з 01.03.2018 року по 31.08.2018 року. Виплату не здійснено у зв'язку з отриманням інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». Для перевірки фактичного місця проживання стосовно ОСОБА_1 направлено запит до управління соціального захисту населення Маріупольської міської ради. За результатами перевірки керівником департаменту прийнято рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 13).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.02.2019 року № 63/03-1-15 вбачається, що позивачу з березня 2018 року пенсія нараховувалась, однак не виплачувалась (а.с. 31).

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо при припинення виплати пенсії позивачеві з причини відсутності його за зареєстрованим місцем перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Згідно зі ст. 1-1 Закону України № 2262-ХІІ, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Закон № 1058, як само будь-який інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, визначеними є тільки підстави припинення виплати відповідно до ст. 49 цього Закону, але жоден з таких випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, суд вказує на те, що управлінням прийнято рішення про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі, відповідно до якого позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, однак зазначене рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який не визначає підставу для припинення виплати пенсії скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд також, зазначає, що посилання відповідача на те, що виплата пенсії припинена, у зв'язку з надходженням протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, яким не підтверджено факт проживання заявника за адресою вказаною у довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, суд вважає протиправним, з огляду на наступне.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була припинена, у зв'язку з тривалою відсутністю за місцем проживання.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти йому права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, п.13 якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2018 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2018 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

Суд звертає увагу, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 березня 2018 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

З огляду на те, що пенсійні виплати позивачу з моменту припинення були нараховані однак не виплачені, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року, та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 березня 2018 року.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період. протягом якого позивач мав право на виплату пенсії, але не отримав - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року. зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року, та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 березня 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2) з 01 березня 2018 року, та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 березня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 27 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.