Рішення № 80719512, 26.03.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року Справа №160/1545/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2019 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 року по 01.10.2018 року.

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, заборгованість по пенсії за період з 01.06.2018 року по 01.10.2018 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії з 01.06.2018 року у зв’язку з тривалою відсутністю позивача за місцем проживання. Позивач вказує , що перелік підстав припинення виплати пенсії передбачений частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», однак жодна із зазначених у вказаній статті підстав не мала місце, а тому на думку позивача, припинення виплати пенсії з 01.06.2018 року є порушенням права позивача на пенсійне забезпечення.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/1545/19 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Згідно з ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/1545/19 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч.5, 8 ст.261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

11.03.2019 року через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області заперечує проти позову, оскільки на підставі даних отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.06.2018 року. Також зазначено, що в Пенсійному фонду України обліковується заборгованість за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року у розмірі 16 474,85 грн., яка буде виплачена позивачу на умовах окремого порядку прийнятого Кабінетом Міністрів України. Крім того, комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Центральної районної у місті Дніпрі ради від 11.10.018 року прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на листопад 2018 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААБ №978334, виданим 03.09.2008 року, термін дії довічно.

Згідно довідки від 31.10.2016 року №0000017275, позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення та на теперішній час приживає за адресою : АДРЕСА_1.

01.10.2018 року позивач звернувся до Центрального відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо надання інформації з приводу припинення пенсійних виплат.

За результатами розгляду звернення від 01.10.2018 року, Центральним відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача про те, що на підставі отриманих даних з інтегрованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача (понад 60 днів) за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії позивача, починаючи з 01.06.2018 року. Після отримання протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Центральної районної у місті Дніпрі ради буде вирішено питання щодо виплати пенсії позивача з 01.06.2018 року.

11.10.2018 року комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Центральної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі.

26.12.2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо надання протоколу рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про призупинення виплати грошового пенсійного забезпечення за період з 01.06.2018 року по 01.10.2018 року та надання протоколу комісії з додатками до нього із зазначенням на якій підставі пенсійні виплати поновлено.

За результатами розгляду звернення від 26.12.2018 року, відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача про те, що комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Центральної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі на листопад 2018 року. Пенсія за червень-жовтень 2018 року нарахована в розмірі 16 474,85 грн. та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-VI (далі - Закон №1058-VI).

Згідно з ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509(Офіційний вісник України, 2014 року, №81, ст.2296; 2015 року, №70, ст.2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року (далі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно довідки від 31.10.2016 року №0000017275 взято на облік як внутрішньо переміщену особу.

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 (далі - Порядок №365) визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.12 Порядку №365 соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За правилами п.6 Порядку №365 за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

З 01.06.2018 року позивачу було призупинено виплату пенсії на підставі отриманих даних з інтегрованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України щодо відсутності особи понад 60 днів за місцем проживання.

11.10.2018 року комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Центральної районної у місті Дніпрі ради було прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі.

Відповідно до ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац 7 ч.1 ст.12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ч.1 ст.12 цього Закону).

Згідно з ст.14 Закону №1706-VII (Заборона дискримінації), внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 Закону №1058-VI визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст.4 Закону №1058-VI передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-VI передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч.1 ст.47 Закону №1058-VI пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у ст.49 Закону №1058-VI.

Так, передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено обставини призупинення пенсії позивачу з 01.06.2018 року.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат позивачу з 01.06.2018 року, а відтак позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано наявність заборгованості з виплати пенсії позивачу за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року, проте зазначено, що її виплату буде здійснено на умовах окремого порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365».

Суд вважає такі доводи відповідача неприйнятними, з огляду на наступне.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи, який визначений статтею 1 Закону №1706-VII, не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV, положення якого детально наведені вище.

Враховуючи те, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018 року відбулося не з підстав передбачених ст.49 Закону №1058-IV, а тому сталося не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Оскільки станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв'язку з призупиненням, суд дійшов висновку, що відповідач, в даному випадку, допустив протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні з ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Судом встановлено та відповідачем у відзиві на позов підтверджено, що пенсія за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року нарахована у розмірі 16 474,58 грн.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час, з чого слідує висновок, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не виплати пенсії позивачу за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року.

Частиною 2 ст.9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, задля належного відновлення порушених прав позивача, як пенсіонера зі спеціальним статусом внутрішньо переміщеної особи, на соціальний захист, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача виплатити заборгованість зі сплати пенсії за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому судом враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, щодо припинення з 01.06.2018 року нарахування та виплати пенсії пенсіонеру, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та зобов'язавши здійснити виплату пенсії за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року.

Такий спосіб захисту суд вважає найбільш ефективним задля поновлення порушених соціальних прав позивача за матеріалами справи, які наявні.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції від 15.02.2019 року №МР_АВ080794SAA_5734699, позивачем було сплачено судовий збір за подання даного позову до суду у розмірі 768,40 грн.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, підлягають відшкодуванню за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, заборгованість по пенсії за період з 01.06.2018 року по 31.10.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили

станом на 26.03.2019 р.

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун