Рішення № 80719314, 20.03.2019, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/1/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

за участі секретаря судового засідання Коник М.М.

Розглянув справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс", вул. Федьковича, 1 корп. А, м. Борщів, Тернопільська область

до відповідача: Приватного підприємства "Золотий Лев 777", АДРЕСА_1, 48600

про стягнення заборгованості за договором оренди в загальній сумі 351631,98 грн

За участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_1, НОМЕР_1;

ОСОБА_2, договір № б/н від 05.02.2019.

відповідача: не з’явився

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N123VL29D8010655A2.

В судовому засіданні 20.03.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Золотий Лев 777" про стягнення заборгованості за договором оренди в загальній сумі 351 631,98 грн, з яких: 285 725,56 грн основний борг; 43 710,03 грн пені; 5 052 3% річних; 17 143,89 грн інфляційних нарахувань.

Підставою позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" визначило порушення відповідачем умов Договору оренди № б/н від 01.05.2016.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.02.2019 на 10:00 год., яке було відкладено на 06.03.2019 на 10:00 год. з підстав викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою суду від 06.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/1/19 до судового розгляду по суті на 20.03.2019 року на 11:00 год.

20.03.2019 представники позивача в підготовче судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.03.2019 не з'явився, відзиву на позов не надав, однак подав клопотання б/н від 19.03.2019

причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав, хоча про час, дату та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Повноважний представник відповідача в судове засідання 20.03.2019 не з'явився, відзиву на позов не надав.

Надіслана на адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві та за якою зазначено місцезнаходження відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1, поштове відправлення: ухвали про відкриття провадження у справі від 11.01.2019 повернута поштовим відділенням з відміткою "за закінченням терміну зберігання", про відкладення розгляду справи від 06.02.2019 повернута поштовим відділенням з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення - "за не запитом". Поштове повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду від 06.03.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті станом на час розгляду справи на адресу суду не повернута.

Згідно ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У разі, якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (правова позиція, викладена у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 (чинна станом на даний час)).

Незважаючи, на неотримання ухвал суду, відповідач однак подав клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 19.03.2019 (4844 від 19.03.2019) у зв’язку із зайнятістю його представника в кримінальному провадженні Заліщицького районного суду Тернопільської області. Також зазначив, що підтверджуючі документи будуть надані в судовому засіданні.

Наведене, на думку суду, свідчить про те, що відповідач володів інформацією про наявність в провадженні господарського суду даного судового спору, мав можливість ознайомитись з усіма ухвалами суду, а відтак був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак своїм правом брати участь в судових засіданнях не скористався.

Представник позивача заперечив щодо задоволення клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне:

Ч.1 ст.202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За даних обставин, зважаючи на те, що: відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його явка не визнавалась судом обов'язковою; встановлений приписами ст. 248 ГПК України строк розгляду справи по суті спливає, а приписами чинного процесуального законодавства можливість його продовження не передбачена; в судовому засіданні 06.03.2018, з метою належного та об'єктивного розгляду спору та надання сторонам можливості рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд призначив розгляд справи по суті на 20.03.2019 саме з урахуванням клопотання представника відповідача б/н від 05.03.2019 (вх.№3968 від 06.03.2019) для надання йому можливості взяти участь у даному судовому засіданні та обґрунтувати свою позицію по суті спору, проте останній в судове засідання 20.03.2019 не прибув, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Окрім того, слід зазначити, що усі процесуальні документи у даній справі у відповідності до вимог чинного законодавства були внесені судом до Єдиного державного реєстру судових рішень та, відповідно, оприлюднені на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, зважаючи на те, що явка повноважних представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, беручи до уваги, що останні були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається за наявними в ній доказами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши подані докази в сукупності, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросервіс", як Орендодавцем, з одної сторони, та Приватним підприємством "Золотий Лев 777", як Орендарем, з другої сторони, укладено Договір оренди, згідно п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно: площадка для промислових потреб площею 400 кв.м., складське приміщення площею 400 кв.м., офісне приміщення площею 66,8 кв.м., яке знаходиться на території Орендодавця з 01.05.2016. Дане майно розташоване за адресою: Тернопільска область, м. Борщів, вул. Федьковича, 1а.

Вказане майно Орендодавець передає Орендарю в користування для здійснення господарської діяльності (п.1.2. Договору).

Передача майна в оренду здійснюється на підставі акта приймання-передачі майна. Майно вважається переданим Орендарю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п.2.1. Договору).

У відповідності до п.2.3. Договору. передача майна в оренду не тягне за особою в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається Орендодавець, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 3.1. Договору Сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі домовленості сторін та становить за 1 повний місяць оренди 10500 грн.

Орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно не пізніше 1 числа місяця, наступного за звітним (п.3.2. Договору).

Пунктом 9.1. Договору сторони погодили, що останній діє 01.04.2016 по 31.12.2016. У випадку якщо жодна із сторін за 1 місяць до закінчення терміну дії договору не заявить про його розірвання, він вважається автоматично продовженим ще на 1 календарний рік.

Додатковою угодою №1 від 01.07.2016 Орендодавець додатково передав у тимчасове користування Орендарю площадку 400 кв.м за ціною 2000 грн, приміщення площею 75 кв.м. за ціною 1800 грн в місяць.

Додатковою угодою №2 від 01.09.2016 Орендодавець додатково передав у тимчасове користування Орендарю 3 офісних приміщення загальною площею 64,3 кв.м. за загальною ціною 3200 грн в місяць.

Додатковою угодою №3 від 01.12.2016 Орендодавець додатково передав у тимчасове користування Орендарю площадку 200 кв.м за ціною 1000 грн, приміщення площею 200 кв.м. за ціною 4000 грн в місяць, площадку для паркування автомобілів площею 250 кв.м. за ціною 500 грн.

Додатковою угодою №4 від 01.01.2017 Орендодавець додатково передав у тимчасове користування Орендарю офісне спарене приміщення площею 57,2 кв.м. з місячною платою 2800 грн.

Сторони також погодили внести зміни до п. 3.1. Договору та викласти його в наступній редакції "Орендна плата визначається на підставі домовленості сторін та становить за 1 повний місяць оренди: - вартість оренди приміщення 200 кв.м. – 4500 грн; - вартість оренди приміщення 75 кв.м. – 2000 грн; вартість оренди площадки для паркування 1000 грн; вартість оренди площадки промислового призначення – 700 кв.м. – 4000 грн; вартість оренди площадки для підстанції – 1000 грн.; - вартість оренди офісних приміщень – 188,3 кв.м. – 9200 грн.

Додатковою угодою №5 від 01.02.2017 Орендодавець передав у тимчасове користування Орендарю площадку для встановлення підстанції площею 20 кв.м за ціною 2000 грн за ціною 1000 грн в місяць.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Згідно положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем орендованого майна підтверджується копіями актів приймання – передачі, наявними в матеріалах справи, підписаним представниками сторін та скріплений печатками.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору оренди від 01.05.2016.

Судом встановлено, що Орендарем порушено встановлений розділом 3 Договору строк сплати орендної плати та станом на день звернення до суду з позовом його заборгованість перед Орендодавцем становить 285725,56 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (міститься в матеріалах справи).

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 285725,56 грн заборгованості по орендній платі є правомірними, документально підтвердженими доказами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.8.2. Договору за прострочення внесення орендної плати Орендодавець має право стягнути з Орендаря пеню в розмірі 0,1% облікової ставки Національного банку України від належної до сплати суми.

Згідно розрахунку позивача за період з 02.03.2017р. по 16.12.2018р. пеня становить 43710,03 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 2185,50 грн. В решті позовних вимог у цій частині суд відмовляє за їх необґрунтованістю, так як заявлена сума пені розрахована позивачем по подвій ставці Національного банку України, тоді як умовами договору передбачено 0,1% облікової ставки Національного банку України від належної до сплати суми.

Також ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеної норми позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5052,28 грн. З наданого позивачем розрахунку 3% річних вбачається, що останні нараховані за період з 02.02.2017р. по 16.12.2018р. Також позивачем нараховано 17143,89 грн інфляційних нарахувань за період 02.03.2017 по 12.12.2018.

Розглянувши надані позивачем розрахунки суми річних та інфляційних нарахувань, суд приймає їх як правомірні та обґрунтовані, а позовні вимоги в цій частині вважає такими, що доведені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч.2 ст.73 ГПК України).

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 73-75, 79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 242 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Золотий Лев 777", АДРЕСА_2 (код 35955222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс", Тернопільська обл., м.Борщів, вул. Федьковича 1, корп. А (код 04361686) – 285 725 (двісті вісімдесят п’ять тисяч сімсот двадцять п’ять) грн. 56 коп. основного боргу, 2185 (дві тисячі сто вісімдесят п’ять) грн. 50 коп. пені, 5 052 (п’ять тисяч п’ятдесят дві) грн. 28 коп. 3% річних, 17 143 (сімнадцять тисяч сто сорок три) грн. 89 коп. інфляційних нарахувань і 4 651 (чотири тисячі шістсот п’ятдесят одну) грн. 56 коп. судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Сторони мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Тернопільської області.

Повний текст складено 27 березня 2019 року.

Суддя Ю.О. Чопко