Рішення № 80719086, 26.03.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2019 року м. ЧернігівСправа № 927/127/19 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/127/19, розгляд якої здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське"

юридична адреса: вул. Каденюка, 10, с.Кропивне, Бахмацький район, Чернігівська область, 16574

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Дєляєва Валерія Івановича

юридична адреса: АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 124742,67 грн.

За участю представників:

Позивача: не з?явився

Відповідача: не з'явився

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське" подано позов до Фізичної особи - підприємця Дєляєва Валерія Івановича про стягнення 124742,67 грн, а саме: 119620,14 грн боргу за договором купівлі-продажу №20/01/2015 від 20.01.2015; 4719,26 грн пені та 393,27 грн трьох відсотків річних.

У позовній заяві від 12.02.2019 позивач також просить суд стягнути з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №20/01/2015 від 20.01.2015 по оплаті отриманого товару.

Ухвалою суду від 14.02.2019 відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 12.03.2019 о 10:00.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 14.02.2019 №1446300003135, але повноважного представника у судове засідання 12.03.2019 не направив, вимог ухвали суду від 14.02.2019 не виконав.

Представник позивача у судовому засіданні 12.03.2019 заявив усне клопотання про залучення до матеріалів справи копії договору про правову допомогу від 11.07.2017; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 12.03.2019.

Суд задовольнив усне клопотання позивача, подані документи залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.03.2019 представник позивача надав суду для огляду оригінали накладних, договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 та акту звірки, копії яких містяться в матеріалах справи.

Після огляду зазначені оригінали документів повернуто представнику позивача.

Суд у судовому засіданні 12.03.2019 постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 26.03.2019 о 14:30.

Ухвалою суду від 12.03.2019, відповідно до ст.120,121 ГПК України, викликано сторін у судове засідання з розгляду справи по суті, яке відбудеться на 26.03.2019 о 14:30.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.03.2019 №1446300004000 та наявною в матеріалах справи розпискою повноважного представника позивача ОСОБА_2 (а.с.48), але повноважного представника у судове засідання 26.03.2019 не направив.

Відповідач також був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.03.2019 №1650001009824, але повноважного представника у судове засідання 26.03.2019 не направив.

Таким чином, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але сторони своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні 26.03.2019 не скористалися, повноважних представників для дачі пояснень по справі не направив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

До початку судового засідання від позивача надійшло письмове клопотання від 19.03.2019 про розгляд справи за відсутності його повноважного представника, в якому він також просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача судові витрати. До поданого клопотання позивачем додано: поштову квитанцію з описом вкладення в лист від 19.03.2019 про направлення відповідачу копій документів; копії статистичних звітів за 2015 та 2016 роки.

Клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його повноважного представника задоволено судом, оскільки участь в судовому засіданні є процесуальним правом сторони, відповідно до п.2 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Додані до клопотання документи суд залучив до матеріалів справи.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило. Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 14.02.2019 відповідач був попереджений, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях 12.03.2019 та 26.03.2019 не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на укладення між сторонами договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, на виконання якого було передано відповідачу товар згідно з накладними: №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн; №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладну б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладну б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн (а.с.13-29).

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що 20.01.2015 між фізичною особою-підприємцем Дєляєвим Валерієм Івановичем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №20/01/15 (а.с.9).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а саме велику рогату худобу. Покупець прийняти і здійснити оплату отриманого товару в терміни відповідно до умов цього договору.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладений між сторонами договір купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 по своїй правовій природі є договором поставки.

У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 8.1.-8.3. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, цей договір вважається укладеним та набирає законної чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починається з моменту підписання договору та закінчується 31.12.2015. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Доказів пролонгації договору №20/01/15 від 20.01.2015 сторони суду не надали.

Пунктом 6.1. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 сторони погодили, що зміни та доповнення до договору допускається вносити тільки в письмовому вигляді. Для обох сторін будуть юридично значущими і обов'язковими тільки ті зміни і доповнення, які викладено у письмовому вигляді обома сторонами договору.

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.8.4. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015).

Сторонами не подано доказів внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, шляхом укладення письмових додаткових угод.

Пунктами 2.1.-2.3. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 сторони визначили, що загальна кількість товару складається з кількості товару за всіма накладними про закупку протягом дії договору. Ціна товару сторонами визначається з розрахунку за 1 кг живої ваги на договірних умовах по кожній окремій поставці. Загальна вартість товару складається з вартості всіх поставок товару за всіма накладними про поставку протягом дії договору.

У відповідності до п.3.1.,3.2.,3.5. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, поставка товару здійснюється згідно правил INKOTERMS в редакції 2010 року на умовах EXW. Пункт поставки за даним договором: молочно-товарні ферми постачальника, що знаходяться в Бахмацькому районі, Чернігівської області. Поставка здійснюється партіями за попередньою письмовою або усною заявкою покупця, в якій вказується бажаний розмір партії товару у кількості голів.

Строк поставки партії товару не повинен перевищувати 5 календарних днів з моменту отримання продавцем замовлення або в інший строк додатково погоджений сторонами в замовленні.

Приймання товару за кількістю, вагою та якістю здійснюється сторонами за актами приймання-передачі.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця після повного розрахунку за поставлений товар та підписання акту приймання-передачі товару та/або накладних на товар і приймальних квитанцій (п. 3.6. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015).

Прийом товару по кількості і якості, згідно з п. 4.1. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, здійснюється шляхом оформлення в установленому порядку видаткових накладних, які повинні містити посилання на відповідний договір.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, саме на виконання договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, в межах строку його дії (з 20.01.2015 по 31.12.2015) продавцем (позивачем), за період з 20.01.2015 по 31.12.2015, було поставлено покупцю (відповідачу) велику рогату худобу за наступними накладними: №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн (а.с.13-17).

Всього в межах строку дії договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, за вищезазначеними накладними позивачем, здійснено поставку товару на загальну суму 51322,00 грн.

Твердження позивача про те, що на виконання умов договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 позивачем також здійснювалась поставка великої рогатої худоби за накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн (а.с.18-29), є безпідставними виходячи з наступного:

Як було встановлено судом, строк дії договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, у відповідності до п.8.1.,8.2. договору, починається з моменту підписання договору та закінчується 31.12.2015.

Оскільки, доказів пролонгації договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 на 2016 рік позивач суду не надав, суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 припинив свою дію 31.12.2015.

Судом також було встановлено, що у відповідності до п.6.1., 8.4. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 сторони можуть письмово вносити зміни та доповнення до договору, шляхом укладення додаткових угод до цього договору.

Доказів внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, шляхом укладення письмових додаткових угод до нього, позивачем суду не надано.

Пунктом 4.1. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 сторони погодили, що прийом товару по кількості і якості здійснюється шляхом оформлення в установленому порядку видаткових накладних, які повинні містити посилання на відповідний договір.

Також слід зазначити, що надані позивачем накладні: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн, не містять жодного посилання на договір купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено та не підтверджено матеріалами справи факт поставки відповідачу великої рогатої худоби згідно з накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн, саме на виконання умов договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015.

У даному випадку судом враховано, що відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями ст.638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ч.1-3 ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами з приводу поставки великої рогатої худоби за період з 30.01.2016 по 25.08.2016 вбачається, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до ч.2 ст.638,655 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом поставки позивачем відповідачу, за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, великої рогатої худоби за накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн. Всього на загальну суму 74757,14 грн.

Єдиний письмовий договір на поставку великої рогатої худоби за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, за вищезазначеними накладними між сторонами не укладався.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо факту поставки позивачем великої рогатої худоби за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, за вищезазначеними накладними, заперечень щодо факту отримання товару від відповідача до суду не надійшло, виходячи із приписів ст.202 ЦК України, суд доходить висновку, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Ухвалою суду від 14.02.2019 про відкриття провадження у справі, було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідності до ч.1,4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтується позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

Частиною 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.

Враховуючи вищевикладені обставини, відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту поставки позивачем відповідачу великої рогатої худоби за період з 26.08.2015 по 25.08.2016, суд доходить висновку, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт поставки відповідачу великої рогатої худоби:

-як по договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, в межах строку його дії (з 20.01.2015 по 31.12.2015) за накладними: №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн. Всього на загальну суму 51322,00 грн;

-так і шляхом вчинення конклюдентних дій (у спрощений спосіб), за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, за накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн. Всього на загальну суму 74757,14 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу або поставки не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13; від 15.03.2017 у справі №911/4620/15.

Приймаючи до уваги, що умовами договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 сторонами не було визначено порядок здійснення розрахунків та строк оплати отриманої відповідачем великої рогатої худоби; оформлені в межах дії договору накладні: №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн, а також підписані сторонами накладні за період з 30.01.2016 по 25.08.2016: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн, є первинними обліковими документами, які є підставою виникнення обов'язку відповідача щодо здійснення розрахунків за отриману велику рогату худобу, і відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов'язання за даними накладними починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, ч.1,2 та 4 ст.538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Оскільки, позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки великої рогатої худоби, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.

Як вбачається з акту звірки по ФОП Дєляєву В.І. станом на 15.11.2018, підписаного сторонами та скріпленого печатками сторін, копія якого додана до матеріалів справи, відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлену велику рогату худобу було сплачено 6459,00 грн (а.с.30).

Інших доказів оплати отриманого товару відповідач суду не надав.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставку великої рогатої худоби по спірному договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 в межах строку його дії (з 20.01.2015 по 31.12.2015) та поставку великої рогатої худоби по договору купівлі-продажу, укладеного відповідно до ч.2 ст.638,655 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, шляхом вчинення конклюдентних дій (у спрощений спосіб), за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, на підставі вищевказаних накладних становить 119620,14 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 14.12.2018, у якій вимагав від відповідача сплатити борг. Зазначена претензія була направлена відповідачу згідно з фіскальним чеком від 18.12.2018 та була отримана відповідачем особисто 26.12.2018, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДППЗ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1650102073256 (а.с.31-33).

Однак, дана претензія була залишена відповідачем без відповіді, заборгованість сплачена не була.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриману велику рогату худобу за договором купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 в межах строку його дії (з 20.01.2015 по 31.12.2015) та за договором купівлі-продажу, укладеного відповідно до ч.2 ст.638,655 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, шляхом вчинення конклюдентних дій (у спрощений спосіб), за період з 30.01.2016 по 25.08.2016, а також фактичних даних на спростування факту отримання від позивача великої рогатої худоби і доказів, які підтверджують неможливість здійснення відповідачем своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Правові аксіоми визначають як загальні положення, які сприймаються як самоочевидні істини, не потребують доведення та відображають загальнолюдський зміст права.

Однією із правових аксіом у судочинстві називають, зокрема, "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права" (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae).

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Враховуючи вищевикладені обставини, керуючись принципами цивільного права - справедливість, добросовісність, розумність, а також однією із аксіом цивільного судочинства "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права" (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae), суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 119620,14 грн основного боргу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 4719,26 грн пені за прострочку оплати вартості поставленого товару, за період з 03.01.2019 по 12.02.2019, відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку пені (а.с.10).

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 передбачено, що у разі порушення термінів оплати товару, вказаного в специфікації покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1% від суми несплаченого товару, за кожен день прострочення оплати.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення пені, позивач вказує на те, що у зв?язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов?язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №1 від 14.12.2018, яка була отримана відповідачем особисто 26.12.2018 (а.с.31-33). Проте, дану претензію відповідач залишив без відповіді та заборгованість не сплатив. Таким чином, строк виконання зобов'язання настав 03.01.2019, тобто через 7 днів від дня пред'явлення вимоги.

Оскільки судом було встановлено, що поставка велико рогатої худоби згідно з накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн, була здійснена не на підставі договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015, а тому з урахуванням ст. 546, 549 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань», суд доходить висновку, що пеня підлягає нарахуванню лише на заборгованість в сумі 51322,00 грн, яка виникла за договором купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 (за прострочку оплати боргу за накладними: №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн).

Враховуючи, що обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття, відповідно прострочка оплати настає з наступного дня, після настання строку оплати, а саме по накладній №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн з 27.08.2015; №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн з 16.10.2015; №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн з 10.11.2015; №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн з 14.11.2015; №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн з 26.11.2015, відповідно, з урахуванням вимог п.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування пені за прострочку оплати товару по договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 припинилось, а саме: по накладній №18 від 26.08.2015 на суму 16776,00 грн - 25.02.2016; накладній №21 від 15.10.2015 на суму 5440,00 грн - 14.04.2016; накладній №23 від 09.11.2015 на суму 8550,00 грн - 08.05.2016; накладній №24 від 13.11.2015 на суму 7110,00 грн - 12.05.2016; накладній №25 від 25.11.2015 на суму 13446,00 грн - 24.05.2016.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем при розрахунку пені не враховано положення п.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд доходить висновку, що позивачем безпідставно нараховано пеню за прострочку оплати зазначеного позивачем у розрахунку періоду прострочення з 03.01.2019 по 12.02.2019.

Позовні вимоги щодо стягнення пені, нарахованої позивачем за прострочку оплати поставленої великої рогатої худоби згідно з накладними: №1 від 30.01.2016 на суму 9048,14 грн; №2 від 19.02.2016 на суму 6103,00 грн; №10 від 15.04.2016 на суму 4515,00 грн; накладною б/н від 30.04.2016 на суму 8649,00 грн; №159 від 31.05.2016 на суму 5235,00 грн; накладною б/н від 18.06.2016 на суму 5670,00 грн; накладну б/н від 24.06.2016 на суму 5670,00 грн; №71 від 25.07.2016 на суму 6776,00 грн; №72 від 25.07.2016 на суму 7089,00 грн; №74 від 25.07.2016 на суму 5572,00 грн; №75 від 25.07.2016 на суму 7710,00 грн; №17 від 25.08.2016 на суму 2720,00 грн, задоволенню також не підлягають, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та згідно з ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а в даному випадку судом було встановлено, що зазначена поставка була здійснена не на підставі договору купівлі-продажу №20/01/15 від 20.01.2015 і єдиний письмовий договір на поставку великої рогатої худоби згідно з вищезазначеними накладними між сторонами не укладався.

Отже, відсутня письмова угода сторін щодо забезпечення виконання зобов'язання, шляхом сплати відповідачем пені за прострочку виконання грошового зобов?язання.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення 4719,26 грн пені за прострочку оплати вартості поставленого товару, за період з 03.01.2019 по 12.02.2019, відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку пені, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 393,27 грн 3% річних за період за період з 03.01.2019 по 12.02.2019, відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку пені (а.с.10).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого товару по спірних накладних, а тому перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд доходить висновку, що вимоги позивача є правомірними та підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог, а саме: 393,27 грн 3% річних за період за період з 03.01.2019 по 12.02.2019.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 119620,14 грн боргу та 393,27 грн 3% річних. У частині стягнення 4719,26 грн пені за прострочку оплати вартості поставленого товару, за період з 03.01.2019 по 12.02.2019, відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір", з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1848,17 грн.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу склали 10000,00 грн, які просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч.1,3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Згідно з ч.1-4 до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ст.13,14,15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: -договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); -за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; -як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; -адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; -двокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; -відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

У підтвердження наявності у представника позивача ОСОБА_2 статусу адвоката, суду було надано для огляду оригінал свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, видане ОСОБА_2 Чернігівською КДКА №171 від 24.12.1997, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 36).

Також адвокат ОСОБА_2 внесений до Єдиного реєстру адвокатів України, що підтверджується відомостями з офіційного сайту Єдиного реєстру адвокатів України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://erau.unba.org.ua/.

Позивачем на підтвердження надання йому адвокатських послуг адвокатом ОСОБА_2 при розгляді даної справи суду надано: ордер на надання правової допомоги серії ЧН №054878 від 12.02.2019 (а.с.35); договір про правову допомогу від 11.07.2017 (а.с.41); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 12.03.2019 (а.с.42); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №171 від 24.12.1997 (а.с.36); платіжне доручення №228 від 07.02.2019 на суму 10000,00 грн, призначення платежу: «за надані послуги зг.договора» (а.с.37).

Відповідно до п.1.1. договору про правову допомогу від 11.07.2017, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крапив?янське» та адвокатом ОСОБА_2, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надавати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у всіх загальних, адміністративних та господарських судах України.

Згідно з п.2.1. договору про правову допомогу від 11.07.2017, послуги надаються замовнику шляхом: усного та письмового консультування з юридичних питань; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо; надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади; особистої участі та представництва замовника в загальних, адміністративних та господарських судах України.

За приписами п.2.2. договору про правову допомогу від 11.07.2017, початок робіт з надання послуг визначається з моменту набрання цим договором чинності. Закінчення робіт з надання послуг визначається моментом підписання акту прийому-передачі наданих послуг. За настання обставин, передбачених у ч.2 п.2.2. даного договору, виконавець вважається таким, що повністю виконав свої обов'язки перед замовником.

Пунктом 4.1. договору про правову допомогу від 11.07.2017 передбачено, що за послуги зазначені у п.1.1. цього договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 10000,00 грн в місяць.

Замовник здійснює оплату за цим договором одноразово в безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний рахунок виконавця згідно рахунку, виставленого виконавцем не пізніше 5 числа наступного місяця (п. 5.1. договору про правову допомогу від 11.07.2017).

У відповідності до п. 7.1. договору про правову допомогу від 11.07.2017, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Водночас, у самому тексті договору про правову допомогу від 11.07.2017 відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, а лише зазначається, що оплата за цим договором здійснюється одноразово в безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний рахунок виконавця згідно рахунку, виставленого виконавцем не пізніше 5 числа наступного місяця, а також визначено розмір винагороди в сумі 10000 грн в місяць.

Відповідно до наданого до матеріалів справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 12.03.2019 (а.с.42), у період з 12.02.2019 по 12.03.2019 слідує, що було надано позивачу юридичні послуги відповідно до договору про правову допомогу від 11.07.2017, а саме: усні та письмові консультації з юридичних питань (1,79 год); вивчення документів, що стосуються спору, складання розрахунку сум, що стягуються (4 год); дослідження судової практики та формування правової позиції у справі, підготовка і подання до суду позовної заяви (8 год); участь у судових засідання (0,5 год). Таким чином, сума наданої професійної правничої допомоги становить 10003,00 грн, із розрахунку 700 грн/год.

Вказаний опис було складено 12.03.2019 одноособово адвокатом ОСОБА_2 вже після звернення відповідача до суду та сплати коштів в сумі 10000 грн. Доказів погодження вказаного розрахунку позивачем суду не надано.

Ні акту прийому-передачі наданих послуг, підписаного сторонами по договору про правову допомогу від 11.07.2017, ні рахунку, який виставлявся на оплату за надані послуги, позивачем суду не надано.

У платіжному дорученні № 228 від 07.02.2019 також не зазначено в призначенні платежу за які послуги здійснена оплата, за яким договором чи на підставі якого рахунку.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що із наданих позивачем документів суд не може пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару та у факті понесення ним витрат на професійну правничу допомогу саме у даній справі в сумі 10000 грн.

За таких обставин, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 178, 202, 233, 238, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір", господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське" (юридична адреса: вул. Каденюка, 10, с.Кропивне, Бахмацький район, Чернігівська область, 16574, код ЄДРПОУ 03794868) до Фізичної особи-підприємця Дєляєва Валерія Івановича (юридична адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код суб?єкта господарської діяльності НОМЕР_1) про стягнення 124742,67 грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дєляєва Валерія Івановича (юридична адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код суб?єкта господарської діяльності НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське" (юридична адреса: вул. Каденюка, 10, с.Кропивне, Бахмацький район, Чернігівська область, 16574, код ЄДРПОУ 03794868) 119620,14 грн боргу; 393,27 грн 3% річних та 1848,17 грн судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Крапив'янське" (юридична адреса: вул. Каденюка, 10, с.Кропивне, Бахмацький район, Чернігівська область, 16574, код ЄДРПОУ 03794868) у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 4719,26 грн пені та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 27.03.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

- засоби зв'язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко