Рішення № 80718364, 15.03.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/140/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2019 Справа № 908/2483/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Рачук О.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР-ТРАНС-ФУД” (69118, м.Запоріжжя, вул. Нагнибіди, буд. 9, код ЄДРПОУ 39823449)

про стягнення 6 116 698,48 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність № ордер на надання правової допомоги серія ЗП №047505 від 08.01.2019 р., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 001448 від 30.10.2017 р.);

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № ордер на надання правової допомоги ЗП №76719 від 21.01.2019 р., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 001613 від 29.03.2018 р., договір про надання правової допомоги від 18.01.2019 р.)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

20.11.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” від 15.11.2018 р. (вх. №2666/08-07/18 від 20.11.2018 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР-ТРАНС-ФУД” про стягнення 6 119 704,30 грн.

Ухвалою суду від 21.11.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2483/18 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження – 5/140/18, підготовче засідання призначено на 19.12.2018 р. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов’язковою. Ухвалою від 19.12.2018 р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 21.01.2019 р. на 11 год. 30 хв. Ухвалою від 21.01.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 19.02.2019 р. включно. Підготовче засідання відкладено на 13.02.2019 р. о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 13.02.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.02.2019 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Також, вказаною ухвалою суду прийнято заяву позивача про зменшення суми позовних вимог від 12.02.2019 р. В судовому засіданні 14.02.2019 р. судом оголошено перерву до 15.03.2019 р.

У судовому засіданні 15.03.2019 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК “Оберіг”.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12.02.2019 р., пояснивши, що 02.07.2016 р. між ТОВ “УКР-ТРАНС-ФУД” (далі – ОСОБА_3) та ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, правонаступником якого є АТ КБ “ПРИВАТБАНК” укладено договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ відповідно до п.1.1. якого Банк передає ОСОБА_3 майно, а ОСОБА_3 приймає майно від Банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу. АТ КБ “ПРИВАТБАНК” свої зобов’язання за вказаним договором виконало передавши відповідне майно ОСОБА_3, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 02.07.2016 р. У відповідних додаткових угодах між сторонами був затверджений графік погашення лізингових платежів. Однак, відповідач здійснив лише два лізингові платежі – 25.07.2016 р. на суму 123 439,16 грн. та 23.08.2016 р. в розмірі 1 235 524,07 грн. та в подальшому лізингові платежі відповідачем не сплачувались. Також, відповідач порушив строки сплати відсоткової винагороди за користування майном. Позивач направив відповідачу повідомлення від 31.05.2017 р. про розірвання договору фінансового лізингу та 15.06.2017 р. Відповідач повернув позивачу за актом прийому-передачі майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. Однак, жодних погашень залишку заборгованості за договором відповідач не здійснив. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 15, 16, 509, 549, 610, 627, 631, 651, 806, Цивільного кодексу України, 173, 174, 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 1, п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 6 116 698,48 грн., яка складається із заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за період з 26.09.2016 р. по 15.06.2017 р. в розмірі 5 900 504,17 грн.; заборгованості з пені з 02.03.2017 р. по 15.06.2017 р. в розмірі 216 194,31 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 91 750,48 грн. покласти на відповідача та повернути позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 45,08 грн.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві від 10.12.2018 р. на позовну заяву, зазначивши, що 02.07.2016 р. між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ строком по 25.06.2036 р. Вважає, що оскільки вказаний договір укладено строком більше ніж на три роки, то до нього повинні застосовуватись вимоги статті 793 ЦК України, в якій передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.01.2017 р. по справі № 6-648цс16. Отже, оскільки вказаний договір не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним та вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором не підлягають задоволенню.

Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК") та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ФУД" укладено Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа.

ОСОБА_4 з п. 1 Угоди представники Сторін на умовах Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі – АЦСК) – свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів Серії СА №26; атестат відповідності виданий Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України від 25.03.2011 р. за №4262; Експертний висновок №05/1-2057 від 30.05.2011 р., проходять ідентифікацію та отримують посилений сертифікат відкритого ключа електронного цифрового підпису, посилений сертифікат відкритого ключа електронної цифрової печатки. Сторони при накладанні електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа користуються програмним забезпеченням, що надається АЦСК.

В пункті 2 Угоди визначено, що сторони засвідчують свою згоду про те, що ведення документообігу, в тому числі підписання правочинів, угод, договорів, додаткових угод (до договорів на паперовому носії інформації/до договорів складених за допомогою електронного цифрового підпису) та інших документів, які будуть укладатися/оформлятися Сторонами може здійснюватися, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа, який видано АЦСК. Сторони цією Угодою не обмежують своїх прав щодо оформлення правовідносин на паперовому носії інформації з використанням власноручного підпису та відбитка печатки юридичної особи.

ОСОБА_4 з пунктом 3. Угоди, правочини, які будуть вчинятися Сторонами шляхом накладання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа, підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Пунктом 4 Угоди передбачено, що електронний цифровий підпис (печатка) АЦСК за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), є його аналогом у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа АЦСК за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа АЦСК, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувала відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті АЦСК (електронний цифровий підпис – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і діє змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.).

29.06.2016 р. ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" подано до ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» письмове клопотання (заяву) про надання лізингу, відповідно до якої Лізингоотримувач просив надати лізинг на наступних умовах: предмет лізингу – нерухоме майно, яке зазначено у Додатку №1 до заяви; сума лізингу: 148 126 992,00 грн. строком на 20 років з щомісячними платежами.

02.07.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТРАНС-ФУД" (далі - ОСОБА_3) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК") (далі - Банк) укладено договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ, відповідно до п. 1.1. якого Банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у Додатку №1 (далі – ОСОБА_3). Банк передає ОСОБА_3 майно, а ОСОБА_3 приймає майно від Банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що на дату укладання цього Договору вартість майна становить: 148 126 992,00 грн.

Строк лізингу зазначено сторонами у п. 9.1. Договору (п. 1.3. Договору).

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору).

Відповідно до пунктів 2.3., 2.3.2. Договору ОСОБА_3 сплачує Банку відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості ОСОБА_3, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений в Додатку №2.

ОСОБА_4 з п. 2.3.3. договору, у випадку порушення ОСОБА_3 зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних, від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості ОСОБА_3, згідно Додатку №2.

У Додатковій угоді від 03.11.2016 р. сторони погодили внести зміни у п.п. 2.3.2, п.п.2.3.3 розділу 2 «Лізингові платежі» договору та викласти їх в наступній редакції:

« 2.3.2. Відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості ОСОБА_3, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений в Додатку №2.

2.3.3. У випадку порушення ОСОБА_3 зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21%, від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості ОСОБА_3, згідно Додатку №2.»

Вказана Додаткова угода укладена/підписана сторонами 07.11.2016 р. з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 25.12.2015 р., укладеного Сторонами.

Відповідно до п. 3.1. Договору, передача Банком та прийом ОСОБА_3 в лізинг здійснюється згідно ОСОБА_4 прийому-передачі майна — зазначеним у Додатку №3, що є невід'ємною частиною цього Договору.

ОСОБА_4 з п. 6.2.4. Договору ОСОБА_3 зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Пунктом 6.2.8. Договору передбачено, що ОСОБА_3 зобов’язаний не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені Сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього Договору.

Відповідно до п. 6.2.11. Договору, в редакції Додаткової угоди від 29.07.2016 р. ОСОБА_3 зобов’язаний сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування Майном; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим Договором.

У пункті 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення ОСОБА_3 зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

ОСОБА_4 пунктів 7.9. та 7.10. Договору Сторони погодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат встановлюються тривалістю 15 років. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане ОСОБА_3.

Відповідно до п. 9.1. Договору, в редакції Додаткової угоди від 05.08.2016 р., строк дії договору з дати підписання цього договору до 25.06.2026 року. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. ОСОБА_5 строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов’язань ОСОБА_3 за Договором, у випадку розірвання договору.

Судом встановлено, що між Сторони вказаного договору були укладені Додаткові угоди 02.07.2016 р. щодо внесення змін до розділу 4 «Право власності на майно», 29.07.2016 р. щодо внесення зміни у п.п. 6.2.11 п. 6.2. розділу 6 «Права та обов’язки ОСОБА_3». Вказані угоди підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками обох підприємств.

Також, між сторонами за договором фінансового лізингу від 02.07.2016 р. №4У16038ЛИ укладені Додаткові угоди від 07.07.2016 р., 05.08.2016 р. та 03.11.2016 р. до договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р., які підписані сторонами з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

На підтвердження підписання додаткових угод від 07.07.2016, від 05.08.2016 та від 03.11.2016 р. до договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. з використанням електронного цифрового підпису, позивачем надано результати перевірки електронного цифрового підпису вказаних додаткових угод, у яких зазначено дату, час та особу підписантів з боку сторін договору, а також реєстраційний номер посиленого сертифіката відкритого ключа.

Достовірність інформації, вказаної у результатах перевірки підтверджується посиленими сертифікатами відкритого ключа, виданих Акредитованим центром сертифікації ключів ПАТ КБ «ПриватБанк» та не спростована відповідачем.

Враховуючи викладене, слід вважати, що вищевказані додаткові угоди підписані обома сторонами.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними <- рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, оскільки відповідач належним чином не виконує свого обов'язку щодо сплати лізингових платежів у вигляді відсоткової винагороди за користування майном, позивач звернувся до суду із матеріально-правовою вимогою про стягнення заборгованості, що відповідає способу судового захисту, передбаченого п. 5 ч.2 ст. 16 ЦК України.

Оцінивши представлені докази в їх сукупності суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

ОСОБА_4 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. З ст. 806 ЦК України).

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

ОСОБА_4 з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як вбачається з матеріалів справи, у Додатку №2 до договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. сторони погодили Графік лізингових платежів починаючи з 25.07.2016 р. на суму 123 439,16 грн. до 25.06.2036 р. з останній лізинговим платежем в розмірі 2 098 465,72 грн.

Додатковою угодою від 05.08.2016 р. були внесені зміни у Додаток №2 до договору щодо Графіку лізингових платежів та передбачено сплату лізингових платежів починаючи з 25.07.2016 р. на суму 123 439,16 грн., 25.08.2016 р. – 1 235 524,07 грн., в подальшому щомісяця з 25.07.2017 р. до 25.06.2026 р. – 1 358 963,16 грн.

Судом встановлено, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов'язання за Договором фінансового лізингу від 02.07.2016 р. №4У16038ЛИ виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно ОСОБА_3, що підтверджується ОСОБА_4 №1 приймання-передачі майна від 02.07.2016 р. ОСОБА_5 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох підприємств.

Однак, як вбачається з виписки за рахунком №20715050000452 за період з 02.07.2016 р. по 30.10.2018 р. ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" за весь час дії договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 р. в розмірі 123 439,16 грн. та 23.08.2016 р. в розмірі 1 235 524,07 грн. з призначенням платежу: «Сплата вартості предмета лізингу зг. дог. 4У16038ЛИ від 02.07.2016 р., без ПДВ».

В подальшому лізингові платежі ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" не сплачувалися, що не заперечується самим відповідачем.

З банківських виписок по рахунках №20786050000663, №20790057001639 ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" за період з 02.07.2016 р. по 30.10.2018 р. вбачається, що у ОСОБА_3 01.03.2017 р., 01.04.2017 р., 01.05.2017 р., 01.06.2017 р. та 01.07.2017 р. виникала прострочена заборгованість у розмірі 5 900 504,17 грн. та порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном.

ОСОБА_4 зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення ОСОБА_3 зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 термінів сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. договору позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 02.03.2017 р. по 15.06.2017 р. у розмірі 216 194,31 грн.

Суд перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням часткових оплат відповідачем відсоткової винагороди за користування лізинговим майном та змін облікової ставки НБУ за відповідний період, отже цей розрахунок є вірним, обґрунтованим та сума пені в розмірі 216 194,31 грн. підлягає стягненню з відповідача.

ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено й у ч. 1 ст. 188 ГК України.

За змістом пунктів 8.2., 8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це ОСОБА_3 за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу ОСОБА_3, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів. Порушення строків сплати винагород за Договором.

ОСОБА_4 із п. 6.2.4. Договору ОСОБА_3 зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

У п. 8.3. договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернути лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу

ОСОБА_4 з п. 8.4. Договору, у повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договір про внесення змін сторони не укладають.

За змістом п. 9.1. Договору, в редакції Додаткової угоди від 05.08.2016 р., строк дії договору з дати підписання цього договору до 25.06.2026 року. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання.

Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів та порушенням строків сплати відсоткової винагороди, позивачем направлено відповідачу повідомлення від 31.05.2017 р. за вих. №Э.Upr 1/3-67068 про розірвання договору фінансового лізингу, в якому також зазначив, що договір є розірваним з 15.06.2017 р., запропонував сплатити наявну заборгованість з відсоткової винагороди за користуванням майном ОСОБА_3 в розмірі 2 469 999,99 грн. та повернути майно по акту прийому-передачі.

Вказане повідомлення отримано відповідачем 06.06.2017 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

ОСОБА_4 прийому-передачі майна від 15.06.2017 р. ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" передало, а ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» прийняв на праві власності нерухоме майно за договором фінансового лізингу №4У 16038ЛИ від 02.07.2016 р.,

Однак, жодних погашень залишку заборгованості за вказаним договором відповідач не здійснив. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Як вже встановлено судом, відповідно до пунктів 2.3.2., 2.3.3. Договору ОСОБА_3 сплачує відсоткову винагороду за користування майном виходячи з фактичної кількості днів користування майном.

Таким чином, оскільки лізингове майно було відповідачем повернуто позивачу 15.06.2017 р., то суд приходить до висновку, що позивачем вірно визначено період щодо обов’язку відповідача сплатити відсоткову винагороду за користування майном, а саме за період з 26.09.2016 р. до 15.06.2017 р., яка складає суму в розмірі 5 900 504,17 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Умовами пунктів 7.9. та 7.10. Договору Сторони погодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат встановлюються тривалістю 15 років; нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане ОСОБА_3.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В частині 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як пояснив представник позивача та вбачається з банківської виписки за період з 02.07.2016 р. по 30.10.2018 р. ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" по рахунку №20715050000452 заборгованість з лізингових платежів в рахунок оплати вартості майна списана позивачем.

Щодо клопотання від 12.03.2019 р. відповідача про зупинення провадження у справі №908/2483/18 до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва про визнання договору фінансового лізингу №4У 16038ЛИ від 02.07.2016 р. недійсним у справі №910/1698/19 за позовною заявою ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" від 11.02.2019 р. суд зазначає наступне.

Відповідач вважає, що об'єктивною неможливістю розгляду провадження по справі 908/2483/18 до набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/1698/19, є результат розгляду спору по справі №910/1698/19, оскільки вказана справа буде мати вирішальний вплив в якості доказу ТОВ «УКР-ТРАНС-ФУД» про відсутність підстав для стягнення коштів з ТОВ «УКР-ТРАНС-ФУД» по справі 908/2483/18 за Договором фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016р.

Також, відповідачем надано копію ухвали Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі №910/1698/19 від 13.02.2019 р. за позовом ТОВ «УКР-ТРАНС-ФУД» до АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016р. нікчемним.

ОСОБА_4 п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадку об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що з позовної заяви ТОВ «УКР-ТРАНС-ФУД» від 11.02.2019 р., яка подана до Господарського суду м. Києва вбачається, що підстави позову є тими ж самими, що й заперечення по суті заявлених вимог у цій справі, а саме відповідач вважає, що договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. є нікчемним, оскільки не посвідчений нотаріально.

Отже, оцінивши вказані обставини, суд має всі підстави для їх розгляду та надання їм відповідної оцінки у цій справі, а тому подання позову про визнання договору фінансового лізингу № 4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. недійсним до господарського суду м. Києва не перешкоджає вирішенню даної справи про стягнення заборгованості за вказаним договором, оскільки наявні в матеріалах справи докази дозволяють суду встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду та за результатами розгляду ухвалити відповідне рішення.

З урахуванням викладеного, клопотання від 12.03.2019 р. відповідача про зупинення провадження у справі №908/2483/18 не підлягає задоволенню.

Відносно посилання відповідача, що договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016р. є нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений, суд зазначає наступне.

ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі-лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

ОСОБА_4 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Суд зазначає, що як вбачається із приписів ст. 1 вищевказаного Закону він регулює правовідносини лише за договором непрямого лізингу, коли лізингодавець спеціально придбає предмет лізингу у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов. Умовами спірного договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016р. передбачено передачу у лізинг майна, яке перебуває у власності лізингодавця (прямий лізинг), тому норми Закону не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у спірному договорі. Вказані правовідносини врегульовані виключно нормами Цивільного кодексу України та положеннями самого договору.

ОСОБА_4 з ч.ч. 2, 3 ст. 806 ЦК України до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

ОСОБА_4 зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1 та 3 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 ЦК України, де визначено особливості найму виключно нерухомого майна.

ОСОБА_4 з частиною 1 статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 793 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст. 794 ЦК України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З Додатку №1 до договору фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. вбачається, що Банк є власником нерухомого майна, яке передається ОСОБА_3 на суму 148 126 992,00 грн.

ОСОБА_4 ч. 7ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч. 2 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що в п.9.2 Договору, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "УКР-ТРАНС-ФУД" дійшли згоди про те, що договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін

Також, в матеріалах справи міститься письмове клопотання (заява) ТОВ „УКР-ТРАНС-ФУД" як лізингоотримувача про надання лізингу від 29.06.2016 р., в якому міститься інформація про те, що ТОВ „УКР-ТРАНС-ФУД" як лізингоотримувач просить ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК" надати у лізинг нерухоме майно, яке зазначено у Додатку № 1 до цієї заяви з визначеними сумою та строком лізингу з обов'язком щодо щомісячної сплати за графіком лізингових платежів.

Вказане клопотання (заява) також підтверджує, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов майбутнього договору фінансового лізингу.

За правилами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та статті 1 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 2.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р., нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

ОСОБА_4 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

У відповідності до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 4У16038ЛИ від 02.07.2016 р., укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено.

Суд зазначає, що вимогу про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу № 4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. жодна із сторін не заявляла як на момент його укладення, так і під час його виконання, яка була заявлена відповідачем лише у відзиві на позовну заяву, тобто до виникнення спору між сторонами про стягнення заборгованості за користування предметом лізингу.

Як вже було зазначено та згідно положень ст. 806 ЦК України, яка відноситься до параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України, однак вони не містять вимог щодо нотаріальної форми договору та його державної реєстрації.

ОСОБА_5 правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2018 р. у справі №915/865/17.

З урахуванням вищевикладеного, положення статей 793, 794 ЦК України, які містяться в параграфі 4 глави 58 ЦК України та є особливостями найму об’єктів нерухомості, до спірних правовідносин користування нерухомим майном як предметом лізингу, які виникли між сторонами в даній справі, не підлягають застосуванню, що витікає з правових норм параграфу 6 та параграфу 1 глави 58 ЦК України.

Доводи відповідача в частині необхідності нотаріального посвідчення договору лізингу у зв’язку із тим, що він містить елементи договору купівлі-продажу нерухомого майна не приймаються судом до уваги, оскільки правовідносини між сторонами договору лізингу фактично знаходяться на стадії, коли предмет лізингу перебував виключно у користуванні відповідача та ще не переходив його у власність, тому підстав застосовувати до спірного договору на стадії користування предметами нерухомості положення щодо форми укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна не вбачається, такі підстави виникають лише за умови виконання лізингоодержувачем усіх платежів, передбачених договором з повною оплатою як вартості предмету лізингу, так і плати за користування майном.

Вказане підтверджується наступними умовами договору лізингу, а саме:

У пунктах 4.3., 4.4. договору передбачено, що умови переходу права власності на ОСОБА_3: ОСОБА_3 переходить у власність ОСОБА_3 за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим Договором. У випадку переходу права власності на ОСОБА_3 до ОСОБА_3, здійснюється оформлення всіх необхідних відповідно до чинного законодавства України документів.

Таким чином, ніяких домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення або державну реєстрацію цього договору не існувало, законом ці дії для сторін спірного договору як обов’язкові також не визначено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016р., укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення та відсутні підстави вважати даний договір нікчемним.

Тобто суд оцінює вказану правову позицію відповідача, як ухилення від виконання передбачених договором лізингу зобов’язань щодо оплати коштів за користування майном, яке вже фактично відбулося, а кошти в установлений договором строк ним сплачені не були.

Стосовно доводів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 18.01.2017 р. по справі № 6-648цс16, суд зазначає, що правовідносини за спірним договором фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. у справі №908/2483/18 не є аналогічними або подібними правовідносинам у справі №6-648цс16, оскільки правовідносини, щодо яких Верховним Судом України висловлено правову позицію, виникли на підставі договору фінансового лізингу, укладеного в 2011 році в іншій формі, а саме шляхом підписання Заяви про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу, предметом того договору був транспортний засіб, а не нерухомість і стороною договору виступала фізична особа, а не юридична особа.

Відповідно до ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ОСОБА_4 із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, загальна сума заборгованості відповідача складає 6 116 698,48 грн., а саме: 5 900 504,17 грн. заборгованість по відсотковій винагороді за користування майном, 216 194,31 грн. заборгованість з пені.

На день розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості повністю або частково.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 91750,47 грн. покладаються на відповідача.

Щодо клопотання позивача про повернення судового збору в розмірі 45,08 грн. у зв’язку із зменшенням розміру позовних вимог у цій справі, суд зазначає, що вказане питання буде вирішено у відповідній ухвалі суду.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР-ТРАНС-ФУД” (69118, м. Запоріжжя, вул. Нагнибіди, буд. 9, код ЄДРПОУ 39823449) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором фінансового лізингу №4У16038ЛИ від 02.07.2016 р. по відсотковій винагороді за користування майном в сумі 5 900 504 (п’ять мільйонів дев’ятсот тисяч п’ятсот чотири) грн. 17 коп., пеню в сумі 216 194 (двісті шістнадцять тисяч сто дев’яносто чотири) грн. 31 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 91 750 (дев’яносто одна тисяча сімсот п’ятдесят) грн. 47 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено 25.03.2019 р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.