Рішення № 80717497, 26.03.2019, Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/1629/18

2/330/40/2019

"26" березня 2019 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Гусарової В.В.

при секретарі - Коледаєвої Л.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом в.о. прокурора Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області (місце знаходження: вул. Байбулатова 22, м. Мелітополь Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави до ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області (місце знаходження: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна 67, ЄДРПОУ 25489968), ОСОБА_2 (місце реєстрації: Україна, Запорізька область, м. Мелітополь, пров. Селянський2, ІПН: НОМЕР_1) про визнання незаконним та скасування рішення, та зобов’язання повернути земельну ділянку, суд

В С Т А Н О В И В :

Прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення в частині, та зобов`язання повернути земельну ділянку.

1.Позиція сторони позивача

Позов мотивовано наступним.

1.1.Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2018 за № 42018081280000011

за ч. 2 ст. 364 КК України, встановлені порушення вимог ОСОБА_3 та Водного кодексів України при прийнятті ОСОБА_1 селищною радою Якимівського району Запорізької області (далі - ОСОБА_1 селищна рада) рішень із земельних питань.

Так, 03.03.2016 до ОСОБА_1 селищної ради надійшла заява ОСОБА_2 про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в смт. Кирилівка орієнтовною площею 0,08 га, яка розташована смт. Кирилівка вул. Санаторна.

Також, ОСОБА_2 у заяві зазначив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку він ще не використав.

22.03.2016 ОСОБА_1 селищною радою, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2, прийнято рішення № 35 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, землі не надані у власність або користування в межах населеного пункту смт. Кирилівка, Якимівського району Запорізької області .

На підставі рішення ОСОБА_1 селищної ради від 22.03.2016 № 35«Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою; Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Снаторна за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка.

02.08.2016 ОСОБА_1 селищною радою, за результатом розгляду заяви ОСОБА_2, прийнято рішення № 42 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельних ділянок», пунктом 1 якого, затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) та для ведення індивідуального садівництва, громадянам згідно списку. Підпунктом 1.7. пункту 1 цього рішення затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної діялнки площею 0,0793 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадібна ділянка), кадастровий номер 2320355400:10:001:0154 , за адресою смт. Кирилівка вул.Санаторна.

Пунктом 2 даного рішення надано громадянам у власність вказані земельні ділянки, п.3 вказаного рішення зобов’язано громадян оформити правовстановлюючи документи на право власності на земельні ділянки.

ОСОБА_4 з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.06.2018 № 128342687 власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400;04:001:0154 є ОСОБА_2 та на земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:04:001:0154відсутні зареєстровані будь-які об'єкти нерухомості.

Прокурор вважає, що рішення № 42 від 02.08.2016 року прийнято з порушеннями законодавства та підлягає скасуванню.

Так, відповідно до пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адерсою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Санаторна, яка виконана 'ГОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» встановлено, що на час розроблення даного проекту землеустрою відстань спірної земельної ділянки від урізу води Азовського моря становила 807 метрів та від урізу води Утлютського лиману становила 82 метрів.

Отже, вказане, за думкою позивача, беззаперечно свідчить про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та Утлютськоголиману, тому щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження.

Надання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у цій місцевості суперечить, за думкою позивача, вимогам земельного та водного законодавства України.

Враховуючи це, на думку прокурора, спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, тому, у відповідності до норм Водного Кодексу України, відноситься до земель водного фонду, порядок надання яких у користування визначається земельним законодавством, де заборонено передання цих земель громадянам .

Враховуючи наведене, рішення ОСОБА_1 с/р № 42 від 02.08.2016 року прийнято з порушенням вимог водного та земельного законодавства України, тому є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

ОСОБА_4 із ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 152 ОСОБА_3 кодексу України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на викладене, п.п. 1.7 п. 1, п. 2 рішення ОСОБА_1 селищної ради від 02.08.2016 № 42, яким затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0793 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 2320355400:04:001:0154, за адресою смт. Кирилівка, вул. Санаторна та яку надано у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) суперечать законодавству, порушують інтереси держави, що згідно зі ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 ОСОБА_3 кодексу України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання його незаконним в судовому порядку.

ОСОБА_4 із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Положення цієї глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У разі визнання незаконним та скасування в частині рішення ОСОБА_1 селищної ради, підстава для подальшого використання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0793 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка) відпаде, тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню на користь територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі ОСОБА_1 селищної ради, як така, яка використовується без правової підстави.

За змістом ст.ст. 80, 83 ОСОБА_3 кодексу України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Діючи від імені територіальної громади смт. Кирилівка, ОСОБА_1 селищна рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади, тож спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені територіальної громади села відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це визначено ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Реалізуючи право власності територіальної громади орган місцевого самоврядування , за думкою позивача, діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було, що зумовлює застосування ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України.

1.2.Обґрунтовуючи порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, Мелітопольська місцева прокуратура зазначає наступне.

ОСОБА_4 зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

ОСОБА_4 з ч.ч. З, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє, відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об"єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль, відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Законні інтереси держави у сфері земельних відносин полягають у забезпеченні потреби суспільства у володінні, користуванні та розпорядженні землями, які є об'єктами права власності Українського народу, виключно на підставі Закону.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, порушують основоположні принципи земельного законодавства щодо рівності права власності на землю громадян, спричиняють шкоду державі у сфері забезпечення права на землю громадян, раціонального використання та охорони земель.

1.3.Як наголосив Верховний Суд України у рішенні по справі № 6-2510цс15 від 16.12.2015, прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСІІЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном держави. ОСОБА_3, Водного кодексів України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цих кодексів є загальнодоступним. Сумніви заявника в правильності тлумачення та застосування цих норм не можуть свідчити про незаконність втручання в право на мирне володіння майном.

Правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) вибуття майна з власності держави цьому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та Інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Наведене відповідає правовим позиціям Верховного суду України, викладених в постановах № 2-354/07 від 22.06.2017 та № 6-2776цс16 від 18.01.2017.

1.4.На підставі вищевикладеного, прокурор просить ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати п.п.1.7 п.1, п.2 рішення ОСОБА_1 с/р від 02.08.2016 року № 42 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект та передана у власність відповідача вищевказана земельна ділянка, а також зобов`язати ОСОБА_2 повернути на користь ОСОБА_1 с/р вказану земельну ділянку, розташовану по вул. Санаторна у смт. Кирилівка.

Судові витрати, понесені при сплаті судового збору, просить стягнути на користь прокуратури Запорізької області та Мелітопольскої місцевої прокуратури з відповідачів у рівних частинах – по 1762 гривні з кожного.

У судовому засіданні прокурор позов підтримав повністю з підстав, визначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

2.Позиція сторони відповідача – ОСОБА_1 селищної ради

Відповідач ОСОБА_1 селищна рада надала відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав, мотивуючи свою позицію наступним.

ОСОБА_1 селищна рада Якимівського району Запорізької області з позовними вимогами не погоджується, вважає, що оспорюване рішення відповідає проектній документації та нормам земельного та водного законодавства.

ОСОБА_4 вимог ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За нормами ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пунктуабо земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури,а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Проект щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0735 га кадастровий номер 2320355400:04:001:0154, за адресою: Запорізька область, смт. Кирилівка, вул. Санаторна, був розроблений у встановленому законом порядку та погоджений відповідними контролюючими органами. Жодних порушень та невідповідностей встановлено не було.

За даними відділу Держземагентства в Якимівському районі Запорізької області -Довідки державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) від 12.04.2016 р. №548 - категорія земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення земельної ділянки: Секція К 16 підрозділ 16.00 землі запасу (номер рядка 12.3 шифр рядка96 по формі 6-зем); обмеження у використанні земель відсутні.

Відділ містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області у своєму Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №38 від 12.04.2016 р. підтвердив, що земельна ділянка надана за рахунок земель житлової та громадської забудови ОСОБА_1 селищної ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); обмеження та особливості вимог щодо використання земельної ділянки:

Використання земельної ділянки у відповідності до чинного містобудівного

законодавства Закону України №3038-УІ від 17.02.2011 р. ст..24, ст..26 «Про

регулювання містобудівної діяльності»;

Не допускати виконання будівельних робіт без декларації або дозволу та розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту або відхилення від нього;

Не допускати самовільної зміни архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації;

Додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єкту;

При наявності інженерних комунікацій та геодезичних пунктів забезпечити безперешкодний доступ та дотримання встановлених охороних зон;

Виконати благоустрій прилеглої території;

Використання земельної ділянки за цільовим призначенням; для будівництва і

обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна

ділянка).

Тобто, ніяких документальних даних про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, в матеріалах проектної документації немає.

За нормами ч.ч. 6, 7 ст. 88 Водного кодексу України встановлено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Отже, напідставі вище викладеного ОСОБА_1 селищна рада Якимівськогсрайону Запорізької області вважає позовні вимоги В.о. керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судове засіданні представник відповідача- Кирилівської селищної ради подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу без його участі, позов залишив на розсуд суду.

3. Позиція сторони відповідача ОСОБА_2

Відлповідач не визнав позовні вимоги з огляду на наступне.

Обставини справи

3.1.Дійсно, «3» березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 селищної ради з заявою про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в смт. Кирилівка.

Розглянувши заяву ОСОБА_2, ОСОБА_1 селищна рада рішенням від «22» березня 2016 року № 35 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд», надала згоду (крім інших) ОСОБА_2 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, землі не надані у власність або користування в межах населеного пункту смт. Кирилівка, – по вул. Санаторна, орієнтовною площею 0,08 га.

Пунктом 3 цього ж Рішення відповідача-2 зобов’язано розробити проект землеустрою та надати його на затвердження в ОСОБА_1 селищну раду в термін не пізніше 12 місяців.

На виконання вказаного рішення відповідач «12» серпня 2016 року звернувся до проектної організації – Товаристваз обмеженою відповідальністю «Геоінформаційна компанія «Кадастр» із завданням на розроблення проекту землеустрою .

На виконання завдання на розроблення проекту, ТОВ «ГІК «Кадастр» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,0793 га за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Санаторна.

В процесі розробки проекту ТОВ «ГІК «Кадастр» було отримано довідку з державно статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 12.04.2016 р. №548, надану Відділом Держгеокадастру в Якиміському районі Запорізької області Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, згідно з якою земельна ділянка, проект якої розроблявся, має наступні характеристики:

Категорія земельної ділянки – землі житлової та громадської забудови;

Вид цільового призначення земельної ділянки – секція К16 підрозділ 16.00 землі запасу (номер рядка 12.3 шифр рядка 96 по формі 6-зем).

Відповідно до перепліку обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, обмеження у використанні спірної земельної ділянки повністю відсутні.

Відповідно до відомостей, що містяться у Витягу від 26.10.2016 о. з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:04:001:0154 (спірна земельна ділянка), цільове призначення вказаної земельної ділянки – « Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».

Відповідно до ст. 38 ОСОБА_3 кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Статтею 39 ОСОБА_3 кодексу України встановлено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

ОСОБА_4 зі ст.49 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами

Відомості, що містяться в системі Держгеокадастру, до сьогодні є чинними, не відкликані, не скасовані, та прямо вказують на відсутність будь-яких обмежень щодо перебування спірної земельної ділянки у приватній власності. І саме цими відомостями, крім іншого, керувались як проектна організація, так і відповідач-1, складаючи проект та, відповідно, затверджуючи його.

В подальшому, розглянувши відповідну заяву ОСОБА_2 та розроблений проект землеустрою, ОСОБА_1 селищна рада рішенням № 42 від «02» серпня 2016 року затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0735 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер земельної ділянки 2320355400:04:001:0154 за адресою: смт. Кирилівка, вул. Санаторна.

Після цього право власності ОСОБА_2 на підставі відповідного рішення та проекту землеустрою було зареєстровано у встановленому законом порядку, про що свідчать відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав та нерухоме майно.

Крім того, Рішенням ОСОБА_1 селищної ради від «09» жовтня 2003 р. № 2 «Про погодження населених пунктів та затвердження Генерального плану», було погоджено кордони населених пунктів ОСОБА_1 селищної ради, визначені Генеральним планом Кирилівка, розробленим Державним науково-дослідним інститутом проектування міст «ДІПМІСТО», затверджено Генеральний план Кирилівка, розроблений Державним науково-дослідним інститутом проектування міст «ДІПМІСТО».

Відповідно до затвердженого рішенням № 2 від 09.10.2003 р. Генплану смт. Кирилівка, у плані зонування вулиця Санаторна знаходиться в межах селища міського типу.

Заявляючи позов, прокурор формально посилається на дані пояснювальної записки до проекту землеустрою, де дійсно зазначено, що спірна ділянка знаходиться на відстані 807 метрів від урізу води Азовського моря та 82 метрів від урізу води Утлютського лиману. Формальна констатація відстані до урізу води не може бути підставою для визнання оскарженого рішення ОСОБА_1 селищної ради та витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2

Позивач ігнорує той факт, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту - смт. Кирилівка. Відтак, в силу вимог ч.б ст. 88 Водного Кодексу України оскаржене рішення ОСОБА_1 селищної ради слід розглядати виключно в контексті рішення цієї ж ради від «09» жовтня 2003 р. № 2 «Про погодження населених пунктів та затвердження Генерального плану».

Тому, всі рішення ОСОБА_1 селищної ради щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою та подальше затвердження проектів по вулиці Санаторній та взагалі

по всьому смт. Кирилівка з переданням земельних ділянок у власність громадян, приймались, та повинні прийматись обов'язково з урахуванням рішення № 2 від 09.10.2003р.

Станом на дату звернення позивача з цим позовом, ОСОБА_1 селищної ради від «09» жовтня 2003 р. № 2 «Про погодження населених пунктів та затвердження Генерального плану» не скасовано та не оскаржено, відтак є чинним.

Посилання позивача лише на формальне застосування норм закону, без застосування спеціальних норм, без врахування викладених фактичних обставин справи, без врахування даних Держгеокадастру , та посилання до положень ст. 88 Водного кодексу України, дає прокурору абсурдні підстави ставити під сумнів законність набуття права власності відповідача 2 та всіх без винятку приватних власників земельних ділянок на території смт. Кирилівка, адже всі вони знаходяться ближче, ніж за 2 кілометри від урізу води Азовського моря.

Надаючи правову оцінку наведеним вище фактичним обставинам, наголошую наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

ОСОБА_4 зі статтею 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

ОСОБА_4 з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

3.2.Під час прийняття рішення у цій справі, сторона вважає, в суду є підстави застосовувати до спірних правовідносин положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "ЕазІЛУезІАИіапсеЬітпєсІ" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

чи є втручання законним;

чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес;- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном е законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованоїпропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Враховуючи викладене, очевидним є те, у спірних правовідносинах втручання держави не відповідає названим критеріям. По-перше, як зазначалось, відповідач-2 діяв виключно в межах та в порядку, передбаченому законодавством, тобто діяв виключно як добросовісний власник. По-друге, прокурором не наведено переконливих доводів щодо наявності порушення «суспільного» чи «публічного» інтересу з боку ОСОБА_1 селищної ради. Як зазначалось, спірна земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту, як і багато інших домоволодінь смт.Кирилівка, які відповідно до затвердженого в 2003 році Генплану забудови має цільове призначення саме під житлову забудову.

Крім того, втручання прокурора не відповідає принципу пропорційності, адже в процесі надання земельної ділянки у власність та після передачі земельної ділянки у власність відповідвча-2, ОСОБА_2 поніс значні витрати, пов'язані з оплатою проектів, землевідведення. Так само заявлений позов має на меті порушення його конституційного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Можливе задоволення позову призведе до майнових втрат ОСОБА_2, позбавить його права власності на належну земельну ділянку, втім жодним чином не змінить правовий статус спірної земельної ділянки, яка в будь-якому випадку залишиться з тим самим цільовим призначенням в межах тієї ж вже фактично забудованій вулиці в тому ж населеному пункті.

Також, при розгляді справи, повинно бути враховано рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення в справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іпїегаііа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за

рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Додержання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини".

Такий правовий висновок покладено в основу Постанови Судових палат у господарських та цивільних справах Верховного Суду від 5 липня 2017 року № 3-91 Ігсіб, (справа №911/3285/14).

Враховуючи наведені правові позиції, не можна надавати оцінку оскарженому рішенню ОСОБА_1 селищної ради без врахування того, що вся вулиця Санаторна в смт. Кирилівка та все смт., відповідно до затвердженого в 2003 році Генплану забудови була розділена на окремі земельні ділянки та передана у власність громадян. За таких обставин стверджувати про «випадкову помилку» органу місцевого самоврядування немає жодних правових підстав.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд України, розглядаючи аналогічні спори (зокрема - в Постанові ВСУ від 27 червня 2018 року№ № 61-9564св18 ), потреба виправити минулу помилку, допущену державним органом, не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відтак, в даному випадку позовні вимоги прокурора не відповідають принципам "належного урядування" та "пропорційності».

Вважаю, що оскаржене рішення ОСОБА_1 селищної ради слід розглядати виключно в контексті рішення цієї ж ради від «09» жовтня 2003 р. № 2 «Про погодження населених пунктів та затвердження Генерального плану».

Враховуючи викладене, беручи до уваги відомості системи Держгеокадастру про спірну земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови), а також положення статей 38, 39, 49 78,116, 122 ЗК, оскаржене рішення відповідача-1 є таким, що прийнято в повній відповідності до вимог законодавства, а також в межах наданих відповідачу-1 повноважень. Тож, правових підстав для визнання його недійсним та скасування не вбачається.

3.3. Щодо підстав представництва прокурором Інтересів держави в судах.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст ст.. 131 -1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитись розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (ст.. 129 Конституції України).

Аналіз ст.. 23 ЗУ «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти Інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган

державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Так, згідно ст.,5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», - Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

ОСОБА_4.6 «Про державний контроль за використанням та охороною земель», - до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать: а), здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;...

ОСОБА_4 Постанови КМУ № 482 від 22.07.2016 року, визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій І форм власності.

Тобто у цій справі, прокурор не мав права подавати позовну заяву замість належного суб'єкта, який має такі повноваження, а саме Держгеокадастр. Або довести, що належний суб'єкт в супереч закону не здійснює такий захист, або робить це неналежно. Таких доказів прокурор суду не надав.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.09.2018 р. по справі № 924/1237/17 наголосив, що прокурор не може вважатись альтернативним суб'єктом звернення до суду і змінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав повністю, обгрунтовуючи свою позицію доводами, викладеними у письмовій заяві.

4.Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

4.1.Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

ОСОБА_4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

ОСОБА_4 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

4.2.Так, у судовому засіданні було встановлено, що 22.03.2016 року ОСОБА_1 селищною радою Якимівського району було прийнято рішення № 35 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку», яким відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована в смт Кирилівка, вул. Санаторна, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка, ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області. Також зобов'язано відповідача представити проект відведення зазначеної земельної ділянки на затвердження в ОСОБА_1 селищну раду в термін не пізніше 12 місяців (а.с. 19).

02.08.2016 року, розглянувши клопотання ОСОБА_2 та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку в розмірі 0,0793 га , 11 сесія 7 скликання ОСОБА_1 селищної ради прийняла рішення № 42 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельних ділянок» (а.с. 21-26). Вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0793 га з кадастровим номером 2320355400:04:001:0154 для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованого по вул. Санаторна у смт. Кирилівка, та зазначену земельну ділянку передано у власність відповідачу, а також зобов'язано відповідача оформити правовстановлюючі документи на право власності на вище вказану земельну ділянку у встановленому законом порядку.

На підставі вказаного рішення відомості щодо права власності відповідача ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку було внесені до реєстру речових прав 20.10.2016 р. ( ас.31)

Вказані факти сторонами не оспорюються.

На теперішній час проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений та знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів згідно чинного законодавства ( а.с.30)

4.3.Проте, прокурор вважає, що рішення №42 від 02.08.2016 року прийнято з порушенням законодавства та підлягає скасуванню.

З цього приводу суд зважає на наступне.

У відповідності до положень статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

ОСОБА_4 до п. 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Статтею 12 ЗК України надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.

ОСОБА_4 до статті 116 ЗК України, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до положень статей 122, 123 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого, зокрема, органом місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки з земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, з огляду на вище наведені положення законодавства, відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів перевіряється органом місцевого самоврядування ще при розгляді клопотання особи, зацікавленої у переданні в користування земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

22.03.2016 ОСОБА_1 селищною радою, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2, прийнято рішення № 35 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, землі не надані у власність або користування в межах населеного пункту смт. Кирилівка, Якимівського району Запорізької області по вулиці Санаторна.

Як вбачається з позовної заяви, відгуку на відзив та пояснень прокурора у судовому засіданні, вказане рішення прокурор не вважає прийнятим з порушенням норм законодавства, не вказує на його незаконність і не вважає таким, що підлягає скасуванню.

ОСОБА_4 до вимог частини 4 статті 123 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 6 статті 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу та затверджуються, у даному випадку, органами місцевого самоврядування. ОСОБА_4 до ч. 17 статті 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до вимог ч. 18 статті 186 ЗК України, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали і документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України «Про землеустрій», надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею, проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

ОСОБА_4 до ч. 20 статті 186 ЗК України, погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок).

У відповідності до вимог ч. 1 та 2 статті 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а щодо земельної ділянки у межах населеного пункту – подається на погодження до структурних підрозділів районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

Проект землеустрою, у відповідності до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій», зокрема, включає акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою у частині 6 статті186-1 ЗК України також зазначено виключно невідповідність його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

ОСОБА_4 до ч. 7 статті 186-1 ЗК України, кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, у визначений законом строк.

Так, згідно до наданих представником ОСОБА_1 селищної ради відомостей, у відповідності до вимог ч. 1 та 2 статті 186-1 ЗК України, проект щодо відведення спірної земельної ділянки по вул. Санаторна у смт Кирилівка Якимівського району був погоджений із відділом Держземагенства в Якимівському районі Запорізької області та Відділом містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Відповідно до довідки Держгеокадастру (а.с. 131), земельна ділянка, розташована по вул. Санаторна у смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області, площею 0,0793 га, яка перебуває у комунальній власності, у відповідності до статті 19 ЗК України, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Висновком відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації від 12.04.2016 року № 38 (а.с.129) також погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0793 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку в смт Кирилівка Якимівського району по вул. Санаторна, за рахунок земель житлової та громадської забудови ОСОБА_1 селищної ради.

При цьому, з огляду на положення статті 50 Закону України «Про землеустрій», обов'язковою складовою проекту землеустрою є акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон та зон особливого режиму використання земель за їх наявності, перелік обмежень у використанні земельних ділянок, а також викопіювання з кадастрової карти або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Також у документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок та містобудівній документації, згідно до вимог ч. 3 статті 60 ЗК України, зазначаються межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон.

Таким чином, з вказаних документів вбачається, що жодних даних про знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги в ході погодження проекту землеустрою контролюючими органами встановлено не було.

Проте, прокурор, посилаючись на положення статті і 88 ВК України, вказує, що ця земельна ділянка знаходиться на відстані менш, ніж 2 км від урізу води Азовського моря, тому відноситься до категорії земель водного фонду і належить до прибережної зони.

Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, прокурор посилається на правові позиції Верховного Суду України, що викладені у постановах від 01.07.2015 р. у справі № 6-184цс-15,від 10.06.2015 р. у справі № 162цс-15 та від 22.04.2015 р. у справі № 6-52цс-15.Однак, у вказаних ухвалах ВС України зазначив, що через відсутність проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Натомість, правова позиція щодо встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг висловлена ОСОБА_5 палатою Верховного суду у Постанові від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц.

Так, дійсно ч. 3 статті 60 ЗК України та ч. 9 статті 88 ВК України встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга не менше двох кілометрів від урізу води.

У статті 60 ЗК України та у ч. 7 статті 88 ВК України зазначено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

ОСОБА_4 до ч. 6 статті 88 ВК України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

ОСОБА_5 Верховного суду у вказаній постанові, з посиланням на п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністества охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434 та Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року за №486, зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначеною постановою визнано законною та обґрунтованою ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 14.06.2017 року по цій справі. З цієї ухвали, а також рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23.03.2017 року, яке ухвалою було залишено без змін, вбачається, що підставою для висновку про незаконність прийнятого рішення про надання земельної ділянки було саме невідповідність містобудівній документації.

Аналогічні посилання маються також у постанові ОСОБА_5 Верховного суду від 15.05.2018 року по справі №372/2180/15-ц.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах селища міського типу Кирилівка, а проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги на час винесення оскаржуваного рішення не узгоджений, все ж таки неможна виходити з того, що беззаперечно розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки у даному разі цей розмір повинен бути встановлений з урахуванням конкретних умов забудови.

З огляду на наведене, доречними є доводи представника ОСОБА_1 селищної ради про те, що конкретні умови забудови були визначені на підставі генерального плану забудови смт Кирилівка, затвердженого рішенням ОСОБА_1 селищної ради від 09.10.2003 року та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 року, дійсного на час прийняття оскаржуваного рішення, який, згідно до норм ст. 34 Закону України «Про основи містобудування», відноситься до містобудівної документації. Саме з урахуванням містобудівної документації встановлюється захисна прибережна смуга у межах існуючих населених пунктів, згідно до ч. 6 статті 88 ВК України.

Також судом приймається до уваги той факт, що проект землеустрою був погоджений і у Держкомземі, і у відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації. Однак, не зважаючи на посилання прокурора про виявлення вказаних у позові порушень водного та земельного законодавства, прокурором не надано відомостей щодо притягнення будь-якої службової особи зазначених органів до відповідальності.

З вище наведеного вбачається, що оскаржуване рішення №42 від 02.08.2016 року ОСОБА_1 селищною радою прийнято у межах повноважень, у відповідності до вимог статей 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням відомостей, викладених у висновках про погодження проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:04:001:0154 органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель.

4.4. Щодо позицій сторін про непорушення - позивач ( порушення- відповідач) положень ст.1 Протоколу 1 ЄКПЛ суд не вважає за доцільним аналізувати вказані доводи, бо як було зазначено вище (п. 4.3) прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, а тому втручання у право власності шляхом повернення земельної ділянки, у даному випадку буде незаконним

4.5. Суд звертає увагу позивача, на те, що відповідно до відповіді ОСОБА_1 селищної ради проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений, ( а.с.27) проте суду вказаний проект як доказ порушення меж захисної смуги наданий не був, відповідних клопотань суду не заявлялось.

4.6. Крім того, судом звертається увага на правову позицію, викладену ОСОБА_5 Палатою верховного Суду у Постанові від 18.04.2018 року по справі №802/950/17а та у Постанові від 30.05.2018 року по справі №150/928/14-а.

Так, згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. З ст. 152 ОСОБА_3 кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Проте, як вказує Верховний Суд у цих постановах, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників (користувачів) земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності чи користування земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (у даному разі – оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність) не забезпечує їх реального захисту. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14, і ОСОБА_5 Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.

Зазначене дозволяє зробити висновок про обрання невірного способу захисту прокурором при зверненні до суду з вимогами про скасування рішення ОСОБА_1 селищної ради №42 від 02.08.2016 року.

4.7.З приводу заявленої позовної вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 повернути на користь ОСОБА_1 селищної ради спірну земельну ділянку по вул. Санаторна у смт Кирилівка Якимівського району, суд, враховуючи попередні висновки, вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню.

4.8. Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на доводи прокурора з приводу законності його звернення до суду з вище вказаними вимогами в інтересах держави.

Так, відповідно до вимог ст.56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» ч.3,4 ст. 23 передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

На підтвердження своїх доводів з цього приводу прокурор посилається на правову позицію, висвітлену в Постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року по справі № 6-2407цс15, в якій зазначив, що відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатись про порушення її права або про особу , яка її порушила … Суди повинні були з’ясувати з якого моменту у прокурора виникало право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання не дійсним спірного рішення міської ради… Тобто вказана правова позиція не стосується даної справи, бо сторонами не заявлялось про порушення строків позовної давності, а сам прокурор виступав в інтересах Держсільгоспінспекції ( тобто спеціально уповноваженого державного органу)

З доводами прокурора суд не погоджується, зважаючи на наступне.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» дійсно створено Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, до якої передано функції Держземагенства та частково - Державної інспекції сільського господарства.

ОСОБА_4 до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства

У відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 року, на Міністерство аграрної політики та продовольства покладено функції з реалізації державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

У відповідності ж до Схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої цією ж Постановою, у складі центральних органів виконавчої влади продовжує існування Державна екологічна інспекція України, Положення про яку було затверджено Указом Президента України №454/2011 від 13.04.2011 року.

У відповідності до цього Положення, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади і здійснює державний нагляд (контроль) в галузі охорони земель, а саме в частині охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Діяльність ОСОБА_6 спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів.

Наряду з іншими завданнями до повноважень ОСОБА_6 України віднесено державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування , підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, законодавства про використання та охорону земель, зокрема, щодо встановлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також щодо додержання режиму використання їх територій.

Також цим Положенням (п. 6) визначено, що для виконання покладених на неї завдань ОСОБА_6 України, зокрема, має право вживати у встановленому порядку заходи досудового регулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем в суді. Вимоги, з якими ОСОБА_6 може подавати позови до суду, Положенням не обмежені.

Висновок про відсутність у Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру повноважень щодо здійснення контролю за розпорядженням та використанням земель водного фонду також знайшов відображення в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 року по справі №477/475/16ц.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що у даному разі прокурор невірно обґрунтував свою позицію з приводу повноважень для звернення до суду, не визначив позивачем ОСОБА_6 України та не врахував, що в цього органу виконавчої влади є повноваження для звернення до суду.

4.9. Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність у даному разі підстав для задоволення вимог прокурора, тому вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі положень статті 141 ЦПК України, оскільки судом позов не задовольняється, підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат немає та цих підставах необхідно скасувати заходи забезпечення позову у відповідності до ст. 158 ч.9 ЦПК України .

Керуючись ст. 14 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 12,60 ч.3,116,122,123,152 ч.3,186,186-1 ОСОБА_3 Кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України, , ст. 21 ч. 1 ЦК України, ст. 26 п.34,33 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», ст. 5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною землі »,постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» , п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністества охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року №434, Постановою ОСОБА_5 палати Верховного суду від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц., Постановою ОСОБА_5 Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №802/950/17а, Постановою ОСОБА_5 Верховного Суду від 30.05.2018 року по справі №150/928/14-а, Рішенням Конституційний Суд України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, ст.1Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3,12,13,56,76,77,78,79,80,81,141,158, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив

В позові в.о. прокурора Мелітопольскої місцевої прокуратури Запорізької області (місце знаходження: вул. Байбулатова 22, м. Мелітополь Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави до ОСОБА_1 селищної ради Якимівського району Запорізької області (місце знаходження: Україна, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна 67, ЄДРПОУ 25489968), ОСОБА_2 (місце реєстрації: Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул.Поштова (Горького) б.55 кв.22, ІПН: НОМЕР_2) про визнання незаконним та скасування рішення в частині, та зобов’язання повернути земельну ділянку- відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області 13.08.2017 р. по справі № 330/1629/18, 2/330/576/2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:10:001:0154, площею 0,0793 га, яка розташована за адресою Якимівский район Запорізької області смт. Кирилівка вул. Санаторна та належить на праві власності ОСОБА_2, мешкає м. Запоріжжя Запорізької області вул. Поштова б. 55 кв.22 код НОМЕР_2.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи ( вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя :