Вирок № 80712794, 26.03.2019, Городоцький районний суд Хмельницької області

Справа №672/1420/17

Провадження №1-кп/672/3/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 р. м. Городок

Городоцький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., прокурора Кучерявого П.Й., потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника потерпілих ОСОБА_3, захисника Чернецького В.І., обвинуваченого ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городку кримінальне провадження №12017240120000061 по обвинуваченню

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та проживаючого АДРЕСА_1, громадянина України, непрацюючого, інваліда ІІ групи, учасника бойових дій, неодруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, з професійно-технічною освітою, раніше не судимого,

за ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 22.02.2017 року близько 00 год. 30 хв. керуючи автомобілем "Peugeot 406" номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, на перехресті вулиць Шевченка та Грушевського в м. Городок Хмельницької обл., рухаючись по вул. Шевченка в напрямку вул. Ткачука, в порушення вимог п.п. 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 №1306, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, чим спричинив виїзд за межі проїзної частини із подальшим контактуванням транспортного засобу із бетонною електроопорою та стовбурами дерев, внаслідок чого пасажир ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження не сумісні з життям та загинув на місці події.

Своїми діями ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, зміст яких полягає в наступному:

п.10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

п.12.1 Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, шо перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

п.12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

Порушення обвинуваченим вищевказаних вимог ПДР України знаходяться в прямому причинному зв'язку з вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - отриманням ОСОБА_6 тілесних ушкоджень від яких він помер на місці події.

Дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненому злочині визнав частково, заперечив стан алкогольного сп'яніння та вказує що ДТП мало місце в результаті того, що на проїзну частину раптово вийшов чоловік з собакою на пішохідному переході, в результаті чого він змушений був раптово змінити напрямок руху задля уникнення наїзду.

Допитані в судовому засіданні потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які не були очевидцями даної події, в своїх показаннях підтвердили факт загибелі свого сина в даній ДТП та наполягають, що обвинувачений на момент пригоди перебував в стані алкогольного сп'яніння, просять його суворо покарати.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 дав суду показання, в яких підтвердив, що пізно вечері з 21 на 22 лютого 2017 року він відпочивав в компанії друзів в сауні, після чого всі поїхали до нього додому. З ними був і загиблий ОСОБА_6 До них приєднався ОСОБА_5, який запропонував щось випити, однак всі відмовились. Після чого ОСОБА_6 попросив ОСОБА_5 поїхати з ним на обох автомобілях, щоб він мав можливість залишити свій автомобіль вдома а назад повернутись з ОСОБА_5 на його автомобілі. Коли ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повертались, вони потрапили в ДТП, про що свідку стало відомо із дзвінка знайомого.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 дав суду показання, в яких підтвердив, що дійсно його син ОСОБА_7 із друзями ОСОБА_9 та ОСОБА_6 21.02.2017 року відпочивали в сауні, після чого близько опівночі повернулись додому, де з ними вже приїхав і ОСОБА_5 Ознак алкогольного сп'яніння свідок в них візуально не спостерігав, але вказав на почервоніння обличчя в ОСОБА_5 Зі слів свідка, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 поїхали щоб залишити вдома автомобіль останнього та мали повернутись. Згодом хтось зателефонував і хлопці десь побігли. Вже зранку свідку про факт ДТП повідомив його син.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_9 дав показання суду про те, що дійсно того вечора відпочивав в компанії спільно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, і згодом до них приєднався ОСОБА_5 Свідок вказав, що ознак алкогольного сп'яніння в обвинуваченого він не помітив, оскільки разом із друзями перебуваючи в сауні вживав пиво. Також свідок підтвердив факт поїздки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки останній мав намір залишити свій автомобіль вдома.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 дала суду показання, в яких повідомила, що вона в якості лікаря екстреної медичної допомоги (медицина катастроф) прибула на місце пригоди вночі 22.02.2017 р., де виявила труп пасажира і водія, затиснутого в автомобілі, якого в подальшому виймали працівники МНС. Свідок вказала, що водій був травмований, в стані потьмареної свідомості (безладні рухи, нецензурна лексика), що характерно для травматичного шоку. Свідок підтвердила, що відчувала запах спиртного, але чи був він від водія чи з салону автомобіля, ствердно сказати не змогла.

Допитаний з метою роз'яснення висновку судової інженерно-транспортної експертизи обставин та механізму ДТП від 26.06.2017 р. №170 А експерт ОСОБА_11 пояснив, що швидкість руху до моменту ДТП неможливо було визначити, оскільки в їх установі не затверджені відповідні методики.

Вина обвинуваченого у вчиненому злочині, крім його показань та показань свідків і потерпілих, також підтверджується наступними письмовими доказами:

- протоколом огляду місця події від 22.02.2017 року, предметом якого є огляд місця дорожньо-транспортної пригоди з фототаблицями та схемою, відповідно до якого зафіксовано місце розміщення пошкодженого транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_3, на перехресті вулиць Шевченка та Грушевського в м. Городок Хмельницької обл., на місці пригоди та виявлено труп ОСОБА_6 (т.1 а.с.122-147);

-довідкою КП "Городоккомунсервіс" про те, що 22.02.2017 року в період з 00.30 год. по 01.15 год. ділянка дороги на перехресті вулиць Шевченка та Грушевського у м. Городок Хмельницької області освітлювалась штучним освітленням, що свідчить що умови для проїзду даної частини дороги в нічний час були задовільні (т.1 а.с.159);

-довідкою Хмельницького обласного центру з гідрометеорології від 25.09.2017 року, про погодні умови на момент ДТП по місту Хмельницькому (найближчої гідрометеорологічної станції до місця пригоди), а саме зливовий дощ в період часу з 00.00 по 00.20 год. та ожеледицю з 01.40 по 08.40 год., що свідчить про ускладнені погодні умови для керування автомобілем, які мають враховуватись водієм при виборі швидкості руху зокрема (т.1 а.с.161);

-протоколом огляду автомобіля НОМЕР_3, що перебуває на арештмайданчику Городоцького ВП ГУНП в Хмельницькій області з фототаблицями, де відображено характер пошкоджень та стан складових частин автомобіля (т.1 а.с.162);

-копією лікарського свідоцтва про смерть №224, де вказано що причиною смерті ОСОБА_6 є розтрощення голови (т.1 а.с.169);

-висновком експерта №12 від 07.03.2017 року, згідно якого проведено судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_6 та встановлено, що його смерть настала від прижиттєво отриманої травми, а саме розтрощення голови. При цьому також виявлено тілесні ушкодження у вигляді полі травми, розтрощення голови, закритої травми грудної клітини з пошкодженням міжреберних м'язів правої половини грудної клітини, забою органів межистіння, пошкодження легенів, закритої травми черевної порожнини з пошкодженням печінки, сечового міхура, перелому кісток тазу, відкритого перелому правого стегна в середній третині, множинних забоїв та саден шкіри обличчя, верхніх та нижніх кінцівок, ускладнених гострою зовнішньою та внутрішньою кровотечею. Вказані тілесні ушкодження виникли від комбінованої дії тупих, твердих та загострених предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, або при ударі об такі, якими могли бути конструктивні частини салону легкового автомобіля, осколки розбитого скла, що могло мати місце при ДТП в салоні легкового автомобіля, при його наїзді на фіксовану перешкоду, та послідуючому зіткненні з фіксованою перешкодою, що цілком могло мати місце в строк та за обставин даного ДТП (т.1 а.с.170-172);

-висновком судової інженерно-транспортної експертизи обставин та механізму ДТП від 26.06.2017 р. №170 А, відповідно до якої за обставин ДТП водій повинен був діяти з дотриманням п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.1, 11.13, 12.1, 12.2, 12.4 ПДР України, та за умови дотримання п.п.10.1, 12.1 ПДР України, з технічної точки зору водій мав можливість запобігти виникненню ДТП, а саме виїзду за межі проїзної частини з послідуючим контактуванням транспортного засобу із бетонною електроопором та стовбурами дерев (т.1 а.с.184-188);

-висновком інженерно-технічної експертизи №266А від 13.09.2017 року, відповідно до результатів якої на момент огляду ходова частина та рульове керування автомобіля НОМЕР_3 перебували в несправному стані. Робоча гальмова система перебувала в працездатному стані та виконувала функції, що передбачені її конструкцією. Несправності ходової частини і рульового керування автомобіля носять аварійний характер та їх виникнення пов'язується із ДТП. Ознак, які б свідчили про несправності вказаних систем до моменту ДТП не встановлено і це неможливо зробити у зв'язку із їх пошкодженнями (а.с.193-200);

-висновком судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №1114/1115/18-21 від 16.01.2019 року, з якого вбачається, що швидкість автомобіля НОМЕР_3 перед перехрестям складала 86.23-105.62 км/год, тоді як мала б становити не більше 60 км/год з врахуванням п.12.4 ПДР України. За викладених обставин, водій мав би технічну можливість попередити ДТП. Також, висновком даної експертизи була заперечена можливість стороннього втручання керування автомобілем поза волею водія, що виключає будь-які припущення про можливість впливу на водія під час руху пасажиром автомобіля. Основною причиною ДТП експерт вважає перевищення швидкості руху водієм (т.3 а.с.107-116).

-протоколом огляду від 14.07.2017 року з долученим відеозаписом на диску, знятим з відеокамери Городоцького ВП ГУНП в Хмельницькій області, де зображено перехрестя вулиць Грушевського та Шевченка в м. Городку Хмельницької області, які освітлюються за допомогою ліхтарів. В період часу з 00.31.13 по 00.31.20. на відео з'являється автомобіль, який ідентифіковано як автомобіль під керуванням обвинуваченого, який за даний проміжок часу долає відстань близько 200 метрів. Також, з долученим відеозаписом на диску, знятим з відеокамери кафе-бару "Ситий пан", де зафіксовано момент ДТП на перехресті вулиць Грушевського та Шевченка в м. Городку Хмельницької області о 01.31.57 22.02.2017 року, автомобіляНОМЕР_3 під керуванням обвинуваченого (т.1 а.с.150-153).

За таких обставин у справі, з врахуванням досліджених доказів, суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненому злочині.

Суд критично ставиться до позиції обвинуваченого, що ДТП мало місце в результаті того, що перед ним на дорогу, на пішохідному переході вийшов невідомий чоловік з собакою, оскільки такі його твердження цілком спростовуються з перегляду відеозапису на диску з відеокамери кафе-бару "Ситий пан", де зафіксовано момент ДТП та встановлено відсутність будь-яких стороннім осіб чи тварин (т.1 а.с.150). При цьому суд також враховує, що ДТП мало місце на великому освітленому перехресті з декількома пішохідними переходами, що само по собі вже зобов'язує водія при проїзді такого перехрестя максимально зменшити швидкість руху та проявити уважність.

У відповідності до вимог п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при розгляді кримінальних справ про злочини, відповідальність за які встановлено бланкетними статтями, суди повинні зазначати у вироках пункти, статті нормативних актів які не додержано і які лежать у безпосередньому причинному зв'язку з суспільно небезпечними наслідками.

Згідно висновків судової інженерно-транспортної експертизи обставин та механізму ДТП від 26.06.2017 року №170 А та інженерно-технічної експертизи №266А від 13.09.2017 року, в прямому причинному зв'язку з виникненням події ДТП перебуває недотрмання обвинуваченим саме п.п. 10.1, 12.1, 12.4 ПДР України і виключно порушення цих пунктів має ставитись йому у вину.

В зв'язку із цим суд приходить до висновку, що із обвинувачення слід виключити порушення пунктів 2.3(6), 11.1, 11.13, 12.2 Правил дорожнього руху України які є загальними і не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Крім того, виключенню з обвинувачення підлягає і посилання на порушення обвинуваченим п.2.9 (а) ПДР України, а отже і на таку обтяжуючу обставину вчинення злочину, як його вчинення особою, яка перебуває в стані алкогольного сп"яніння, з таких підстав.

Так, ухвалою суду від 11.01.2018 року визнано недопустимим доказом висновок експерта №422 судово-токсилогічної експертизи зразків крові обвинуваченого (т.1 а.с.176) з підстав призначення її неуповноваженої на те особою (т.3 а.с.12).

Ухвалою суду від 19.01.2018 року визнано недопустимим доказом протокол відібрання зразків крові обвинуваченого (т.1 а.с.173), з підстав невідповідності данного протоколу вимогам КПК України та обумовлено порушеннями проведення самої цієї процедури (т.3 а.с.43). При цьому судом було враховано та дано оцінку показанням свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які стосуються саме даних подій. Узв"язку із цим оцінка показань даних свідків у вироку суду не наводиться, оскільки стосується доказів, дослідження яких було припинено через визнання їх недопустимими.

При цьому суд не погоджується з позицією прокурора та представника потерпілих, що факт перебування обвинуваченого в стані сп'яніння на час вчинення злочину може підтверджуватись показаннями свідків і доказами, які визнані судом недопустимими ще на час розгляду справи.

Факт перебування особи у стані алкогольного сп'яніння може бути констатовано за даних обставин лише медичним працівником чи експертом у відповідний процесуальний спосіб.

Також, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_16, який вказував, що зі слів його сестри, ОСОБА_17, продавчині магазину "Алкоголь і Тютюн" що у м. Городку Хмельницької області, йому стало відомо що ОСОБА_5 у вечір коли сталася ДТП двічі купляв у неї по пляшці горілки.

Також, свідок ОСОБА_18 вказував, що зі слів свідка ОСОБА_7 йому стало відомо, що ОСОБА_5 в ніч, коли сталася ДТП мав явні ознаки алкогольного сп'яніння.

Так, у відповідності до п.6 ст.97 КПК України, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч.2 цієї статті.

Отже, з цих підстав суд не бере до уваги показання даних свідків.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення злочинів, як самими засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно п.20 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди враховують не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Вивченням особистості обвинуваченого встановлено, що він притягується до кримінальної відповідальності вперше, виключно позитивно характеризується по місцю минулої служби, з 02.11.2016 року являється учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення (т.3 а.с.135). На обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психоневропатолога не перебуває. Проживає разом із бабусею ОСОБА_19, 1949 року народження, яка потребує стороннього догляду (т.2 а.с.73,77).

Також, суд бере до уваги, що наслідком вчинення даного тяжкого, хоча й необережного злочину, є смерть молодої людини, єдиної дитини в родині.

Статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно шкода, завдана родичам загиблого його смертю є непоправною.

За таких обставин по справі, враховуючи характеризуючі особу обвинуваченого обставини, тяжкість вчиненого злочину, його наслідки у вигляді смерті людини, відсутність ознак каяття в діях обвинуваченого, категоричну позицію потерпілих щодо виду і розміру покарання, суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі без можливості застосування звільнення на підставі ст.75 КК України.

Вирішуючи питання про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суд приходить до висновку про доцільність його застосування, в зв'язку із тим, що обвинувачений є водієм, має відповідне посвідчення, а також і те, що даний злочин було вчинено у результаті грубого порушення вимог ПДР України.

Однак, враховуючи письмову згоду обвинуваченого суд вважає за необхідне після призначення покарання звільнити обвинуваченого від його відбування на підставі п. "д " ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 р.", як учасника бойових дій, тобто особу яка підпадає під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд не погоджується з позицією прокурора та представника потерпілих, що застосування Закону України "Про амністію у 2016 р." можливе лише протягом трьох місяців з дня набрання законом чинності з таких підстав.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності (ч.1 ст.5 Закону України Про застосування амністії в Україні).

Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію (ч.1 ст.8 Закону України Про застосування амністії в Україні).

Отже, застосування Закону України "Про амністію у 2016 р." протягом трьох місяців з дня набрання законом чинності поширюється як обов'язок виключно на державні органи, які зобов'язані його застосувати з метою запобігання у зволіканні такого застосування і виключно по відношенню до осіб, які вже засуджені відбувають покарання.

Судові витрати у справі у вигляді вартості проведених судових експертиз на загальну суму 6895 грн. 15 коп. підлягають стягнення із обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів у справі слід вирішити у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту припинив чинність 22.11.2017 р.

Крім того, потерпілими заявлено цивільні позови про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином до ОСОБА_5

Зокрема, потерпілий ОСОБА_2 просить стягнути з обвинуваченого 500000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та 54396 грн. 50 коп. витрат в якості відшкодування матеріальної шкоди (що становить Ѕ завданих матеріальних збитків злочином) (т.1 а.с.45-47).

Потерпіла ОСОБА_1 також просить стягнути з обвинуваченого 500000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та 54396 грн. 50 коп. витрат в якості відшкодування матеріальної шкоди (що становить Ѕ завданих матеріальних збитків злочином). Крім того, потерпіла просить додатково стягнути 11509 грн. 32 коп. понесених нею особисто матеріальних витрат, що складають витрати на переліт з Італії до Україні, де на момент загибелі її сина вона працювала і вимушено змушена була повернутись додому (т.1 а.с.52-54).

Крім того, до участі у розгляді даної кримінальної справи в частині заявлених цивільних позовів в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача за клопотанням захисника було залучено страхову компанію ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (т.2 а.с.96).

Представник ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" подав на адресу суду письмові пояснення по заявлених позовах та клопотання про розгляд цивільних позовів за відсутності представника (т.2 а.с.178-182).

Представнику потерпілих та самим потерпілим роз'яснювалось право залучити ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" до участі у справі в якості співвідповідача, однак останні таким правом скористатись не забажали. В свою чергу, суд у відповідності до положень ст.51 ЦПК України, не вправі з власної ініціативи залучати до участі у справі відповідача (співвідповідача).

Обвинувачений заявлені цивільні позови визнав частково, а саме погоджується сплатити моральну шкоду в сумі по 100 000 грн. кожному з потерпілих, 11509 грн. 32 коп. витрати на переліт з Італії до Україні понесених потерпілою ОСОБА_1, а також витрати на поховання згідно товарного чеку від 22.02.2017 р. в сумі 7027 грн. та згідно товарного чеку від 22.02.2017 р. в сумі 970 грн. Заперечив щодо відшкодування витрат на поминальний обід, як таких, що не ґрунтуються на законі. Також не погоджується сплачувати вартість надгробного пам'ятника вартістю 80 000 грн. з підстав того, що така сума не є належним чином підтвердженою та є необґрунтованою.

Вирішуючи заявлені цивільні позови в частині заявлених вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить із такого.

Щодо витрат на проведення поминальних обідів.

Судом об'єктивно встановлено, що згідно долучених квитанцій потерпілі (разом) понесли витрати на поминальні обіди на загальну суму 20796 грн., які просять стягнути з обвинуваченого.

Згідно ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Ч.1 ст.1201 ЦК України визначено, що: Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Отже, в даному випадку важливим є визначення, що є витратами на поховання.

У свою чергу, ст.2 (визначення термінів) Закону України "Про поховання та похоронну справу" визначено, що: поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Отже, виходячи із положень чинного законодавства, поховання, як процес завершується після поміщення труни з тілом у могилу, тоді як і право на відшкодування втрат особа має лише на поховання. Решта витрат, зокрема і поминальні обіди, в силу положень діючого законодавства не можуть бути відшкодовані винними особами, оскільки право на це не передбачено діючим законодавством. Крім того, такі витрати особа може нести, а може і не нести, залежно, зокрема, і від віросповідання, оскільки звичай проводити поминальні обіди не є характерним для всіх видів віросповідання. Аналогічна правова позиція висловлена і в постанові (ВС/КЦС № 554/1793/15-ц від 19.03.2018).

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог в частині відшкодування витрат на проведення поминальних обідів.

Щодо витрат, на поховання які підтверджуються товарним чеком від 22.02.2017 р. в сумі 7027 грн. та товарним чеком від 22.02.2017 р. в сумі 970 грн., а всього на загальну суму 7997 грн. суд приходить до висновку що такі витрати є належно підтвердженими і такими, які в силу вищевказаних норм законодавства підлягають до стягнення на користь потерпілих осіб з належного відповідача.

Щодо витрат на спорудження пам'ятника в сумі 80 000 грн., при вирішенні питання про можливість їх стягнення з обвинуваченого суд виходить із такого.

Згідно ч.2 п.24 Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" визначено, що: Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються виходячи із їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії рахунку ПП ОСОБА_20, що виписаний на ім"я ОСОБА_1 вартість пам'ятника становить 80 000 грн. (т.1 а.с.51). В підтвердження сплати даних коштів до матеріалів справи долучено товарний чек на суму 80 200 грн. (т.2 а.с.151). Однак, крім розбіжності в сумах рахунку та чеку, останній також не містить жодної календарної дати, внаслідок чого його неможливо ідентифікувати ні за особою платника, ні за датою сплати.

Крім того, потерпілі та їх представник в судовому засіданні 25.03.2019 р. самі вказували про відсутність документу, підтверджуючого сплату даних витрат, а також той факт що пам'ятник ще не виготовлено і не встановлено.

Ч.1 ст.81 ЦПК України, на сторону покладається обов'язок доказування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З врахуванням того, що відповідачами не надано належних документів на підтвердження граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості, без таких доказів суд не має можливості взагалі визначити вартість пам'ятника, що підлягає до відшкодування.

Крім того, в даному випадку, самими ж позивачами та їх представником в судовому засіданні визнано ту обставину, що в них відсутні належні та допустимі докази на підтвердження реального понесення цих витрат. Майбутні ж витрати особи в якості матеріальної шкоди відшкодовуватись не можуть.

За таких обставин, позовні вимоги потерпілих в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог потерпілих про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, то суд виходить із такого.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілим, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1, п.2 ч.2, ч.3-4 ст.23 ЦК України визначено, що: Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Абз.2 п.5, п.9 Постанови Пленуму ВСУ №3 від 31.03.1995 р. "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що: Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом об'єктивно встановлено факт наявності у даному випадку моральної шкоди, що також визнається і самим обвинуваченим у справі, наявність причинного зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою та смертю ОСОБА_6 та наявність вини у цьому ОСОБА_5

Суд бере до уваги і ту обставину, що в даному випадку загинула людина молодого віку, єдина дитина в сім"ї і дана втрата для потерпілих є не відновлювальною та постійною. Суд враховує той обсяг і глибину моральних страждань що понесли потерпілі в результаті втрати їх сина, необхідність у останніх вживати додаткових зусиль щодо організації свого життя та побуту. При цьому суд також враховує, що згідно ст.3 Конституції України життя людини визнано найвищою соціальною цінністю у нашій державі.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність визначення моральної шкоди, що підлягає до стягнення на користь потерпілих в сумі по 200 000 грн. на кожного з них.

Однак, вирішуючи питання чи можуть бути стягненні кошти на поховання в сумі 7997 грн. в рівних частинах на кожного з потерпілих (по 3998 грн. 50 коп.) та моральна шкода в сумі по 200 000 грн. на кожного з потерпілих з обвинуваченого, суд виходить із такого.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 була застрахована в страховій компанії ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", поліс АК/490594, який на момент ДТП був дійсний (т.1 а.с.208).

Ст.1191 ЦК України та ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі ст.993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц. У даному рішенні Верховний Суд відступив від правового висновку зазначеного у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15, де було зазначено, що страховик при подачі суброгаційного позову має право на власний розсуд визначити до кого заявити свої вимоги - до винуватця або до страховика його цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, позовні вимоги потерпілих можуть бути задоволені щодо стягнення сум з обвинуваченого лише в тих межах, в яких вони перевищують ліміт відповідальності страховика.

Так, згідно п.27.4 ст.27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик здійснює страхове відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році в 3200 грн. то максимальна сума страхової виплати з цих підстав становить: 3200 х 12 = 38400 грн.

Оскільки, належним чином доведена потерпілими та визначена судом як обґрунтована сума витрат на поховання становить 7997 грн., тобто є меншою за ліміт страховика, то відсутні підстави для стягнення даної суми з обвинуваченого, оскільки з метою отримання даних коштів потерпілим слід звернутись до страхової компанії після набрання вироком суду законної сили.

Щодо сплати сум моральної шкоди в сумі по 200 000 грн. на користь кожного з потерпілих, суд виходить із такого.

Відповідно до п.27.3 ст.27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Отже, при вирішенні питання про стягнення сум на відшкодування моральної шкоди з обвинуваченого, суд вважає за необхідне стягнути дані кошти за відрахуванням суми, яка має бути сплачена страховою компанією за умови звернення до неї потерпілих з належним пакетом документів, що становить: 38400 грн. : 2 = 19200 грн.

Тому стягненню на користь кожного з потерпілих з обвинуваченого підлягають кошти в сумі: 200 000 грн. - 19200 грн. = 180 800 грн.

Керуючись ст. 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п"ять років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.

На підставі п. "д" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 р." звільнити ОСОБА_5 від відбуття призначеного покарання.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави - 6895 грн. 15 коп. (шість тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 15 коп.) судових витрат у вигляді вартості проведених судових експертиз.

Речові докази по справі: автомобіль НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу серії НОМЕР_4 повернути власнику - ОСОБА_22, страховий поліс АК/0490594 - залишити при матеріалах справи.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Городоцького районного суду від 24.02.2017 року на автомобіль НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу серії НОМЕР_4 - скасувати.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 180 800 грн. (сто вісімдесят тисяч вісімсот грн.) на користь кожного з потерпілих.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

На вирок суду може бути подана апеляція протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Городоцький районний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку після його проголошення підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учасникам судового провадження, що не були присутні в судовому засіданні - копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя: