Рішення № 80709181, 13.03.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8495/18 2/335/862/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Гончаренко М.А., позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який в процесі розгляду справи був уточнений, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго», однак у зв’язку з нерегулярною виплатою заробітної плати, 25.04.2018 року вимушений був звільнитися з власної ініціативи у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Але в день звільнення позивачу не була виплачена заборгованість по заробітній платі. Лише 30.11.2018 року позивачу була сплачена заробітна плата та компенсація заборгованості за час затримки розрахунку з урахуванням індексу інфляції.

Посилаючись на наявну затримку в розрахунку з 26.04.2018 року по 30.11.2018 року, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки у розрахунку у розмірі 49530,58 грн. та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив про неправильність розрахунку позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, надав власний. Так, згідно довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» розмір середньоденного заробітку позивача склав 264,81 грн. х на 149 днів затримки у розрахунку дорівнює 39456,69 грн. У відзиві також відповідач, заперечує проти позовних вимог, оскільки відсутня його вина в затримці розрахунку з позивачем. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає, що позивачем не доведено ступінь вини відповідача у несплаті заробітної плати, не підтверджено виникнення моральних страждань, не надано доказів щодо характеру моральної шкоди, глибини та тривалості страждань. Посилаючись на викладене відповідач вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго» та 25.04.2018 року звільнений на підставі наказу від 24.04.2018 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, що підтверджується копією трудової книжки.

Заборгованість з заробітної плати була сплачена позивачу лише 30.11.2018 року.

Зазначені обставини визнані відповідачем і, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, ці обставини в силу положень ст. 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Отже наявна затримка в розрахунку при звільненні з 26.04.2018 року по 29.11.2018 року включно.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 ,середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов’язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго» середньоденна заробітна плата позивача – 264,81 грн.

Відповідно до вимог «Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд виходить з наступного розрахунку середнього заробітку за час затримки:

264,81 грн. – середньоденний дохід позивача згідно довідки ПАТ «Запоріжжяобленерго»;

149 робочих днів за період згідно розрахунку позивача.

Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку складає 39456,69 грн. з розрахунку: 149 робочих днів (в межах позовних вимог) х 264,81 грн. середньоденна заробітна плата позивача.

При цьому, пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» надані роз’яснення, що, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі № 359/10023/16-ц дійшов висновку, що суд має визначати суму середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Проте в рішенні, яке перебувало на виконанні, суд не зазначив, що сума середнього заробітку стягнена без урахування (утримання) податків і зборів.

Системний аналіз законодавства дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, унаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.

Таке відрахування податків й обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становища працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки та збори.

Отже, згідно вказаного правового висновку, і зарплата, і середній заробіток, які стягуються судом на користь працівника з роботодавця мають зазначатись судом без виключення з них податків і зборів, які сплачуються роботодавцем під час виконання рішення суду.

За таких обставин, визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податки та збори.

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що діями відповідача були порушені права позивача на отримання плати за свою працю, чим завдано йому моральної шкоди, оскільки це вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, про що він і зазначив у своїй позовній заяві.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керується положеннями трудового законодавства, з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, та інших обставин справи, що відповідає роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, з врахуванням принципу розумності й справедливості, визначає моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 3000 грн.

На підставі п.1.ч.1ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст.2,3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,- задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку, яка зазначена без відрахування податку та обов’язкових платежів і зборів, та з якої податок і збори підлягають відрахуванню при сплаті, у розмірі 39 456 грн.69 коп., моральну шкоду – 3000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.(сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Повне судове рішення складено 14.03.2019 року.

Суддя Рибалко Н.І.