Рішення № 80707237, 19.03.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/16982/18

Провадження № 2/234/538/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області

у складі: головуючого судді Кравченко О.Ю.,

секретар судового засідання Каліберда А.О.

справа № 234/16982/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» (назву змінено на АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 08.07.2016 року позивач була прийнята на посаду оператора електрозв’язку 1 класу у виробничий підрозділ «Донецька дистанція зв’язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 27.04.2017 року позивач була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, про що зроблено запис у її трудовій книжці.

Відповідач для остаточного розрахунку вимагав від неї первинні документи: табелі обліку робочого часу, розрахунки заробітної плати, усі накази, форму П-2, форму П-54а та інші документи відповідно до Порядку проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» затвердженого наказом регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 26.06.2017 року №899-Н. Вимоги зазначеного наказу не мають посилання на трудове законодавство і є грубим порушенням ст.47, 116 КЗпП України та ст.97 КЗпП України.

Але вона усі первинні документи для остаточного розрахунку, згідно наказу 3899-Н від 26.06.2017 року направила у структурний підрозділ Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»

(м.Лиман) до робочої комісії з опрацювання первинних документів та зареєстровала за номером №1735, у тому числі оригінал наказу про припинення трудового договору від 27.04.2017 року №61/ОС.

На день її звільнення нарахована, але не виплачена їй заробітна плата з березня 2017 року по 27.04.2017 року та грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, що у сумі складає 10512,41 грн., відповідно до наданих їй відповідачем розрахунків заробітної плати, які відповідають вимогам ст.110 КЗпП України.

З 20 березня 2017 року у виробничому підрозділі «Донецька дистанція звязку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» був встановлений простій, згідно наказу начальника дирекції від 17.03.2017 року №236/ДНД та наказу начальника регіональної філії. Позивачка вважає, що розрахунок заробітної плати, що поданий нею, містить посилання саме про оплату простою підприємства, а час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижчу від двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розгляду.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на її користь суму заборгованості із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 10512,41 грн. та середній заробіток за весь час затримки з 28.04.2017 року по 31.10.2018 року у сумі 135229, 90 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 05.11.2018 року позовну заяву було залишено без руху та позивачу було надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 26.11.2018 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що у зв’язку з захопленням невідомим особами адміністративної будівлі та виробничих об’єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у м. Донецьк у відповідача з 20.03.2017 року відсутній доступ до документації підприємства, до комп’ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст.341 КК України. Зазначає, що настання форс-мажорних обставин 20.03.2017 року унеможливлює виконання відповідачем своїх зобов’язань згідно ст.ст.47,83,115,116 КЗпП України. Науково - правовим висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов’язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. Одночасно повідомив, що ОСОБА_1 19.09.2017 року отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1400,56 грн. Просить суд у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити в повному обсязі.

У судове засідання позивач не з’явилася та надала заяву, відповідно до якої просила розглянути справу у її відсутність та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши надані сторонами докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до копії трудової книжки, з 08.07.2016 року позивач була прийнята на посаду оператора електрозв’язку 1 класу у виробничий підрозділ «Донецька дистанція зв’язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Згідно наказу від 27.04.2017 року № 61/ОС ОСОБА_1 звільнено 27.04.2017 року за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Наказ видано структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 28 днів відпустки.

На підтвердження не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листи за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за березень – 5849,17 грн., квітень – 6163,24 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки). В розрахунковому листі за квітень 2017 року міститься інформація про оплату за час простою.

19.09.2017 року позивачці ОСОБА_1 були виплачені кошти за першу половину березня 2017 року у сумі 1400,56 грн., що підтверджується копією видаткового касового ордера та розрахунковою відомістю.

Отже заборгованість по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку складає –10611,85 грн.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», позивачка перебувала з відповідачем в трудових відносинах до 24 квітня 2017 року, але при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.

Відповідно до норм ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

При вирішенні справи суд зазначає, що відповідач, належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені документах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У зв'язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позивач довела наявність заборгованості відповідача з виплати їй заробітної плати за період з березня по квітень 2017 року: за березень – 4448,61 грн. (з урахуванням отриманої суми 5849,17 грн. – 1400,56 грн. = 4448,61 грн.), квітень – 6163,24 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки), а всього – 10611,85 грн. З цієї суми вже вираховані обов'язкові платежі та податки.

У позовній заяві позивач просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у сумі 10512,41 грн.

За таких обставин, заявлені вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати підлягають задоволенню, та з відповідача, у межах заявлених позивачкою позовних вимог, необхідно стягнути заборгованість із заробітної плати за березень та квітень 2017 року у сумі 10512,41 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки виплати належних сум з 28.04.2017 року по 31.10.2018 року у сумі 135229,90 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку, то суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступних підстав.

Ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власних або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У п.20 постанови Пленуму ВСУ « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року роз’яснено судам, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.2, ст.3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у то му числі з вини власника або уповноваженого ним органу. Згідно вимог ст.617 ЦПК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в України», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини для суб’єктів малого підприємства видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючи ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Однак, невиплата позивачу заборгованості по заробітній платі відбулося не з вини АТ «Українська залізниця», а при настанні обставин непереборної сили, що підтверджується Науково - правовим висновком Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов’язків, передбачених законодавством про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин від 20.03.2017 року.

За вказаних підстав вищевказані вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна заява була подана до суду 31.10.2018 року, предмет позову - вимоги майнового характеру.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно п. п.1 п.1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 10512,41. Враховуючи, що судом ці вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Також позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір в розмірі 1352,30 грн. за вимоги про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджено наданою позивачем квитанцією.

Враховуючи, що судом у задоволені цих вимог відмовлено, то відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76 -79, 81,141, 259, 263 – 265, 274-279, 430 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, Донецька обл.) заборгованість по заробітній платі у сумі 10512,41 грн. (десять тисяч п’ятсот дванадцять грн. 41 коп.) без утримання з Акціонерного товариства "Українська залізниця" з цієї суми передбачених законом податків та обов’язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького Апеляційного суду через Краматорський міський суд.

Суддя Краматорського міського суду ОСОБА_4