Рішення № 80705650, 18.03.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21864/18

Провадження № 2/761/1506/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в приміщенні суду у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк «Юнісон» про визнання пунктів кредитного договору недійсним та зобов»язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон» (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № SA-000150 від 26 грудня 2014 року в сумі 54 869,49 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26 грудня 2014 року між ПАТ «Банк «Юнісон»та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № SА-000150, відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит в сумі 30 000,00 грн., а відповідач зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 5 п'ять відсотків річних та повернути кредит банку шляхом здійснення фіксованих платежів кожного місяця 26 числа починаючи з 26 січня 2015 року відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору. Кредит надавався на строк до 26 грудня 2017 року включно. У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань, 19.12.2016 року банк звернувся до нього з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплатою процентів за користування ними та інших платежів. Проте, станом на дату подання позовної заяви вимоги банку не були виконані, а порушення умов за Кредитним договором не були усунені позичальником. Станом на 01 червня 2018 року заборгованість відповідача за Кредитним договором становить 54 869,49 грн., з яких: 18 086,46 грн. - прострочена заборгованість за кредитом (відповідно до п/п. 2.1.1 п. 2.1 розділу 2 Кредитного договору); 1 990,05 грн. - прострочена заборгованість за процентами (відповідно до п. 2.2 розділу 2 Кредитного договору); 18 900,00 - прострочена заборгованість за комісіями (відповідно до п/п. 2.5.1 п. 2.5 розділу 2 Кредитного договору); 6 471,54 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту (відповідно до п. 7.1 розділу 7 Кредитного договору); 606,28 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (відповідно до п. 7.1 розділу 7 Кредитного договору); 6 815,16 грн. - пеня за прострочення сплати комісії (відповідно до п. 7.1 розділу 7 Кредитного договору); 2 000,00 грн. - штраф. Зазначену суму боргу позивач просив стягнути з відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач фактично заперечував проти позовних вимог, з огляду на те, що банк нараховує комісію та пеню на комісію, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тобто, вимога про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягає. Вимога була направлена 21.12.2016 року, а позов поданий 01.03.2018 року з нарахованими процентами та пенею, що призводить до збільшення грошових зобов'язань відповідача. Також банк нараховує пеню з 29.02.2016 року, тобто більше одного року, чим порушено умови ст. 258 ЦК України, за якою, пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати один рік. Щодо нарахування штрафів вказав, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а банк його нараховує сталою сумою. Крім того, пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування є порушенням заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Крім того, у жовтні 2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач за зустрічним позовом) подав до Шевченківського районного суду м. Києва зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання пунктів кредитного договору недійсним та зобов»язання вчинити дії.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, умовами укладеного кредитного договору передбачено, що передбачено, що позичальник сплачує банку комісію щомісячно в розмірі 3,00 % від суми кредиту, згідно з періодичністю, що встановлена п.2.1.1. цього Договору. Банк нарахував позичальнику 18 900,00 грн. прострочену заборгованість за комісіями та 6 815,16 грн. пеню за прострочення сплати комісії. На думку позивача за зустрічним позовом, даний договір порушує його права, як споживача, виходячи з положень ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки договір містить умову про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту банком та пеню за прострочення сплати комісії, але включення такої умови в текст договору суперечить вимогам Закону, так як банки не мають права встановлювати платежі за послуги, які банк здійснює на власну користь.

Тому, ОСОБА_3 просив суд:

1. Визнати недійсними з моменту укладення договору умови п.2.5. та п.2.5.1. Кредитного договору № SА-000150 від 26.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «БАНК «ЮНІСОН»

2. Виключити щомісячну комісію за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості з Графіку погашення заборгованості за кредитним договором № 8А-000150 від 26.12.2014 року, що міститься у Додатку до кредитного договору № SА-000150 від 26.12.2014 року, укладеного ніж ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Юнісон»;

3. Визнати недійсною з моменту укладення договору умову щомісячної комісії за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості з Графіку погашення заборгованості за кредитним договором № SА-000150 від 26.12.2014 року, що міститься у Додатку до кредитного договору № SА-000150 від 26.12.2014, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Юнісон»;

4. Зобов'язати ПАТ «Банк «Юнісон»здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору № SА-000150 від 26.12.2014 року ОСОБА_3 платежів, зарахувавши сплачену позивачем в сумі цих платежів з погашення заборгованості комісію в рахунок інших обов'язкових платежів, що передбачені умовами Кредитного договору № SА-000150 від 26.12.2014 року.

Представник позивача ПАТ «Банк «Юнісон» у судове засідання не з'явився, проте подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити та розглядати справу без участі представника позивача, а також зазначив, що не заперечує проти винесення заочного рішення.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, а в задоволення вимог банку про стягнення заборгованості просив відмовити.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Ухвалою Шевченківського районного суд м. Києва від 22.06.2018 у справі відкрито провадження у цивільній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 26.11.2018 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору до спільного розгляду з позовною заявою Публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та призначено в порядку загального позовного провадження підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 10.01.2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 26 грудня 2014 року між ПАТ «Банк «Юнісон»та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № SА-000150, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 30 000,00 грн., а останній зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 5 п'ять відсотків річних та повернути кредит банку шляхом здійснення фіксованих платежів кожного місяця 26 числа починаючи з 26 січня 2015 року відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору. Кредит надавався на строк до 26 грудня 2017 року включно (далі - Кредитний договір) (п.п. 1.1., 1.3, 2.1 розділу 1 цього договору) (а.с. 5-9).

Відповідно до п.2.5. та п.2.5.1. Кредитного договору, Позичальник сплачує Банку наступні комісії: щомісячна (періодична) комісія за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, сплачується щомісячно в розмірі 3,00 % від суми кредиту, зазначеної п.1.1. цього Договору (без ПДВ) згідно з періодичністю, що встановлена п.2.1.1. цього Договору, шляхом зарахування/переказу суми комісії на рахунок, зазначений в п. 2.1.1. цього Договору.

Згідно п. 4.1 розділу 4 Кредитного договору, позичальник зобов'язується сплачувати комісійну винагороду, у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, повернути банку отриманий кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом у повному обсязі, виконувати інші зобов'язання в порядку та в строки, встановлені договором, у тому числі у випадку дострокового часткового погашення кредиту, шляхом забезпечення наявності на рахунку, зазначеному у п. 2.1.1 Кредитного договору грошових коштів у сумі, достатній для здійснення таких платежі, до настання терміну їх сплати.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що за порушення терміну сплати ануїтетних платежів за цим договором позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, в тому числі за день погашення простроченої заборгованості. У випадку часткової сплати ануїтетного платежу пеня нараховується на його несплачену частину.

При цьому, на підставі п.п. 8.2, 8.3 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, шляхом направлення письмової вимоги на адресу позичальника, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту її надіслання банком. У випадку невиконання клієнтом умов письмової вимоги, банк має право пред'явити позов у відношенні Клієнта та задовольнити свої вимоги, що випливають з Кредитного договору, з будь-якого майна Клієнта будь-яким способом, за власним вибором банку, відповідно до вимог чинного законодавства.

У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, позивачем на його адресу направлялася вимога про дострокове повернення кредиту, сплатою процентів за користування ним та інших платежів від 19.12.2016 №2016/13, що залишений ним поза увагою.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із долученого до справи розрахунку заборгованості вбачається, що отриманий кредит відповідач не повернув, в результаті чого станом на 01 червня 2018 року має заборгованість перед позивачем 54 869,49 грн., з яких: 18 086,46 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 1 990,05 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 18 900,00 - прострочена заборгованість за комісіями; 6 471,54 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 606,28 грн. - пеня за прострочення сплати процентів; 6 815,16 грн. - пеня за прострочення сплати комісії; 2 000,00 грн. - штраф.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ч.1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 21 серпня 2018 року у справі № 61-18780св18.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафу в сумі 2 000,00 грн., оскільки п. 7.1. Кредитного договору чітко передбачений розмір пені. В іншому випадку це призведе до застосування подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов`язання, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України, виклавши її в постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Проте, у судовому засіданні достеменно було встановлено, що відповідач в односторонньому порядку порушив свої зобов'язання.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти первісного позову та вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 вказав, що умова кредитного договору про сплату комісії порушує його права, як споживача, оскільки включення її в текст договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», так як банки не мають права встановлювати платежі за послуги, які банк здійснює на власну користь.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із Кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо і комісійної винагороди за послуги банку, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.

Даним договором чітко визначені зобов'язання сторін, а також і в частині комісійних доходів в якості оплати на забезпечення обслуговування кредитної заборгованості.

Підпис ОСОБА_3 під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов'язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Проте, як вбачається з умов кредитного договору, банку надав позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суд, вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, проте, в договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно абз. 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні

вимоги.

Проте, у відповідності до абз. 4 п. 7 цієї постанови, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №SA-000150 від 26.12.2014 року, на виконання умов Кредитного договору, ОСОБА_3 було сплачено комісії у загальному розмірі 13 500 грн. (а.с. 11-13).

Таким чином, з метою ефективного захисту прав ОСОБА_3, суд вважає за доцільне застосувати наслідки недійсності п.2.5 та п.2.5.1 кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року та зобов'язати службових осіб ПАТ «Банк «Юнісон» здійснити перерахунок сплачених з часу укладення Кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року коштів комісії в розмірі 13 500 грн. в рахунок суми боргу за тілом кредиту за вказаним кредитним договором.

У той же час, вимоги зустрічного позову про виключення щомісячної комісії за забезпечення обслуговування кредитної заборгованості з Графіку погашення заборгованості за кредитним договором, що міститься у Додатку до договору, та визнання недійною такої комісії у Графіку погашення заборгованості задоволенню не підлягаю, адже такий порядок не передбачений чинним законодавством, в той час, як судом визнається недійсним з моменту укладення п.2.5 та п.2.5.1 кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року, що сприятиме ефективному захисту прав позичальника.

Проте, в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач не виконує свої зобов'язання та протягом тривалого часу та не сплачує кошти позивачу, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту - 18 086 грн. 46 коп., відсотків за користування кредитом - 1990 грн. 05 коп., пені за прострочення сплати кредиту - 6 471 грн. 54 коп.; пені за прострочення сплати відсотків - 606 грн. 28 коп.

Враховуючи ту обставину, що відповідач свої зобов'язання не виконує та продовжує користуватися кредитом, він зобов'язаний сплачувати за це проценти за ставкою, передбаченою Кредитним договором.

Крім того, заперечення відповідача про те, що банк нараховує пеню з 29.02.2016 року, тобто більше одного року, чим порушено умови ст. 258 ЦК України, не можуть бути підставою для відмови у її стягненні, адже відповідачем не подавалась заява про застосування строків позовної давності до цієї вимоги.

Отже, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, беручи до уваги те, що ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконував належним чином, на користь банку підлягають стягненню прострочена заборгованість за кредитом, прострочена заборгованість за відсотками, пеня за прострочення сплати кредиту та пеня за прострочення сплати відсотків. У той же час, вимоги про стягнення простроченої заборгованості за комісією та пені за прострочення сплати комісії задоволенню не підлягають, оскільки п.2.5 та п.2.5.1 кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року підлягає визнанню недійним, а тому підстави для стягнення коштів за їх невиконання відсутні. Також, вимоги первісного позову не підлягають задоволенню і в частині стягнення штрафу, оскільки це призведе до застосування подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов`язання.

Враховуючи те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, а банком не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника є незаконною, тому суд вважає, що вимога зустрічного позову в частині визнання недійсним з моменту укладення п.2.5 та п.2.5.1 кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року підлягає задоволенню, а так як ОСОБА_3 було сплачено комісію в розмірі 13 500 грн., банк має здійснити відповідний перерахунок коштів в рахунок суми боргу за тілом кредиту за Кредитним договором.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 704,00 грн., з ПАТ «Банк «Юнісон» на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір в сумі 704,00 грн.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 216, 525, 530, 549, 526, 610, 611, 612, 624, 625, 629, 638, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056, 1057-1 ЦК України, ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» заборгованість за кредитним договором №SA-000150 від 26.12.2014 року у розмірі суми заборгованості за тілом кредитом - 18 086 грн. 46 коп., в розмірі відсотків за користування кредитом в сумі - 1990 грн. 05 коп., пені за прострочення сплати кредиту в розмірі - 6 471 грн. 54 коп.; пені за прострочення сплати відсотків в розмірі - 606 грн. 28 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі - 704 грн. 00 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «Банк «Юнісон» про визнання пунктів кредитного договору недійсним та зобов»язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення п.2.5 та п.2.5.1 кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року, що був укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Юнісон» до ОСОБА_3.

Зобов»язати службових осіб Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» здійснити перерахунок сплачених з часу укладення кредитного договору №SA-000150 від 26.12.2014 року коштів комісії в розмірі - 13 500 грн. в рахунок суми боргу за тілом кредиту за вказаним кредитним договором.

В задоволенні іншої частини позовних вимог за зустрічним позовом, - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» на користь ОСОБА_3 кошти судового збору в розмірі - 704 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон», код ЄДРПОУ 38514375, адреса знаходження: м.Київ, просп..Науки, 30-А.

Відповідач: ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

Дата складання повного тексту 25.03.2019 року.