Рішення № 80702106, 20.03.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/9029/15-ц

Провадження № 2/638/1113/19

20.03.2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретарів Скрипаченко В. Р., Жакун Н. О.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача – ОСОБА_2

з участю представника відповідача – ОСОБА_3

з участю представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями посадових осіб відповідача,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями посадових осіб відповідача. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02.09.2010 року у приватну власність, що знаходилася під охороною держави по програмі захисту свідків, не маючи на те відповідного дозволу або процесуального документа, що дозволяє проникнення в квартиру, із застосуванням фізичного насильства, вторглись десять озброєних співробітників незаконного формування «Беркут» ГУ МВС України в Харківській області в масках, спричинивши при цьому позивачу та членам його сім’ї тілесні ушкодження. Ці особи самостійно провели обшук, перешкоджали у виклику швидкої допомоги, після чого прихватили три телевізори, що знаходяться у кредиті, 7000 грн., зібрані для проведення операції. Позивачу внаслідок незаконних дій посадових осіб відповідача була заподіяна моральна шкода, він втратив віру у законність і справедливість влади, в свою соціальну безпеку. Так, по вині відповідача, позивач, інвалід ІІ групи, вимушений протягом тривалого часу неодноразово звертатись в суди і прокуратури, у зв’язку з чим переносить глибокі моральні страждання; вимушений витрачати свій особистий час та звертатись у різні інстанції за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, він позбавлений можливості реалізувати свої привички та побажання, погіршились стосунки з оточуючими та родичами. По вині відповідача він позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права, порушено його психологічне благополуччя, принижено його честь та гідність, до теперішнього часу позивач знаходиться в стані емоційної психологічної напруженості. Просить суд позов задовольнити, захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями та неправомірною бездіяльністю відповідача та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу моральну шкоду у розмірі 864000 грн., спричинену відповідачем в результаті незаконних дій.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні позову. Надала письмові додаткові пояснення, згідно яких наголошує, що на сьогоднішній день відсутні будь-які рішення прокуратури чи суду, якими було б встановлено факт незаконних дій чи бездіяльності або протиправної поведінки працівників ГУМВС України в Харківській області по відношенню до позивача. Позивач не зазначає якими саме конкретними діями чи бездіяльністю працівників ГУНП в Харківській області йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та який її конкретний розмір. Натомість, позивач обмежився лише посиланням на незаконний, на його думку, обшук з боку працівників «Беркут» ГУМВС України в Харківській області, не довівши ні факту наявності такої шкоди та чим вона підтверджується, ні в чому вона полягає, ким та в якій мірі вона була завдана, наявність причинного зв’язку між протиправною діяльністю та можливим завданням такої шкоди.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову. Так, позивач вказав про те, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він змушений був звертатися до суду, прокуратури у зв’язку з неправомірними діями посадових осіб відповідача, внаслідок чого начебто втратив почуття безпеки та правової стабільності, однак сам факт реалізації ним процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності посадових осіб відповідача не може свідчити про завдання йому моральної шкоди та не є підставою для відшкодування такої шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, на які він посилається у позові, а розмір моральної шкоди є безпідставним.

Суд, дослідивши доводи позивача, представників відповідачів, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як на правову підставу позову, позивач ОСОБА_2 посилається на статтю 23, 1174, частину 6 статті 1176 Цивільного кодексу України.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Матеріалами даної цивільної справи №638/9029/15-ц встановлено, що представником відповідача заявлялось клопотання про закриття провадження у справі з підстав наявності рішення суду, що набрало законної сили по справі №638/524/14-ц.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.08.2016 року закрито провадження по справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) (а. с. 80).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.09.2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2016 року скасовано і справу направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в уточненій позовній заяві ОСОБА_2 заявлено позов до Головного управління МВС України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 986580,00 грн. з посиланням на норми матеріального права – ст. ст. 23, 1172, 1176 ЦК України. Разом з тим, із рішення Апеляційного суду Харківської області від 19.11.2014 року вбачається, що раніше ОСОБА_2 заявлявся позов до Державної казначейської служби України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області – про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями працівників БМОП «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. В цьому позові розмір компенсації моральної шкоди ним визначався в сумі 657720,00 грн., а підставами для стягнення Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статті 1167 ЦК України. Тобто, вказані позови не є тотожними, оскільки мають різний склад суб’єктів, різні підстави для відшкодування шкоди та різні розміри моральної шкоди. Те, що вказані позови заявлялись з одних і тих же обставин, не давало суду підстав для закриття провадження у справі за пунктом 2 частини 1 статті 205 ЦПК України (а. с. 106-107).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому, не менш важливою є імперативна конституційна норма, що закріплена у статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами частини 5 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами матеріального права позивач повинен визначити правові підстави позову (обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права і мають бути доведені суду) та на підтвердження цих підстав позову повинен навести фактичні обставини справи та зазначити норму закону, яка регулює спірні правовідносини, що є предметом судового розгляду, оскільки ця обставина має суттєвий вплив на змагальний характер процесу і сприяє досягненню істини у справі.

В роз'ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину. Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі. Визначення змісту та розміру позовних вимог є правом саме позивача, а не суду.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Із рішення Апеляційного суд Харківської області від 19.11.2014 року по справі №638/524/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями працівниками БМОП «Беркут» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області вбачається, що «…усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, позивач не повідомив суд про наявність рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.11.2013 року по цивільній справі №2011/1571/2012 про задоволення позову ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України і УМВС України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення особи у якості обвинуваченого, незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, незаконного накладення арешту на майно та про стягнення з Державної казначейської служби на його користь 45000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 250000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року по цій же справі, яким змінено рішення суду першої інстанції шляхом зменшення суми стягнення на відшкодування моральної шкоди до 50000 грн. і відмовлено у задоволенні інших позовних вимог...» (а. с. 96-98)

Також, суд апеляційної інстанції у рішенні зазначив, «… що судом правильно встановлено і ніким не заперечується той факт, що ОСОБА_2 притягався до кримінальної відповідальності, більше двох місяців утримувався під вартою, на його майно накладався арешт, в квартирі за місцем проживання здійснювався обшук, але винним у скоєнні злочинів у передбаченому законом порядку вироком суду він не визнаний, а провадження у кримінальній справі по його обвинуваченню закрито постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Полтавській області. Однак з судових рішень Дзержинського районного суду м. Харкова і Апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року по цивільній справі №2011/1571/2012 вбачається, що ОСОБА_2 передбачене Законом України №266/94-ВР від 01.12.1994 року право на відшкодування шкоди реалізував, звернувшись з відповідним позовом до Державного казначейства України і УМВС України в Полтавській області. З тексту вказаних рішень вбачається, що ОСОБА_2 у вказаній справі вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди обґрунтовував також і посиланням на те, що йому була заподіяна матеріальна і моральна шкода внаслідок здійсненого в його квартирі обшуку. На ці ж обставини він посилається і у позові до Державного казначейства України і ГУМВС України в Харківській області…».

Судом встановлено, що і у даному (як первісному, так і уточненому) позові до Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області, Державної казначейської служби України позивач ОСОБА_2 посилається на заподіяння йому моральної шкоди внаслідок здійсненого в його квартирі обшуку.

Спірні правовідносини виникли не з підстав порушення умов договору, а внаслідок заподіяння шкоди і відшкодування шкоди при їх вирішенні може здійснюватися лише за законом.

Разом з тим, ні Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ні норми Цивільного кодексу України, на які посилається позивач при зверненні до суду з дійсним позовом, не передбачають багаторазового відшкодування шкоди.

Відмінність у даній справі від справ №2011/1571/2012 та №638/524/14-ц у зв’язку з наявністю в ній іншого відповідача – ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області не є безумовною підставою для подвійного стягнення моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_2, оскільки обшук проводився особою, яка здійснювала досудове слідство по кримінальній справі, тобто слідчим СУ УМВСУ в Полтавській області - самостійною процесуальною посадовою особою, яка згідно статті 114 КПК України (в редакції КПК України 1961 року, та ст. ст. 40, 41 КПК України (у чинній редакції) самостійно здійснює процесуальні дії, а оперативні підрозділи зобов’язані виконувати його доручення, а не навпаки.

Крім того, визначальним для вирішення позову про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є встановлення факту незаконних дій таких органів, а не склад посадових осіб та підрозділів, які до нього входять.

При цьому, підстави відшкодування шкоди повинні бути відмінними від підстав, зазначених ним у позовах, з яким позивач уже звертався до Дзержинського районного суду м. Харкова у січні 2012 року (справа №2011/1571/2012) та у січні 2014 року (справа №638/524/14-ц).

Належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що дії БМОП «Беркут» ГУМВСУ в Харківській області є відмінними від дій інших працівників міліції слідчої групи, які здійснювали обшук, і виходять за межі повноважень таких осіб позивачем не надано, матеріали справи таких не містять.

Зокрема із листа батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС України в Харківській області від 08.01.2014 року за вих. №112/5 вбачається, що службовою перевіркою встановлено, що 02.09.2010 року старший групи швидкого реагування, колишній працівник БМОП «Беркут», ОСОБА_5 отримав усну вказівку від колишнього командира підрозділу ОСОБА_6 прослідувати за наступною адресою: АДРЕСА_1. З пояснень працівників БМОП «Беркут» ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які входили до складу вищевказаної групи, за зазначеною адресою мало місце порушення громадського порядку. Прибувши на місце, ОСОБА_5 разом з ОСОБА_9 піднялись на поверх, на якому була розташована квартира та побачили скупчення людей у цивільному одязі і декілька працівників «Беркута» з іншого регіону. Зі слів ОСОБА_7, ОСОБА_5, встановивши, що в квартирі проводяться слідчі дії працівниками Полтавського УМВС, що підтверджуються висновком службової перевірки відділом внутрішньої безпеки в Полтавській області від 14.10.2010 року, направив його до службового автомобілю. Після прибуття на місце події ОСОБА_6, ОСОБА_5 вийшов з будівлі та наказав повернутися на маршрут патрулювання. Встановити правомірність виїзду працівників підрозділу до квартири позивача під час проведення службової перевірки неможливо в зв’язку з тим, що ОСОБА_6, який надав відповідну вказівку звільнений з ОВС, а ОСОБА_5, який був старшим групи на теперішній час в підрозділі не працює. Документально, факт прибуття екіпажів «Беркуту» ГУМВС України в Харківській області встановити не має можливості. Тобто, перебування в оселі позивача працівників Харківського «Беркуту» - ОСОБА_5, ОСОБА_7 знайшли часткове підтвердження. При цьому, факти силового вторгнення до квартири позивача та розкрадання майна працівниками БМОП «Беркут» ГУМВС України підтвердження не знайшли (а. с. 19).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач на виконання свого процесуального обов’язку не надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також у зв’язку з тим, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2014 року з Державної казначейської служби на користь ОСОБА_2 вже стягнуто моральну шкоду, що свідчить про те, що позивачем було реалізоване право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення особи в якості обвинуваченого, незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, незаконного накладення арешту на майно, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог навіть з огляду на те, що в уточненій позовній заяві позивачем у якості відповідача визначено Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Харківській області, змінено розмір моральної шкоди та містяться посилання на інші норми матеріального права – ст.ст. 23, 1172, 1176 ЦК України.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову спростовані у судовому засіданні стороною відповідача, керуючись статтею 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями посадових осіб відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління УМВСУ в Харківській області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої неправомірними діями посадових осіб відповідача – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25.03.2019 року.

Головуючий: