Рішення № 80698349, 18.03.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3610/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Козирського Є.С.

при секретарі - Сірман Г.В.,

за участю:

представника позивача - Дідуха С.П.,

представника позивача - Стеценко О.О.,

представника позивача - Полякова О .Г. ,

представника відповідача - ОСОБА_5.,

представника третьої особи - Назаровець В.В.,

представника третьої особи - Білозор О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса до ОСОБА_2 , Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, про визнання незаконним та скасування рішення Молодіжненської сільської ради від 01.10.2015р. №2004-VI, скасування права власності та повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2018 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою в якій просив суд, визнати незаконним та скасувати рішення Молодіжненської сільської ради від 01.10.2015 р. №2004-VI, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,063 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності номер: НОМЕР_1 від 08.12.2015 р. видане Овідіопольським районним управлінням юстиції Одеської області, про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,063 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, номер запису: 12420742; зобов`язати ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) повернути за актом прийому-передачі державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (код ЄДР 08038284) земельну ділянку площею 0,063 га, вартістю 132 249,6 грн., кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована по АДРЕСА_1 витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідачів на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси .

В обґрунтування вказаного позову військовий прокурор Одеського гарнізону зазначив, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

На вказаній частині земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_5 розташовані будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленої за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке у відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.07.2006 року №454 було реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на даний час є Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс».

Таким чином, на думку прокурора вищезазначені землі відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку у органах квартирно-експлуатаційної служби ЗС України.

14.07.2003 року Молодіжненською сільською радою видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (37 будівель та споруд), власником якого визначено державне підприємство Міністерства оборони України.

В подальшому, 01.10.2015 року Молодіжненською сільською радою прийнято рішення №2004 -VІ, яким затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,063 га за адресою: АДРЕСА_1 яка на думку прокурора та позивачів входить до складу земельної ділянки, що закріплена за Оздоровчим комплексом «ІНФОРМАЦІЯ_2» та яка відноситься до земель оборони.

На підставі вказаного рішення Молодіжненської сільської ради, громадянці ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності номер: НОМЕР_1 від 08.12.2015 р., про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,063 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Таким чином, позивач зазначає що у громадянки ОСОБА_2 безпідставно виникло право власності на частину земельної ділянки, що відноситься де земель оборони та на якій знаходяться артезіанські скважини бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

При цьому, Кабінет Міністрів України та Міністр оборони України відповідну згоду на припинення права користування вказаною земельною ділянкою на її вилучення Молодіжненській сільській раді не надавав, жодних заяв про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку сільській раді або вказаній громадянці не адресував.

Виходячи з доводів які зазначені у позовній заяві з посиланням на докази що містяться у матеріалах справи, прокурор зазначає, про порушення прав держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а також вказує, що у даному випадку власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

В судовому засіданні представником прокуратури позов підтримано у повному обсязі.

Представник позивача Міністерства оборони України зазначив, що позов підтримує та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси позовні вимоги також підтримав у повному обсязі.

Представника відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, надав до суду відзив на позов, згідно якого вважає позов безпідставним та просить суд у його задоволенні відмовити по суті заявлених вимог.

Представник відповідача Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області в судове засідання не з`явився, але звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, також надав суду відзив на позов, згідно якого просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності та наявності згоди Міністра борони України на відчуження земельної ділянки.

Від представника третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» надійшли пояснення по справі, згідно яких позовні вимоги прокурора підтримують та просять їх задовольнити у повному обсязі, з урахуванням підстав та відомостей зазначених у поясненнях.

Від представника третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшла заява по суті справи, у якій представник зазначив, що рішення у даній справі не вплине на права та інтереси ГТУЮ в Одеській області.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані суду письмові докази, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

На частині вказаної земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_5 , розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленої за державним підприємством Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке у подальшому відповідно до наказу Міністра оборони України від 25.07.2006 року №454 було реорганізовано шляхом його приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішній час є Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Одеське управління військової торгівлі».

На підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 11.07.2003 року № 459 за державним підприємством Міністерства оборони України визнано право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, на підставі якого, 14.07.2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Оздоровчого комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (37 будівель та споруд).

01.10.2015 року Молодіжненською сільською радою прийнято рішення №2004 -VІ, яким затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,063 га за адресою: АДРЕСА_1 яка на думку прокурора та позивачів входить до складу земельної ділянки, що закріплена за Оздоровчим комплексом «ІНФОРМАЦІЯ_2» та яка відноситься до земель оборони.

На підставі вказаного рішення Молодіжненської сільської ради, громадянці ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно номер: НОМЕР_1 від 08.12.2015 р., яким визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,063 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Судом також встановлено, що згідно доповідної записки від 02.04.1998 №163/1/159 генерал- ОСОБА_6 звертався до Міністра оборони України Кузьмука О.І., щодо можливості передання місцевим органам влади земельної ділянки військового містечка (м. Іллічівськ) площею 3,8 га під садівниче товариство.

В матеріалах справи також міститься лист начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 18.07.1999 р. адресований Овідіопольській районній державній адміністрації, з проханням надати погодження про вилучення земельної ділянки із земель Міністерства оборони України та передачі її під садівниче товариство суддів «Феміда», з посиланням на згоду Міністра оборони України про вилучення земельної ділянки.

Натомість, у матеріалах справи не міститься жодного рішення Міністра оборони України про передачу вказаної земельної ділянки до відання та розпорядження Молодіжненської сільської ради, яке могло б слугувати підставою для вилучення даної земельної ділянки.

Окрім того, ні Кабінетом Міністрів України, ані Міністерством оборони України безпосередньо земельна ділянка площею 3,8 га військового містечка до комунальної власності не передавалась, оскільки існує особливий, передбачений законодавством порядок надання земель оборони у користування із земель, що перебувають у користуванні відповідних військових формувань, обумовлений відповідним статусом цих земель та їх призначенням.

Зокрема, ст. 141 Земельного кодексу України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою відбувається через добровільну) відмову землекористувача від даної земельної ділянки. Згідно ч. 3,4 ст. 142 ЗК України відмова від користування земельною ділянкою відбувається через подання спеціальної заяви про відмову землекористувача до власника земельної ділянки.

Також, частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.

Приписами ч.3 ст.78, ч.1 ст.84 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.

Крім того, у ст.14 Закону України «Про збройні сили України» унормовано, що земля закріплена за військовими частішими, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України. У даному випадку, власниками земельних ділянок, закріплених за суб`єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України є Держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки за приписами ст. 110 Конституції України саме Кабінет міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому падини повноваження з управління об`єктами державної власності.

Аналогічної правової позиції щодо необхідності надання Кабінетом Міністрів України згоди на вилучення земель оборони дотримується і Вищий господарський суд України у справі № 916/3719/15 (постанова від 23.06.2016 року залишена в силі Верховним Судом України).

Отже, наявність згоди Міністра оборони України па припинення права постійного користування земельною ділянкою без рішення власника - Кабінету Міністрів України, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Відтак, рішення Молодіжненської сільської ради від 01.10.2015 № 2004-VI та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.12.2015 р. № 49334842 порушують права держави як власника вказаних земель в особі Міністерства оборони України як належного землекористувача, а тому є незаконним та підлягає визнанню недійним з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.

Поряд із цим, ч.1 ст.19 Земельного кодексу України містить положення щодо поділу земель України за цільовим призначенням на відповідні категорії, серед яких, зокрема, і землі оборони.

Відповідно до вимог ст.77 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно зі ст.20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно у відповідності до Закону України «Про використання земель оборони».

Відповідно до п.12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного державного акту на право власності на землю) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із ст.6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Відтак, Молодіжненська сільська рада не була уповноважена розпоряджатися земельною ділянкою, а тому спірна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, дотепер має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності до державної власності.

Проте, Молодіжненською сільською радою не враховано правові норми ст.142 Земельного кодексу України, відповідно до яких існує певний передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони, зокрема у зв`язку із добровільною відмовою від них землекористувача.

З огляду на викладене та вимоги п. «в» ч.4 ст.84 Земельного кодексу України, зазначена земельна ділянка не могла бути передана до земель приватної чи комунальної власності в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони. Держава є власником земель оборони за законом.

Відтак, оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням норм ч.2 ст.19 Конституції України, ч.ч.1, 5 ст.116, ст.ст.120, 141, ч.3 ст.142 ЗК України, ч.3 ст.24, ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», вказана земельна ділянка , розташована за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно надана у власність громадянину ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, свідоцтво про право власності номер: НОМЕР_1 від 08.12.2015 р. підлягає визнанню недійсним та скасуванню, таким чином позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України, право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Крім того, відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України власник має право на захист права власності.

Згідно зі ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Стаття 393 Цивільного кодексу України передбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі рішеннями Молодіжненської сільської ради №2004-VІ від 01.10.2015 року земельна ділянка площею 0,063 га, розташована по АДРЕСА_1 передана у власність громадянці ОСОБА_2 безоплатно.

Відтак, у даному випадку необхідно керуватись ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, в зв`язку з чим позов в цій частині також підлягає задоволенню.

При цьому, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у державній власності, без урахування обмежень, зазначених у Земельному кодексі України, Законі України «Про використання земель оборони», Законі України «Про збройні сили України» суперечить нормам чинного законодавства.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Такі висновки також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі від 29 березня 2010 року (заява № 34044є/02).

Таким чином, встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, при цьому відчуження земельної ділянки відбулось із порушенням вимог законодавства, що призвело до порушення прав держави в особі Міністерства оборони України.

Що стосується заяв Молодіжненської сільської ради яка міститься у відзиві на позов, про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, то вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Верховним судом України в постанові від 16.09.2015 року № 6-68цс15 вказано, що з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Так, представником Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області у відзиві на позов було наголошено, що позивачам було відомо або могло бути відомо про порушення їх прав, однак жодних доказів які б вказували на зазначене у матеріалах справи не міститься, відповідач не вказав також ані дату ані рік коли на його думку прокурор та позивачі дізнались або ж могли дізнатися про порушення прав держави в особі Міністерства оборони України.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що спірне рішення Молодіжненської сільської ради № 2004-VI прийнято 01.10.2015 року, а свідоцтво про право власності НОМЕР_1 видане ОСОБА_2 . 08.12.2015, при цьому позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом 15.08.2018 року.

Виходячи з доказів наявних у матеріалах справи та з доводів зазначених Молодіжненською сільською радою, не вбачається що позивачу - Міністерству оборони України стало відомо, чи могло стати відомо про порушення його прав, щодо передачі земельної ділянки відповідачу, ще до жовтня 2015 року, про що також зазначив і представник Міністерства оборони України у своїх письмових поясненнях.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позов подано в межах встановленого законом строку для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.

Щодо доводів представника відповідача про те, що обраний спосіб захисту про визнання незаконним та скасування вказаного рішення не призводить до поновлення порушених прав позивачів стосовно земельної ділянки, щодо якої виник спір, пославшись на те, що спірне рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, варто зазначити наступне.

Вказані доводи не можуть бути враховані судом, оскільки вони суперечать правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, відповідно до якої, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,137,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 257, 261, 268, 317, 319, 321,328,373,388,393 ЦК України, ст.ст. 4,5,13,19,20,84,77,116,141 ЗК України, Законами України «Про збройні сили України», «Про використання земель оборони», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про прокуратуру», Правовими висновками ВСУ у справі № 6-68цс15 від 16.09.2015 р. та у справі № 6-2165цс15 від 14.09.2016 р., ЄКПЛ, Рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Молодіжненської сільської ради від 01.10.2015р. №2004-VI, в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,063 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.12.2015р. видане Овідіопольським районним управлінням юстиції Одескої області, про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,063га, кадастровий номер: НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 номер запису: 12420742.

Зобов`язати ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_3 ) повернути за актом прийому-передачі державі в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (код ЄДР 08038284) земельну ділянку площею 0,063 га, вартістю 132249,6 грн., кадастровий номер: НОМЕР_2 , що розташована по АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_3 , на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (65058, м.Одеса, вул. Армійська, 18) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5507,74 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25.03.2019 року

Суддя: Є. С. Козирський