Рішення № 80698294, 21.03.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/3724/18

Провадження №2/521/2478/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Коблової О.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Барвенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович , ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним і витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог Приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович та ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування та витребування з незаконного володіння майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на ті обставини що ОСОБА_2 запропонувала їй довічне утримання і власне житло меншої площі в обмін на дарчу належної позивачу частки у спірній квартирі та навмисно передарувала ѕ частини квартири Бендерському Юхиму Натановичу.

У зв`язку з викладеним, позивач звернулась з даним позовом до суду, у якому просила визнати недійсним договір дарування укладений між нею і ОСОБА_2 22 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким Олександром Васильовичем і зареєстрований в реєстрі за № 1823, про передачу в дар ОСОБА_2 ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 вказаної частини квартири.

Представник позивача у відкрите судове засідання з`явився, заявлені вимоги підтримав, просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 у відкрите судове засідання з`явилася, заперечувала проти задоволення позову, просила суд відмовити у задоволення позову.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, проаналізувавши та дослідивши всі, у тому числі письмові докази, які було представлено суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 727 Цивільного процесуального кодексу України визначає вичерпний перелік обставин для розірвання Договору дарування, а саме: якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Відповідно до Пленуму Верховного суду, п. 19 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від «06» листопада 2009 року правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх позовних вимог про визнання правочину недійним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Дослідивши матеріали справи суд встановив що існування жодних з вищезазначених обставин позивачем не доведено.

Згідно статті 717 Цивільного процесуального кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Коментар до даної статті пояснює що характерною рисою договору дарування є його безоплатність. Договір дарування поряд з договорами купівлі-продажу, поставки, міни, є тим правочином, що спрямований на відчуження певного майна від однієї особи до іншої, проте на відміну від них за договором дарування таке відчуження завжди відбувається на безоплатній основі. Тобто метою договору дарування є передача власником (дарувальником) свого майна у власність іншої особи(обдаровуваного) без отримання будь-якої взаємної винагороди (майнового задоволення). Будь-якими умови при укладенні договору дарування не можуть бути спрямовані на породження майнового обов`язку обдаровуваного перед дарувальником, в іншому випадку договір дарування втратив би свій односторонній характер.

Врахувавши природу договору дарування та вивчивши матеріали справи суд встановив що між позивачем та відповідачем не існувало жодних письмових або усних домовленостей щодо придбання для дарувальника іншого майна , довічного утримання тощо.

Представником відповідача ОСОБА_2 користуючись правом, наданим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України, надано на розгляд суду Відзив на позовну заяву, оскільки він повністю заперечує проти позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 5 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиціальні факти не потребують доказування, якщо обставина встановлена судовим рішенням. При цьому слід мати на увазі що відповідно до частини 1 статті 208 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення викладаються у формі ухвали та у формі рішення.

Таким чином, не потребують доказування обставини, які були предметом розгляду по справі та встановлені у рішенні суду, що набрало законної сили.

Така позиція викладена в ухвалі судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від «14» березня 2012 року.

Підтвердженням даної позиції є положення статей 124, 129 Конституції України та Постанова № 14 Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від «18» грудня 2009 року, які вказують на обов`язковий характер рішень суду, що набрали законної сили.

Також дана позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Праведная проти Росії» від «18» листопада 2004 року, згідно з якою рішення, яке набрало законної сили є остаточним і оскарженню не підлягає.

Дана позиція узгоджується з практикою Вищого господарського суду України, зокрема у Постанові № 927/788/16 від 22.02.2017, в якій скасовуючи ухвалу апеляційного суду залишаючи у силі рішення суду першої інстанції суд вказав, що для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Судом встановлено, що у нищезазначених справах позивач, відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_5 фігурують як сторони.

Отже, суд, вивчивши надані представником ОСОБА_2 оригіналів рішень судів, бере до уваги певні обставини, вже встановлені судами для винесення рішення по даній справі, а саме.

У рішенні від «14» квітня 2014 року по справі № 521/1071/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, яке набуло законної сили, судом встановлено, що «22» червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, згідно якого остання подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар ѕ частин квартири АДРЕСА_1

Крім того, суд зазначив, що критично ставиться до пояснень відповідачки в тій частині, де вона зазначає, що позивачка на даний час працює, і матеріальну допомогу їй повинна надавати ОСОБА_2 , якій позивачка подарувала свою частку квартири.

У рішенні від «25» грудня 2013 року по справі № 521/13032/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький О.В. про визнання договору дарування недійсним, яке набуло законної сили, судом встановлено, що ОСОБА_1 подарувала ѕ частини квартири під АДРЕСА_1, які належали їй на праві власності.

Суд зазначає, що не має жодних підстав для визнання договору недійсним, ні відповідач ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2. ні в чому не порушили право власності та здійснення права сумісної власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 реально прийняла подаровані ОСОБА_1 . ѕ частини вищезазначеної квартири. Виконує при цьому всі зобов`язання, покладені на неї законом та іншими нормативними актами, сумлінно сплачує комунальні платежі тощо.

Суд також зазначає, що твердження позивачки, що угода є мнимою також не відповідає дійсності і вводить суд в оману.

В ухвалі Апеляційного суду Одеської області від «19» травня 2014 року по справі № 521/13032/13-ц, яка набрала законної сили, судом встановлено, що «22» червня 2011 року був укладений договір Дарування ѕ квартири № АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крицьким О.В., зареєстровано в реєстрі № 1823.

Судом встановлено, що із матеріалів справи вбачається що на виконання договору дарування ОСОБА_2 прийняла подарунок, оскільки проживає без реєстрації в квартирі, на неї відкрито особовий рахунок на квартиру, що підтверджено довідкою ЖСК «Вимпел» від «09» лютого 2012 року. Згідно довідки вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкають в квартирі АДРЕСА_1

Крім того, в ухвалі зазначено, що колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 яка була власником ѕ квартири мала законне право на свій розсуд розпорядитись своїм майном, уклавши з ОСОБА_2 договір дарування, а ОСОБА_2 прийняла в дар і користується ним. Тому підстав для визнання договору дарування як фіктивного правочину, не вбачається.

Судом встановлено, що у кожній з наведених вище справ, позивач ОСОБА_1 як сторона по справі, брала безпосередню участь, надавала пояснення, усні та письмові, у яких підтверджувала зазначені факти.

Тобто, з урахуванням вищенаведеного, існують таки фактичні обставини, які вже встановлені судами, та викладені у рішеннях, які набрали законної сили. Крім того, вищезазначені справи стосувалися предмету спору, який співпадає із предметом справи, яка розглядається.

Суд при винесенні рішення також бере до уваги письмові докази, надані представником відповідача ОСОБА_2, а саме належним чином нотаріально посвідчені копії Заяв свідків ОСОБА_8 , зареєстрованої в реєстрі за № 2544 та ОСОБА_9 , зареєстрованої в реєстрі за № 2543 з огляду на те що вони містять інформацію про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. У вищезазначених заявах свідки зазначили із позивачем та Відповідачем ОСОБА_2 їх пов`язують багатолітні стосунки, та пояснили що від особисто позивача їм стало відомо що ОСОБА_1 добровільно подарувала належну їй частку квартири ОСОБА_2 в знак подяки та милосердного ставлення.

Щодо вимоги позивача витребувати частку квартири із незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 , то суд вивчивши матеріали справи, зауважує наступне.

Договір Дарування від «23» лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського округу Крицьким Олександром Васильовичем про передачу в дар ѕ квартири АДРЕСА_1 укладений із додержанням всіх необхідних вимог чинного законодавства. Судом встановлено що на момент укладання даного договору дарування Дарувальник, тобто ОСОБА_2 була власником вищезазначеного майна та передала його у власність ОСОБА_11 безоплатно, згідно з умовами Договору Дарування, та останній прийняв це майно в дар.

Отже, суд вважає що відповідач ОСОБА_3 є законним власником спірної частки квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та оцінка доказів вказують на відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 05 березня 2018 року, позивачу було відстрочену сплат у судового збору до ухвалення судового рішення по справі. У зв`язку з чим, суд вбачає обґрунтованим, стягнути з позивача в дохід держави судовий збір у розмірі 8810,00 грн. за вимогу майнового характеру та 704,80 грн. за вимогу немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись пунктами 4, 5 статті 82, пунктом 1 статті 95. статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 257, 267,717, 727, 728 Цивільного кодексу України, статтями 124, 129 Конституції України, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від «06» листопада 2009 року, пунктом 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій», Рішенням Малиновського суду м. Одеси від «25» грудня 2013 року, Рішенням Апеляційного суду Одеської області від «19» травня 2014 року, Ухвалою судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від «14» березня 2012 року, Постановою № 14 Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від №18№ грудня 2009 року, позицією Європейського суду з прав людини у справі «Праведная проти Росії» від «18» листопада 2004 року, Постановою Вищого господарського суду України № 927/788/16 від 22.02.2017, статтею 17 Закону України «Про виконання Рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, практикою Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти Росії" (заява № 32053/13), Постановою ВСУ від "11" лютого 2015 року № 6-246цс14, пунктом Інформаційного листа ВГСУ від "07" квітня 2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", Ухвалою ВССУ від "18" лютого 2015 року по справі № 6-40555св14, пунктом 2.1 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ" № 10 від "29" травня 2013 року, Постановою ВСУ від "16" серпня 2017 року № 6-2667цс16, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Крицький Олександр Васильович ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_8 ) про визнання договору дарування недійсним і витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) в дохід держави суму судового збору у розмірі 8810,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) в дохід держави суму судового збору у розмірі 704,80 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 21 березня 2019 року.

Суддя О.Д. Коблова