Вирок № 80696954, 25.03.2019, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/6922/18

н.п. 1-кп/415/257/19

ВИРОК

Іменем України

25 березня 2019 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Шевченко О.В.

секретаря судового засідання Бервено Ю.В.

номер кримінального провадження, внесеного 11.08.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12018130240001916

про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Лисичанська Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, вдівця, непрацюючого, судимого 11.07.2011 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки; 02.04.2013 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70, ст. 71 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі; звільненого 25.07.2014 на підставі ЗУ «Про амністію»; 31.07.2018 Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, інвалідом не являється, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.190 КК України,

за участю:

прокурора Пухкало О.О.

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні зазначене кримінальне провадження,

В С Т А Н О В И В

18 липня 2018 року, в ранковий час, більш точний час у ході досудового слідства не встановлено, обвинувачений ОСОБА_1, знаходячись за місцем мешкання своєї знайомої - потерпілої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, маючи умисел на повторне заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, приховуючи від потерпілої ОСОБА_2 свій злочинний намір, переконав її у порядності своїх дій та попросив у неї велосипед марки «Україна» синього кольору, обіцяючи повернути велосипед через годину та з самого початку не маючи наміру виконувати дану обіцянку. Після чого, обвинувачений ОСОБА_1, заволодівши вказаним велосипедом, розпорядився ним на власний розсуд, а саме 20.07.2018 продав даний велосипед, за що отримав грошові кошти у сумі 150 гривень. Внаслідок злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілій ОСОБА_2 завдано майнової шкоди, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9/1052-186е від 27.08.2018, на суму 428 гривень 67 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1, своїми умисними протиправними діями вчинив заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, визнав повністю. Зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх у повному обсязі підтверджує. Відповідаючи на питання суду зазначив, що дійсно 18 липня 2018 року у ранковий час доби, попросив у потерпілої ОСОБА_2 велосипед марки «Україна» для перевезення металобрухту. Через декілька днів продав велосипед, а гроші витратив на продукти харчування. У скоєному щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, вину усвідомив, просив пробачити його та призначити не суворе покарання. З потерпілої знаходиться у добрих стосунках, оскільки велосипед їй повернуто.

Судом встановлено, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і правильно розуміють зміст цих обставин, окрім того, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз'яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився допитом обвинуваченого і дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу останнього, визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Отже суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому повторно, повністю доведена та кваліфікує дії останнього за ч. 2 ст. 190 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості;

- особу винного, який офіційно не працює, має постійне місце проживання, вдівець, у побуті за місцем реєстрації характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше судимий;

- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

У якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд приймає визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

У якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд приймає вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - рецидив злочинів, зазначений в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року, якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України, як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, а також враховуючи вимоги ст. 65 КК України, про те що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого та його репутацію, який не працює, єдиного джерела доходів не має, раніше судимий, вчинив умисний корисливий злочин середньої тяжкості, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених санкцією частини 2 статті 190 КК України.

Крім того, у зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, викладений у даному вироку, до ухвалення вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 31 липня 2018 року, яким останнього визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 остаточного покарання, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України, призначивши обвинуваченому остаточне покарання, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання являється не тільки карою за вчинений злочин, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого - визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, який в судовому засіданні вибачився за вчинене, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надавав правдиві свідчення про обставини вчиненого ним злочину, має постійне місце проживання, за яким характеризується задовільно, з урахуванням думки потерпілої, яка щодо призначеного покарання посилалася на розсуд суду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку, передбаченого ч. 4 ст.75 КК України, та з покладенням ряду обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Таке покарання суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1, суд не вбачає.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою не пред'явлено, що не позбавляє права останньої, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України, процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави.

Питання щодо речових доказів вирішується судом, відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 369 - 371, ст. 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком, більш суворим покаранням, призначеним вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 31 липня 2018 року, визначити обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов'язки:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_1, до набрання вироком законної сили, не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави, процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи №19/113/9/1052-186е від 27.08.2018, вартістю 1144 (одна тисяча сто сорок чотири) гривні 00 копійок, (отримувач - УК у м. Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ - 37800278, банк - Казначейство України (ЕАП), МФО - 899998, рахунок - 31112115012051, код класифікації доходів бюджету - 24060300).

Речовий доказ, відповідно до постанови слідчого СВ Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області від 12 серпня 2018 року, велосипед марки «Україна» в рамі синього кольору, який переданий на зберігання під розписку потерпілій ОСОБА_2 - повернути потерпілій ОСОБА_2.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя О.В. Шевченко