Рішення № 80693459, 13.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4290/18

РІШЕННЯ

іменем України

13 березня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В.

за участю:секретаря судового засідання Вересняк А.А. представників позивача: Шпака А.П., Підлісного О.В. представника відповідача: Ковальчук Т.В. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування припису та постанови,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_4 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Хмельницькій області, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати припис Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21.11.2018 №22/02/3415-ІВ-869 та постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області №22/261 від 04.12.2018, якою на ФОП ОСОБА_4. накладено штраф в розмірі 223380 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не вчиняла порушень трудового законодавства. Вказала, що не погоджується з висновками акту перевірки, приписом та постановою про накладення штрафу оскільки твердження інспектора праці про те, що з ФОП ОСОБА_4 перебувають у трудових відносинах такі особи, як ОСОБА_5, ОСОБА_6, не відповідає дійсності та не підтверджується належними та допустимими доказами. Оскільки ФОП ОСОБА_4 у трудових відносинах, які регулюються законодавством України про працю, ні з ким не перебував, то ним не було допущено порушення вимог ст. ст. 2, 3, 21, 24 Кодексу законів про працю України та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а тому немає жодних підстав притягувати його до відповідальності та накладати стягнення, передбачене абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. На думку позивача постанова першого заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.12.2018 №22/621 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, штрафу у розмірі 223380,00 грн. є протиправною, а тому позивач просить її скасувати.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.12.2018 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву згідно якої заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення є правомірним, законним та винесеним на підставі діючого законодавства у зв'язку з виявленими порушеннями.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно п. 33 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 Посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області (Юнчик JI.C., Марчук О.А., Королівський Д.І.), 07 листопада 2018 року проведено відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, (відвідування зареєстровано за № ХМ-3396), яка здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_2

За результатами чого складено акт інспекційного відвідування за № 22-02/3415-ІВ від 12.11.2018, яким зафіксовано порушення суб'єктом господарювання вимог трудового законодавства.

Під час інспекційного відвідування, проведеного у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в працівників ОСОБА_6, ОСОБА_5 посадовою особою Управління Держпраці у Хмельницькій області відібрані письмові пояснення.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис від 21.11.2018 року за № 22-02/3415-ІВ-869 з вимогою усунути порушення статті 24 Кодексу законів про працю України, Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", які зафіксовані у вказаному акті перевірки.

04.12.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області Логвин О.О. за наслідками розгляду справи про накладення штрафу на підставі вказаного акту перевірки, постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № 22/621, за порушення позивачем вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штраф в розмірі 223380,00 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу перелічених положень законодавства вбачається, що у разі фактичного допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору фізичні особи-підприємці притягаються до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 111690,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на момент виявлення порушення 3723,00 грн.).

Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та обєктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Відповідно до п.п.З п.11 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

Крім того, відповідно до п.12 Порядку №295 вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.

Абзацом другим пункту 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно, п. 33 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 Посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області (Юнчик JI.C., Марчук О.А., Королівський Д.І.), 07 листопада 2018 року проведено відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, (відвідування зареєстровано за № ХМ-3396), яка здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_2

У зазначеному приміщенні, на робочих місцях в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» знаходилося 7 працівників. Інспектори праці поспілкувалися із працівниками, що знаходилися в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» по проспекту Грушевського 27/14 під час виконання робіт (миття посуду, приймання замовлення у клієнтів), роз'яснили їм положення ст. 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї, чи близьких родичів, коло яких визначається законом, та відібрали письмові пояснення у зазначених працівників.

ОСОБА_6 у письмовому поясненні від 07.11.2018 повідомила, що 07.11.2018 року прийшла у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» допомогти на певну кількість годин, а саме допомагала мити посуд. Трудові договора з ФОП ОСОБА_4 не укладала, допомагала без оплати. На даний час безробітня.

ОСОБА_5 у письмовому поясненні від 07.11.2018р. повідомила, що 07.11.2018 року прийшла у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», щоб тимчасово замінити працівника бару на певну кількість годин. Виконувала таку роботу: приймання замовлень. Трудовий договір з ФОП ОСОБА_4 не укладала. Замінювала без оплати. На даний час безробітня.

07.11.2018 року під час здійснення відвідування ФОП ОСОБА_4 було надано письмове пояснення, в якому вона повідомляє що у своїй діяльності використовує працю 5 найманих працівників. В зв'язку з тим, що бармена ОСОБА_10 оперували матір у райлікарні, вона (бармен) була відсутня протягом трьох годин. Також у ОСОБА_11 захворіла дитина і вона також була відсутня. На вказаний період тимчасово вийшла її сестра, а саме 07.11.2018 року.

У подальшому дані пояснення було долучено до матеріалів інспекційного відвідування відповідно п.6 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 за приписами якого, документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Під час відвідування Фізичної особи- підприємця ОСОБА_4 у приміщенні кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_2) посадовою особою Управління Держпраці у Хмельницькій області здійснювалася відеофіксація на відеокамеру Panasonic HC-V160EE, інвентарний номер 11300001, процесу здійснення відвідування, дій інспекторів праці Управління Держпраці у Хмельницькій області та осіб, що там знаходились (представників роботодавця, найманих осіб). На відеозаписі зі слів ФОП ОСОБА_4 підтверджується те, що їй як роботодавцю було відомо про перебування в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та виконання ними трудових функцій, а саме виконання робіт - миття посуду та приймання замовлення у клієнтів. Тобто, ФОП ОСОБА_4 фактично допустила ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 820/1432/17.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Таким чином, у зв'язку з тим, що під час проведення посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області відвідування ФОП ОСОБА_4 та встановлення фактів не оформлення нею трудових відносин з двома працівниками - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області було прийнято рішення про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_4 з питань оформлення трудових відносин

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначено постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Згідно з п. 8 Порядку № 590, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Аналізуючи вищенаведені обставини, дослідивши цивільно-правові угоди, які містяться в матеріалах справи суд дійшов до висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова від 04.12.2018 № 22/621 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штрафу у розмірі 223380,00 гривень на підставі абз.2 частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування припису та постанови - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22 березня 2019 року

Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Управління Держпраці у Хмельницькій області (вул. Камянецька, 74,Хмельницький,Хмельницька область,29013 , код ЄДРПОУ - 39793137)

Головуючий суддя Г.В. Лабань