Рішення № 80692778, 12.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/328/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №2255/2018 від 19.07.2018 про відмову в призначенні пенсії за віком,

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії протиправною,

- зобов’язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 31.08.2016 у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач - громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, має трудовий стаж - 25 років, з 08 грудня 1999 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Отже, при віці 64 років і страховому стажі понад 25 років, позивачка досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону про пенсії. Ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачці не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує.

Позивач зверталася через своїх представників до відповідача з заявою про призначення пенсії 31 серпня 2016 року, однак отримала неправомірну відмову в призначенні пенсії від 13.09.2016 року за №145/3-4-10.

Представники позивача звернулися до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просили Пенсійний Фонд визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю. ПФУ листом №2881/3-11 від 28.03.2017 року направив заяву про призначення пенсії Позивачки з доданими документами, необхідними для призначення пенсії, вказавши: «…управлінням визначеним для розгляду заяви позивачки про призначення пенсії є Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонепьку Луганської області (далі - «Відповідач» та/або «УПФУ»)».

Відповідно до Постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2017 року по справі №428/2590/17 позивачці було відмовлено у задоволенні її позовних вимог щодо оскарження вказаної відмови.

03.05.2017 представниками позивачки були надіслані до відповідача оригінали довідок про заробітну плату, а також 17.08.2017 представники позивачки, що діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності, повторно особисто звернулися до відповідача разом із усіма необхідними оригіналами документів. Однак, відповідач повторно відмовив у призначенні пенсії позивачки та були отримані відмови №13939/02-21 від 29.08.2017 та №16202/02/21 від 04.10.2017.

Вищезазначені відмови позивач оскаржила до суду, однак відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2018 року в справі №812/1047/18 їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

12.07.2018 втретє особисто прибула безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та подала копії документів необхідних для призначення пенсії разом з оригіналами цих документів для засвідчення наданих копій, як то передбачено порядком №22-1, а саме були подані; оригінал довіреності на ім'я представників, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом про навчання позивача.

26.07.2018 позивачкою було отримано рішення про відмову в призначенні пенсії №2255/2018 від 19.07.2018.

Окрім того, 03.09.2018 року, представники позивачки додатково надіслали до УПФУ нотаріально засвідченні копії документів, що необхідні для призначення пенсії.

Представник позивача вважає відмову відповідача у призначенні пенсії позивачу протиправною з посиланням на вимоги чинного законодавства України та практику Європейського суду з прав людини.

У судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представників (а.с. 209).

Представник відповідача позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву від 08.02.2019 за № 2822/07-20, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (а.с.172-176). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що 12 липня 2018 року представник позивача звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення пенсії ОСОБА_2 До заяви було додано: копію паспорта громадянина України представника ОСОБА_3 серії СВ №640743; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2; копію трудової книжки ОСОБА_2 від 05.07.1975 (оригінал для огляду та засвідчення додавався); копію довіреності від 12.12.2017 для представництва інтересів позивача на території України, складеної ОСОБА_2 на території держави Ізраїль за паспортом громадянина України для виїзду за кордон (оригінал довіреності для огляду та засвідчення надавався); копію з засвідченої на території держави Ізраїль копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон СD029625 13.11.2013.

За наслідками розгляду даної заяви управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.07.2018 № 2255/2018 у зв’язку з тим, що:

- заявницею не надано до пенсійного органу оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує її вік, документу, який посвідчує її особу на території України (паспорту громадянина України), документа про місце фактичного проживання в межах України;

- неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства;

- відсутній законодавчо встановлений механізм призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення (зокрема, Ізраїль);

- норми статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування по те, що право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України на цей час неконституційними не визнані;

- позивач не має передбаченого ст. 26 Закону № 1058 стажу роботи.

Відповідач вважає вказане рішення таким, що прийняте із дотриманням норм чинного законодавства.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію з 31.08.2016 також вважає не обгрунтованими, оскільки підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява та додані до неї необхідні документи, подані в установленому порядку, а позивач та її представники не надавали до відповідача всіх необхідних документів відповідно до вимог чинного законодавства. Тому рішення відповідачем про призначення пенсії не приймалося. Вимога про зобов’язання відповідача призначити позивачу пенсію є передчасною, оскільки відповідачем не приймалися рішення за його заявами до 12.07.2018, а суд не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції. Вимога про компенсацію втрати частини доходів є безпідставною, оскільки відповідачем нарахування пенсії позивачу не проводилось. Також відповідач вказав, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, а заява про поновлення пропущеного строку позивачем не подана. Крім того зазначив, що позивач оскаржував дії відповідача щодо відмови в задоволенні заяв ОСОБА_2 про призначення пенсії від 28.07.2016 та від 17.08.2017, які рішеннями судів, що набрали законної сили, визнані правомірними.

На підставі ч.9 ст. 205 КАС України судом ухвалено розглянути справу в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджує копія її паспорту громадянина України для виїзду за кордон СD 029625 (а.с.28-44).

Зі змісту позову та заперечень суд дійшов висновку, що сторони визнають ту обставину, що 12 липня 2018 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення пенсії ОСОБА_2 До заяви було додано: копію паспорта громадянина України представника ОСОБА_3 серії СВ №640743; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2; копію трудової книжки ОСОБА_2 від 05.07.1975 (оригінал для огляду та засвідчення додавався); копію довіреності від 12.12.2017 для представництва інтересів позивача на території України, складеної ОСОБА_2 на території держави Ізраїль за паспортом громадянина України для виїзду за кордон (оригінал довіреності для огляду та засвідчення надавався); копію з засвідченої на території держави Ізраїль копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон СD029625 13.11.2013.

Крім того цей факт підтверджено наявними в матеріалах справи документами (а.с.178-191).

На зворотньому боці заяви позивача від 12 липня 2018 року міститься назви документів, що додовалися до заяви (в тому числі й довіреність від 12.12.2017), перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, а саме: диплом про навчання, довідка про період роботи з 1998 по 1999; документи про місце проживання особи. Крім того зворотній бік заяви містить прописні записи з підписом представника позивача про те, що розписку та оригінал трудової книжки вона отримала (а.с.188 зворотній бік).

На підставі вказаних документів відповідач прийняв оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу від 19.07.2018 № 2255/2018 у зв’язку з тим, що:

- заявницею не надано оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує її вік;

- заявницею не надано документу, який посвідчує її особу на території України (паспорту громадянина України);

- неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства;

- заявницею не надано будь-якого документа про місце фактичного проживання в межах України, що унеможливлює призначення та виплату пенсії навіть при наявності страхового стажу в Україні та досягнення пенсійного віку;

- відсутній законодавчо встановлений механізм призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення (зокрема, Ізраїль);

- норми статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування про те, що право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України на цей час неконституційними не визнані (а.с.205-207).

В тексті цього рішення відповідач також посилається на ті обставини, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є недійсним для оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою на території України.

Таким чином, відсутність у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії (як зазначено у відзиві) не була підставою для прийняття оскарженого рішення, тому відповідні доводи позивача та докази на їх обгрунтування є поза межами предмету доказування в цій справі і визнаються судом неналежними.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що в матеріалах, доданих до позову, а також до відзиву сторонами, відсутня довіреність позивача на ім'я представника ОСОБА_3 від 12.12.2017, а є лише три копії довіреності на ім'я ОСОБА_1 та інших (крім ОСОБА_3) осіб від 28.07.2016 (а.с.156-158, 162-164, 180-181).

Також в оскарженому рішенні не наведено вимог чинного законодавства, які забороняють позивачу за кардоном видавати довіреність на ім'я представника на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Тому суд дійшов висновку про необгрунтованість таких підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії відповідача.

ОСОБА_5 закордонних справ України від 28.02.2019 №71/ПР/16-523/2-408 повідомило суд, що Посольство України в Державі Ізраїль підтвердило факт оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон СD 029625 від 13.11.2013 на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також повідомило, що за їх інформацією зазначена особа на консульському обліку не значиться, з клопотанням щодо оформлення інших паспортних документів та виходу з громадянства України не зверталася (а.с.210).

Отже, дійсніть наданого позивачем для встановлення її особи та її віку документу підтверджена вказаним листом ОСОБА_5 закордонних справ України.

Оскільки обов'язок доказування правомірності свого рішення ч.2 ст.79 КАС України покладає на відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що відповідач не довів суду обгрунтованості свого рішення в цій частині.

Вирішуючи питання щодо законності інших підстав прийнятого відповідачем рішення, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, суд робить висновок, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії не залежно від місця її постійного проживання. Підстави для визнання конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду також ту обстявину, що позивач не є громадянкою України і у зв'язку з цим втратила право на пенсію, тому сама по собі така підстава для відмови в призначенні їй пенсії як неможливість встановити факт відсутності іноземного громадянства визнається судом необгрунтованою і такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відсутність правового механізму для виплати пенсії особам, що постійно проживають за кардоном не може бути визнана судом правомірною підставою для відмови в призначенні пенсії з огляду на вимоги ст. 6 КАС України, оскільки відповідно до принципу верховенства права, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Дійсно, за вимогами статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України. На цей час ці положення неконституційними не визнані.

Однак, Україною ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу якої встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з вимогами ч.5 ст.7 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

У згаданій вище справі “Пічкур проти України” Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відмовою пенсійним органом заявнику в призначенні пенсії за віком на підставі його місця проживання.

Отже, як встановлено Європейським судом з прав людини в зазначеній справі положення національного законодавства України, які обмежують право особи на пенсію за ознаками місця проживання, суперечать вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції, тому за вимогами ч.5 ст.7 КАС України не можуть бути застосовані до спірнох правовідносин судом.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в ОСОБА_5 юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі – Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім’ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім’ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.

Суд звертає увагу, що до УПФУ в м. Сєвєродонецьку звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем, що не заперечується відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до частини п’ятої статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії” Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім’ї у зв’язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об’єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення), або за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам, або у разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи;

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Пунктом 2.9 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 закріплено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1).

Отже, документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах, що передбачено вказаною імперативною нормою чинного законодавства.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам’ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Отже, після отримання відповідної заяви позивача про призначення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності – у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.

Необхідність представлення додаткових документів засвідчена на зворотньому боці заяви позивача, а саме: перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії, а саме: диплом про навчання, довідка про період роботи з 1998 по 1999; документи про місце проживання особи. Крім того, зворотній бік заяви містить прописні записи з підписом представника позивача про те, що розписку та оригінал трудової книжки вона отримала (а.с.188 зворотній бік).

Відповідач розглянув заяву позивача про призначення пенсії від 12.07.2018 і прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії - 19.07.2018, не враховуючи ту обставину, що позивач проживає постійно за кордоном, діє через представника, і на представлення певних документів (іх оригіналів) для підтвердження її права на пенсію необхіден час, фактично позбавив позивача можливості надати такі документи для розгляду цього питання. Таким чином відповідач, на думку суду, приймаючи оскаржуване рішення, позбавив позивача можливості представлення необхідних документів для дооформлення заяви протягом наступних трьох місяцев, яке передбачене вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1.

Отже, відповідач в супереч вимогам ч.2 ст.2 КАС України не довів суду, що він, приймаючи оскаржуване рішення діяв:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність визнання оскарженого рішення протиправним, що є підставою для його скасування.

З огляду на встановлені судом обставини справи, а саме: прийняття відповідачем оскарженого рішення за заявою позивача, ефективним і достатнім способом захисту порушеного права буде саме визнання й скасування такого рішення.

Додатково ж обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги визнати протиправною безіяльність відповідача щодо не призначення їй пенсії є зайвим і хибним на думку суду.

Стосовно обраного позивачем способу захисту у вигляді зобов'язання відповідача призначити їй пенсію суд зазначає, що у рішеннях в справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень за критеріями, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Аналіз наведених вище норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.

Позивач посилається на ті обставини, що предметом розгляду в суді вже були її вимоги про скасування рішень відповідача та зобов'язання призначити їй пенсію з часу звернення до пенсійного органу з заявами.

Як встановлено судом, постановою Сєвєродонецького міського суду від 11.05.2017 у справі № 428/2590/17, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адмінітсративного суду від 11.07.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача призначити їй пенсію з 31.08.2016 (з дати її першого звернення за призначенням пенсії) відмовлено (а.с.86-88).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.06.2018 в справі № 812/1047/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача призначити їй пенсію з 17.08.2017 також відмовлено (а.с.101-108).

Зазначені рішення судів набрали законної сили. Обставини, встановлені в цих рішеннях судів, не доказуються при розгляді цієї справи в силу вимог ч.4 ст. 78 КАС України, отже необгрунтованість вимог позивача про призначення їй пенсії за віком з 28.07.2016 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) встановлена в судовому порядку.

Тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 28.07.2016 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів має бути задоволено частково, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання його розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком від 12.07.2018 (саме цю заяву розглядав відповідач в оскарженому рішеннї) та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 211/5254/16-а (провадження № К/9901/5537/17), від 20 грудня 2018 року у справі № 132/3485/16-а (провадження №К/9901/44939/18).

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє за необгрунтованістю.

Строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч.2 ст.122 КАС України щодо оскарження рішення відповідача від 19.07.2018 позивачем не пропущено, оскільки до суду позивач звернувся 18.01.2019 – в шестимісячний строк, про що свідчить копія конверту в якій надійшла позовна заява (а.с.166).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 768,40 грн (арк. спр. 165).

Оскільки позов задовольняється частково, відповідно до приписів частини третьої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення пенсії та зобов’язання призначити та виплачувати пенсію за віком з 28.07.2016 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області №2255/2018 від 19.07.2018 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) повторно розглянути і прийняти рішення за заявою ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: Ізраїль, АДРЕСА_1) від 12.07.2018.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: Ізраїль, АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_6