Рішення № 80691793, 26.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2019 року № 826/9945/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) (далі - позивач) із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37501611, адреса: 02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д) (далі - відповідач), у якій просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та зобов'язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, всупереч приписам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, в частині вимог про перелік документів, необхідних для визначення статусу та видачі посвідчення, відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі та необхідність надання відзиву на позовну заяву, своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву суду не надав, у зв'язку з чим, враховуючи вимоги частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає можливим вирішити справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 28 вересня 1995 року ОСОБА_1, пред'явник цього посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворих внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Згідно з вкладкою НОМЕР_3 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У відповідності до довідки серії МСЕ №072042 позивачу з 30 червня 1993 року встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботою по ЛПА на ЧАЕС безстроково.

Також, з довідки №448, виданої 26 квітня 1986 року ПО «Комбінат» Чорнобильської АЕС вбачається, що позивач з 26 квітня 1986 року по 31 грудня 1989 року, в період його роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС отримав зовнішнє опромінення в розмірі 71 рад.

Листом від 14 грудня 2017 року №36-3491 Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації відмовило позивачу у визначенні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки надані документи не підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни, крім інших категорій громадян, належать також особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вказаним Законом передбачено, що для отримання статусу «інваліда війни» необхідно: наявність інвалідності, отриманої внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

Положенням про невоєнізовані військові формування цивільної оборони і норми забезпечення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеним у дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06 липня 1775 року №90, передбачалося створення невоєнізованих військових формувань цивільної оброни та комплектування їх особового складу.

Крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Відповідно до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року № 01, від 30 квітня 1986 року № 2, від 04 травня 1986 року № 16, від 19 травня 1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (далі - Положення №302), встановлено, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Враховуючи те, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, має другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботою по ЛПА на ЧАЕС, встановлену безстроково, а також наявністю усіх необхідних документів, які підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формування Цивільної оборони, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством.

Відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Судом встановлено наявність підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення, при цьому єдиним юридично допустимим рішенням з боку відповідача безпосередньо в даному випадку є встановлення позивачу статусу інваліда війни та видача відповідного посвідчення інваліда війни.

Отже, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни і видати посвідчення інваліда війни в даному випадку не буде втручанням у дискреційні повноваження, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37501611, адреса: 02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення.

3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни і видати посвідчення інваліда війни.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов