Рішення № 80691574, 25.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2019 року № 826/3106/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»доГоловного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Державної фіскальної служби Українипровизнання протиправними та скасування вимоги та рішенняпредставники сторін:позивача - не прибув; відповідача 1 та 2 - Галицька Д.І., ВСТАНОВИВ:

23.02.2018 Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (надалі - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (нижче - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07.12.2017 № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки);

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 15.01.2018 № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги.

В якості підстав позову позивач посилався на протиправність вимоги про сплату боргу та рішення про розгляд скарги, оскільки останні прийняті відповідачами без врахування всіх обставин. Зокрема, позивач зазначає, що ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах Черкаської області, а Маньківський район електричних мереж є відокремленим структурним підрозділом ПАТ «Черкасиобленерго». Вимогою відповідача-1 від 07.12.2017 № Ю-5708-17 відокремленому структурному підрозділу ПАТ «Черкасиобленерго» Маньківському району електричних мереж нараховано недоїмку, штраф та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - вимога). 11.01.2018 позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням подав скаргу № 237/0903 до вищестоящого органу - відповідача-2, при цьому позивач повідомив відповідача-1 про оскарження рішення в установленому законом порядку, про що свідчить відмітка про отримання скарги. Рішенням від 15.01.2018 № 1226/6/99-99-11-02-02-25 відповідачем-2 всупереч діючому законодавству було відмовлено позивачу у задоволенні скарги від 11.01.2018 № 237/0903. ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства з 14.05.2004; провадження у справі про банкрутство триває на стадії розпорядження майном; введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, авторської винагороди. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» (у редакції станом до 19.01.2013, оскільки провадження у справі про банкрутство позивача було порушено до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI, а тому слід застосовувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без врахування зазначених змін) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів; заборона чинна протягом дії мораторію, штрафні санкції та пеня за невиконання грошових зобов'язань не нараховуються в силу прямої заборони законом безвідносно до часу їх виникнення. Виходячи з змісту ст.ст. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) було прийнято ряд постанов від 28.02.2017 № 255, від 30.03.2017 № 430, від 27.04.2017 № 606, від 19.10.2017 № 1270, від 07.11.2017 № 1361, згідно яких встановлені та застосовані додаткові щодобові відрахування (утримання) коштів в сумі більш ніж сорок мільйонів гривень з поточного рахунку ПАТ «Черкасиобленерго» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (ДП «Енергоринок»); дані відрахування не дозволяли позивачу акумулювати кошти для виплати заробітної плати своїм працівникам; НКРЕКП, протиправно встановлюючи суми додаткових щодобових відрахувань при нормативі відрахувань коштів на поточні рахунки позивача, свідомо не виконувала обов'язок по забезпеченню додержання прав і законних інтересів працівників ПАТ «Черкасиобленерго», пов'язаних із виплатою/отримання заробітної плати; ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості; застосування вищевказаних постанов НКРЕКП щодо застосування додаткових щодобових відрахувань призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам у листопаді 2017, що потягло за собою затримку у сплаті позивачем єдиного соціального внеску за цей же період та відповідно притягнення позивача до відповідальності за несвоєчасну сплату соціального внеску; НКРЕКП, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи подібні постанови діяла всупереч нормам чинного законодавства та обмежувала джерела для виплати позивачем заробітної плати своїм працівникам.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

28.02.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі № 826/3106/18 та призначено її до розгляду в підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 09.04.2018.

28.03.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на адміністративний позов від відповідачів, в якому останні заперечують проти позовних вимог та просять суд провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 15.01.2018 № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України; у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області від 07.12.2017 № Ю-5708-17 відмовити. В обґрунтування своїх вимог відповідачі зазначають, що позивач відповідно до норм чинного законодавства України є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; жодних виключень щодо юридичних осіб, відносно яких порушено провадження у справі про банкрутство чи винесені постанови НКРЕКП, чинне законодавство України не містить; в силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний вчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок; ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника; сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів; відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів, протягом 10 робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску надсилають вимогу про її сплату; згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості платника станом на 30.11.2017 становить 355 371,77 грн.; на підставі вищевикладених даних ГУ ДФС у Черкаській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2017 № Ю-5708-17 у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо посилань позивача на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідачі заперечують таку позицію, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем-1 діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції після 19.01.2013, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені ст. 19 Закону, що кореспондує зі ст. 12 Закону у попередній редакції, та має інший зміст; згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції після 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію; з аналізу цієї норми вбачається, що зупинення виконання вимог здійснюється лише в тому випадку, коли термін виконання зобов'язань настав до дня введення мораторію, а припинення заходів, спрямованих на виконання таких вимог, застосованих лише до дня введення мораторію; мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після введення мораторію, а тому і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення; враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 14.05.2004, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється. Щодо посилання позивача на незаконність постанов НКРЕКП відповідачі зазначають, що ці постанови не є предметом розгляду справи та позивачем не надано жодних доказів щодо оскарження в установленому порядку вказаних постанов з метою недопущення порушення конституційних прав працюючих. Щодо позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги відповідачі зазначають, що відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 15.01.2018 № 1226/99-99-11-02-02-25, варто виходити з того, що це рішення прийнято за наслідками вирішення податкового спору в досудовій процедурі, воно не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжує для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків, обов'язків, у зв'язку з чим підстави для визнання його рішенням в розумінні п. 1 ст. 19 КАС України відсутні.

10.04.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 22.05.2018.

22.05.2018 у зв'язку з першою неявкою позивача у судове засідання суд оголосив про відкладення розгляду справи до 12.07.2018.

23.05.2018 через канцелярію до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання.

12.07.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшло клопотання від представника відповідачів про розгляд даної справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на заявлені клопотання, суд ухвалив адміністративну справу відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України розглядати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах Черкаської області, а Маньківський район електричних мереж, згідно інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.01.2018, є відокремленим структурним підрозділом ПАТ «Черкасиобленерго».

07.12.2017 ГУ ДФС у Черкаській області було сформовано відносно Маньківського району електричних мереж вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-5708-17.

11.01.2018 позивачем було подано відповідачу-2 (з копією для відповідача-1) скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Черкаській області від 07.12.2017 за № Ю-5708-17.

15.01.2018 ДФС України своїм рішенням № 1226/6/99-99-11-02-02-25 вирішила вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2017 № Ю-5708-17 залишити без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача-2, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів - це центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію, (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 4 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. п. 5, 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

За п. 7 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно п. 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки фіскальних органів, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується, в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України, та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

У відповідності до п. 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Частинами 11, 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

У зв'язку з набранням чинності 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», було внесено зміни, зокрема, до ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відповідно до внесених змін за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, починаючи з 01.01.2015 накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум.

Таким чином, за порушення, вчинені до 01.01.2015 до платників застосовуються фінансові санкції передбачені п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум єдиного внеску незалежно від дати фактичної сплати. За порушення, що виникли з 01.01.2015, до платника застосовується штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум єдиного внеску.

Рішення про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається згідно з додатком 12 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу.

Відповідно до п. 10 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості позивача станом на 30.11.2017 становить 355 371,77 грн. (триста п'ятдесят п'ять тисяч триста сімдесят одна гривня сімдесят сім копійок).

Доводи позивача про необхідність застосування норм законодавства про банкрутство, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції до 19.01.2013 - суд вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго», одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до 19.01.2013 (редакція від 17.02.2004, яка була чинна на момент порушення справи про банкрутство позивача), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до 19.01.2013 (редакція від 17.02.2004, яка була чинна на момент порушення справи про банкрутство позивача) була прямо встановлена абсолютна заборона на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд України.

Визначаючи редакцію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка має застосовуватись до спірних правовідносин, необхідно врахувати норму пункту 1-1 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI, відповідно до якого положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Аналізуючи вказану норму, адміністративний суд виходить із принципу законності, зазначаючи, що норми права одного й того ж самого Закону суди різних юрисдикцій не мають право застосовувати та тлумачити неоднаково.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно вказаного правила «закон зворотної сили не має», дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

На момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та ГУ ДФС у Черкаській області Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» діяв у редакції від 23.03.2017, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені в ст. 19 Закону, що кореспондує зі ст. 12 зазначеного Закону у попередній редакції, та має інший зміст.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 19 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції від 23.03.2017) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

За ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

З огляду на вищевикладене, норма ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 17.02.2004, яка і підлягає застосуванню, встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому, неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Отже, виходячи із змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Суд приходить до висновку, що незважаючи на дію мораторію ПАТ «Черкасиобленерго» зобов'язане виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, зокрема, сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Проте, в разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на ПАТ «Черкасиобленерго» пеня та штраф, які передбачені нормами чинного законодавства, не нараховуються, оскільки Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції від 17.02.2004) передбачена загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.03.2013 № 3-71гс12.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Черкаській області від 07.12.2017 № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки).

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 15.01.2018 № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Однак, позовні вимоги про скасування рішень суб'єкта владних повноважень за результатами вирішення скарг на вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, оскільки такі рішення не породжують для платника податків певних правових наслідків, не спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і не мають обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин.

Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідна вимога про сплату боргу (недоїмки).

Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 № К/9991/59435/12, від 27.10.2014 № К/800/281/14, від 27.10.2014 № К/800/60766/13, від 04.10.2016 № К/800/19502/16, від 02.11.2016 № К/9991/40813/12.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (caseofChuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції». Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи не було повністю доведено правомірність нарахування позивачу штрафу та пені в площині питання дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який було введено 14.05.2004.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ПАТ «Черкасиобленерго» підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 07.12.2017 № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (адреса: 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 235, код ЄДРПОУ 39392109) на користь Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285, код ЄДРПОУ 22800735) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 5 330,58 грн. (п'ять тисяч триста тридцять гривень 58 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко