Рішення № 80691213, 19.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4289/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Секірської А.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Вакуленка А.В.,

представника позивача – не прибув;

представника відповідача – не прибув;

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій, рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2018 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі – позивач) до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Старобільське ОУПФУ), в якому представник позивача просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_2 від 25.06.2018 № 8601/02 та від 16.07.2018 № 9310/02;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії;

- зобов’язати відповідача виплачувати з дати призначення пенсію ОСОБА_2 на визначений нею банківський рахунок.

ОСОБА_2 у 1997 році була призначена пенсія за віком, як виплачувалась УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська, до виїзду за кордон. В 1997 році позивач виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1997 року позивач пенсію не отримує.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2016 у справі № 757/44063/15-а зобов’язано ПФУ передати заяву позивача до уповноваженого територіального органу ПФУ для подальшого поновлення.

Листом від 25.05.2016 № 5784/Ш-11 ПФУ повідомив про те, що ним було виконано постанову суду від 03.03.2016 та те, що ним направлено заяву позивача про поновлення пенсії разом з доданими документами до ГУ ПФУ в Луганській області з вказівкою «для розгляду та прийняття рішення, відповідно до чинного законодавства заяву ОСОБА_2 та додані до неї копії документів про поновлення їй пенсії за віком, в порядку, визначеному цим судовим рішенням».

Листом від 1306.2016 № 4927/02-01 ГУ ПФУ в Луганській області неправомірно, всупереч вказівці вищого керівного органу, відмовляється поновити позивачу пенсію, посилаючись на відсутність пенсійної справи ОСОБА_2.

Відповідно до постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25.04.2017 у справі № 428/13508/16-а, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017, ГУ ПФУ в Луганській області було зобов’язано направити до уповноваженого УПФУ в районі, місті, районі у місті або об’єднаного управління заяву позивача про поновлення пенсії за віком разом із доданими до неї документами, які були надіслані ПФУ до ГУ ПФУ в Луганській області листом від 25.05.2016 № 5784/Ш-11 для подальшого вирішення питання про поновлення, а у разі неможливості, призначення пенсії позивачу уповноваженим управлінням ПФУ в районі, місті, районі у місті або об’єднаним управлінням.

02.08.2018 представниками позивача, що діють на підставі нотаріальної довіреності, було особисто подано безпосередньо до відповідача особисту заяву позивача про перерахування нарахованої пенсії на її особистий банківський рахунок, реквізити якого містяться у заяві, відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596.

Згідно із листом відповідача від 16.08.2017 № 5232/03 позивачу призначено пенсію, проте її виплату незаконно припинено на тій підставі, що начебто у позивача відсутній документ, що засвідчує її особу. Тому 13.03.2018 до УПФУ представниками позивача надіслано нотаріально завірену копію посвідчення особи позивача за № 31920386, видане МВС в ОСОБА_3, 25.08.1997, як того вимагає п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1.

Однак, не зважаючи на отримання документу, який посвідчує особу позивача, та відповідного банківського рахунку, відповідач своїми рішеннями від 25.06.2018 № 8601/02 та від 16.07.2018 № 9310/02 відмовив у виплаті пенсії позивачу.

З посиланням на норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 № 1596, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», представник позивача зазначив, що право позивача на отримання призначеної їй пенсії за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань, та просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 20.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (т.1 арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 06.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т.1 арк.спр. 153).

Ухвалою суду від 20.02.2019 витребувано від Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України інформацію, чи є ОСОБА_2 громадянкою України, чи приймалось рішення про припинення громадянства, чи є дійсним станом на теперішній час паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії АС № 728248 на ім’я ОСОБА_2 (т.1 арк.спр. 175).

Ухвалою суду від 12.03.2019 витребувано від відповідача матеріали пенсійної справи ОСОБА_2, заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 від 02.08.2018 за вих. № 1327 щодо виплати пенсії ОСОБА_2 на її особистий рахунок, з усіма додатками (т.1 арк.спр. 198).

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заяву від 14.03.2019 за вх. № 13794/2019 про розгляд справи без участі позивача та її представників, позовні вимоги підтримує (т.1 арк.спр. 203).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

07.02.2019 за вх. № 7001/2019 відповідачем надано відзив на позовну заяву (т.1 арк.спр. 157-158), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 визначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно із пунктом 2.22 Порядку, документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідчення на постійне місце проживання.

Відповідно до документів, які надала ОСОБА_2 до управління для призначення пенсії, термін дії її паспорту було закінчено у зв’язку з тим, що він знаходиться на провадженні, тому своєчасно призначити пенсію позивачу немає правових підстав, про що повідомлено представника в телефонній розмові.

20.03.2018 представником позивача до управління було надано засвідчену копію посвідчення особи, яке видано МВС Держави Ізраїль на ім’я ОСОБА_2, на підставі чого їй призначена пенсія.

В заяві від 08.08.2014 про призначення (перерахунок) поновлення пенсії позивач вказала адресу щодо виплати їй пенсії, а саме – відділення поштового зв’язку Луганськ-57 Поштамт-центру поштового зв’язку м. Луганськ Луганська Дирекція Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», яке на теперішній час знаходиться на окупованій території.

З посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 відповідач зазначив, що поштове підприємство на територію, підконтрольну українській владі, не переміщено, тому немає правових підстав для перерахунку позивачу пенсії за адресою, яку вона вказала в заяві.

Станом на теперішній час виплата пенсії позивачу призупинена, оскільки у пенсійній справі відсутні адреса або банківський рахунок, на який перераховувати пенсію. Спілкуючись в телефонній розмові з представником позивача, ці факти були доведені до відома. До теперішнього часу до управління не надано ні адреси в межах України, ні реквізитів банку для перерахування пенсії.

На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77,90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та у 1997 році прийнята на консульський облік в консульському відділі Посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон АС728248, виданим 21.06.1997 органом 1200; посвідчення № 31920386, видане відділенням МВС Держави Ізраїль в м. Бер Шева, 25.08.1997 (т.1 арк.спр. 30-49, 50, 51).

До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: м. Луганськ, кв. КомароваАДРЕСА_1, та отримувала пенсію УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська, що не є спірним питанням у даній справі.

Представником позивача направлено до Пенсійного фонду України заяву ОСОБА_2 від 08.08.2014 про поновлення виплати пенсії, з проханням виплачувати пенсію на відділення поштового зв’язку Луганськ-57 Поштамту – центру поштового зв’язку № 1 м. Луганськ Луганська дирекція Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (т.1 арк.спр. 159).

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2016 у справі № 757/44063/15-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про зобов’язання вчинити певні дії, визнано протиправною бездіяльність ПФУ щодо непередання уповноваженому територіальному органу ПФУ заяви ОСОБА_2 про поновлення їй пенсії, зобов’язано ПФУ передати заяву ОСОБА_2 до уповноваженого територіального органу ПФУ для подальшого поновлення, а у разі неможливості призначення їй пенсії (т.1 арк.спр. 73-78).

На виконання зазначеної постанови Пенсійним фондом України листом від 25.05.2016 № 5784/24-11 направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області заяву ОСОБА_2 про поновлення пенсії з додатками, для розгляду та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства (т.1 арк.спр. 80).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25.04.2017 у справі № 428/13508/16-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017, позовні вимоги ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Луганській області задоволено частково, визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Луганській області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення пенсії за віком, зобов’язано ГУ ПФУ в Луганській області направити до уповноваженого УПФУ в районі, місті, районі у місті або об’єднаного управління заяву ОСОБА_2 про поновлення пенсії за віком разом із доданими до неї документами, які були надіслані Пенсійним фондом України до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 25.05.2016 № 578/Ш-11 – для подальшого вирішення питання про поновлення, а у разі неможливості, призначення пенсії ОСОБА_2 уповноваженим управлінням ПФУ в районі, місті, районі у місті або об’єднаним управлінням. У задоволенні решти вимог відмовлено (т.1 арк.спр. 83-88, 91-96).

17.07.2017 за вих. № 8392/02-04 ГУ ПФУ в Луганській області на виконання судового рішення у справі № 428/13508/16-а направлено до Старобільського ОУПФУ заяву про призначення пенсії та копії документів на ОСОБА_2, що надійшли з листом ПФУ від 30.06.2017 № 20558/06-40 для розгляду та прийняття рішення щодо призначення їй пенсії за віком в порядку, визначеному судовим рішенням. Зазначено, що у доданих до звернення документах відсутні банківські реквізити, за якими можливо провадити виплату пенсії, оскільки виплату через відділення поштового зв’язку Луганськ-57 Поштамту – центру поштового зв’язку № 1 м. Луганська Луганської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (зазначене в заяві) здійснювати неможливо – територія непідконтрольна українській владі та строк дії паспорту АС726248 – до 21.06.2007 (т.2 арк.спр. 33).

До листа було додано заяву ОСОБА_2 від 08.08.2014, засвідчені копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, картки платника податків, посвідчення від 25.08.1997, трудової книжки, інших документів для підтвердження стажу, заяву представника позивача від 08.08.2014 № б/н (т.2 арк.спр. 34-45, 67-83).

02.08.2017 представником позивача за довіреністю ОСОБА_1 направлено до Старобільського ОУПФУ заяву ОСОБА_2 від 25.04.2017 про перерахування належних коштів, починаючи з 27.04.2017, на картрахунок № 26254000411596, відкритий в філії – ЛОУ АТ «Ощадбанк» (т.1 арк.спр. 183-184, 101).

Розпорядженням Старобільського ОУПФУ від 11.08.2017 № 1010 ОСОБА_2 призначено пенсію за віком з 19.06.2017 (т.2 арк.спр. 32).

Факт призначення пенсії позивачу з червня 2017 року підтверджується також протоколом від 21.09.2017 (т.2 арк.спр. 87).

Листом від 06.08.2017 № 5232/03 відповідачем повідомлено представника позивача ОСОБА_1, що на підставі постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25.04.2016 у справі № 428/13508/16-а, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017, заяви про призначення пенсії та усіх наданих документів на ОСОБА_2, що надійшли з листом ГУ ПФУ в Луганській області від 17.07.2016 № 8392/02-04, управлінням прийнято рішення про призначення пенсії за віком ОСОБА_2 (протокол № 1010 від 11.08.2017). З посиланням на п.2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що термін дії документу, який засвідчує особу – ОСОБА_2, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії АС 726248 дійсний до 21.06.2017, тому пенсія призначена, але виплата призупинена, оскільки термін дії паспорту є недійсним. Після надання документа, який засвідчить особу ОСОБА_2, управлінням буде розглянуто можливість виплати пенсії (т.2 арк.спр. 85-86).

13.03.2018 за № 2311 представник позивача ОСОБА_1 направив до відповідача нотаріально завірену копію посвідчення особи ОСОБА_4 за № 31920386, виданого МВС в ОСОБА_3 25.08.1997 (т.2 арк.спр. 91-100).

Листом від 25.06.2018 № 8601/02 відповідач повідомив адвоката ОСОБА_1, відповідно до листа останнього встановлено, що паспорт ОСОБА_2 у зв’язку з закінченням дії знаходиться на провадженні, тому врахувати посвідчення особи, яке видано МВС Держави Ізраїль не має підстав. Після продовження дії паспорту ОСОБА_2 управлінням буде розглянуто питання виплати пенсії (т.1 арк.спр. 100-101).

16.07.2018 відповідачем адвокату ОСОБА_1 спрямовано лист № 9310/02 аналогічного змісту (т.1 арк.спр. 103-104).

Крім того, розпорядженням Старобільського ОУПФУ від 06.02.2019 № 174097 ОСОБА_2 призначено з 19.06.2017 пенсію за віком (т.1 арк.спр. 160).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Спірним питанням у даній справі є правомірність невиплати Старобільським ОУПФУ призначеної з 19.06.2017 позивачеві пенсії за віком з підстав закінчення терміну дії документа, що посвідчує особу, та неможливості здійснювати виплату пенсії у відділенні поштового зв’язку, розташованому на території, тимчасово непідконтрольній українській владі, та зазначеному позивачем у заяві про поновлення виплати пенсії від 08.08.2014.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, суд звертає увагу, що, безумовно, позивач як громадянин України має право на виплату пенсії за умов досягнення нею пенсійного віку та наявності трудового стажу, відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а також відповідного звернення позивача до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, подання всіх необхідних документів в формі та порядку, що передбачені чинним на момент звернення законодавством України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі – Порядок № 22-1).

Так, пунктом 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення), або за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам, або у разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи;

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Пунктом 2.9 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 закріплено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Суд зауважує, що посилання представника відповідача на пункт 2.9 Порядку № 22-1 як на підставу призупинення виплати призначеної позивачу пенсії, у зв’язку з закінченням терміну дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, є помилковими, оскільки зазначена норма регламентує перелік документів, що надаються особою, яка звертається за пенсією, а не підстави для припинення виплати призначеної пенсії.

В межах спірних правовідносин пенсію позивачу призначено з 19.06.2017, що підтверджується матеріалами пенсійної справи, проте виплату зупинено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, виплату пенсії ОСОБА_2 призупинено з підстав, не визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, що є протиправним, а виплата пенсії має бути поновлена.

Також суд зазначає, що 28.01.2019 за вх. № 4895/2019 від Управління Державної міграційної служби України у Луганській області до суду надійшла відповідь від 23.01.2019 на судовий запит, в якій зазначено, що перевіркою особи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за наявними обліками УДМС було встановлено, що 21.06.1997 остання була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії АС № 728248. 21.06.1997 ОСОБА_2 було оформлено дозвіл на виїзд на постійне місце проживання за кордон (до Ізраїлю). Відповідно до чинного законодавства України є підстави вважати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянкою України. Повідомлено, що згідно статті 18 Закону України «Про громадянство України» громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Відповідно до п.4 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», заяви та інші документи особою, яка постійно проживає за кордоном, подаються до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи. Відомості про припинення громадянства України ОСОБА_2 до УДМС не надходили. Рекомендовано для отримання даного роду інформації звернутися з відповідним запитом до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України (т.1 арк.спр. 147-148).

11.03.2019 за вх. № 12917/2019 надійшов лист Управління консульського обслуговування Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України від 28.02.2019 № 71/ПР/16-523/2-409 на виконання ухвали суду, в якому зазначено, що Посольство України в Державі Ізраїль підтвердило факт перебування громадянки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на консульському обліку з 28.03.2014. Термін дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон АС728248 від 21.06.1997 продовжено до 21.06.2017. За інформацією дипломатичної установи, зазначена особа знятою з консульського обліку не значиться, з клопотанням щодо оформлення паспортних документів та виходу з громадянства України не зверталася (т.1 арк.спр. 195).

Таким чином, зазначеною інформацією підтверджується, що ОСОБА_2 є громадянкою України, а закінчення терміну дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон не свідчить про втрату позивачем громадянства України, яке є умовою для отримання пенсійних виплат.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що станом на теперішній час виплата пенсії позивачу призупинена, оскільки у пенсійній справі відсутні адреса або банківський рахунок, на який перераховувати пенсію, суд зазначає, що в матеріалах пенсійної справи міститься заява ОСОБА_2 від 25.04.2017 про перерахування належних коштів, починаючи з 27.04.2017, на картрахунок № 26254000411596, відкритий в філії – ЛОУ АТ «Ощадбанк» (т.1 арк.спр. 183-184, 101), а можливість здійснення виплат на такий рахунок прямо передбачена Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.1999 № 1596,

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що вимога про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_2 від 25.06.2018 № 8601/02 та від 16.07.2018 № 9310/02 задоволенню не підлягає, оскільки наведені листи відповідача не є рішеннями суб’єкта владних повноважень в розумінні КАС України. Порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу призначеної пенсії з 19.06.2017, і достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності Старобільського ОУПФУ щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 19 червня 2017 року та зобов’язання Старобільського ОУПФУ поновити виплату пенсії ОСОБА_2 на визначений нею банківський рахунок № 26254000411596, відкритий в філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 19 червня 2017 року.

Вимога про зобов’язання відповідача виплачувати з дати призначення пенсію ОСОБА_2 на визначений нею банківський рахунок задоволенню не підлягає з огляду на таке.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію в майбутньому не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, 29105, Ізраїль, АДРЕСА_2) до Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41246506, 93701, Луганська область, м. Старобільськ, кв. Дружби, 1-а) про визнання протиправними дій, рішення, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з 19 червня 2017 року.

Зобов’язати Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганській області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 на визначений нею банківський рахунок № 26254000411596, відкритий в філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» з 19 червня 2017 року.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганській області на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_2 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 26 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_5