Рішення № 80691188, 26.03.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/271/19

РІШЕННЯ

іменем України

26 березня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0127935106 від 27.12.2018 про визначення штрафної санкції з орендної плати з фізичних осіб у сумі 11117,15 грн та податкове повідомлення - рішення №0127945106 від 27.12.2018 про визначення штрафної санкції з орендної плати з фізичних осіб у сумі 3459,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач отримав податкові повідомлення-рішення №0127935106 від 27.12.2018, №0127945106 від 27.12.2018, яким останньому визначено штрафні санкції з орендної плати з фізичних осіб.

Позивач вказує, що дійсно був наявний податковий борг, який він погасив, але застосовані штрафні санкції не відповідають узгодженій сумі грошового зобов'язання. Зазначає, що зобов'зання яке зазначене в акті перевірки у позивача відсутнє, а отже винесені податкові повідомлення-рішення №0127935106 від 27.12.2018, №0127945106 від 27.12.2018 є протиправними та підлягають скасуванню.

На адресу суду від відповідача 13.02.2019 надійшов відзив в якому останній заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивач порушив граничні терміни сплати орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності контролюючим органом були застосовані штрафні санкції відповідно до п.126.1 ст. 126 ПК України. А тому контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення №0127935106 від 27.12.2018, №0127945106 від 27.12.2018.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що по розрахунку за 04.09.2015 по 29.11.2015 закінчився строк 1095 днів застосування штрафних санкцій. Зазначає, що застосування штрафних санкцій є незаконним, а податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.01.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, з'ясувавши обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, суд враховує наступне.

Суд встановив, що головним державним ревізором-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Дунаєвецького управління ГУ ДФС у Хмельницькій області на підставі пункту 75.1 статті 75 розділу II Податкового кодексу України, в порядку статті 76 ПКУ, проведено камеральну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань несвоєчасної сплати орендної плати за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік. За результатами проведеної перевірки складено акт №66/2201/5106/НОМЕР_1 від 30.11.2018 про результати камеральної перевірки несвоєчасності сплати орендної плати. Перевіркою встановлено порушення пункту 287.3 статті 287, пункту 288.7, статті 288 ПК України, а саме: платником несвоєчасно сплачено податкове зобов'язання щодо орендної плати, визначене у податковій декларації за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік.

На підставі акта перевірки №66/2201/5106/НОМЕР_1 від 30.11.2018 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення №0127935106 від 27.12.2018, №0127945106 від 27.12.2018, яким останньому визначено штрафні санкції з орендної плати з фізичних осіб.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору суд виходить з того, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-17.

Підпункт 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпунктом 14.1.73 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Відповідно до підпункту14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України.

Згідно пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Підпунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем порушено строки сплати суми грошового зобов'язання зокрема: по сумі 272.8 грн. сплаченої 21.07.2016 граничний термін сплати 30.03.2016, вказаний борг виник за несвоєчасну сплату нарахованого земельного податку на суму 2540,20 грн за березень 2016 року. Вказаний податок був частково сплачений 21.07.2016 на суму 272,8 грн та 27.07.2016 на суму 2267,40 грн. По сумі 192,35 грн сплаченої 27.07.2016 граничний термін сплати 30.05.2016. Борг виник за несвоєчасну сплату нарахованого земельного податку на суму 2540,22 грн за травень 2016 року. Вказаний податок був частково сплачений 27.07.2016 на суму 192,35 грн та 05.08.2016 на суму 2347,85 грн. По сумі 111,7 грн сплаченої 04.09.2017 граничний термін сплати 30.05.2017. Борг виник за несвоєчасну сплату нарахованого земельного податку на суму 2540,22 грн за травень 2017 року. Вказаний податок був частково сплачений 04.09.2017 на суму 117,7 грн та 30.08.2017 на суму 2428,5 грн. По сумі 4,35 грн сплаченої 23.03.2018 граничний термін сплати 30.11.2017. Борг виник за несвоєчасну сплату нарахованого земельного податку на суму 2540,22 грн за листопад 2017 року. Вказаний податок був частково сплачений 23.03.2018 на суму 4,35 грн. По сумі 10000 грн сплаченої 30.03.2016 року граничний термін сплати 01.03.2016. По сумі 1781,1 грн сплаченої 04.09.2015 граничний термін сплати 30.07.2015. Борг виник за несвоєчасну сплату нарахованого земельного податку на суму 2540,22 грн. за липень 2015 року. Вказаний податок був частково сплачений 04.09.2015 на суму 1781,1 грн.

Вищенаведена інформація підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та інтегрованою карткою платника податку за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.

Суд не бере до уваги твердження позивача про неузгодженість суми грошового зобов'язання, оскільки з огляду на положення п. 54.1 ст. 54 ПК України та наявні у матеріалах справи докази, самостійно визначене платником податків у податковій декларації грошове зобов'язання є узгодженим та підлягає сплаті у встановлені законодавством строки.

Крім того, суд встановив, що позивачем самостійно визначено та сплачено орендну плату за землю, однак з порушенням встановлених строків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд враховує ч.2. ст.2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, оскільки податкові повідомлення - рішення визнано судом такими, що прийняті в межах норм чинного законодавства України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.12.2018 №0127935106, №0127945106.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)

Головуючий суддя О.П. Шевчук