Рішення № 80691142, 25.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/5037/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Єренкевич О. А.

За участю сторін:

Представників позивача: Мельникової О.О., Закордонської Н.Б., Ромашкіної В.В.

Представника відповідача: Руденко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» до головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» до головного управління ДФС (Державної фіскальної служби) в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0024231401 від 14.06.2018 року в частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 713 369,60 грн.; визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення №0024221401, №0024211406, №0024201406, №0024261401 від 14.06.2018 року та №0036412200, №0036392200 від 27.08.2018 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення (далі ППР) були винесені податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки №1138/15-32-14-01/05905705 від 22.05.2018 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року», а тому вони є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з боку позивача відсутні порушення вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових документів.

Ухвалою суду від 03.10.2018 року позовну заяву Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

20.12.2018 року, 31.01.2019 року, 05.03.2019 року у справі були проведені підготовчі засідання, в яких представники позивача та відповідача надали пояснення, у тому числі письмові (т. 3 а.с. 27-28, 43-44), відзив на адміністративний позов (т. 2 а.с. 1-8), відповідь на відзив (т. 3 а.с. 52-63) та додаткові письмові докази (т. 2 а.с. 9-13, 29-241, т. 3 а.с. 1-25, 40-42, 45-47, 64-100).

05.03.2019 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 14.03.2019 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник головного управління ДФС в Одеській області проти задоволення позовних вимог Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (т. 2 а.с. 1-8), та наполягала, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними, обґрунтованими, та винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом у справі встановлено наступне.

Одеське обласне підприємство «Видавництво «Чорномор'я»» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.09.2005 року за № 1 556 120 0000 012115.

В період з 23.04.2018 року по 15.05.2018 року на підставі плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2 квартал 2018 року, наказу начальника ГУ ДФС в Одеській області від 11.04.2018 року №2483 (т. 1 а.с. 20) та направлень на перевірку від 23.04.2018 року №3091/14-01 - №3097/14-01 головними державними ревізорами-інспекторами відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Бойцовою Л.В., Пастуховою О.В., головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок фінансових операцій управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Івановою Л.І., заступником начальника та головними державними ревізорами-інспекторами відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Васильченко І.А., Макаровим С.М., головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області Гольцевою С.М., головним державним ревізором-інспектором відділу стягнення та роботи з безхазяйним майном території обслуговування ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Папіджановим С.З. було проведено документальну планову виїзну перевірку Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт №1138/15-32-14-01/05905705 від 22.05.2018 року (т.1 а.с.25-89), у висновках якого зазначено, зокрема, про порушення позивачем наступних норм законодавства:

- п.44.1 п.44.2 п.44.3 ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України; п.5, п. 7 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318; п.5 П(С)БО №11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20; п. 14, п. 15, п. 30 П(С)БО №7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92; п. 5, п. 6, п. 7 П(С)БО №16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318; п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; п.п. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму - 2 792 157 грн., тому числі: за 2015 рік в сумі - 1 039 537 грн.; за 2016 рік в сумі - 923 958 грн.; за 2017 рік в сумі - 828 662 грн., та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму - 6 741 381 грн.;

- п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму - 2 535 547 грн., у тому числі по періодах: серпень 2015 в сумі - 100 071 грн.; вересень 2015 в сумі 168 589 грн.; жовтень 2015 в сумі 490 283 грн.; листопад 2015 в сумі 46 942 грн.; грудень 2015 року в сумі 66 707 грн.; січень 2016 року в сумі 48 425 грн.; лютий 2016 року в сумі 50 458 грн.; березень 2016 року в сумі 88 009 грн.; квітень 2016 року в сумі 50 460 грн.; травень 2016 в сумі 64 505 грн.; червень 2016 в сумі 64 835 грн.; липень 2016 в сумі 123 935 грн.; серпень 2016 року в сумі 63 504 грн.; вересень 2016 року в сумі 2 500 грн.; жовтень 2016 року в сумі 90 369 грн.; листопад 2016 року в сумі 77 105 грн.; грудень 2016 в сумі 99 369 грн.; січень 2017 в сумі 48 571 грн.; лютий 2017 в сумі 34 885 грн.; березень 2017 в сумі 59 440 грн.; квітень 2017 в сумі 77 667 грн.; травень 2017 в сумі 63 907 грн.; червень 2017 в сумі 61 087 грн.; липень 2017 в сумі 45 161 грн.; серпень 2017 року в сумі 72 143 грн.; вересень 2017 в сумі 99 474 грн.; жовтень 2017 в сумі 72 669 грн.; листопад 2017 в сумі 75 097 грн.; за грудень 2017 року в сумі 129 379 грн. та завищено від'ємне значення на загальну суму - 43 642 грн., у тому числі у грудні 2017 в сумі 43 642 грн.;

- п.п.201.1, 201.7, 201.10 ст.201, п. 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України - порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість;

- п.п. 44.3, 44.5 ст.44 Податкового кодексу України в частині незабезпечення платником податків зберігання первинних документів;

- п.30.6 ст.30, п.120.1 ст. 120 Податкового кодексу України - позивачем не надано звіт про суми податкових пільг з земельного податку з юридичних осіб за три квартали 2017 року;

- ст. 163, пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового Кодексу України встановлено неутримання податковим агентом ООКП «ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР'Я» податку з доходів фізичної особи з виплаченого доходу у перевіряємому періоді у сумі 41 910,0 грн., який не підтвердив діяльність з даного виду діяльності за спрощеною або загальною системою оподаткування такого доходу, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 7543, 80 грн.;

- п. 176.2 ст. 176, п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України за перевіряємий період у звітах за формою 1-ДФ не відображено дані про суми доходу, отримані фізичними особами підприємцями, від здійснення ними підприємницької або незалежної професійної діяльності;

- ст.168 Податкового Кодексу, з урахуванням пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу донараховано військовий збір у сумі 628,65 грн.;

- п.2.8 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, в результаті чого встановлені у позивача понадлімітні залишки готівки в касі ООКП «Видавництво "Чорономор'я» на загальну суму 604 371,10 грн.;

- п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року №265/95-ВР, в результаті чого встановлено не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 6 339 144,66 грн.

Не погодившись частково із висновками, викладеними в акті перевірки №1138/15-32-14-01/05905705 від 22.05.2018 року Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор'я» 01.06.2018 року подало на адресу ГУ ДФС в Одеській області заперечення.

Рішенням ГУ ДФС в Одеській області №8892/10/15-32-14-01-10 від 12.06.2018 року (т. 1 а.с. 124-143) підпункт «а» пункту 3.1.1.5.1 та пункт 3.1.1.5.3 акту перевірки №1138/15-32-14-01/05905705 від 22.05.2018 року було виключено та висновки акту, було викладено в новій редакції, а саме зазначено про порушення позивачем:

- п.44.1 п. 44.2 п.44.3 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України; п. 5, п. 7 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318; п. 5 П(С)БО №11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20; п. 14, п. 15, п. 30 П(С)БО №7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92; п. 5, п. 6, п. 7 П(С)БО №16 "Витрати", затвердженого Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318; п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 в результаті чого позивачем було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, в тому числі за 2015 рік у сумі - 19 840,00 грн.; за 2016 рік - 2 882 922,00 грн.; за 2017 рік - 6 089 659, 00 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 282 555, 00 грн., тому числі: за 2015 рік в сумі - 252 816, 00 грн.; 2016 рік в сумі - 29 739, 00 грн.;

- п.198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення з ПДВ на загальну суму 52 076,00 грн., у тому числі у серпні 2015 року на суму 8 434,00 грн., та в грудні 2017 на суму 43 642 грн. та занижено позивачем податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму - 332 375, 00 грн. у тому у тому числі по періодах: вересень 2015 року в сумі 90 420,00 грн.; жовтень 2015 року в сумі 50 918, 00 грн.; листопад 2015 року в сумі 3 334,00 грн.; грудень 2015 року в сумі 13 334 грн.; січень 2016 року в сумі 10 233,00 грн.; лютий 2016 року в сумі 8 500,00 грн.; березень 2016 року в сумі 10 267,00 грн.; травень 2016 в сумі 22 929,00 грн.; червень 2016 в сумі 8 569,00 грн.; липень 2016 в сумі 49 873,00 грн.; серпень 2016 року в сумі 6 250,00 грн.; вересень 2016 року в сумі 2 500 грн.; грудень 2016 в сумі 55 248,00 грн.

- п.п. 44.3, 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України в частині незабезпечення платником податків зберігання первинних документів;

- п. 2.8 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, в результаті чого встановлені понадлімітні залишки готівки в касі підприємства на загальну суму 604 371,10 грн.;

- п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, в результаті чого встановлено не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 6 339 144,66 грн.

На підставі вищезазначеного, враховуючи висновки акту перевірки та рішення відповідача №8892/10/15-32-14-01-10 від 12.06.2018 року щодо розгляду заперечень позивача, головним управлінням ДФС в Одеській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.06.2018 року №0024201406, №0024221401, №0024231401, №0024241401, №0024251401, №0024261401.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України.

Рішеннями ДФС України №27098/6/99-99-11-01-01-25 від 21.08.2018 року (т. 1 а.с. 144-147) скаргу Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» було задоволено частково, податкові повідомлення рішення ГУ ДФС в Одеській області №0024241401 та №0024251401 в частині взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Сітіменд» скасовано, в іншій частині податкові повідомлення-рішення №0024201406, №0024221401, №0024231401, №0024261401 були залишені без змін.

На підставі вищезазначеного та враховуючи скасування податкових повідомлень-рішень №0024241401 та №0024251401 від 14.06.2018 року ГУ ДФС в Одеській області винесло додатково нові податкові повідомлення рішення №0036412200, №0036392200 від 27.08.2018 року.

Як було зазначено представниками комунального підприємства у судових засіданнях, та не заперечувалось відповідачем, вищезазначені податкові повідомлення-рішення (далі - ППР), були винесені ГУ ДФС в Одеській області через висновки податкового органу про порушення ООКП «Видавництво «Чорномор'я» законодавства:

- при здійсненні взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Нексо-Україна» (ППР №0024231401 від 14.06.2018 в частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 713 369,60 грн. (т.1 а.с.150); ППР №0024221401 від 14.06.2018 року (т.3 а.с.76), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 282 555, 00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 435,00 грн.; ППР №0036392200 від 27.08.2018 року (т. 1 а.с. 152), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 277 127,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 69 282,00 грн.; та ППР №0036412200 від 27.08.2018 року (т. 1 а.с. 153), яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 434,00 грн.;

- встановлення у позивача понадлімітних залишків готівки в касі на суму 604 371,10 грн. - ППР №0024211406 від 14.06.2018 року (т.1 а.с.154), яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 208 742, 20 грн.;

- не проведення позивачем розрахункових операцій через РРО на суму 6 339 144,66 грн. - ППР №0024201406 від 14.06.2018 року, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. (т.1 а.с.155);

- незабезпечення позивачем зберігання документів (ППР №0024261401 від 14.06.2018 року (т.1 а.с.156), яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеними податковими-повідомленнями рішеннями, вичерпавши всі законні заходи щодо досудового врегулювання спору, Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор'я»» звернулось до суду із даним адміністративним позовом.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

Відповідно до п.133.1 ст.133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період витрати підприємства були визначені, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно д пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п.138.5 ст.138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України було визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України у новій редакції визначено, що фінансовий результат до оподаткування:

Збільшується на суму витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Зменшується на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов'язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст.201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п.201.10 ст.201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому витрати підприємства для цілей оподаткування податком на прибуток, а податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджений первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вирішуючи даний спір, суд, з приводу висновків контролюючого органу щодо порушень позивачем податкового законодавства при взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Нексо-Україна», зазначає наступне.

29.03.2016 року між Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор'я»» (як покупцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Нексо-Україна» (як продавцем) було укладено договір поставки №1/М, предметом якого є поставка фарби та лаків на основі полімерів (т. 1 а.с. 157-158).

Згідно пунктів 2.1 - 2.2 Договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад продавця. Доставка товару на склад покупця здійснюється за рахунок продавця.

Як вбачається з акту перевірки ТОВ "Нексо-Україна" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року поставило на адресу позивача фарбу на загальну суму - 1 713 369,60 грн., в т.ч. ПДВ 285 561,60 грн. наступних марок: фарба чорна Polar Black у кількості - 4 200 шт. та 14 250 кг; фарба офсетна Master shortflow у кількості - 600 шт. та 7 000 кг.

Для підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем було надано до суду: договір поставки та специфікація до нього, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні (т. 1 а.с. 157-226).

Як зазначено податковим органом у акті перевірки, станом на кінець перевіряємого період у позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Нексо-Україна» дебіторська/кредиторська заборгованість відсутня.

Також перевіркою встановлено, що згідно оборотних та інвентаризаційних відомостей на момент перевірки вищевказані товари (фарба чорна Polar Black та фарба офсетна Master shortflow) на балансі ООКП «Видавництво «Чорномор'я» відсутні, а відповідно до оборотних відомостей по рахунку 281 «Товари на складі» встановлено, що дані товари списувались у відповідних періодах у зв'язку з їх подальшим використанням у господарській діяльності - виробництві ООКП «Видавництво «Чорномор'я», про що свідчить рух матеріальних активів по бухгалтерському обліку».

Разом з тим головне управління ДФС в Одеській області вищезазначені операції вважає нереальним та такими, що здійсненні з метою формування штучного кредиту та заниження фінансового результату до оподаткування.

Відповідач зазначає, що у Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» були відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення товару (вантажів) та акти вантажно-розвантажувальних робіт (послуг).

З даного приводу представники позивача у судовому засіданні зазначили, що відповідно умов договору №1/М від 29.03.2016 року, укладеного з ТОВ «Нексо-Україна», поставка товару (фарби та лаків на основі полімерів) здійснювалась виключно за рахунок контрагента, з огляду на що товарно-транспортні документи Одеському обласному підприємству «Видавництво «Чорномор'я»» не надавались.

З даного приводу суд зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. За наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності, відсутність ТТН не може бути підставою для невизнання витрат із придбання матеріальних цінностей. Відсутність ТТН також не може позбавити й права на податковий кредит із ПДВ за наявності документів, які вимагає Податковий Кодекс України у цьому випадку. Підставою для формування податкового кредиту з ПДВ є наявність належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Аналогічна правові позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.

Щодо відсутності у позивача актів вантажно-розвантажувальних робіт (послуг) Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор'я»», зазначило що розвантажування фарби здійснювалось позивачем власними силами з використання автонавантажувача, який був закріплений за працівником підприємства, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини (т. 2 а.с. 225), звітами про використання автонавантажувача (т. 2 а.с. 226-241), наказом підприємства від 20.12.2015 року №14 про закріплення за автонавантажувачем власного працівника (т. 2 а.с. 226). Через виконання зазначених вантажно-розвантажувальних робіт власними силами, у позивача не виникало обов'язку складати первинний господарський документ з виконання цих робіт, а отже і актів відповідних робіт не складалось.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на аналіз фінансової звітності, відповідно до якого податковим органом встановлено відсутність у ТОВ «Нексо-Україна» власних основних фондів, з огляду на що зроблений висновок, що даний суб'єкт не міг здійснювати постачання зазначеного товару позивачу та його перевезення власними силами, суд зазначає наступне.

Відсутність у контрагентів транспортних засобів, нерухомого майна, земельних ділянок, певної кількості персоналу, сама по собі, на думку суду, не можуть являтися вичерпними ознаками нереальності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Відповідачем жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Нексо-Україна» матеріальних ресурсів до суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості залучати виробничі ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати свої витрати та податковий кредит з ПДВ лише за їх наявності.

Також суд зазначає, що згідно витягів з ЄДРПОУ контрагент позивача був зареєстрований на момент здійснення господарських правовідносин з Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор'я»» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа; перебував на обліку в податковому органі та був платником ПДВ. Крім того, відповідно до видів його господарської діяльності за КВЕД, підприємство могло поставляти товар позивачу, що не суперечить положенням чинного законодавства та відповідає загальноприйнятій практиці.

У період здійснення спірних господарських правовідносин з позивачем будь-яких записів щодо відсутності ТОВ «Нексо-Україна» за його місцезнаходження, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до ЄДР не вносилось. В акті перевірки та у відзиві на адміністративний позов немає жодних посилань відповідача на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість у ТОВ «Нексо-Україна» на момент укладання чи виконання договору поставки були скасовані чи визнанні недійсними за рішенням суду.

Також в акті перевірки із посиланням на інформацію з бази даних «Податковий блок» по контрагентам-постачальникам ТОВ «Нексо-Україна» по ланцюгу постачання, відповідачем зазначено що у перевіряємому періоді контрагентом-постачальником фарби офсетної для ТОВ "Нексо-Україна" був суб'єкт господарювання - ТОВ "ВІП Системи".

При цьому загальна кількість придбаної ТОВ «Нексо-Україна» фарби офсетної складає 7 шт. (без відображення вказаної ваги), в той час як зазначене підприємство реалізувало на адресу позивача такої фарби в кількості 600 шт. та 7000 кг.

Зазначеним аналізом також встановлено, що у періоді з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року ТОВ "Нексо-Україна" взагалі не придбавало фарбу чорну Polar Black, тоді як у даному періоді реалізувало на адресу ООКП "Видавництво "Чорномор'я" її у кількості 4 200 шт., та 14 250 кг.

З огляду на зазначене податковий орган доходить висновку про фактичний рух активів, задекларований на папері, без здійснення реальної господарської операції.

З даного приводу суд зазначає, що наявність певної інформації, одержаної від інформаційних систем Державної фіскальної служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень, не є юридичним фактом та утворює лише підставу для перевірки такої інформації. Зазначена податкова інформація може, на думку суду, породжувати певні сумніви у посадових осіб контролюючого органу щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що платнику податків його контрагентами товари не постачались. Використання відповідачем при визначенні порушень платнику податків (що мають наслідком збільшення податковим органом податкових зобов'язань цього платника) лише податкової звітності не є належним способом діяльності суб'єкта владних повноважень позивача у відповідності до вимог ч.2 ст.19 Конституції України.

Крім того суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Посилання контролюючого органу лише на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Як зазначили у судовому засіданні представники Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»», позивач співпрацює із ТОВ "Нексо-Україна" тривалий час. Зазначеного контрагента, що здійснює позивачу постачання фарби та лаків, позивач обирав з достатньою мірою обачності та обережності, перевіряв всю інформацію щодо нього, яка є у відкритому доступі (як-то наявність певної репутації на відповідному ринку робіт та послуг, реєстрація підприємства платником податку на додану вартість). Контрагент виконував свої зобов'язання за договором якісно та в оговорені у договорі терміни, будь-яких зауважень у позивача, як замовника таких товарів, до ТОВ «Нексо-Україна», не виникало. Первинні документи за результатами господарських операції складались своєчасно та у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначає про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах інформації, щодо контрагента позивача - ТОВ «Нексо-Україна», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Суд зазначає, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність таких порушень з боку Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»», а також про відсутність у позивача, як покупця товару, права на здійснення витрат та формування податкового кредиту з ПДВ, а тому не позбавляють позивача права на його відображення у податковому обліку.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, представниками відповідача до суду не надано.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи відповідачем не надано: рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст.55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»); рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч.3 ст.228 ЦК України; рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом при прийняті рішення в даній адміністративній справі також враховує надані позивачем до суду видаткові та товарно-транспортні накладні, які спростовують твердження відповідача щодо відсутності факту придбання ТОВ «Нексо-Україна» у ТОВ «ВІП Системи», фарби чорної Polar Black та фарби офсетної Master shortflow (т. 1 а.с. 227-240).

Також суд вважає слушним твердження позивача, що контролюючий орган, співставляючи обсяги придбання ТОВ «Нексо-Україна» у ТОВ «ВІП Системи фарби з обсягами постачання цього товару позивачу, не перевіряв залишків цього товару ТОВ «Нексо-Україна», а за умови перевірки контрагентів-постачальників лише на підставі даних «Податкового блоку» неможливо отримати повну та достовірну інформацію про всі господарські операції, оскільки товар може придбаватись такими контрагентами не у платників ПДВ.

На підставі вищезазначеного, враховуючи надання позивачем всіх первинних документів, що стосуються господарської операції за участі контрагента ТОВ «Нексо-Україна», які фактично підтверджують її реальне здійснення і досягнення позивачем законної мети її здійснення - придбання товару для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків ГУ ДФС в Одеській області в цій частині, а тому протиправність податкових повідомлень рішень №0024231401 від 14.06.2018 в частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 713 369,60 грн., №0024221401 від 14.06.2018 року, №№0036392200 та №0036412200 від 27.08.2018 року.

Щодо встановлення відповідачем у Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» понадлімітних залишків готівки в касі на суму 604 371,10 грн., суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з акту перевірки, надходження та видача готівки в Одеському обласному підприємстві «Видавництво «Чорномор'я»» обліковуються у касових книгах, які ведуться в електронній формі за допомогою комп'ютерного засобу відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

За перевіряємий період у прибуткових і видаткових касових ордерах та платіжних відомостях проставлені номери, дати, суми, зазначені підстави для їх виписки, в наявності печатки, штампи.

Ліміт залишку готівки в касі підприємства позивача в перевіряємому періоді відповідно до інформаційного листа встановлено на підставі наказу від 08.01.2014 року № 2-А та становить - 4 700,00 грн.

Під час перевірки ГУ ДФС в Одеській області було встановлено, що з каси підприємства у період з 10.01.2017 року по 30.01.2017 року згідно видаткових касових ордерів були видані головному бухгалтеру Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» Ромашкіній Вікторії Василівні готівкові кошти, які не підтверджені її підписом у день їх видачі.

З огляду на зазначене, керуючись пунктом 7.24 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, відповідачем було здійснено розрахунок залишку готівки в касі підприємства та встановлено понадлімітні залишки готівки на суму - 604 371,10 грн..

Суд зазначає, що порядок оприбуткування готівки в касах регулюється Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 (далі - Положення №637).

Пунктом 2.7 Положення №637 передбачено, що виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.

У розумінні пункту 1.2 вказаного Положення, ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - це граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Пунктом 2.8 Положення №637 передбачено, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Відповідно до пункту 3.1 Положення №637 - касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із пунктом 3.4 вказаного Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Пунктом 3.5 Положення №637 встановлено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно з пунктом 7.24 Положення №637 у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Статтею 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436/95) установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Пунктом 2 Указу №436/95 встановлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності (стаття 239 Господарського кодексу України).

Водночас відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 250 ГК України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, законами України "Про валюту і валютні операції" "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Як встановлено судом, ППР №0024211406 від 14.06.2018 року, яким позивачу було нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 208 742, 20 грн., за порушення позивачем понадлімітних залишків готівки у період з 10.01.2017 року по 30.01.2017 року, було винесено ГУ ДФС в Одеській області на підставі абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Разом з тим, суд зазначає, що фінансові санкції, які застосовані на підставі пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», у розумінні статті 238 та статті 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Таку ж правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 року у справі №803/1397/17 при вирішенні подібних правовідносин.

За вимогами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що понадлімітні залишки готівки у касі позивача було виявлено податковим органом за період з 10.01.2017 року по 30.01.2017 року, а ППР №0024211406 було винесено відповідачем лише 14.06.2018 року, тобто поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, суд вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд зазначає, що надані позивачем до суду копії видаткових ордерів, які на час розгляду справи вже мають всі необхідні підписи одержувача, не можуть бути прийнятті судом до уваги, оскільки під час перевірки такі ордери не мали обов'язкових реквізитів, що було підтверджено в судовому засіданні представником ГУ ДФС України, який проводив перевірку позивача, а також підтверджується відсутню заперечень з боку позивача щодо встановлених відповідачем обставин при проведенні перевірки. Таким чином, долучені позивачем до справи в якості доказів ордери, які вже мають усі необхідні підписи, не можна вважати належними доказами в розумінні КАС України.

Щодо порушення, пов'язаного з не проведенням позивачем розрахункових операцій через РРО, на суму 6339144, 66 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено, що Одеське обласне підприємство «Видавництво «Чорномор'я»» у перевіряємому періоді не використовувало у своїй діяльності реєстратори розрахункових операцій.

З огляду на зазначене, безпосередньо в касу суб'єкта господарювання надходили готівкові кошти (в тому числі для подальшого їх переказу) від орендаторів, замовників послуг та фізичних осіб (компенсація комунальних витрат, за послуг, тощо) з оформленням прибуткових касових ордерів без проведення розрахункових операцій через зареєстрований, опломбований в установленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій.

Таким чином податковим органом встановлено, що в касу підприємства позивача було прийнято грошові кошти на загальну суму 6 339 144,66 грн., у т.ч.: в період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року - 598 918,86 грн.; в період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року - 1 501 986,81 грн.; в період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 139 116,15 грн.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про порушенням позивачем вимог п.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Представники позивача проти зазначених обставин заперечували та зазначили, що основним видом діяльності Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» є друкування газет, тобто підприємство не здійснює ані діяльності в сфері торгівлі, ані в сфері громадського харчування, ані у сфері послуг. В свою чергу суми, прийняті готівкою в касу, є орендною платою та експлуатаційними витратами за договорами оренди, зокрема компенсацією за комунальні послуги.

На підтвердження зазначеного позивачем було надано до суду копії листів касової книги, видаткових та прибуткових касових ордерів за період з 10.01.2017 року до 31.01.2017 року; реєстри договорів оренди, за якими відбувалися надходження готівкових коштів до каси підприємства; копії договорів оренди майна; копії рахунків на оплату орендної плати та експлуатаційних витрат по утриманню об'єкта оренди; копії прибуткових ордерів про надходження до каси підприємства орендної плати та експлуатаційних витрат по утриманню об'єкта оренди; реєстр прибуткових касових ордерів про надходження до каси підприємства орендної плати та експлуатаційних витрат по утриманню об'єкта оренди за перевіряємий період (т. 2 а.с. 76-224).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють, зокрема, розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані використовувати РРО.

Реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються: при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту) підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи вчинене вперше - 1 гривня.

Суд зазначає, що Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не містить визначення понять «надання послуг».

При цьому при визначенні, чи підлягає операція проведенню через реєстратор розрахункових операцій чи не підлягає в силу вимог пункту 1 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» необхідно виходити з того, чи можна вважати конкретну операцію з продажу послуг операцією, що здійснюється у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Так згідно статей 759 та 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Водночас відповідно до статті 901 ЦК України предметом послуги є не річ (майно), а дія, діяльність, пов'язана з нею, котрі споживаються під час надання. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

На підставі вищезазначеного суд доходить висновку, що предметом договору про надання послуг і договору найму (оренди) є різні об'єкти цивільних прав, з огляду на що найм (оренда) не є послугою.

На підставі вищезазначеного, враховуючи те, що передача майна у тимчасове платне користування за договором оренди не є за своєю юридичною сутністю ані продажем товару (так як не передбачає переходу права власності на відповідне майно), ані наданням послуги (адже правова конструкція договору оренди не передбачає надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності), отримані позивачем від орендаря кошти відносяться до надходжень, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції, тобто є позареалізаційними надходженнями, які повинні бути оприбутковані відповідно до вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Судом було встановлено, що позивачем здійснювалися операції з надання в оренду приміщень з відповідним оформленням таких операцій прибутковими ордерами та відображенням у касовій книзі підприємства, які не є операціями у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Отже, враховуючи те, що позивачем порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не допущено, суд доходить висновку, щодо відсутності підстав для ухвалення відносно позивача рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», з огляду на що податкове повідомлення-рішення ППР №0024201406 від 14.06.2018 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо ППР №0024261401 від 14.06.2018 року, яке було позивачу за порушення п.п.44.3, 44.5 ст.44 Податкового кодексу України в частині незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пунктів 44.3, 44.5 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

При цьому правовою підставою для нарахування платнику податків штрафних (фінансових) санкцій є порушення норм 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.

Так відповідно до пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків за незабезпечення платником зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як зазначила з даного приводу у судовому засіданні представник відповідача - головний державний ревізор-інспектор відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Пастухова О.В., та зазначене підтверджується актом від 22.05.2018 року №1137/15-32-14-01 (т.2 а.с.13) штрафна санкція була застосована до позивача, за ненадання Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор'я»» до перевірки товарно-транспортних накладних на поставку фарби, придбаної позивачем у ТОВ «Нексо-Україна», актів вантажно-розвантажувальних робіт (послуг) та документів по безнадійної заборгованості.

З даного приводу представники позивача у судовому засіданні зазначили, що відповідно до умов договору №1/М від 29.03.2016 року, укладеного з ТОВ «Нексо-Україна» поставка товару (фарби та лаків на основі полімерів) здійснювалась виключно за рахунок контрагента, з огляду на що товарно-транспортні документи у Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я» були відсутні, а тому був відсутній і обов'язок щодо їх зберігання. Щодо ненадання актів вантажно-розвантажувальних робіт (послуг), позивач зазначив, що розвантаження товару здійснювалось власними силами з використанням автонавантажувача, на якому працювала особа, яка рахується у штаті підприємства, з огляду на що сторонні підприємства для виконанні таких робіт не залучались та акти не складались. Щодо відсутності документів по безнадійної заборгованості представники Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» зазначили, що вони були знищені позивачем у зв'язку із закінченням строку встановленого для їх зберігання, чого не заперечувалось відповідачами.

Про ненадання будь-яких інших документів, що не були збережені позивачем, посадовими особами контролюючого органу зазначено не було.

Разом з тим судом встановлено, що оригінали всіх первинних документів, які були наявні у Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» були надані перевіряючим особам позивачем під час проведення документальної виїзної перевірки в період з 23.04.2018 року по 15.05.2018 року, про що свідчить зміст акту перевірки позивача контролюючим органом №1138/15-32-14-01/05905705 від 22.05.2018 року та додатків до нього (т. 1 а.с. 25-89; 92-95).

Крім того відповідачем не спростовано посилання позивачів на неможливість виготовлення копій всіх документів (що були досліджені податківцями під час перевірки) через те, що запити про надання контролюючому органу належним чином засвідчених копій первинних та бухгалтерських документів (у великому обсязі), були наданні головним управлінням ДФС в Одеській області під розписку головному бухгалтеру Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я» в останній день перевірки - 15.05.2018 року о 13 годині 45 хвилин (т. 1 а.с. 22, 24) та містили вимогу про надання цього обсягу документів до 15 год. 00 хв. цього ж дня.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем було надано до контролюючого органу всі наявні в нього первинні документи, на підставі яких ГУ ДФС в Одеській області і було складено висновки акту перевірки, відповідачем не зазначено суду документів, які б не були збережені Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор'я» при наявності обов'язку щодо їх збереження, суд доходить висновку, що ППР №0024261401 від 14.06.2018 року, яким визначено штрафну санкцію за це порушення, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 1 ст.72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Одеським обласним підприємством «Видавництво «Чорномор'я»» до позовної заяви додане платіжне доручення від 28.09.2018 року про сплату судового збору у загальній сумі 53 511,84 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я» у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на його користь суму сплаченого позивачем судового збору у повному обсязі з головного управління ДФС в Одеській області.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 283, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов Одеського обласного підприємства «Видавництво «Чорномор'я»» (65072, м. Одеса, пл. Бориса Дерев'янка, 1) до головного управління ДФС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС у Одеській області №0024231401 від 14.06.2018 року в частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 713 369,60 грн.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення головного управління ДФС у Одеській області №0024221401, №0024211406, №0024201406, №0024261401 від 14.06.2018 року та №0036412200, №0036392200 від 27.08.2018 року.

Стягнути з головного управління ДФС у Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань суму сплаченого Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор'я»» судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 53 511,84 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 25 березня 2019 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.