Рішення № 80691089, 26.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000783

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років у відповідності до ст.86 Закону України «Про прокуратуру», в редакції Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII;

- зобов’язати відповідача провести позивачу обчислення (призначення) пенсії за вислугою років згідно із ст.86 Закону України «Про прокуратуру», в редакції Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII, з 10.07.2018 року, на підставі довідки прокуратури Львівської області №18/883 від 04.07.2018 року про заробіток для нарахування пенсії, в розмірі 60% від суми його місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування без обмежень граничного розміру пенсії та з урахуванням проведених виплат.

Посилається на те, що 10.07.2018 року звернувся до відповідача із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на інший вид пенсії – за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII. Рішенням відповідача від 05.12.2018 року відмовлено позивачу в переході та призначенні зазначеного виду пенсії, мотивуючи тим, що стаж на посадах прокурора не відповідає вимогам ст.86 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, посади стажиста та помічника прокурора не передбачено у переліку прокурорських посад, перебування на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Крім того, вказано, що на час написання заяви про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років позивач не працював в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України. Вважаючи у зв’язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач помилково просить зарахувати стаж його роботи на посадах стажиста та помічника прокурора до стажу на прокурорських посадах, оскільки зазначені посади не передбачені ст.15 Закону України «Про прокуратуру». До того ж, 09.07.2018 року позивач звільнений з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області з інших причин, аніж ті, які передбачені ч.8 ст.86 Закону України «Про прокуратуру». Вказане свідчить про відсутність правових підстав (умов) для переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру». З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

21.03.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, проте згідно ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, про що було повідомлено сторонам в ухвалі від 25.02.2019 року про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі.

Ухвалою судді від 25.02.3019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України 26.03.2019 року.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач працював в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, у тому числі:

з 01.09.1989 року по 24.06.1994 року – навчався на юридичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка;

з 18.03.1997 року по 08.03.1998 року – на вакантній посаді стажиста слідчого прокуратури Залізничного району;

з 09.03.1998 року по 26.03.1998 року – на вакантній посаді стажиста слідчого прокуратури Жовківського району;

з 27.03.1998 року по 05.08.1999 року – на посаді слідчого прокуратури Жовківського району;

з 06.08.1999 року по 27.10.2005 року – на посаді помічника прокурора м.Червонограда;

з 28.10.2005 року по 29.08.2012 року – на посаді заступника прокурора м.Червонограда;

з 30.08.2012 року по 10.04.2013 року – на посаді старшого прокурора відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань прокуратури Львівської області;

з 11.04.2013 року по 14.12.2015 року – на посаді прокурора Яворівського району Львівської області;

з 15.12.2015року по 17.01.2016 року – на посаді прокурора Яворівського району Львівської області;

з 18.01.2016 року по 09.07.2018 року – на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області.

Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи трудовою книжкою позивача серії БТ-ІІ №2653491.

Вислуга років позивача, що дає йому право на пенсію згідно із ст.86 Закону України «Про прокуратуру» станом на 10.07.2018 року складає 23 роки 08 місяців 11 днів, що не оспорюється сторонами.

10.07.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №2821/412 від 05.12.2018 року позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років з посиланням на те, що періоди роботи на посадах стажиста та помічника прокурора не можуть буди враховані до стажу роботи на посадах прокурора, оскільки чинною на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії нормою ст.15 Закону України «Про прокуратуру» ці посади не передбачені.

У зв’язку із цим, відповідач дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посадах прокурора складає менше ніж 13 років 06 місяців, що, в свою чергу, є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Не погодившись з такою відмовою, вважаючи достатнім час роботи на прокурорських посадах, який зараховується до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до вищевказаної статті, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (далі – №1697-VII).

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст.501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч.1 цієї статті, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Згідно ч.6 вказаної статті, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Тобто, за вищенаведених положень Закону №1697-VII, посади помічників прокурорів, старших помічників прокурорів та стажистів зараховуються саме до вислуги років, що дає право на пенсію, натомість не відносяться до спеціального стажу – стажу роботи на прокурорських посадах, оскільки не визначені ст.15 цього Закону.

Проте суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.

Так, позивач у період з 18.03.1997 року по 08.03.1998 року працював на вакантній посаді стажиста слідчого прокуратури Залізничного району, з 09.03.1998 року по 26.03.1998 року – на вакантній посаді стажиста слідчого прокуратури Жовківського району, з 06.08.1999 року по 27.10.2005 року – на посаді помічника прокурора м.Червонограда.

Під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, відповідно до ч.6 ст.501 якого до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Крім того, у ст.56 вищевказаного Закону було надано роз'яснення поняття «прокурор», а саме: під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 461, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 501, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Отже, спірні періоди роботи позивача на посадах стажиста та помічника прокурора належить зарахувати до прокурорського стажу на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, який був чинним на час роботи позивача.

Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.11.2018 року у справі №428/11348/16-а.

Оцінюючі записи в трудовій книжці позивача, суд приходить висновку про те, що позивач станом на час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років, тобто станом на 10.07.2018 року, мав необхідний для призначення пенсії за вислугу років згідно ст.86 Закону №1697-VII загальний стаж роботи та стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах (в органах прокуратури).

Таким чином, право позивача є порушеним та підлягає судовому захисту.

Відповідно до ч.1 ст.83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вбачається, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім певних випадків, які не мають відношення до спірних правовідносин у даній справі.

Згідно ч.2 ст.86 Закону №1697-VII, пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

В матеріалах справи наявна довідка від 04.07.2018 року №18/883, видана Прокуратурою Львівської області, щодо місячної заробітної плати ОСОБА_1, з видами оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що відповідачу слід призначити позивачу пенсію в розмірі 60% від суми його місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, згідно відомостей, зазначених у вказаній довідці прокуратури Львівської області №18/883 від 04.07.2018 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов’язання відповідача не тільки призначити, а й здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII з дня звернення, а саме з 10.07.2018 року.

Однак, що стосується заявленої позивачем вимоги про виплату пенсії без обмеження її граничного розміру, то така, на переконання суду, є передчасною, оскільки розв'язання спору на майбутнє, за умови можливого порушення прав позивача, зокрема – перерахуванням пенсії з певними обмеженнями, чинним законодавством не передбачено.

Щодо судових витрат, то питання щодо їх розподілу суд не вирішує, оскільки позивач, відповідно до п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору і такий ним не сплачувався.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) призначити ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП: НОМЕР_1) пенсію за вислугу років згідно ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII з дня звернення, а саме з 10.07.2018 року, та здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.