Рішення № 80690989, 14.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2019 року № 320/5600/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_3 доБроварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 № НОМЕР_1.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 16.01.2015 №58/1006-1701/344404813 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності визначення показників податкових декларацій з податку на додану вартість та підтвердження господарських відносин з контрагентом ТОВ «Делькар-Груп» за вересень 2014 року.

Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Делькар-Груп», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, податковими та видатковими накладними, документами, що підтверджують перевезення придбаного товару.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняте за результатами розгляду акта перевірки податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є обгрунтованим.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов’язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагент позивача має ознаки фіктивності та задіяний у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит, що мав вплив на формування показника від’ємного значення ПДВ.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрито загальне провадження в адміністративній справі №320/5600/18 та призначене підготовче судове засідання.

У зв’язку із звільненням з посади головуючого судді у справі, розпорядженням керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2019 призначений повторний автоматизований розподіл справи.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Леонтовичу А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 справу прийнято до провадження судді Леонтовича А.М.; розгляд справи вирішено здійснювати спочатку та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 закрите підготовче провадження та призначене судове засідання для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 14.03.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.03.2019.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

У період з 14.01.2015 по 16.01.2014 Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності визначення показників податкових декларацій з податку на додану вартість та підтвердження господарських відносин з контрагентом ТОВ «Делькар-Груп» за вересень 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом від 16.01.2015 №58/1006-1701/НОМЕР_2 (далі – ОСОБА_4 перевірки) (т.1, а.с. 97-116).

В акті перевірки стверджується про порушення ФОП ОСОБА_3 вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, а саме:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижені податкові зобов’язання з ПДВ за вересень 2014 року на 64927,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що заявлена у податковій декларації з ПДВ за вересень 2014 року сума податкового кредиту у розмірі 64927,00 грн. була сформована за рахунок ПДВ, сплаченого у складі вартості послуг, придбаних у ТОВ «Делькар-Груп», фінансово-господарським операціям з яким притаманні ознаки ризикових та/або нереальних.

У свою чергу висновки про ризиковість та/або нереальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Делькар-Груп», ґрунтуються на аналізі власних інформаційних систем контролюючого органу, за даними яких ТОВ «Делькар-Груп» відсутнє за податковою адресою та здійснює фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля.

На підставі висновків ОСОБА_4 перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 №0005381701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 97390,50 грн., у тому числі за основним платежем на 64927,00 грн. та за штрафними санкціями на 32463,50 грн. (т.1, а.с. 94).

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Делькар-Груп», податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

01 серпня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 як замовником та ТОВ «Делькар-Груп» як перевізником був укладений договір за №01/08/13, у порядку та на умовах якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов’язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України (т.1, а.с. 153-157).

Судом встановлено, що у вересні 2014 року ТОВ «Делькар-Груп» на підставі замовлень ФОП ОСОБА_3 надало останньому послуги з перевезення вантажів на загальну суму 324633,33 грн., у тому числі ПДВ на суму 64926,67 грн., що підтверджується актами виконаних робіт від 01.09.2014 №437, від 02.09.2014 №438, від 03.09.2014 №439, від 04.09.2014 №440, від 05.09.2014 №441, від 08.09.2014 №442, від 09.09.2014 №443 (т.1, а.с. 160, 163, 166, 169, 172, 175, 178).

За фактом настання першої з подій (поставки послуг) ТОВ «Делькар-Груп» складені та видані позивачеві податкові накладні на загальну суму 324633,33 грн., у тому числі ПДВ на суму 64926,67 грн. а саме: від 09.09.2014 №35 на суму 56380,00 грн., у тому числі ПДВ 9396,60 грн. (т.1, а.с. 158), від 08.09.2014 №34 на суму 56400,00 грн., у тому числі ПДВ 9400,00 грн. (т.1, а.с. 161), від 05.09.2014 №33 на суму 58800,00 грн., у тому числі ПДВ 9800,00 грн. (т.1, а.с. 164), від 04.09.2014 №32 на суму 53880,00 грн., у тому числі ПДВ 8980,00 грн. (т.1, а.с. 167), від 03.09.2014 №31 на суму 51900,00 грн., у тому числі ПДВ 8650,00 грн. (т.1, а.с. 170), від 02.09.2014 №30 на суму 55200,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 9200,00 грн. (т.1, а.с. 173), від 01.09.2014 №29 на суму 57000,00 грн., у тому числі ПДВ 9500,00 грн. (т.1, а.с. 176).

В оплату за надані послуги позивачем вересні 2014 року на підставі рахунків на оплату було перераховано на користь ТОВ «Делькар-Груп» кошти на загальну суму 324633,33 грн., у тому числі ПДВ на суму 64926,67 грн., що підтверджується банківськими виписками (т.1, а.с. 179-183).

На підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Делькар-Груп», позивач відніс до податкового кредиту ПДВ у розмірі 64926,67 грн., сплачений ТОВ «Делькар-Груп» у складі вартості відповідних послуг.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі – Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

VI. Оцінка суду

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, за рахунок якого утворюється від’ємне значення ПДВ, що підлягає відшкодуванню платнику податків з бюджету.

Щодо відповідності первинних документів законодавчим вимогам.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ «Делькар-Груп», був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Контролюючий орган не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та відзив відповідача також не містять зауважень щодо форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку.

Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагент супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ «Делькар-Груп», у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваного (контрольованого) ними підприємства.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ «Делькар-Груп» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.

Покладені в основу ОСОБА_4 перевірки доводи контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій між позивачем ТОВ «Делькар-Груп» з огляду на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, суд також відхиляє.

Матеріали справи не містять доказів, які свідчать, що контролюючим органом вчинялись дії, направлені на отримання (витребування) у позивача як платника податків документів, у тому числі товарно-транспортних накладних, у ході проведення позапланової невиїзної перевірки.

Описова частина ОСОБА_4 перевірки також не містить відомостей, які б свідчили б про направлення позивачеві запитів про надання документів, пов’язаних з предметом перевірки.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

У даному випадку реальність фінансово-господарських операцій, поряд з первинними бухгалтерськими документами (актами виконаних робіт, рахунками фактури, банківськими виписками), підтверджується також листом ТОВ «Делькар-Груп» від 30.10.2018, у якому підприємство підтвердило, що мало у вересні 2014 року взаємовідносини з позивачем, на підтвердження чого надало реєстри рейсів, що були виконані ТОВ «Делькар-Груп» на замовлення ФОП ОСОБА_3

Вказаний реєстр містить відомості про маршрут перевезення, автомобіль, яким здійснювалось перевезення, його реєстраційний номер, прізвище та ініціали водія, а також дату виконання перевезення (т.1, а.с. 125-127).

Суд також враховує, що за результатами виконання спірних фінансово-господарських операцій ТОВ «Делькар-Груп» були задекларовані і сплачені податкові зобов’язання з ПДВ, що підтверджується змістом ОСОБА_4 перевірки та інформацією, розміщеною на офіційних ресурсах ДФС в мережі Інтернет за посиланням «http://sfs.gov.ua/businesspartner», і не було спростовано відповідачем.

З урахуванням викладеного суд вважає, що за умови, коли контролюючий орган не вживав заходів, направлених на отримання документів, пов’язаних з предметом перевірки, а також беручи до уваги, що іншими документами підтверджується зміни в структурі активів та зобов'язань сторін за договором від 01.08.2013 №01/08/13, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних не може мати вирішального значення для висновку про реальність або нереальність спірних фінансово-господарських операцій.

Щодо відсутності контрагента позивача за зареєстрованим місцезнаходженням.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положеннями частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказів того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був наявний запис про відсутність ТОВ «Делькар-Груп» за зареєстрованим місцезнаходженням контролюючий орган не надав.

У той же час судом встановлено, що ТОВ «Делькар-Груп» на момент вчинення спірних фінансово-господарських операцій було юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, включеним до ЄДРПОУ, знаходилось на податковому обліку та було платникам податку на додану вартість.

ОСОБА_4 перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Делькар-Груп» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

В контексті наведеного слід додати, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки, за висновками якого ТОВ «Делькар-Груп» не знаходяться за податковою адресою, складені поза межами періоду виконання спірних операцій, що додатково вказує на те, що ці акти не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність контрагента за місцезнаходженням у період виконання спірних операцій, відсутності у контрагента відповідних умов для здійснення спірних операцій в період проведення цих операцій, підставою для висновку про нездійснення спірних операцій та про порушення позивачем податкового законодавства.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.

Щодо обсягів основних засобів та трудових ресурсів контрагента.

Акцентуючи в ОСОБА_4 перевірки на обмеженій кількості трудових ресурсів ТОВ «Делькар-Груп», контролюючим органом було залишено поза увагою, що залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру: субпідряду, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

У свою чергу основні та транспортні засоби, якщо того вимагає конкретний вид робіт, можуть перебувати у контрагентів на праві оренди або лізингу.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об’єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти виконання робіт, що засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Доводи відповідача щодо браку персоналу та засобів, необхідних для виконання розглядуваних фінансово-господарських операцій, ґрунтуються переважно на дослідженні показників податкової звітності контрагента, хоча достовірність показників податкової звітності є предметом виключно документальних перевірок, у ході якої податковий орган зобов’язаний дослідити первинні документи.

Таким чином, наведені в ОСОБА_4 перевірки аргументи про недостатність у ТОВ «Делькар-Груп» персоналу та основних засобів для виконання взятих на себе зобов’язань за договором з позивачем є припущеннями, що не можуть бути покладені в основу висновку про нереальність розглядуваних фінансово-господарських операцій.

Щодо обриву ланцюга постачання товарів, робіт і послуг.

Аргументи податкового органу в ОСОБА_4 перевірки про непідтвердження надання послуг за ланцюгом постачання (його обрив) є таким, що не відповідають правовій природі послуги як явища та приписам статті 901 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, відтак її не можливо «перевиставити».

Крім того, суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

VII. Висновок суду

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків у зв’язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку тим доводам відповідача, що слугували підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд також керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ’єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Делькар-Груп» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в ОСОБА_4 перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог - пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, є необгрунтованим.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 №0005381701 є протиправним та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання послуг та реальність понесених у зв’язку з цим витрат.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

VIIІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1762,00 грн., що підтверджується квитанцією №РМ-58303.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 19.02.2015 №0005381701.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: 08700, АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Шостий окружний адміністративний суд до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складення повного рішення суду 25.03.2019.

Суддя Леонтович А.М.