Рішення № 80689953, 25.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/594/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі – відповідач, УСЗН Станично-Луганської РДА), в якому позивач просив суд:

- скасувати рішення відсутність права на допомогу при народженні дитини;

- зобов’язати відповідача виплатити позивачу заборгованість допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, 28.04.2014 з серпня 2014 до квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 28.04.2014 народила доньку ОСОБА_2. Згідно Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» позивач звернулась до управління праці та соціального захисту населення Артемівського району у м.Луганськ для отримання допомоги при народженні дитини, яку отримувала до липня 2014 року. Як зазначає позивач, до вересня 2018 року мешкала з сім’єю у м. Луганськ, після смерті чоловіка позивач переїхала до с. Нижньотепле Станично-Луганського району. У зв’язку із скрутним матеріальним становищем звернулась до управління соціального захисту населення Станично-Луганської райдержадміністрації для поновлення виплат при народженні дитини з серпня 2014 року, на що отримала відмову у поновлені допомоги при народженні дитини.

Позивач вважає рішення управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської РДА таким, що порушує їхні права.

Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, просила проводити розгляд справи без її участі (арк.спр.21).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином,

01.03.2019 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 11311/2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.22-23).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2);

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії ЕН962070, виданий Артемівським РВ у м. Луганську 08.01.2014, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.спр.5-6,7)

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 11.09.2018 за № НОМЕР_2, ОСОБА_1, є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання/перебування позивача: Луганська область, Станично-Луганський район, с. Нижньотепле, вул. Вільхова, буд. 3 (арк.спр.11).

ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, про що 16.05.2014 складено відповідний актовий запис № 530 та видано Свідоцтво про народження від 16.05.2014 серія І-ЕД № 310766 (арк.спр.9).

16.10.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини (арк.спр.43).

Відповідно до рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 20.11.2018, право на призначення допомоги при народженні дитини за новим місцем проживання було втрачено (арк.спр.47).

29.11.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила виплатити заборгованість при народженні дитини з 01.08.2014 (арк.спр.24).

Відповідно до витягу з рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.12.2018 № 218, було відмовлено у призначенні заборгованості державної соціальної допомоги при народженні дитини на підставі пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 20.12.2018 № 218 (арк.спр.25).

Судом встановлено, що рішенням управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 09.01.2019 заборгованість державної соціальної допомоги при народженні дитини внутрішньо переміщеним особам, позивачу не призначено згідно витягу з протоколу № 218 від 20.12.2018 (арк.спр.26).

Відповідно до відомостей, наданих відповідачем вбачається, що ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щомісячна одноразова допомога при народженні дитини у квітні 2014 року – 10320,00 грн., травні 2014 року – 860,00 грн., червні 2014 року – 860,00 грн. (арк.спр.46).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплено визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що сума допомоги при народженні дитини має фіксований розмір, а саме 41280 грн., 10320 грн. з яких виплачується одноразово, решта суми виплачується протягом наступних 36 місяців, зменшення встановленого Законом розміру допомоги при народженні дитини та строків виплати такої допомоги не допускається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд вважає, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Посилання відповідача про те, що право на призначення допомоги при народженні дитини за новим місцем проживання було втрачено, оскільки на момент звернення 16.10.2018 дитині виповнилось 3 роки, суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" визначено перелік підстав припинення виплати допомоги при народженні дитини.

Так, виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною сьомої статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати допомоги при народженні дитини з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що допомога позивачу при народженні дитини вже була призначена в порядку та в межах статті 11 Закону № 2811-XII, проте відповідачем було припинено нарахування та виплату відповідної допомоги з підстав, які не визначені частиною сьомою статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми".

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу не нараховувались та не виплачувались виплати допомоги при народженні дитини саме з 01.07.2014.

Згідно пункту 55 Порядку № 1751, допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку. Призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

У свою чергу, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своєї волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій, суд дійшов висновку, що допомога при народженні дитини має бути виплачена протягом будь-якого часу без обмежень.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365».

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Частиною 1 статі 1 Закону № 2811-XII передбачено,що Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону № 2811-XII щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).

Відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Зважаючи, що порушення прав позивача на призначення їй допомоги при народженні дитини відбулося внаслідок прийняття відповідачем рішень, які створюють відповідні наслідки, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати рішення від 20.11.2018 та рішення від 09.01.2018.

Ефективним захистом порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення нарахування та виплати призначеної допомоги при народженні дитини, поновлення нарахування та виплати допомоги при народженні дитини позивачу, починаючи саме з 01.07.2014, оскільки як вбачається із змісту довідки без номеру та дати, ОСОБА_1 не нараховується та не виплачується допомога при народженні дитини з 01.07.2014.

Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату усієї заборгованості з виплати допомоги при народженні дитини позивачу, починаючи з 01.07.2014. Відповідно, додаткового зобов’язання не потребує.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 15.02.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (арк.спр.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 20 листопада 2018 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 09 січня 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо не поновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 призначеної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобов’язати управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (Луганська обл., Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Центральна, будинок 52, код ЄДРПОУ 03197049) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) нарахування та виплату раніше призначеної їй допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 з виплатою усієї заборгованості, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 липня 2014 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (Луганська обл., Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Центральна, будинок 52, код ЄДРПОУ 03197049) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3