Рішення № 80689739, 25.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 року м.Київ справа № 320/5922/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 соціальної політики України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 соціальної політики України, у якому позивач просить суд:

1) Визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України, за порушення Закону України “Про звернення громадян”, за порушення строків розгляду заяви позивача протягом чотирьох місяців, за відмову запросити позивача на розгляд його заяви, за ненадання способу оскарження прийнятого рішення.

2) Зобов’язати ОСОБА_2 соціальної політики України, повторно розглянути заяву позивача від 24.01.2018 року, з урахуванням рішень судів, Закону України “ Про звернення громадян” та надати результати розгляду до суду і позивачу.

3) Визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України, за неналежний розгляд звернення позивача, за надання недостовірної інформації, за не надання відповіді на всі запити позивача.

4) Зобов’язати ОСОБА_2 соціальної політики України, повторно розглянути заяву позивача від 24.01.2018 року, з урахуванням рішень судів, Закону України “ Про звернення громадян”, та заявлених вимог та надати результати розгляду до суду і позивачу;

1). Здійснити перевірку пенсійної справи ОСОБА_1, зокрема правові підстави зміни пенсійних виплат з 01.11.2011р. через розпорядження від 22.12.2011р. через “зміну надбавки”, в зв'язку з чим був зменшений розмір основної пенсії ОСОБА_1 в двадцять два рази з 2941 гривні основного розміру пенсійних виплат до 135 гривен на 22.12.2011р. та чому розпорядження застосовано до минулого часу.

2). Перевірити правові підстави переведення ОСОБА_1 на обрахування пенсійних виплат з ст. 22 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, на ст. 21 цього закону ж закону, без заяви ОСОБА_1 та без відома ОСОБА_1, що в рішенні Верховного суду України від 08.06.2016р. справа №331/336/15-а, вже визнано неправомірним зміну розміру пенсійних обрахувань, без переведення на інший вид пенсії. Можливо “рабовласник” ОСОБА_1 який зменшив ОСОБА_1 розмір пенсійних виплат в двадцять два рази, продовжує працювати зараз, але не хоче декларувати ОСОБА_1 як “раба”, та не вказує фамілії.

3). В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 набув права на пенсійні виплати, ще з 1983 року, поновити ОСОБА_1 розмір виплати пенсійних виплат з 01.11.2011р. в розміру встановленому рішенням Київського апеляційного суду від 01.06.2011року справа №2а- 1322/10, підтверджене ухвалою ВАСУ від 13.03.2013р. рішенням ВАС України від 07.09.2016. року справа №К/800/11900/16, якими встановлено що пенсія ОСОБА_1 має бути відповідно до ст. 22 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб”, у розмірі 110% від 3,5 розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та додаткової пенсії постраждалому від ЧАЕС III категорії із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно статті 51 Закону № 796-ХІІ.

4). З 16.10.2015 року, ОСОБА_1 як постраждалий від ЧАЕС ІІІ категорії, з урахуванням часу роботи на території радіаційного забруднення, набув права на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому прошу перевести ОСОБА_1 обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком, з урахуванням ст. 6. 77. Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та додаткової пенсії як постраждалому від ЧАЕС III категорії.

5). Притягнути винних осіб, в позбавленні ОСОБА_1 прав, свобод гарантованих ст. 22.58 Конституції України при зміни ОСОБА_1 основного розміру пенсійних виплат в двадцять два рази з 01.11.2011р., застосувавши розпорядження від 22.12.2011р. до минулого часу, та осіб які узурпували права ОСОБА_1, та без переводу на інший вид пенсії, змінили розмір пенсійних виплат ОСОБА_1.

5). Зобов'язати Відповідача, відшкодувати матеріальні збитки ОСОБА_1 в розмірі 500000 гривен, (п’ятсот тисяч гривен), та стягнути з відповідача кошти в сумі 500000 гривен,

6) Зобов'язати Відповідача відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 в розмірі 500000 гривен, (п’ятсот тисяч гривен), та стягнути з відповідача кошти в сумі 500000 гривен.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5922/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 постановлено подальший розгляд справи №320/5922/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", та призначено підготовче засідання на 09.01.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, витребувано докази по справі та відкладено підготовче засідання на 29.01.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 повторно витребувано докази по справі, продовжено підготовче провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 18.02.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2019. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 24.01.2018 він звернувся до ОСОБА_2 соціальної політики України із заявою «Про захист гідності, поновлення конституційних прав щодо належної пенсі…», у якій позивач просив відповідача здійснити перевірку пенсійної справи ОСОБА_1, перевірити правові підстави переведення позивача на обрахування пенсійних виплат зі ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на ст.21 вказаного Закону відповідно без заяви позивача та без його відома.

Також у вказаній заяві позивач просив відповідача здійснити переведення обрахування пенсійних виплат позивача згідно пенсії за віком, з урахуванням ст.ст. 6, 77 вказаного Закону. Позивач зазначив про те, що ОСОБА_2 соціальної політики України надало відповідь на його заяву, у якій відповідач зазначив недостовірну інформацію про відсутність порушень при обчисленні пенсії ОСОБА_1

Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у проведенні перевірки його пенсійної справи.

Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідач розглядав його заяву чотири місяці, що на думку позивача, є порушенням вимог ст.15 Закону України «Про звернення громадян». Також позивач зазначив про те, що розгляд заяви був здійснений за його відсутності, що на думку позивача, свідчить про протиправність дій з боку відповідача. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позов зазначив про те, що у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» на початок 2018 року значно зросла кількість звернень громадян до ОСОБА_2 соціальної політики України з питань пенсійної реформи, що в свою чергу зумовило несвоєчасність надання відповідачем відповідей на відповідні звернення. Щодо перевірки пенсійної справи позивача, то відповідач зазначив про те, що матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 вже були предметом розгляду, зокрема, 19.09.2015. Розгляд відповідних матеріалів був здійснений у присутності позивача. Відповідач зазначив, що за результатами зустрічі ОСОБА_1 листом від 21.09.2015 №3147/0/039/15-зв було надано відповідь на поставлені питання, а матеріали пенсійної справи були повернуті до Пенсійного фонду України.

Присутній у судових засіданнях 09.01.2019, 29.01.2019, 01.03.2019, 20.03.2019 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

20.03.2019 позивач подав клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідач та третя особа у судове засідання, призначене на 20.03.2019, не з’явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання позивача та неявку у судове засідання представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду справи, протокольною ухвалою суду від 20.03.2019 року було постановлено здійснити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт серії СМ №081736, виданий Броварським МВГУМВС України в Київській області 07.07.1999 (т.1, а.с.29).

З матеріалів справи вбачається, що Київською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1990 р. (категорії 3) серії Б №010411 від 07.04.1993 (т.1, а.с.129).

28.04.1993 Броварським відділом соціального забезпечення Київської області було видано позивачу посвідчення інваліда війни серії №471074, відповідно до якого позивач є інвалідом 3 групи (т.1, а.с.129).

04.04.2007 Управлінням праці та соціального захисту населення м.Бровари було видано позивачу посвідчення інваліда війни серії Б №526450, відповідно до якого позивач є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (т.1, а.с.129).

Згідно із випискою із акта огляду МСЕК до довідки серії КИО-І №290637 від 29.03.2007, позивачу довічно присвоєно 2 групу інвалідності з 26.03.2007, причина інвалідності – Травма і захворювання, «ТАК» зв’язані з виконанням обов’язків військової служби (т.1, а.с.130).

Відповідно до пенсійного посвідчення серії ААІ №438292 від 25.04.2018, позивач є пенсіонером, вид пенсії: по інвалідності, ІІ група, інвалідність внаслідок війни (т.1, а.с.41).

З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2018 позивач звернувся до ОСОБА_3 соціальної політики України ОСОБА_4 із заявою про захист гідності, поновлення конституційних прав, щодо належної пенсії, захоплених в 2011 р. «злочинною корупційною владою, бандитами, рабовласниками та мародерами», всупереч рішень судів, що набрали законної сили, виконання рішень Конституційного Суду України та Конституції України (т.1, а.с.42-46).

У вказаній заяві позивач зазначив, що йому було зменшено основний розмір пенсійних виплат з 2941,00 грн. до 135,00 грн. з 01.11.2011 у зв’язку із зміною надбавок до пенсії. Позивач зауважив, що рішенням Київського апеляційного суду від 01.06.2011 у справі №2а-1322/10 встановлено, пенсія має бути виплачена позивачу відповідно до ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осі» у розмірі 110% від 3,5 розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та додаткової пенсії постраждалого від ЧАЕС ІІІ категорії із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, ст.28 вказаного Закону та ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, у заяві позивач наголосив на тому, що рішенням Броварського міськрайонного суду від 07.08.2012 у справі №1007/3814/2012 йому було присуджено нарахування пенсії відповідно до ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», проте, як зазначив позивач, нарахування йому пенсійних виплат здійснюється за ст.21 вказаного Закону.

У заяві позивач зазначив, що Пенсійний фонд України не виконує вказані рішення суду та не здійснив належне дослідження його пенсійної справи.

Також у заяві позивач зазначив про те, що Пенсійний фонд України не здійснює виплату позивачу пенсії у розмірі, передбаченому Законом України «Про пенсійне забезпечення» як інваліду ІІ групи, та виплату додаткової пенсії як особі, яка постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС ІІІ категорії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що на думку позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач зазначив про те, що він неодноразово звертався до Пенсійного фонду України із заявами про переведення на отримання пенсії за віком, проте йому було відмовлено. У вказаній заяві позивач просив ОСОБА_2 соціальної політики України:

- здійснити перевірку пенсійної справи ОСОБА_1, зокрема правові підстави зміни пенсійних виплат з 01.11.2011р. через розпорядження від 22.12.2011р. через “зміну надбавки”, в зв'язку з чим був зменшений розмір основної пенсії ОСОБА_1 в двадцять два рази з 2941 гривні основного розміру пенсійних виплат до 135 гривен на 22.12.2011р. та чому розпорядження застосовано до минулого часу.

- перевірити правові підстави переведення ОСОБА_1 на обрахування пенсійних виплат з ст.22 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, на ст.21 цього ж закону, без заяви ОСОБА_1 та без відома ОСОБА_1, що в рішенні Верховного суду України від 08.06.2016р. справа №331/336/15-а, вже визнано неправомірним зміну розміру пенсійних обрахувань, без переведення на інший вид пенсії. Можливо “рабовласник” ОСОБА_1, який зменшив ОСОБА_1 розмір пенсійних виплат в двадцять два рази, продовжує працювати зараз, але не хоче декларувати ОСОБА_1 як “раба”, та не вказує фамілії.

- в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 набув права на пенсійні виплати, ще з 1983 року, поновити ОСОБА_1 розмір виплати пенсійних виплат з 01.11.2011р. в розміру встановленому рішенням Київського апеляційного суду від 01.06.2011року справа №2а-1322/10, підтверджене ухвалою ВАСУ від 13.03.2013р. рішенням ВАС України від 07.09.2016. року справа №К/800/11900/16, якими встановлено, що пенсія ОСОБА_1 має бути відповідно до ст.22 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб”, у розмірі 110% від 3,5 розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та додаткової пенсії постраждалому від ЧАЕС III категорії із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, згідно статті 51 Закону № 796-ХІІ.

- з 16.10.2015 року, ОСОБА_1 як постраждалий від ЧАЕС ІІІ категорії, з урахуванням часу роботи на території радіаційного забруднення, набув права на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тому просить перевести ОСОБА_1 обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком, з урахуванням ст.6. 77. Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та додаткової пенсії як постраждалому від ЧАЕС III категорії.

- притягнути винних осіб, в позбавленні ОСОБА_1 прав, свобод гарантованих ст. 22.58 Конституції України при зміни ОСОБА_1 основного розміру пенсійних виплат в двадцять два рази з 01.11.2011р., застосувавши розпорядження від 22.12.2011р. до минулого часу, та осіб, які узурпували права ОСОБА_1, та без переводу на інший вид пенсії, змінили розмір пенсійних виплат ОСОБА_1;

- відшкодувати ОСОБА_1 збитки та моральну шкоду, завдану протиправними діями злочинної корупційної влади з 01.11.2011 та відмовою перевести позивача на пенсію за віком.

Вказана заява 24.01.2018 була зареєстрована відповідачем за №Л-2161/0/4-18/П, що підтверджується відбитком штрихкодового штампу відповідача (т.1, а.с.42-46).

ОСОБА_2 соціальної політики України, розглянувши вказану заяву позивача, листом від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 повідомило про те, що ОСОБА_1 отримує пенсію по 2 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Розмір пенсії обчислено відповідно до ст.21 Закону в розмірі 80 відсотків заробітної плати.

У відповіді зазначено, що на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01.01.2017 розмір пенсії позивача перераховано із застосуванням середнього розміру заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленого як середній показник за 2014-й, 2015-й та 2016 роки, та прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 1452,00 грн. Як зазначено у відповіді, до пенсії встановлено підвищення особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», збільшення основного розміру пенсії на 25% відповідно до постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 28.12.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю як особі, віднесеній до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії та щомісячну цільову грошову допомогу на прожиття.

У листі від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 відповідач зазначив про те, що при обчисленні розміру пенсії не встановлено порушень.

Крім того, у цьому листі відповідач зазначив, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.07.2011, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 Управлінням Пенсійного фонду України у м.Бровари та Броварському районі Київської області у вересні 2011 року проведено відповідний перерахунок пенсії ОСОБА_1

Також відповідач у листі вказав, що у жовтні 2011 року позивач отримував пенсію у розмірі 3488,0 грн. Доплата пенсії за період з 11.01.2010 по 30.09.2011 була включена в додаткові відомості жовтня 2011 року, але не була виплачена у зв’язку з відсутністю цільових коштів на фінансування вказаних виплат та у зв’язку із змінами в чинному законодавстві. Також у листі зазначено про те, що на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.03.2011 та у зв’язку зі зміною дати початку періоду перерахунку пенсії (11.01.2010 змінено на 11.12.2009), Управлінням проведено відповідний перерахунок пенсії.

Відповідач у листі зауважив, що на запит управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державною, надано довідку про нараховану позивачу суму коштів на виконання вказаного вище судового рішення.

Також у вказаному листі зазначено про те, що з огляду на збільшення кількості звернення громадян, працівникам Департаменту пенсійного та соціального страхування не завжди вдається своєчасно їх розглянути і надати відповідь заявникам, а тому звернення ОСОБА_1 розглянуто із запізненням. У зв’язку з цим, відповідач просив позивача прийняти вибачення з цього приводу (т.1, а.с.47-48).

Не погоджуючись з діями відповідача, які полягають у несвоєчасному наданні відповіді на звернення позивача, а також надання відповіді із недостовірною інформацією та не вчиненням відповідачем дій щодо проведення перевірки пенсійної справи ОСОБА_1, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі-Закон №393, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393 встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Частиною 1 ст.5 Закону №393 встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне) (ч.2 ст.5 Закону №393).

Згідно із ч.3 ст.5 Закону №393 звернення може бути усним чи письмовим. Відповідно до ч.5 ст.5 Закону №393 письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

Частиною 6 ст.5 Закону №393 передбачено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно із ч.1 ст.7 Закону №393 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною 3 ст.15 Закону №393 передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч.4 ст.15 Закону №393). Згідно із ч.1 ст.18 Закону №393 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону №393 передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. Згідно із ч.2 ст.20 Закону №393 на обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку (ч.3 ст.20 Закону №393). Статтею 21 Закону №393 встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.

Отже, громадяни мають право звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із заявами (клопотаннями) та скаргами, викладеними в письмовій або усній формі.

В свою чергу, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані надати особі, яка звернулась до них з відповідною заявою (клопотанням), розглянути таку заяву (клопотання) та надати на неї відповідь.

Розгляд звернень має бут здійснений об’єктивно, всебічно та передбачає вчасну перевірку звернення.

При цьому, Законом №393 встановлені строки розгляду таких заяв (клопотань). Так, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як зазначено вище, предметом розгляду у даній справі є оскарження дій ОСОБА_2 соціальної політики України щодо розгляду заяви позивача з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, у позовній заяві позивач зазначив про те, що відповідачем було надано недостовірну інформацію та не надано відповіді на всі поставлені позивачу у заяві запитання.

Відповідач у відзиві на позов зазначив про те, що відповідь була надана ОСОБА_2 соціальної політики України із пропуском строку, встановленого Законом України «Про звернення громадян», що пов’язано відповідачем із великим обсягом роботи.

Також позивач наголосив на тому, що відповідач відмовив позивач у запрошенні до розгляду його заяви.

Як зазначено вище, 24.01.2018 позивач звернувся до ОСОБА_2 соціальної політики України із заявою про захист гідності, поновлення конституційних прав, щодо належної пенсії, захоплених в 2011 р. «злочинною корупційною владою, бандитами, рабовласниками та мародерами», всупереч рішень судів, що набрали законної сили, виконання рішень Конституційного Суду України та Конституції України.

У вказаній заяві позивач просив відповідача, серед іншого, провести перевірку його пенсійної справи, зокрема, правових підстав зміни пенсійних виплат з 01.11.2011р. через розпорядження від 22.12.2011р. через “зміну надбавки”, в зв'язку з чим був зменшений розмір основної пенсії ОСОБА_1 в двадцять два рази з 2941 гривні основного розміру пенсійних виплат до 135 гривен на 22.12.2011р. та чому розпорядження застосовано до минулого часу, та правових підстав переведення ОСОБА_1 на обрахування пенсійних виплат з ст.22 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, на ст.21 вказаного Закону.

Також у вказаній заяві позивач просив відповідача поновити йому розмір пенсії, встановлений рішенням Київського апеляційного суду від 01.06.2011року справа №2а-1322/10, підтверджене ухвалою ВАСУ від 13.03.2013р. рішенням ВАС України від 07.09.2016. року справа №К/800/11900/16, та перевести ОСОБА_1 обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком, з урахуванням ст.6. 77. Закону України “Про пенсійне забезпечення”, та додаткової пенсії.

У відповіді на вказану заяву, яка була оформлена листом від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21, відповідач зазначив про те, що порушень при обчисленні пенсії не виявлено.

Також у вказаній відповіді зазначено про те, що позивачу вже здійснено нарахування пенсій відповідно до судових рішень.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що перевірка пенсійної справи позивача була здійснена у вересні 2015 року у присутності позивача.

Відповідно до абзацу 22 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із ч.2 ст.103 Закону №1058 державне регулювання та нагляд у порядку, передбаченому законодавством, здійснюють: за дотриманням норм цього Закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, і його структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад.

Відповідно до абз.1-2 п.1 Положення про ОСОБА_2 соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №389/2011 (далі - Положення №389) ОСОБА_2 соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_3 України.

Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Згідно з п.3 Положення №389 основними завданнями Мінсоцполітики України є, зокрема, формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян.

Пунктом 4 Положення №389 встановлено, що Мінсоцполітики України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державне регулювання та нагляд за дотриманням законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Наказом ОСОБА_2 праці та соціальної політики України від 10.01.2007 №4, зареєстрованим в міністерстві юстиції України 24 січня 2007 р. за № 57/13324, затверджено Порядок здійснення нагляду за додержанням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України (далі - Порядок №4).

Відповідно до п.1.1 Порядку №4 цей Порядок визначає механізм організації та здійснення нагляду структурними підрозділами органів праці та соціального захисту населення, на які покладені функції здійснення нагляду за додержанням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) і виплати пенсій органами Пенсійного фонду України (далі - нагляд).

Згідно з п.1.3 Порядку №4 нагляд здійснюється за напрямками: а) правильність та своєчасність призначення (перерахунку) пенсій; б) правильність та своєчасність нарахування, виплати та припинення виплати пенсій.

Пунктом 2 Порядку №4 встановлено, що нагляд за правильністю та своєчасністю призначення (перерахунку) пенсій здійснюється шляхом перевірок матеріалів пенсійних справ, щодо яких органами Пенсійного фонду України прийнято рішення про призначення (перерахунок) або відмову в призначенні (перерахунку) пенсій та відстрочку часу призначення пенсії відповідно до законів, згідно з якими органами Пенсійного фонду України призначаються (перераховуються) пенсії.

У ході здійснення нагляду перевіряється відповідність прийнятого рішення про призначення (перерахунок), відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та відстрочку часу призначення пенсії законодавчим та нормативно-правовим актам, дотримання установленого законодавством порядку оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Перевірці підлягають матеріали пенсійних справ, зареєстровані в журналах (форми N 10, N3), за якими прийнято рішення про призначення (перерахунок) пенсії в місяцях, що передують місяцю, у якому здійснюються перевірки.

Відповідно до п.3.2 Порядку №4 право на проведення перевірок мають працівники органів праці та соціального захисту населення, до функціональних обов'язків яких входить здійснення нагляду або координація роботи з нагляду (далі - працівники органів праці та соціального захисту населення). При здійсненні нагляду працівники органів праці та соціального захисту населення повинні мати документ, який засвідчує їх особу, та направлення на перевірку, підписане керівником відповідного органу праці та соціального захисту населення.

Згідно з п.3.5 Порядку №4 працівниками органів праці та соціального захисту населення протягом двох днів після закінчення перевірки оформляється акт перевірки правильності призначення (перерахунку) та виплати пенсій (далі - акт перевірки) у двох примірниках (додаток 2), один з яких подається керівнику органу Пенсійного фонду України, де здійснювалася перевірка.

Отже, вищевказаними нормами чинного законодавства передбачена процедура здійснення державного нагляду органами праці та соціального захисту населення за додержанням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, а саме шляхом проведення посадовими особами територіальних органів праці та соціального захисту населення перевірок, у т.ч. перевірок матеріалів пенсійних справ.

Дослідивши відповідь відповідача, оформлену листом від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21, судом встановлено, що у вказаному листі ОСОБА_2 соціальної політики взагалі не надає інформації щодо проведення перевірки пенсійної справи позивача та результатів здійснення такої перевірки.

Інформація щодо проведення відповідної перевірки пенсійної справи відсутня і у відзиві відповідача (т.1, а.с.163-164).

Так, у відзиві на позовну заяву зазначено про проведення перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 у його присутності лише 19.09.2015.

Судом встановлено, що в матеріалах пенсійної справи позивача, копії якої у повному обсязі долучені до матеріалів справи, відсутні документи, які підтверджують звернення ОСОБА_2 соціальної політики України до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому позивач як пенсіонер перебуває на обліку, для отримання матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 з метою проведення відповідної перевірки.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження проведення перевірки пенсійної справи позивача за заявою позивача від 24.01.2018.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач не проводив за заявою позивача від 24.01.2018 перевірку його пенсійної справи та не надав позивачу у листі від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 вмотивовану відповідь щодо підстав не проведення такої перевірки.

Суд наголошує на тому, що у листі від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 відповідач повідомив позивача про те, що позивачу був проведений відповідний розрахунок пенсії відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2-а-1322/10.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області про зобов’язання провести перерахунок пенсії та виплату недоплаченої суми пенсії.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2010 у справі №2-а-1322/2010 позов задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області провести з 14 жовтня 2009 року перерахунок розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із розрахунку 110% трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплатити йому недоплачену суму пенсії з урахуванням проведених виплат. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у місті Броварах Київської області провести з 14 жовтня 2009 року перерахунок розміру додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 25% мінімальної пенсії зі віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та видати йому недоплачену суму пенсії з урахуванням проведених виплат (т.1, а.с.136-138).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2-а-1322/10 апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області та ОСОБА_1 – задоволено частково. Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2010 року – скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м.Броварах Київської області про перерахунок пенсії задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області провести з 11.01.2010 року перерахунок розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із розрахунку 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахування проведених виплат. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області провести з 11.01.2010 року перерахунок розміру додаткової пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахування проведених виплат. ОСОБА_4 позовних вимог залишено без розгляду (т.1, а.с.55-57).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2013 (№К/9991/38341/11) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 залишено без зміни, зазначивши дату початку перебігу періоду перерахунку пенсій з « 11 січня 2010 року» на « 11 грудня 2009 року» (т.1, а.с.58-60).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі №2-а-1322/10, зокрема, змінено спосіб виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 року за № 2-а-1322/10 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у м.Броварах Київської області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, шляхом стягнення з управління Пенсійного Фонду України у м. Броварах та Броварському районі Київської області на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 37987,86 грн., які нараховані управлінням Пенсійного Фонду України у м.Броварах та Броварському районі Київської області (т.1, а.с.133-135).

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Пенсійного фонду України, Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій (бездіяльності) суб’єкта владних повноважень протиправними, зобов’язання вчинити певні дії щодо переведення та перерахунку пенсії, компенсації втрати частини пенсії, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 у справі №810/5763/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 (т.1, а.с.85-100), позов задоволено частково, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо не проведення з 01 січня 2017 року ОСОБА_1 перерахунку розміру пенсії по інвалідності відповідно ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 110% трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зобов’язано Броварське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області провести з 01 січня 2017 року ОСОБА_1 перерахунок розміру пенсії по інвалідності відповідно ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 110% трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та виплатити йому недоплачену суму пенсії з урахуванням проведених виплат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с.67-84).

Разом з тим, у листі відповідача від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 відсутнє будь-яке посилання щодо результатів здійснення перевірки виконання Броварським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 у справі №810/5763/15 та перевірки правомірності здійснення нарахування позивачу пенсії у порядку ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач листом від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 надав позивачу неповну інформацію на його звернення, оскільки відповідачем не була проведена перевірка матеріалів пенсійної справи та належним чином не здійснено дослідження питань щодо виконання органами Пенсійного фонду України судових рішень щодо перерахунку пенсії позивача.

У зв’язку з цим, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було вчинено протиправні дії щодо надання неповної інформації на заяву позивача від 24.01.2018.

Також у позовній заяві позивач зазначив про те, що відповідачем було порушено строк розгляду його звернення, з приводу чого суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою 24.01.2018.

В свою чергу, ОСОБА_2 соціальної політики України надало позивачу відповідь, оформлену листом №9806/0/2-18/21 від 22.05.2018.

ОСОБА_2 соціальної політики України №9806/0/2-18/21 від 22.05.2018 отриманий позивачем засобами поштового зв’язку, простим поштовим відправленням, відтиск штемпелю на конверті містить дату прийняття поштового відправлення поштою 26.05.2018 (т.1, а.с.49).

Суд наголошує на тому, що в силу вимог ст.20 Закону №393 термін розгляду звернень громадян не повинен перевищувати одного місяця від дня їх надходження, а у разі неможливості їх розгляду у такий строк керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Крім того, суд звертає увагу на те, що звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Оскільки відповідач надав позивачу відповідь на його заяву листом №9806/0/2-18/21 лише 22.05.2018, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було порушено термін розгляду заяви позивача, встановлений ст.20 Закону №393.

У зв’язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо недотримання термінів розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.01.2018, які встановлені ст.20 Закону України «Про звернення громадян».

Також у позовній заяві позивач зазначив про те, що його не було повідомлено про дату, час та місце розгляду його заяви, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно із ч.1 ст.18 Закону №393 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

В свою чергу, статтею 19 Закону №393 передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, у заяві від 24.01.2018 позивач просив відповідача повідомити його про час та місце розгляду заяви.

У листі №9806/0/2-18/21 від 22.05.2018 відповідач не зазначив про те, чи було здійснено розгляд звернення у присутності позивача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження запрошення позивача до ОСОБА_2 соціальної політики України для розгляду його заяви.

У зв’язку з цим, суд вважає, що відповідачем не було дотримано свого обов’язку щодо забезпечення присутності заявника під час розгляду його заяви, що не відповідає вимогам Закону №939.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України, за порушення Закону України “Про звернення громадян”, зокрема, за відмову запросити позивача на розгляд його заяви.

Разом з тим, дія – це форма поведінки, яка передбачає вчинення активних дій з боку органу державної влади.

Проте, у даному випадку відповідач не повідомив позивача про час, дату та місце розгляду його заяви, тобто не вчинив дій, здійснення яких покладено на нього в силу Закону №393.

У зв’язку з цим, суд вважає, що в даному випадку мала місце бездіяльність з боку відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду його заяви від 24.01.2018.

Також у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України, за порушення Закону України “Про звернення громадян”, зокрема, за ненадання способу оскарження прийнятого рішення.

Суд наголошує на тому, що відповідно до ч.4 ст.15 Закону №393 рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Суд зазначає про те, що у листі №9806/0/2-18/21 від 22.05.2018 відповідач надав позивачу неповну інформацію, з огляду на непроведення ним перевірки пенсійної справи позивача та перелік виконання відповідних судових рішень.

Проте, вказаний лист не містить відмови у задоволенні вимог позивача, а тому на думку суду в даному випадку відсутність у листі відповідача інформації щодо способу оскарження не є порушенням вимог Закону №393 з боку відповідача.

У зв’язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

У позовній заяві позивач просить суд зобов’язати ОСОБА_2 соціальної політики України повторно розглянути заяву позивача від 24.01.2018 року, з урахуванням рішень судів, Закону України “ Про звернення громадян” та надати результати розгляду до суду і позивачу, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_3 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії та бездіяльність відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.01.2018 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

У позовній заяві позивач просить суд зобов’язати відповідача відшкодувати йому матеріальні збитки у розмірі 500000,00 грн.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч.ч.1-2 ст.23 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає про те, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідача та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювача.

У зв’язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Також у позовній заяві позивач просить суд зобов’язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, не зазначено та не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

У зв’язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати позивачу за складання даного позову, на підготовку до розгляду справи, перебуванням у судовому засіданні та витрат, пов’язаних з розглядом справи в розмірі 50000,00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

Суд зазначає, що позивач самостійно здійснював підготовку та подання до суду позовної заяви та представляв свої інтереси в судових засіданнях по справі, які відбулись 09.01.2019, 29.01.2019, 01.03.2019 та 20.03.2019, професійної правничої допомогою не користувався.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно із ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов’язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом ОСОБА_3 України.

Суд звертає увагу позивача на те, що КАС України не передбачено стягнення за рахунок відповідача, у разі задоволення позову, витрат позивача за самостійне складання позовної заяви та самостійну підготовку до розгляду справи.

Щодо витрат позивача, пов’язаних із перебуванням у судових засіданнях, суд зазначає таке.

Кодексом адміністративного судочинства України не передбачений такий вид судових витрат як витрати позивача, пов’язані із перебуванням у судових засіданнях.

Оскільки позивач не користувався професійної правничої допомогою під час розгляду даної справи, суд вважає відсутніми підстави для стягнення на користь позивача витрат, пов’язаних із перебуванням позивача у судових засіданнях.

Отже, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за складання даного позову, за підготовку до розгляду справи, перебування у судових засіданнях та витрат, пов’язаних з розглядом справи в розмірі 50000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України щодо надання у листі від 22.05.2018 №9806/0/2-18/21 неповної відповіді ОСОБА_1 на його заяву від 24.01.2018.

3. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 соціальної політики України щодо порушення термінів розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.01.2018, які встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

4. Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 соціальної політики України щодо неповідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду його заяви від 24.01.2018.

5. Зобов’язати ОСОБА_2 соціальної політики України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2018 року та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

6. В частині позовних вимог про визнання протиправними дій ОСОБА_2 соціальної політики України за ненадання способу оскарження прийнятого рішення – у задоволенні позову відмовити.

7. В частині позовних вимог про зобов’язання ОСОБА_2 соціальної політики України відшкодувати матеріальні збитки ОСОБА_1 в розмірі 500000 грн. (п’ятсот тисяч грн.) та стягнути з ОСОБА_2 соціальної політики України кошти в сумі 500000 грн. (п’ятсот тисяч грн.) – у задоволенні позову відмовити.

8. В частині позовних вимог про зобов’язання ОСОБА_2 соціальної політики України відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 в розмірі 500000 грн. (п’ятсот тисяч грн.) та стягнути з ОСОБА_2 соціальної політики України кошти в сумі 500000 грн. (п’ятсот тисяч грн.) – у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення – 25.03.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.