Рішення № 80687801, 13.03.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 175/3057/14-ц

(2/199/1384/19)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов’язання державного реєстратора скасувати запис та реєстрацію права власності, визнання права власності осіб на нерухоме майно незаконним та його скасування,-

В Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовними вимогами до відповідачів, в яких просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов’язати державного реєстратора скасувати запис та реєстрацію права власності, визнати право власності осіб на нерухоме майно незаконним та його скасування. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_2, у період 11-12 листопада 2016 року здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно розташоване за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25 за двома особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в Позивач є співвласницею житлового будинку № 25 по вул. Тюменській у м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, зареєстрована та постійно проживає у вищезазначеному будинку. До листопада 2016 року іншим співвласником будинку була ОСОБА_5, яка придбала Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку за договором купівлі-продажу від 30.09.1998 р., та відносно якої пізніше судовими рішеннями (ухвалою ВССУ від 02.11.2011 р. та рішенням Дніпропетровського районного суду від 02.09.2013 року) було визнано про належність останній у вказаному домоволодінні права власності на Ѕ частину вартості будівельних матеріалів і конструкцій, з яких складався будинок на час придбання, тобто 30.09.1998 р. як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно приватний нотаріус ДМНО – ОСОБА_2 11,12 листопада 2016 року внесла записи у Реєстр під № 17416331; № 17416265; № 174132534; № 1713220 та здійснила державну реєстрацію прав власності Ѕ частини будинку та Ѕ частини земельної ділянки розташованих за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25 за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 по ј частині за кожним. Позивач зазначає, що на час здійснення приватним нотаріусом ОСОБА_2 реєстрації спірного домоволодіння на ОСОБА_4 і ОСОБА_3 прав власності на нерухоме майно, співвласником якого є позивач у Державному реєстрі з 2006 року існував запис про заборону на відчуження будинку 25 по вул. Тюменській у м. Підгородне, внесений на підставі ухвали Дніпропетровського районного суду від 05.11.1999 року. Ухвала про заборону на відчуження будинку було винесено на підставі заяви позивача і заборона не була скасована на час прийняття нотаріусом рішення про здійснення держаної реєстрації прав на спірне нерухоме майно. Незазначення реєстратором – нотаріусом ОСОБА_2 при здійсненні реєстрації кадастрового номера земельної ділянки по вул. Тюменській 25 у м. Підгородне та неправильне визначення цільового визначення цільового призначення цієї ділянки «присадибна» (в той час як у державному акті на ім’я ОСОБА_5, скасованого рішенням суду від 04.03.2000 р. визначено «рилля» - землі с/г призначення), свідчить про відсутність у реєстратора нотаріуса будь-якого правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку. Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2016 року, яка стала підставою для здійснення нотаріусом державної реєстрації прав була оприлюднена в реєстрі лише 21 грудня 2016 року, в той час як нотаріус здійснив реєстрацію 11-12 листопада 2016 р. за відсутністю ухвали суду в реєстрі рішень. Позивач зазначає, що аналізуючи укладені між сторонами ОСОБА_5 і ОСОБА_3, ОСОБА_4 попередній договір до договору міни від 24.06.2016 р. та мирову угоду від 04.11.2016 року позивач зазначає, що жодною зі сторін не виконано визначених ними як у попередньому договорі, так і в мировій угоді обов’язків.

Наведене вказує на незаконність набуття ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно, яке перебувало у спільній власності ОСОБА_5 і позивача ОСОБА_1 Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_2 прийняте 11 та 12 листопада 2016 року щодо здійснення державної реєстрації прав власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Зобов’язати державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_2 скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи за номерами № 17416331; № 17416265; № 174132534; № 1713220 та реєстрацію права власності по ј частині будинку та ј частини земельної ділянки розташованих у м. Підгородне, буд. Тюменська, 25 Дніпровського району Дніпропетровської області за ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Право власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнати незаконним та скасувати його.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідачі до судового засідання не з’явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Тому суд вважає можливим зі згоди позивача, провести заочний розгляд справ та постановити заочне рішення.

Вислухав пояснення позивача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу та ОСОБА_5 належала на праві приватної власності по Ѕ частині будинку та земельної ділянки площею 1000 кв.м. по вул. Тюменській, будинок 25 у місті Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Дана обставина підтверджена нотаріально посідченими: договором купівлі-продажу будинку від 30.09.1998 року, договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 27.11.1998 року, рішеннями Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14.03.2000 року, від 02.09.2013 року, від 18.06.2014 рокуякі набрали законної сили

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2016 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, результатом підписання даної мирової угоди є набуття права власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться в Дніпропетровській області, Дніпропетровському районі, м. Підгороднє по вул. Тюменські, 25. Вказане рішення суду оспорювалось позивачем по даній справі як в апеляційному , так і в касаційному порядку, проте залишено без змін, таким чином набрало законної сили.

Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_2, 11та 12 листопада 2016 року, діючи як державний реєстратор, здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно розташоване за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25 за двома особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі ухвали суду від 04.11.2016 року, про що до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватний нотаріус ДМНО – ОСОБА_2 11 та 12 листопада 2016 року внесла записи під № 17416331; № 17416265; № 174132534; № 1713220, тобто здійснила державну реєстрацію прав власності Ѕ частини будинку та Ѕ частини земельної ділянки розташованих за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25 за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 по ј частині за кожним.

Відповідно дост.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідноп.4 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов’язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Статтею ст. 129-1Конституції України передбачено, що судове рішення є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_2, здійснюючи державну реєстрацію права власності відповідачів на Ѕ частину будинку та Ѕ частину земельної ділянки, розташованих за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25 за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 по ј частині за кожним, яке останні набули на підставі рішення суду, діяла відповідно до вимог закону.

Крім того, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод/1950р./ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. №475/97ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї /1952р./ передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Нормою ст.16 ЦК України, зазначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На думку суду, позивач не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідачами при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно та винесенні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 та 12 листопада 2016 року на спірне нерухоме майно було порушено, не визнано або оспорено її право власності на Ѕ частину будинку та Ѕ частину земельної ділянки, розташованих за адресою: м. Підгородне, вул. Тюменська, 25, оскільки її право власності на вказане нерухоме майно залишилось непорушним. Таким чином, порушень прав позивача, що б стало підставою для скасування рішення державного реєстратора, судом не встановлено.

Згідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. Таким чином, підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з урахуванням результату розгляду справи судові витрати позивача у вигляді судового збору необхідно віднести за її рахунок.

Керуючись ст.ст.317,386,391 ЦК України, ст.ст. 12,81, 133,144,158,263-265,280-289 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов’язання державного реєстратора скасувати запис та реєстрацію права власності, визнання права власності осіб на нерухоме майно незаконним та його скасування,- відмовити.

Судові витрати позивача віднести за її рахунок.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року – скасувати заборону будь-яким особам у будь-який спосіб здійснювати відчуження будинку та земельної ділянки №25 по вулиці Тюменській в м.Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного рішення апеляційної скарги.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя