Рішення № 80687576, 13.03.2019, Любешівський районний суд Волинської області

Справа №162/438/18

Номер провадження 2/162/5/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року смт. Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого – судді Гладіч Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Пилипчук Р.М.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ “ПриватБанк” звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування вимог представник позивача вказав, що ОСОБА_2, з метою отримання кредитних послуг, було підписано анкету-заяву №б/н від 15 березня 2013 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 3600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до умов Договору відповідач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати кредит, відсотки за його користування, комісію, а також інші витрати за вказаним договором. Однак, ОСОБА_2 не було надано своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

Враховуючи вказане вище, станом на 30 травня 2018 року, за вказаним кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 29213,44 грн., у зв’язку з чим представник позивача просив суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 25 липня 2018 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вона просила позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” в частині стягнення тіла кредиту та відсотків задовольнити частково – без врахування збільшеної процентної ставки; в частині стягнення штрафів – відмовити повністю.

В поданій до суду 12 грудня 2018 року заяві про зменшення розміру неустойки (пені) до тіла кредиту вказала, що ОСОБА_2 є сиротою, тривалий час сплачувала заборгованість по відсоткам за користування кредитом, розмір неустойки в 23 рази перевищує розмір боргового зобов’язання, у зв’язку з вказаним просить застосувати ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір пені з 22860,64 грн. до розміру тіла кредиту – 929,43 грн..

В поданих до суду відповіді на відзив та відзиві на заяву про зменшення розміру неустойки (пені) до тіла кредиту представник позивача вказала, що під час підписання договору відповідача влаштовували умови договору, про що свідчить її підпис. Оскільки до певного часу ОСОБА_2 належним чином виконувала свої зобов’язання за кредитом, відповідно вона знала про умови кредитування та визнавала свої зобов’язання за кредитним договором. Враховуючи викладене представник позивача просить суду відмовити відповідачу у задоволенні заяви про зменшення розміру неустойки (пені) до тіла кредиту, позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання на розгляд справи представник позивача АТ КБ “ПриватБанк”ОСОБА_3 не з'явилася. У поданому до суду 13 березня 2019 року клопотанні просила перенести судове засідання на інший час та дату у зв’язку з перебуванням представника позивача у щорічній відпустці.

В судовому засіданні під час судового розгляду представник відповідача ОСОБА_1 просила позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” задоволити частково. Зменшити розмір пені з 22860,64 грн. до розміру тіла кредиту – 929,43 грн.. Позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” в частині стягнення тіла кредиту та відсотків задовольнити частково – без врахування збільшеної процентної ставки, взадоволенні позову про стягнення заборгованості в частині стягнення штрафів – відмовити повністю, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та заяві про зменшення розміру неустойки (пені) до тіла кредиту.

Крім того представник відповідача озвучила заяву про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, протягом п’яти днів після ухвалення рішення.

Відповідно до статті 240 ЦПК України в суду немає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15 березня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується наданою банком копією письмової Анкети-заяви ОСОБА_2 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 15 березня 2013 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №б/н від 15 березня 2013 року вбачається, що станом на 30 травня 2018 року, у зв’язку з порушенням умов кредитного договору, у відповідача ОСОБА_2 виникла заборгованість за вказаним кредитним договором на загальну суму 29213,44 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом на суму 929,43 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом – 3556,06 гривень, заборгованості за пенею – 22860,64 гривень, штрафу (фіксована частина) – 500,00 гривень та штрафу (процентна складова) – 1367,31 гривень.

З банківської виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 вбачається, що останній платіж за вказаним кредитним договором відповідачем було здійснено 28 квітня 2016 року.

У відповіді на відзив та з наданої суду позивачем довідки про видачу кредитних карт вбачається, що у відповідача в користуванні була одна кредитна карта №5168755316555735 з терміном дії до останнього дня червня 2017 року, нової картки, випущеною взамін першої, відповідач – не отримувала.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України визначено, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною 1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Перевіряючи законність підвищення позивачем процентної ставки за користування кредитом з 01 вересня 2014 року, суд виходить з наступного.

Згідно із ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У Анкеті-заяві, підписаній відповідачем 15 березня 2013 року не зазначено, який саме тип кредитної карти обрав відповідач, який для нього бажаний кредитний ліміт, яка процентна ставка.

Із наданого позивачем витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” вбачається, що для карток “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості) - 2,5 %; за тратами здійсненими з 01 вересня 2014 року - 2,9%; за тратами здійсненими з 01 вересня 2015 року 3,6%.

Сторонами під час розгляду справи не заперечувався розмір процентної ставки, який первинно встановлено в договорі станом на 15 березня 2013 року та складає 30%. Вказане зазначається позивачем і у відповіді на відзив.

Пунктом 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг визначено обов'язок клієнта погашати заборгованість по кредиту, процентам за його користування, по перевитратам платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п.2.1.1.12.6 Умов та правил надання банківських послуг на боргові зобов’язання за Кредитом і ОСОБА_4 нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку, із розрахунку 365/366 календарних днів в році, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13.

Згідно п.1.1.3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг банк має право здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому ОСОБА_4, за виключенням випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці по Картрахунку відповідно п. 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від Клієнта про незгоду зі змінами, та вважається, що Клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку Кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення Клієнта.

Тобто, умовами кредитного договору №б/н від 15 березня 2013 року не встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Крім того, умови договору не містять порядку розрахунку змінюваної процентної ставки, який би дозволив точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що банк підвищуючи відсоткову ставку за кредитом за відсутністю визначеного в кредитному договорі порядку розрахунку змінюваної процентної ставки, порушив вимоги ст.1056-1 ЦК України.

Представник позивача у відповіді на відзив вказала, що відповідача належним чином було повідомлено про підвищення процентної ставки з 01 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року шляхом направлення SMS-повідомлення відповідно 15 серпня 2014 року та 15 березня 2015 року.

Вказане суперечить нормам чинного законодавства. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України викладеного в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Отже, вказаний представником позивача метод повідомлення про зміну умов кредитного договору, зокрема збільшення процентної ставки, не відповідає вимогам та суперечить нормам чинного законадавства, а тому суд вважає, що при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 2,5 % щомісяця, що складає 30,00% річних, оскільки в суді беззаперечно встановлено, що банк повідомив боржника про підвищення процентної ставки у неналежний спосіб.

Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що за кредитним договором №б/н від 15 березня 2013 року відповідач отримала кредитну картку №5168755316555735 з терміном дії до останнього дня червня 2017 року.

Пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що карта діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицьовій стороні карти включно.

Згідно висновків ОСОБА_5 Верховного Суду, викладених в п.91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовна давність на погашення належних з ОСОБА_2 щомісячних платежів зі сплати відсотків за користування кредитом починається після несплати щомісячного чергового платежу, представником відповідача ОСОБА_1 з цього приводу заявлено про застосування позовної давності, тому заборгованість по процентам за користування кредитом підлягає до стягнення в межах строку позовної давності за останні три роки.

Отже, банк звернувся до суду з позовом 07 червня 2018 року, термін дії картки №5168755316555735 – 30 червня 2017 року, тому позивач має право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 07 червня 2015 року по 30 червня 2017 року, що становить 754 дні.

Таким чином проценти за користування кредитом за вказаний період складають 583 гривні 99 копійок (929,43 (заборгованість за кредитом) х 30,00% х 754 : 360).

Вказана сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача АТ КБ “ПриватБанк”.

Крім того, пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

Пуктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, постанові від 11 жовтня 2017 року №347/1910/15-ц.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" вказує на те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З мотивів, викладених вище, суд приходить до висновку, що вимоги банку про стягнення штрафів у розмірі 500 грн. фіксована частина, 1367 грн. 31 коп. процентна складова, не підлягають задоволенню.

Окрім того, вирішуючи питання про стягнення пені в розмірі 22860,64 грн. суд враховує положення ч.3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, які викладені у п.27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положення статті 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що на протязі тривалого часу відповідач здійснювала погашення за взятим на себе зобов'язанням, тому заборгованість за кредитом (тіло кредиту) складає 929,43 гривні, що у 24 рази менше від нарахованого позивачем розміру неустойки.

Разом з поданою до суду заявою про зменшення розміру неустойки представником відповідача було подано копії свідоцтва про народження ОСОБА_2, свідоцтва про смерть ОСОБА_6, рішення виконавчого комітету Любешівської селищної ради, з яких випливає, що відповідач ОСОБА_2 з 4-річного віку є сиротою.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 16 серпня 2006 року справа №2-о-38/06 батька ОСОБА_2 ОСОБА_7 визнано безвісно відсутнім з 01 січня 1995 року, у зв’язку з цим відповідачу було призначено пенсію по втраті годувальника, яка на момент розгляду справи в суді вже не виплачується.

З позовної заяви та розрахунку заборгованості за договором б/н від 15 березня 2013 року вбачається, що тіло кредиту за вказаним кредитним договором складає 929,43 грн., нарахований розмір пені, станом на 30 травня 2018 року, становить 22860,64 грн., що значно перевищує розмір кредиту.

Останнє погашення ОСОБА_2 боргових зобов'язань за кредитом було здійснено 28 квітня 2016 року. Позивач звернувся до суду 07 червня 2018 року, що сприяло значному збільшенню розміру заборгованості за кредитним договором №б/н від 15 березня 2013 року.

Тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру неустойки до розміру тіла кредиту, тобто - 929 грн. 43 коп..

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”підлягають частковому задоволенню.

А тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 березня 2013 року в розмірі 2442,85 грн., яка складається із заборгованості за кредитом на суму 929,43 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом – 583,99 грн., заборгованості за пенею – 929,43грн..

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ “ПриватБанк” слід стягнути судовий збір у розмірі 147,34 гривні, сплачений позивачем при поданні позову.

В іншій частині задоволення позовних вимог суд вважає слід відмовити.

На підставі ст.ст.267, 509, 526, 527, 530, 534, 549, 551, 599, 616, 625, 651, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.61 Конституції України та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 76-81, 212, 263, 268, 354, 355 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №б/н від 15 березня 2013 року в розмірі 2442 (дві тисячі чотириста сорок дві) гривні 85 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом на суму 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень 43 копійки, заборгованості по процентах за користування кредитом - 583 (п'ятсот вісімдесят три) гривні 99 копійок, заборгованості за пенею - 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень 43 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО 305299) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 147 (сто сорок сім) гривень 34 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Любешівський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: