Рішення № 80684737, 19.03.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3619/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівайс", м. Харків про стягнення 884716,74 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 дов. №14-210 від 26.10.2018 року

відповідача - ОСОБА_2, дов.№68/1 від 04.09.2018 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" м. Київ звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівайс", м. Харків, в якому просить суд стягнути з відповідача 884716,74 грн., з яких 542320,87 грн. пені, 27845,34 грн. 3% річних, 314550,54 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 21 січня 2019 року на 12:00 годин.

Протокольною ухвалою від 21 січня 2019 року на підставі статті 177, пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання відкладено на 12 лютого 2019 року до 11:40 годин.

23 січня 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівайс" подано відзив (вхідний № 2048) на позовну заяву, в якому відповідач просить суд в частині позовних вимог про стягнення 9956,03 грн. інфляційних втрат, 488088,87 грн. пені відмовити та задовольнити окремо подане клопотання про зменшення пені на 90%. Суд приймає відзив відповідача на позовну заяву та долучає його до матеріалів справи.

04 лютого 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівайс" подано клопотання (вхідний № 2965) про зменшення пені на 90%, яке суд приймає та долучає його до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 12 лютого 2019 року на підставі статті 177, пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання відкладено на 25 лютого 2019 року до 12:40 годин.

21 лютого 2019 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівайс" подано уточнений відзив (вхідний № 4599) на позовну заяв, в якому відповідач просить раніше поданий відзив (вхідний № 2048 від 23 січня 2019 року) та клопотання (вхідний № 2965 від 04 лютого 2019 року) про зменшення пені на 90% залишити без розгляду та в позові відмоити повністю. Суд приймає уточнений відзив відповідача на позовну заяву та долучає його до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 25 лютого 2019 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 05 березня 2019 року на 12 годин.

Протокольною ухвалою від 05 березня 2019 року на підставі частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до12 березня 2019 року до 12:30 годин.

Протокольною ухвалою від 12 березня 2019 року на підставі частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 19 березня 2019 року до 12:40 годин.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

22 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем, продавецем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівайс" (відповідачем, покупцем) було укладено договір № 3262/15-БО-32 купівлі-продажу природного газу.

Згідно пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (пункт 1.2 договору)

Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги газу, що планується передати.

Відповідно до пункту 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно пункту 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця та газорозподільного автотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному автотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна газу визначена сторонами в розділі 5 договору (з урахуванням додаткових угод № 1 від 16 лютого 2015 року до договору, № 2 від 16 березня 2015 року до договору, № 3 від 15 квітня 2015 року до договору, № 4 від 25 травня 2015 року до договору, № 5 від 30 червня 2015 року до договору, № 6 від 21 липня 2015 року до договору, № 8 від 21 жовтня 2015 року до договору, № 9 від 22 жовтня 2015 року до договору, № 11 від 25 листопада 2015 року до договору).

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцеві, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11 договору).

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача протягом січня-березня 2015 року природний газ на загальну суму 4335273,12 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є узгодженими, мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств та відповідно до яких наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.

Зазначені акти, відповідно до договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідач здійснив оплату газу в повному обсязі, однак з порушенням умов пункту 6.1. договору, у зв'язку з чим позивач вимагає стягнути з відповідача спірну суму пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, пояснення представників сторін, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, всупереч умовам договору, у встановлені строки відповідач не виконав свої зобов'язання, чим припустився порушення господарського зобов'язання.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

В той же час, 30 листопада 2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що врегулюванню підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, через вжиття заходів, спрямованих на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Аналіз приписів частини 1 статті 5 та частини 1 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дозволяє дійти висновку проте, що кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, не погашена станом на 31 грудня 2016 року, підлягає реструктуризації; суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, які нараховано на заборгованість за спожитий природний газ станом на 01 липня 2016 року, при реструктуризації не враховуються, оскільки підлягають списанню за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

При цьому, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" визначено порядок розрахунків постачальників та споживачів енергоносіїв у разі прострочення споживачів в оплаті вартості природного газу, використаного для виробництва теплової та електричної енергії, за умов погашення заборгованості до набрання чинності 30 вересня 2016 року цим Законом. На таку заборгованість з оплати природного газу не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

На виконання вимог статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21 лютого 2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі - Реєстр).

Пунктом 14 Порядку передбачено перелік даних, що зазначаються в Реєстрі щодо підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а, зокрема, дані про обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01 липня 2016 року.

Отже, вимога щодо включення до Реєстру, як передумова для застосування процедури реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ, встановлена для теплогенеруючих та теплопостачальних організацій, які не погасили до 31 грудня 2016 року заборгованість перед постачальником за спожитий до 01 липня 2016 року природний газ. Відтак, до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності 30 вересня 2016 року Законом, не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Суд зазначає, що законодавцем у частині 1 статті 58 Конституції України передбачено принцип прямої дії нормативно-правових актів, що полягає в тому, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто врегульовують суспільні відносини, що виникли після набрання ними чинності, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовуються відповідальність особи.

Отже, частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30 листопада 2016 року цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30 листопада 2016 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №927/1152/16, від 15 березня 2018 року у справі №904/10736/16, від 03 квітня 2018 року у справі №904/11325/16, від 02 травня 2018 року у справі №914/102/17, від 15 травня 2018 року у справі №908/3126/16, від 30 травня 2018 року у справі №908/2055/17, від 14 січня 2019 року у справі №904/1615/18.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти ОСОБА_3"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("ОСОБА_2 проти Хорватії" від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Отже, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов'язань).

Як встановлено судом, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня-березня 2015 року, погашена повністю 12 листопада 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Суд наголошує, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Як зазначено в пункті 1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дівайс" має ліцензію серія АЕ № 190744, що видана Харківською обласною державною адміністрацією на "Виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і конераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії" із строком дії з 05 серпня 2014 року по 05 серпня 2019 року.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дівайс" здійснює діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, а Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" є постачальником природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії.

Відтак, вимоги про стягнення з відповідача, як споживача природного газу для виробництва теплової енергії, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено споживачем 12 листопада 2015 року, тобто до набрання Законом № 1730 чинності (30 листопада 2016 року), є необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню у повному обсязі. Вказане узгоджуються з принципом "належного урядування" державою у законодавчій сфері та гарантують відповідачу право на мирне володіння його майном.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частни 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов*язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 5, 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", статтями 6, 11, 525, 626, 655 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 193 Господарського кодексу України 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "25" березня 2019 р. р.

Суддя ОСОБА_3