Рішення № 80684581, 05.03.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.03.2019 Справа № 920/844/18Господарський суд Сумської області, у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/844/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Харківська, буд. 30/1, м. Суми, 40035, ідентифікаційний код 21119343),

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991),

про стягнення 3060,00 грн. пені та зобов’язання виконати рішення на підставі статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»,

представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 15 від 17.07.2018,

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 18-49/54 від 28.12.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд зобов’язати відповідача усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пункті 2 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2016 № 29, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року; стягнути з відповідача пеню в сумі 3060,00 грн. до загального фону Державного бюджету України на рахунки, відкриті в управліннях Державної казначейської служби за місцем знаходження платника податків за кодом бюджетної класифікації доходів 21081100, символ звітності 106; а також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», невиконанням відповідачем рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2016 № 29 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладенням штрафу», у зв’язку з чим відповідач повинен виконати вищезазначене рішення адміністративної колегії позивача шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді, грудні 2014 року та сплатити пеню в сумі 3060,00 грн. на підставі статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/844/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.11.2018.

У відзиві № 18-7/1461 від 19.11.2018 відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити у зв’язку з його необґрунтованістю та неправомірністю. Відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Сумської області від 04.09.2017 визнано незаконними та скасовано пункти 2, 3, 4 резолютивної рішення адміністративної колегії Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2016 № 29 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», у зв’язку з неправильним застосуванням позивачем у даній справі вимог чинного законодавства у сфері теплопостачання. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року у справі № 920/30/17 рішення суду першої інстанції скасовано в частині скасування пункту 2, 4 рішення адміністративної колегії позивача від 27.10.2016 № 29, прийнято в цій частині нове рі шення, яким відмовлено в задоволенні позову. В частині скасування пункту 3 зазначеного рішення від 27.10.2016 № 29 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 920/30/17 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, позов Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» задоволено частково та визнано недійсним рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2016 № 29 про порушення законо давства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у частині таких слів і цифр, вміщених у пункті 3 цього рішення: «шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року».

Таким чином, як зазначає відповідач, після завершенням судового розгляду справи про скасування рішення позивача, пункт 3 резолютивної частини рішення позивача від 27.10.2016 № 29 виглядає наступним чином: « 3. Зобов’я зати Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єд нання» у двомісячний строк з дня отримання цього рішення усунути наслідки порушення за конодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного у пункті 2 резолютивної час тини цього рішення.» У позовній заяві в рамках даної справи позивач вимагає зобов’язати відповідача усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пун кті 2 резолютивної частини рішення від 27.10.2016 № 29, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листо паді та грудні 2014 року всім споживачам послуг відповідача. Проте, відповідач не ви знає відповідну вимогу позивача обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного законодав ства.

Відповідач зазначає, що на всі отримані звернення споживачів стосовно неналежної якості наданих послуг з гарячого водопостачання, що надходили до нього протя гом листопада-грудня 2014 року, представ никами відповідача були складені акти щодо невідповідності якісних показників наданої послуги з централізованого гарячого водопостачання нормативним (з зазначенням фак тичної температури гарячої води в точці розбору) та були проведені перерахунки варто сті наданих послуг усім споживачам, від яких у відповідний період надійшли вказані зве рнення. Проведення ж перерахунку споживачам, від яких такі звернення не надходили, не може бути здійснене через відсутність об’єктивних даних стосовно якості надання послуг кожному окремому споживачу у період листопад-грудень 2014 року. У відповідача та позивача відсутня інформація щодо розміру відхилення фактичної темпера тури гарячої води у точці розбору у період листопад-грудень 2014 року щодо кожного конк ретного споживача за будь-яку конкретну дату листопада-грудня 2014 року. Вказаний факт унеможливлює проведення перерахунку розміру плати за послуги з централізованого поста чання гарячої води у відповідності до формули, визначеної у пункті 10 Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151 (далі – Порядок № 151), оскільки буде суперечити чинному законодавству. Проведення перерахунку без застосування коефіці єнту зниження вартості послуг є неможливим, як і визначення значення вказаного коефіцієнту без проведення відповідних замірів якісних показників гарячої води у період листопад-грудень 2014 року. Визначення значення такого коефіцієнту іншими способами (наприклад, математи чно, або ж прийняття за температуру в точці розбору температури на ЦТП, як це зазначено у рішенні позивача) призведе до порушення вимог Порядку № 151. Відповідні висновки в повній мірі відповідають і позиції Верховного Суду, викладеній у постанові у справі № 920/30/17. Так, Верховним Судом було зазначено, що ні статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ані іншими нормами вказаного Закону не передбачено повноважень відповідача щодо надання позивачу вказівок (зобов’язання пози вача) з таких питань господарської компетенції останнього, як виконання перерахунку розміру плати за послуги з ЦПГВ. Натомість відповідач, якого зобов’язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, мав самостійно визначитися із шля хом (способами) такого припинення відповідно до закону.

Відповідач зазначає, що враховуючи зміст судових рішень у справі № 920/30/17, листом № 18-7/991 від 24.07.2018 він повідомив позивача про те, що в рамках, встановлених чинним зако нодавством, рішення позивача від 27.10.2016 № 29 виконано в повному обсязі. У вказаному листі відповідачем було зазначено, що ним проведені перерахунки вартості наданих послуг усім споживачам, від яких у період листопад - грудень 2014 року надійшли звернення про невідповідність якості наданих послуг з гарячого водопостачання. Відповідачем також було враховано допущене порушення та розроблено комплекс заходів по дотриманню норма тивної температури гарячого водопостачання у кінцевих споживачів, зокрема, співробітникам котельної роз’яснена необхідність суворо дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері теплопостачання та законодавства про захист прав спожи вачів при наданні послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Враховуючи викладене, відповідач вважає що ним виконано вимоги пункту 3 резолютивної частини рішення адміністративної колегії позивача від 27.10.2016 № 29 щодо усунення наслідків порушень законодавства в сфері економічної конкуренції, в межах, встановлених законодавством.

Відповідач звертає увагу суду на те, що вимога позивача щодо проведення перерахунку вартості наданих у листопада-грудні 2014 року послуг з гарячого водопостачання усім споживачам відповідача, заявлена у рамках даної справи, не ґрунтується на жодній нормі закону, а виконання відповідного перерахунку суперечить вищенаведеним положенням чинного законодавства.

Щодо стягнення пені відповідач повідомляє суду, що ним визнаються вимоги у даній справі в частині стягнення пені у сумі 3060,00 грн. і відповідач не заперечує проти розміру судових витрат, заявлених позивачем при по данні позову по даній справі.

Крім наведеного відповідач зазначає, що у зв’язку з розглядом даної справи відповідач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 15000,00 грн.

Ухвалою від 20.11.2018 у справі № 920/844/18 відкладено підготовче засідання на 06.12.2018 та зобов’язано позивача надати суду відповідь на відзив.

05.12.2018 до суду надійшла відповідь № 03-08/1729 від 04.12.2018 позивача на відзив відповідача, в якій позивач зазначає, що доводи, наведені у відзиві є необґрунтованими та такими, що не враховують всіх обставин, які мають значення для справи та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки предметом спору у даній справі є виконання зобов’язання, встановлене рішенням органу Антимонопольного комітету України, яке не визнано недійсним (в частині встановлення зобов’язання), не змінене і не скасоване у встановленому законодавством порядку, є чинним і відповідно до вимог статі 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та частини другої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» обов’язковим для виконання.

Ухвалою суду від 06.12.2018 у справі № 920/844/18 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 23.01.2019 та відкладено підготовче засідання на 17.01.2019.

17.01.2019 до суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення № 18-7/40 від 17.01.2019, в яких представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов’язання відповідача усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пункті 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії позивача № 29 від 27.10.2016, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року.

Відповідач зазначає, що дані фактичної температури гарячої води у точках розбору у споживачів за вищевказаний період відсутні як у позивача так і у відповідача, а тому, як вважає відповідач, проведення перерахунку вартості наданих послуг без отримання такої інформації суперечить вимогам законодавства та є неможливим.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з’ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті 17.01.2019 господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справи по суті на 12.02.2019 з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні, розпочатому 12.02.2019 о 11 год. 40 хв. відповідно до приписів частини другої статті 216 та п’ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 10 год. 30 хв. 18.02.2019.

18.02.2019 представник відповідача надав суду клопотання № 18-7/168 від 18.02.2019 про долучення доказів, відповідно до якого надає суду письмові пояснення начальника відділу теплової інспекції відповідача ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_3 зазначає, що вона у період листопад-грудень 2014 року працювала у відділі теплової інспекції відповідача та питання визначення температури гарячого водопостачання у точці розбору у споживачів відповідача безпосередньо стосується та стосувалося у той час її професійної діяльності. Температура гарячої води у точці розбору конкретного споживача може бути нижчою, ніж температура гарячої води на ЦТП, у декількох випадках. По-перше, зниження температури гарячої води може мати місце у разі, якщо наявна значна відстань між ЦТП та точкою розбору у споживача. У такому випадку відбувається лінійна втрата теплової енергії (тобто зниження температури гарячої води через певні відстані без фізичної втрати гарячої води). При цьому фактичне значення зниження температури на кожній конкретній ділянці теплової мережі може суттєво відрізнятися в залежності від стану теплоізоляції таких теплових мереж, типу їх прокладки, температури навколишнього середовища та інших факторів. На практиці температура гарячої води у точці розбору споживача переважно є нижчою, ніж температура гарячої води на ЦТП, у випадках, коли наявне засмічення внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. У період листопад-грудень 2014 року при обстеженні внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання працівниками відповідача регулярно виявлялися факти неналежного стану внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання та порушення циркуляції води у таких системах, що призводили до суттєвого зниження температури гарячої води у споживачів. Температура гарячої води у точці розбору конкретного споживача може бути аналогічною температурі гарячої води на ЦТП у разі, якщо відсутні значні втрати теплової енергії у теплових мережах (розподільчих та внутрішньобудинкових) між ЦТП та квартирою споживача. Відповідна ситуація можлива у разі належного стану теплових мереж (якісна теплоізоляція мереж, відсутність витоків з теплових мереж, відсутність засмічення внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання) та незначної відстані між ЦТП та точкою розбору.

Також ОСОБА_3 зазначає, що у разі суттєвого засмічення внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання, проведення робіт на внутрішньобудинкових системах гарячого водопостачання житлово-експлуатаційною організацією або ж проведення робіт на трубопроводах гарячого водопостачання у квартирах самими споживачами, незалежно від факту подачі та температури гарячої води на ЦТП, кінцевому споживачу фактично послуга з гарячого водопостачання на певну дату може не надаватися взагалі, про що наше підприємство інформується житлово-експлуатаційною організацією (у разі проведення нею робіт на внутрішньобудинкових системах гарячого водопостачання) у наступному за звітним календарному місяці або ж самим споживачем (у інших наведених випадках). При цьому споживач сам переважно не надає підприємству інформацію про відсутність гарячої води у точці розбору на певну дату, а відповідач, в свою чергу, не має ні обов’язку, ні технічної можливості відслідковувати чи була фактично надана послуга з водопостачання кожному споживачу кожного календарного дня. Зниження температури на ЦТП зафіксовано на певну годину в певні календарні дні листопада та грудня 2014 року, при цьому в інші години відповідних днів температура на ЦТП та у споживача могла відповідати нормативній. Відповідачу невідомо, чи користувався споживач послугою з гарячого водопостачання саме в ті години, коли відбувалося зниження температури порівняно з нормативною. У випадку, якщо споживач використовував гарячу воду у ті проміжки часу, коли її температура відповідала нормативній, то він отримував якісну послугу, а у відповідач не було підстав проводити перерахунок її вартості.

Ухвалою від 18.02.2019 у справі № 920/844/18 відкладено розгляд зазначеної справи по суті на 05.03.2019 та зобов’язано відповідача надати суду докази на підтвердження факту перебування ОСОБА_3 у період листопад-грудень 2014 року у трудових відносинах з відповідачем, а також докази на підтвердження наявності у ОСОБА_3 необхідних знань та освіти для надання пояснень стосовно контролю за якістю надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

На виконання вимог суду представник відповідача 05.03.2019 надав до суду клопотання про долучення доказів № 18-7/237 від 05.03.2019, в якому зазначає, що ОСОБА_3 володіє значним досвідом у сфері теплопостачання та працює у дирекції Котельні «Північного промислового вузла» відповідача більше 13 років; у період з листопада по грудень 2014 року займала посаду заступника начальника відділу теплової інспекції з якості, тобто безпосередньо займалася питаннями щодо визначення якості послуги з централізованого гарячого водопостачання у кінцевих споживачів.

На підтвердження вищевикладених обставин представником відповідача надано до суду заяву свідка ОСОБА_3, копію наказу директора з персоналу відповідача від 22.09.2015 № 8466/ВК та копію сторінок трудової книжки ОСОБА_3

Зазначені письмові докази долучено судом до матеріалів даної справи.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов‘язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.02.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступні обставини.

Рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 29 від 27.10.2016 року, яке прийняте за результатами розгляду справи № 02-06/45-2015 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу:

- 1) визнано, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (ідентифікаційний код - 05747991) є суб’єктом господарювання, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого постачання гарячої води у територіальних (географічних) межах зони обслуговування Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» в місті Суми у 2014, 2015 роках та січні-вересні 2016 року з часткою 100 відсотків;

- 2) визнано, що дії Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання», які полягали у нарахуванні споживачам плати у повному обсязі за послуги з централізованого постачання гарячої води, надані з відхиленням їх якісних показників від нормативних у листопаді та грудні 2014 року, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку послуг з централізованого постачання гарячої води, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- 3) зобов’язано Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» у двомісячний строк з дня отримання цього рішення усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року; про вжиті заходи повідомити Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України;

- 4) відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, на Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (ідентифікаційний код - 05747991) накладено штраф у розмірі 68000 (шістдесят вісім тисяч) грн.

Згідно з постановою Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 920/30/17, порушеної за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 29 від 27.10.2016 року «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», вищезазначене рішення визнано недійсним у частині таких слів і цифр, вміщених у пункті 3 рішення адмінколегії: «шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року»; у решті позову відмовлено.

Згідно з мотивувальною частиною постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 920/30/17, підставою для часткового визнання недійсним пункту 3 резолютивної частини рішення адмінколегії стало відсутність повноважень у органів Антимонопольного комітету України (зокрема визначених статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції») щодо надання Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» вказівок з питань господарської компетенції останнього, як виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води. Натомість відповідача зобов’язано усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначено, що відповідач має самостійно визначитися із шляхом (способами) такого усунення відповідно до закону.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Копія рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 29 від 27.10.2016 року «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» направлена позивачем відповідачу разом із супровідним листом від 28.10.2016 № 02-06/1752 та отримана відповідачем 07.11.2016, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення і цей строк не може бути відновлено.

Згідно з частиною четвертою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Позивач зазначає, що з урахуванням строку, встановленого у пункті 3 рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016, відповідач мав виконати вищезазначене рішення адмінколегії позивача в частині зобов’язання усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції у термін до 07.01.2017.

Відповідач у даній справі звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою від 05.01.2017 № 18-7/14 про скасування рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016. Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.09.2017 у справі № 920/30/17 позов задоволено частково; скасовано пункти 2, 3 і 4 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача; в іншій частині позову відмовлено та вирішено питання з розподілу судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 920/30/17 рішення суду першої інстанції в частині скасування пункту 3 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 залишено без змін; в частині скасування пунктів 2, 4 рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 рішення суду першої інстанції скасовано; у цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Таким чином, перебіг двомісячного строку, встановленого в пункті 3 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 для виконання зобов’язання, передбаченого цим же пунктом, поновився лише 27.06.2018 після прийняття Верховним Судом постанови від 26.06.2018 у справі № 920/30/17.

Оскільки виконання рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 було зупинене у зв’язку із його оскарженням до господарського суду за два дні до закінчення строку виконання зобов’язання, зазначений строк закінчився 28.06.2018. При цьому, оскільки закінчення строку припало на неробочий (святковий) день, а робочий день – п’ятницю 29.06.2018 згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2018 році» від 11.01.2018 № 1-р було рекомендовано перенести на суботу 23.06.2018, останнім днем двомісячного строку, встановленого в пункті 3 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 для виконання зобов’язання, передбаченого цим же пунктом, є 02.07.2018 (понеділок).

В абзаці 2 пункту 3 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 вказано, що відповідач має повідомити позивача про вжиті заходи щодо усунення наслідків порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пункті 2 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Розгляд справи № 02-06/45-2015 було розпочато згідно з розпорядженням адміністративної колегії територіального відділення від 09.11.2015 № 85 та закінчено прийняттям рішення у справі від 27.10.2016 № 29.

Позивач у позовній заяві зазначає, що після прийняття рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016, відповідачем жодних дій щодо усунення наслідків порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пункті 2 резолютивної частини зазначеного рішення, не вживалося, а викладена у листі відповідача від 18.04.2016 № 18-7/787 (вх. № 02-10/911 від 18.04.2016) інформація та додані до листа документи були досліджені позивачем під час розгляду справи № 02-06/45-2015 і у рішенні адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 їм була надана оцінка. Наявність пункту 3 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 означає, що здійснення відповідачем перерахунку плати за неякісно надані послуги з постачання гарячої води лише тим споживачам, які у листопаді та грудні 2014 року зверталися до відповідача і щодо яких були складені акти-претензії, на думку позивача, не може вважатися належним усуненням наслідків встановленого позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції і, відповідно, виконанням рішення адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016.

Таким чином, як зазначає позивач, перерахунок відповідача вартості наданих послуг з централізованого постачання гарячої води з відхиленням їх якісних показників від нормативних у листопаді та грудні 2014 року лише тим споживачам, які в цей же період зверталися до відповідача щодо проведення такого перерахунку, є лише частковим усуненням наслідків порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Разом з тим, суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, встановленого у пункті 2 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2016 № 29, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунту ється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води визначений Правилами надання послуг з централі зованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила № 630), та Порядком проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холо дної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151 (далі - Поря док № 151).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов’язок виконавця житлово-комунальної послуги проводити в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх неподання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.

Підпунктом 16 пункту 32 Правил № 630 встановлений обов’язок відповідача, як теплопо стачальної організації, проводити перерахунок розміру плати за надання послуг у разі нена дання їх, надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема - відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, у порядку, вста новленому Кабінетом Міністрів України та визначеному договором.

Вимоги щодо кількісних і якісних показників послуг з централізованого постачання гаря чої води викладені у додатку № 1 до Порядку № 151, де зазначено, що недотримання відпові дних вимог є підставою для проведення перерахунку розміру плати за надані послуги з центра лізованого постачання гарячої води.

Показником якості надання послуги з централізованого постачання гарячої води, у відпо відності до додатку 1 до Порядку № 151, є забезпечення нормативної температури гарячої води у точці розбору.

Відповідно до пункту 2 Правил № 630, точка розбору - місце розташування водорозбірних кранів або змішувачів холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу).

Підпунктом 16 пункту 19 Типового договору передбачено, що відповідач зобов’язаний проводити перерахунок розміру плати за надання послуг у разі неподання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та визначеному цим договором.

Таким чином, усі нормативно правові акти, на які посилається позивач, містять застереження щодо того, що перерахунок здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а саме: Порядком № 151), який передбачає необхідність наявності у сторін інформації про температуру води в точці розбору.

Згідно з пунктом 22 «Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, у багатоквартирному будинку послуги з поста чання холодної та гарячої води - після першої водозапірної арматури на відгалуженні від сто яка у квартирі споживача.

У відповідності до пункту 10 Порядку № 151, перерахунок розміру плати за послуги з центра лізованого постачання гарячої води здійснюється з урахуванням коефіцієнту зменшення плати, який дорівнює 0,1 - при температурі гарячої води у точці розбору від +45 град.С до +49 град.С і 0,3 - при температурі гарячої води у точці розбору від +40 град.С до +44 град.С.

Пунктом 1 Порядку № 151 визначено, що дія цього порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг і фізичних та юридичних осіб, яким надаються послуги.

Таким чином, вимоги щодо порядку проведення перерахунку, викладені у Порядку № 151 носять імперативний характер і є обов’язковими до застосування відповідачем. Іншої проце дури проведення перерахунку, ніж передбачено Порядком № 151, законодавство не передбачено.

Тобто, при визначенні необхідності проведення перерахунку розміру плати за надання послуг з постачання гарячої води, відповідач обов’язково має враховувати температуру гаря чої води у точці розбору (тобто безпосередньо у будинку/квартирі споживача), та при прове денні перерахунку розміру плати за надання послуг з постачання гарячої води, зменшувати розмір плати за надані послуги з гарячого водопостачання:

1) на 10 відсотків у разі, якщо температура гарячої води у квартирі/будинку споживача у відповідний період становила 45-49 градусів Цельсію;

2) на 30 відсотків, якщо температура гарячої води у квартирі/будинку споживача у відпо відний період становила від 40 до 44 градусів Цельсію.

Як зазначає відповідач, на всі отримані звернення споживачів стосовно неналежної якості наданих послуг з гарячого водопостачання, що надходили до відповідача протя гом листопада-грудня 2014 року, ним відреаговано належним чином, а саме: представ никами відповідача складені акти щодо невідповідності якісних показників наданої послуги з централізованого гарячого водопостачання нормативним (з зазначенням фак тичної температури гарячої води в точці розбору) та були проведені перерахунки варто сті наданих послуг усім споживачам, від яких у відповідний період надійшли вказані зве рнення.

Проведення ж перерахунку споживачам, від яких такі звернення не надходили, не може бути здійснене через відсутність об’єктивних даних стосовно якості надання послуг кожному окремому споживачу у період листопад-грудень 2014 року.

У відповідача та позивача відсутня інформація щодо розміру відхилення фактичної темпера тури гарячої води у точці розбору у період листопад-грудень 2014 року щодо кожного конк ретного споживача за будь-яку конкретну дату листопада-грудня 2014 року. Вказаний факт унеможливлює проведення перерахунку розміру плати за послуги з централізованого поста чання гарячої води у відповідності до формули, визначеної у пункті 10 Порядку № 151, оскільки буде суперечити чинному законодавству. Проведення перерахунку без застосування коефіці єнту зниження вартості послуг є неможливим, як і визначення значення вказаного коефіцієнту без проведення відповідних замірів якісних показників гарячої води у період листопад-грудень 2014 року. Визначення значення такого коефіцієнту іншими способами (наприклад, математи чно, або ж прийняття за температуру в точці розбору температури на ЦТП, як це зазначено у рішенні адміністративної колегії позивача № 29 від 27.10.20106) призведе до порушення вимог Порядку № 151.

Відповідні висновки в повній мірі відповідають і позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.06.2018 у справі № 920/30/17. Так, Верховним Судом зазначено, що ні статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ані іншими нормами Закону України «Про захист економічної конкуренції» не передбачено повноважень відповідача щодо надання позивачу вказівок (зобов’язання відповідача) з таких питань господарської компетенції останнього, як виконання перерахунку розміру плати за послуги з ЦПГВ. Натомість відповідач, якого зобов’язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, мав самостійно визначитися із шля хом (способами) такого припинення відповідно до закону.

Частково скасовуючи рішення адміністративної колегії позивача № 29 від 27.10.2016 Верховний Суд зазначив, що відповідач в даному випадку має право самостійно визначитися із шляхом (способами) припинення пору шення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідно до закону.

Враховуючи зміст судових рішень у справі № 920/30/17, відповідач листом № 18-7/991 від 24.07.2018 повідомив позивача про те, що в рамках, встановлених чинним зако нодавством, рішення адміністративної колегії позивача № 29 від 27.10.2016 виконано відповідачем в повному обсязі.

Відповідачем було зазначено, що ним проведені перерахунки вартості наданих послуг усім споживачам, від яких у період листопад - грудень 2014 року надійшли звернення про невідповідність якості наданих послуг з гарячого водопостачання. відповідачем також було враховано допущене порушення та розроблено комплекс заходів по дотриманню норма тивної температури гарячого водопостачання у кінцевих споживачів, зокрема, співробітникам котельної відповідача роз’яснена необхідність суворо дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері теплопостачання та законодавства про захист прав спожи вачів при наданні послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Крім того, при наданні послуг з гарячого водопостачання у період 2015-2018 років, відповідачем дотримувалася належна температура теплоносія, що використовується для потреб гарячого водопостачання, на виході з котельної відповідача та центральних теплових пунктах.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги пункту 3 резолютивної частини рішення адміністративної колегії позивача від 27.10.2016 № 29 щодо усунення наслідків порушень законодавства в сфері економічної конкуренції, в межах, встановлених законодавством.

Враховуючи усе вищевикладене, вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача усунути наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вста новленого у пункті 2 резолютивної частини рішення від 27.10.2016 за № 29, шляхом виконання перерахунку розміру плати за послуги з централізованого постачання гарячої води у зв’язку із зниженням їх якості у листопаді та грудні 2014 року, визнається судом необґрунтованою, неправомірною та такою, що не підлягає задово ленню.

Щодо вимог позивача стосовно стягнення з відповідача пені в сумі 3060,00 грн. до загального фону Державного бюджету України, суд зазначає наступне.

Відносини, пов’язані із порядком сплати штрафу, нарахуванням пені та стягненням цих санкцій врегульовані нормами статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Згідно частини другої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Частина третя статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

З урахуванням двомісячного строку з дня одержання рішення адміністративної колегії позивача № 29 від 27.10.2016, передбаченого частиною третьою статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відповідач мав сплатити штраф, у строк до 07.01.2017.

Відповідно до вимог статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 Господарського кодексу України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом України та іншими законами.

Відповідно до частини п’ятої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі 1,5 % від суми штрафу. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

При цьому, згідно з пунктом 20.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися.

Згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 04.09.2017 у справі № 920/30/17 пункт 4 резолютивної частини рішення адмінколегії позивача щодо накладення на відповідача штрафу був скасований, а, отже, перебіг двомісячного строку для сплати штрафу, передбаченого частиною третьою статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що відповідно до частини четвертої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» був зупинений 06.01.2017 у зв’язку з оскарженням відповідачем рішення адмінколегії до господарського суду, після прийняття зазначеного рішення суду не поновлювався.

Так як постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 920/30/17 рішення суду першої інстанції у зазначеній справі в частині скасування пункту 4 резолютивної частини рішення адмінколегії щодо накладення на відповідача штрафу скасовано і прийнято нове рішення в цій частині, яким відмовлено в задоволенні позову, перебіг передбаченого частиною третьою статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячного строку для сплати накладеного згідно з рішенням адмінколегії штрафу поновився 23.11.2017.

Оскільки зазначений строк зупинений 06.01.2017 за два дні до його закінчення (07.01.2017), строк для сплати накладеного згідно з рішенням адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 штрафу закінчився 24.11.2017 і, відповідно, з 25.11.2017 розпочалося нарахування пені за кожний день прострочення сплати зазначеного штрафу.

Відповідач сплатив накладений рішенням адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016 штраф в повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 28.11.2017 № 27380, про що всупереч вимогам частини восьмої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» повідомив позивача лише в кінці серпня 2018 року листом від 27.08.2018 № 18-7/1155 (вх. № 68-01/1815/02-06 від 31.08.2018).

Ухвала Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі № 920/30/17 винесена 16.03.2018.

Таким чином, відповідачем прострочено сплату штрафу, накладеного рішенням адмінколегії позивача № 29 від 27.10.2016, і відповідно до частини п’ятої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» позивачем нараховано відповідачеві пеню за період з 25.11.2017 по 27.11.2017, тобто за 3 дні прострочення сплати відповідачем штрафу. Сума пені за вищезазначений період, відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача, складає 3060,00 грн.

Згідно з пунктом 22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», нарахування та стягнення пені, передбаченої частиною п’ятою статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має обов’язковий характер і не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування.

Згідно з частиною сьомою статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», несплачена пеня стягується органами Антимонопольного комітету України в судовому порядку.

Статтею 25 закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про зобов’язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов’язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності, належать до юрисдикції господарських судів.

Станом на день розгляду спору пеня у вищезазначеному розмірі відповідачем не сплачена, доказів зворотнього суду не надано.

Згідно частини дев’ятої статті 56 «Про захист економічної конкуренції», суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3060,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) пеню в сумі 3060,00 грн. до загального фонду Державного бюджету України на рахунки, відкриті в управліннях Державної казначейської служби України за місцем знаходження платника податків (Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) за кодом бюджетної класифікації доходів 21081100, символ звітності 106.

Стягувач: Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (40035, м. Суми, вул. Харківська, буд. 30/1, ідентифікаційний код 21119343).

Боржник: Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (40035, м. Суми, вул. Харківська, буд. 30/1, ідентифікаційний код 21119343) витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_4